Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
ВІТЧИЗНЯНА ЛІТЕРАТУРА ПРО КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ : регулювання зовнішньоекономічної діяльності. навчальний посібник : Бібліотека для студентів

ВІТЧИЗНЯНА ЛІТЕРАТУРА ПРО КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 

магниевый скраб beletage

Поміж дореволюційних вчених, які опікувалися правовими питаннями комерційної таємниці, слід зазначити В. Розенберга та Г. Ф. Шершеневича. Перший з них 1910 року опублікував у Санкт — Петербурзі книгу «Прамысловая тайна». Г. Ф. Шерше-невич э автором 4 — томного «Курсу торгового права», опублі-кованого 1908 року. У першому томі там йшлося про комерційну таємницю.

В умовах командно-адміністративної системи, запровадженої в СРСР, комерційної таємниці у країні не існувало і вона знахо-дилася поза полем зору радянської юридичної науки.Слід пого-дитися з київським науковцем Ю. В. Носіком, який вказував на відсутність правонаступництва вітчизняних наукових досліджень правового режиму комерційної таємниці. Сім десятиліть відсут-ності ринкових відносин були і періодом відсутності вітчизняної науки про комерційну таємницю. Не було на практиці комерцій-ної таємниці, то не було і теоретичних її досліджень

Вважаємо за доцільне аналіз сучасної вітчизняної літератури у сфері комерційної таємниці, виконати за хронологічним принципом, тобто за роками публікацій відповідних джерел.. Як назви рубрик застосовуватимемо прізвища авторів публікацій чи керів-ників авторських колективів книг.

У вітчизняній літературі питання, що пов’язані з комерційною таємницею, розглядаються переважно у публікаціях з права інте-лектуальної власності. У США, окрім зазначеного джерела, про комерційну таємницю йдеться також у літературі з недобросовіс-ної конкуренції. З плином часу до цього неодмінно прийде і Україна. В Україні, як і у США та інших економічно розвинених країнах, комерційна таємниця викликатиме інтереси фахівців з права інтелектуальної власності та недобросовісної конкуренції.

Дахно І. І. (1996 р.)

Беседа 26 «Лицензионные соглашения по ноу-хау и конкурентная политика Европейского Сообщества» у книзі Дахно И. И. «Патентно лицензионная работа» — К.: Блиц — информ, 1996. — 256 с.

У зазначеній лекції автор висвітлив «Регламент про застосу-вання статті 85 (3) Договору до деяких категорій ліцензійних угод з «ноу-хау», ухвалений Європейською комісією 30.11.1988 р. № 556/89.

Книга Дахна І. І. «Патентно — лицензионная работа» отрима-ла схвальну оцінку Генерального директора Всесвітньої органі-зації інтелектуальної власності доктора Арпада Богша. У книзі Дахна І. І. «Право интелектуальной собствености» (К.: ТП — ПРЕСС, 2004) наведено ксерокопію листа доктора А. Богша.

Підопригора О. О. (1997 р.)

У главі 11 — й «Право на нерозкриту інформацію» книги «За-конодавство України про Інтелектуальну власність» (Харків, Консум, 1997, — 192 с.) автор — Підопригора О. О. зазначала наступне:

1. Нерозкрита інформація ще не знайшла належної правової охорони у чинному цивільному законодавстві.

2. Патент, як правоохоронний документ, має істотну ваду — він не забороняє внести до запатентованого винаходу деякі зміни і запатентувати їх як новий винахід.

3. Заявники на патентну охорону намагаються не повністю розкривати технічну суть винаходу, щоб певну його ознаку (ознаки) зберегти як ноу-хау. Нерозкрита інформація є додатко-вим елементом, який істотно підсилює ефективність патентного захисту винаходів.

4. Нерозкрита інформація може бути об’єктом правової охорони до тих пір, поки частина інформації зберігає свою конфіденційність і до неї немає доступу третіх осіб на загаль-ній підставі.

5. Під дію правової охорони нерозкритої інформації не пови-нні потрапляти комерційні та інші таємниці, які складають дер-жавну таємницю і охороняються спеціальними законами.

6. Охоронюваною інформацією може бути лише така, яку мо-жна відділити від її носія, тобто передати іншим особам.

7. Володар нерозкритої інформації має вживати відповідних за-ходів для забезпечення конфіденційності зазначеної інформації.

8. Нерозкрита інформація — виключна власність її володіль-ця. Мають визначатися межі поведінки її володільця щодо об’єкта правової охорони.

9. Володар нерозкритої інформації має право на винагороду за використання її будь-яким способом.

10. У ліцензійному договорі має бути визначена доля переда-ної ліцензіату науково-технічної документації після сплину строку ліцензії.

11. Факт розкриття сутності охоронюваної інформації припи-няє її правовий захист.

12. Добросовісний набувач нерозкритої інформації має збері-гати право на її використання будь-яким способом незалежно від попереднього володільця.

13. Порушник має відшкодовувати (компенсовувати) завдану шкоду в повному обсязі.

Слід зазначити, що на зовнішній обкладинці книга Підоприго-ри О. О. має назву «Інтелектуальна власність». На внутрішній обкладинці — поміщено повну назву.

Богуславський М. М. (1998 р.)

У підручнику М. М. Богуславського «Международное частное право»: Учебник — 3-е изд., перераб., и доп. — М.: Юристъ, 1998. — 408 с.) у розділі 13 — ому. «Патентное право» міститься § 4 «Ліцензії на винаходи і ноу-хау»:

Обсяг цього параграфа — лише одна сторінка. Там подано найзагальнішу інформацію про ліцензії. Про «ноу-хау» є лише згадка без жодних пояснень.

Український і російський підручники і посібники з міжнарод-ного приватного права, як правило, поки — що не містять матері-алу про передачу на міжнародному рівні комерційної таємниці, секретів виробництва, ноу-хау, нерозкритої інформації. Так вже склалося, що цю інформацію читач може знайти у підручниках і посібниках з права інтелектуальної власності. На них ми далі і зупинимось. Вважаємо, що цивільно-правові відносини з інозем-ним елементом у сфері комерційної таємниці є дуже перспектив-ним напрямом удосконалення структури навчальної літератури з міжнародного приватного права. На недоліки сучасних розділів з права інтелектуальної власності у підручниках з міжнародного приватного права вказувалось, зокрема, у навчальному посібнику Дахна І. І. «Міжнародне приватне право». (К.: Центр. навчальної літератури, 2008). Там Дахно І. І. закликав залишити осторонь публічно-правові аспекти механізму охорони інтелектуальної власності і зосередитися на її міжнародних цивільно-правових аспектах.

Підопригора О. А., Підопригора О. О. (1998 р.)

У навчальному посібнику Підопригори О. А. і Підоприго-ри О. О. «Право інтелектуальної власності» (К.: Юрінком Інтер, 1998. — 336 с.) у главі 10 «Право на науково-технічну інформа-цію» є § 3 «Право на конфіденційну (нерозкриту) інформацію».

Параграф розпочинається з того, що автори стверджують: «Цього інституту в чинному цивільному законодавстві поки що немає». Звернемо увагу на рік публікації цієї книги. Вона поба-чила світ ще до ухвалення нині чинного Цивільного кодексу України.

Основними положеннями цього параграфа є наступні.

1. Специфічність інституту нерозкритої інформації полягає в тому, що вона не піддається офіційній реєстрації.

2. Нерозкрита інформація в сучасних умовах набуває все бі-льшої ціни як товар.

3. Нерозкрита інформація, в тому числі ноу-хау, є додатковим елементом, який істотно підсилює ефективність патентного захи-сту винаходів та інших науково-технічних досягнень.

Нерозкрита інформація у поєднанні з патентом створює на-дійний захист винаходів та інших технічних рішень від неправо-мірного використання третіми особами.

4. Неправомірне використання нерозкритої інформації вияви-ти майже неможливо. Встановити порушення і порушника також непросто.

5. Нерозкритою інформацією у більшості випадків можна за-володіти тільки очима, розумом, свідомістю.

6. Там, де можливо, уникають будь-якої фіксації нерозкритої інформації з метою запобігти розголошенню її сутності. Якщо ж ця інформація зафіксована, то вживаються такі заходи її охорони, аби вона не потрапила до третіх рук.

7. Нерозкрита інформація — це технічна, комерційна, органі-заційна і будь-яка інша інформація, здатна підвищити ефектив-ність виробництва чи будь-якої іншої доцільної суспільно-корисної діяльності.

8. Нерозкрита інформація повинна мати конфіденційний характер, тобто бути невідомою третім особам.

9. Правова охорона має надаватися тільки тій інформації, яка має реальну чи потенційну вартість, тобто здатній дати певний прибуток або забезпечити інший позитивний результат.

10. Нерозкрита інформація — специфічний товар, який не має матеріальної субстанції, але здатний приносити користь суспіль-ству.

11. Нерозкрита інформація має бути здатною до відчуження її володільцем.

12. Володілець нерозкритої інформації має вживати відповід-них заходів для забезпечення її конфіденційності. Ці заходи не можуть бути визначені законом, оскільки вони зумовлені особли-востями нерозкритої інформації, яка за своїм характером може бути найрізноманітнішою.

13. У законі чи іншому нормативному акті мають бути визна-чені права володільця нерозкритої інформації, тобто межі його поведінки щодо об’єкта правової охорони.

Нерозкрита інформація — виключна власність її володільця. Володілець може видавати ліцензії на використання інформації.

14. Володілець нерозкритої інформації має право на винаго-роду за використання її будь-яким способом.

15. Видача ліцензій на використання нерозкритої інформації може супроводжуватися передачею відповідної технічної доку-ментації.

16. Строк правової охорони нерозкритої інформації обумовле-ний строком зберігання її конфіденційності.

17. Розкриття сутності інформації може відбуватися її власни-ком чи третьою особою. Способи розкриття — правомірні і не-правомірні. Факт розкриття сутності інформації припиняє її за-хист.

18. Добросовісний набувач нерозкритої інформації має право на її використання в будь-який спосіб незалежно від попередньо-го володільця.

19. Спори з приводу використання нерозкритої інформації, виплати винагороди мають розглядатися тільки судом. Поруш-ник має бути зобов’язаний відшкодовувати завдані збитки. Їх відшкодування має бути передбачено в повному обсязі. Відшко-дуванню має підлягати і моральна шкода.

Як свідчить викладене вище, батько і донька Підопригори до-сить вдало опрацювали основні засади правової охорони нерозк-ритої інформації. Оскільки їх вже не має у живих, то вже, напевно, ніколи і нікому не вдається довідатися про те, який суд вони мали на увазі, — державний чи третейський, — пишучи про виключно судовий порядок вирішення спорів з приводу використання нероз-критої інформації. Ми вважаємо, що такі спори можуть бути від-несені до компетенції всіх нині відомих судів — державного, тре-тейського і міжнародного комерційного арбітражу.

Здається зрозумілим, що до суду слід звертатися тоді, коли сторонам спору не вдалося розв’язати його самостійно.

Абсолютна більшість положень даного параграфу повторює у більш опрацьованому вигляді положення глави 11 — ої книги О. О. Підопригори. «Законодавство України про інтелектуальну власність» харківського видавництва «Консум».

Як бачимо, у цій книзі автори ставлять знак рівності між ви-значеннями «нерозкрита інформація», «комерційна таємниця», «ноу-хау».

Святоцький О. Д. (1999 р.)

Інтелектуальна власність в Україні: правові заходи та практика. Наук. — практ. вид. У. 4 т. / За заг. ред. Святоцького О. Д. — Т. 3: Промислова власність / Г. О. Андрощук, С. О. Довгий, В. С. Дроб’язко та ін.; За ред. В. П. Петрова, В.О. Жарова. — К.: Вида-вничий дім «ІН Юре», 1999. — 656 с.

У третьому томі цього чотиритомника міститься розділ ІІІ «Нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності». Розділ включає главу 3 «Правова охорона комерційної таємниці». Автора цієї глави, як і авторів інших глав чотиритомника, не зазначено.

Основними положеннями глави є наступне:

1. Згадується ст. 34 Конституції України, Закон України «Про державну таємницю», ст. 30 Закону України «Про інформацію», ст. 30 Закону України «Про підприємства в Україні», Постанова Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 р. № 611, Закон України «Про банки і банківську діяльність», Закони України «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про захист недоб-росовісної конкуренції».

2. Критерії визначення комерційної таємниці — включення (невключення) Урядом відповідної інформації до переліку відо-мостей, що не становлять комерційної таємниці.

3. Склад і обсяг комерційної таємниці визначає керівник під-приємства. Комерційна таємниця — інформація з обмеженим доступом.

4. Перелічено форми збитків внаслідок розголошення комер-ційної таємниці.

5. Найпоширеніший метод захисту інформації — запрова-дження в установі (підприємстві) дозвільної системи допуску до комерційної таємниці.

Андрощук Г. О., Крайнєв П., Кавасс І. (2000 р.)

Андрощук Г., Крайнев П., Кавасс И. Право интеллектуальной собственности: торговые аспекты, Научно-практ. издание. — К.: Издательский дом. «Ін Юре», 2000. — 164 с.

Книга складається з трьох глав:

Глава І. Охрана объектов интеллектуальной собственности в международной торговле.

Глава ІІ. Интеллектуальная собственность и ТРИПС.

Глава ІІІ. Соглашения по торговым аспектам прав интеллектуальной собственности.

Основний обсяг книги припадає саме на текст ТРІПС, — роз-починаючи зі сторінки 44 і закінчуючи 159-ю сторінкою включно.

Перші два розділи — коротенькі і мають вступний характер. На сторінці 12 — й зазначається, що ТРІПС передбачає охорону конфіденційної інформації.

На сторінці 19 — й викладено, що ТРІПС — одна з перших міжнародних угод, що обумовлює охорону комерційної таємниці. Названі критерії конфіденційності інформації:

— секретність;

— комерційна цінність, що обумовлена секретністю;

— вжиття заходів для збереження секретності.

Авторський матеріал про комерційну таємницю на тому і за-кінчується. Як можна здогадуватися, основна місія книги — це познайомити читача з російськомовним варіантом тексту Угоди ТРІПС.

Андрощук Г. О., Крайнєв П. П. (2000 р.)

Глава І. Правовое регулирование защиты коммерческой тайны за рубежом.

Глава ІІ. Правовое регулирование защиты коммерческой тайны в Украине.

Глава ІІІ. Организационно-экономический аспект защиты коммерческой тайны.

Глава IV. Организационно-экономические средства защиты коммерческой тайны.

Глава V. Концептуальный подход к защите информации ком-

"ТГГЙОрг екта . изационные меры защиты .

Глава VII Афотическое и телефонное подслушивание.

Глава VIII. Технические средства защиты информации.

Глава IX. Безопасность компьютерных систем.

ГлаваХ. Криптографические средства защиты.

ГлаваЛ. Аттестация специалистов по безопасности информации.

У «Додатках» поміщено тексти 5 Законів України, один Указ

ПрезидеИИнта України ,„два урядових до р кументи, а також зразки: — договору про конфіден ер йність і нерозголошення інформації;

=гмїїкзгйж до статуту підпри-

ємства, колективних договорів, правил внутрішнього розпорядку, тощо.

мер У главі т дру ни реа автори^зазна

до чинних на час написання книги нормативно-правових актів

пе ис реднього Кримінального

дві групи дій злочинного суб’єкта:

використання банківсько ку таємниці .

Звернемо увагу не те, що автори вважають статтю такою, яка передусім стосується банківської сфери.

Суб’єктивний бік складу злочину за цією статтею становив прямий умисел. Суб’єктом складу злочину могли бути громадяни України, особи без громадянства або іноземці, які досягли 16-ти

Об’єктивний бік розголошення комерційної таємниці — про-типравне розголошення відомостей, що є комерційною таємни-цею. Ці автори підкреслювали, що додатковою умовою для кри-мінально-правової кваліфікації за статтею 148-7 мала бути велика матеріальна шкода, спричинена суб’єкту підприємницької діяль-ності внаслідок такого розголошення. Якщо розголошення комерційної таємниці відбулося зі згоди її власника, то складу злочи-ну не було.

Форми розголошення могли бути різними, починаючи від ус-ної розмови і закінчуючи друкованою публікацією, і на кваліфі-кацію не впливали.

З суб’єктивного боку розголошення комерційної таємниці могло бути лише навмисним. Мотиви могли бути корисливими чи іншими особистими.

Суб’єктом складу злочину за статтею 148-7 були особи, яким комерційна таємниця відома у зв’язку з професійною або служ-бовою діяльністю.

Притягнення до кримінальної відповідальності за стаття-ми 148-6 і 148-7 належало до компетенції органів внутрішні справ.

Андрощук Г. А. і Крайнев П. П. висловлювали думку про не-обхідність кримінально-правової регламентації і таких дій як не-законне привласнення комерційної таємниці, втрата носіїв коме-рційної таємниці, зловживання правом на комерційну таємницю. Виділяли два види цивільно-правового режиму охорони комер-ційної таємниці (договірні відносини і зобов’язання, що випли-вають з факту, який має юридичне значення, — спричинення шкоди). Зазначили, що методика розрахунку шкоди є проблемою, оскільки відповідного досвіду ще не накопичено.

Автори також проаналізували режим охорони комерційної та-ємниці, спираючись на норми трудового законодавства. Позитивно ставилися до дозвільної системи доступу до комерційної та-ємниці на підприємствах, організаціях і закладах.

Вважали неврегульованими або нечітко визначеними такі ас-пекти комерційної таємниці як право власності на неї, порядок засекречування відомостей, порядок її передачі, правовий статус учасників інформаційних відносин. Виступали за прийняття в Україні окремого закону про охорону прав на комерційну таєм-ницю. Рекомендували використати положення Модельного закону з охорони прав з ноу-хау, створеного у Всесвітній організації інтелектуальної власності.

Автори не протиставляють ноу-хау комерційній таємниці. Очевидно, вважають ці поняття однозначними або ж розумі-ють ноу-хау як певну частину чи підвид комерційної тає-мниці.

Цю книгу Андрощука Г. А. і Крайнєва П. П. можна вважати помітною віхою на шляху опрацювання в Україні питань право-вої охорони і захисту комерційної таємниці.

Дахно І. І. (2002 р., 2006 р.)

Лекщя IV. Правова охорона секретів виробництва (ноу-хау та шоу-хау)

Лекщя VIII. Лщензшне використання ноу-хау й шоу-хау

§ 4. Охорона секретів виробництва й антимонопольне законо-

ДаВЄТвропейському Сшвтоваристві.

у книзі:

Дахно II. Право штелектуальної власності: Навчальний посі-бник. — Київ: Либідь, 2002. — 200 с.

У щи книзі автор зазначив, що охорона секретів виробництва у незалежній Україні розпочалася практично з нуля. Наведено формулювання /ноу-хау» з «ІнструТщї нро порядок роботи з

нншіо^но^ £= Т1^1^=:^" шнє використання.

Згадано статтю 51 «Охорона секретів виробництва» з «Основ цившьного законодавства Союзу РСР і республік», ухвалених Верховною Радою СРСР 31 травня 1991 року. Наведено перелік вщомостей, які не становлять комерщйної таємниці вщповідно до Постанови Кабшету Мшістрів України від 09.08.1993 р.

" Процитовано ст. 147-6 І 148-7 попереднього Кримшального

^гишь<^о оцег^аГГ-\р^р%;а„„як,одакл

25.01.1994 р. № XII.

Процитована також ст. 231 «Незаконне затримання з метою використання або використання вщомостей, що становлять коме-рщйну таемницю» та ст. 232 «Розголошення комерщйної таем-нищ» Кримшального кодексу України ухваленого Верховною Радою України від 05.04.2001 р.

Підкреслено, що у вітчизняному цивільному законодавстві ще не сформульовано поняття секретів виробництва, а кримінальний закон вже встановив за них відповідальність.

Книга була перевидана в іншому видавництві, що й зазначає-мо далі.

Дахно І. І. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник: вид. 2-ге, перероб. і доп. — Київ.: Центр учбової літератури, 2006. — 278 с.

У розділі І міститься глава «Правова охорона секретів вироб-ництва (ноу-хау та шоу-хау). Там Україні та США відведено по параграфу. У главі враховано зміни у зв’язку з ухваленням нового Цивільного кодексу України (глава 46 «Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю»).

Що ж стосується матеріалу про охорону комерційної таємниці в США, то цей розділ змін не зазнав, порівнюючи з розділом книги І. І. Дахна «Право інтелектуальної власності» видавництва «Либідь» 2002 року.

Глава про ліцензійне використання ноу-хау та шоу-хау другого розділу книги випуску 2006 року повторює матеріал книги випуску 2002 року. У книзі, опублікованій 2006 року, з’явився новий розділ — «Міжнародна охорона інтелектуальної власності». Саме у цьому і по-лягає відмінність між книгами, опублікованими в 2002 та 2006 роках.

Глави книги нумерації не мають.

Книга видавництва «Либідь» була опублікована до ухвалення Верховною Радою України Цивільного та Господарського кодек-сів. Навчальний посібник видавництва «Центр навчальної літера-тури» 2006 р. з’явився вже після ухвалення та набрання чинності зазначеними двома Кодексами.

2008 року видавництво «Центр учбової літератури» мало на-мір намір перевидати книгу І. І. Дахна «Право інтелектуальної власності». У ній — багато нового матеріалу, але матеріал про комерційну таємницю залишився без мін.

Дроб’язко В. С., Дроб’язко Р. В. (2004 р.)

Глава 23 «Правова охорона комерційної таємниці» навчально-го посібника Дроб’язка В. С. і Дроб’язка Р. В. «Право інтелектуа-льної власності» (К.: Юрінком Інтер, 2004. — 512 с.) має таку структуру.

§ 1. Поняття й ознаки комерційної таємниці.

1.1. Поняття комерційної таємниці.

1.2. Види інформації, що не можуть становити комерційну та-ємницю.

1.3. Строк дії прав на комерційну таємницю.

1.4. Комерційна таємниця та дотримання формальностей.

1.5. Вимоги до комерційної таємниці.

1.6. Основи охорони комерційної таємниці.

1.7. Ознаки комерційної таємниці.

§ 2. Суб’єкт права на комерційну таємницю. § 3. Права на комерційну таємницю.

3.1. Суть права на комерційну таємницю.

3.2. Види майнових прав на комерційну таємницю.

3.3. Володілець майнових прав на комерційну таємницю.

3.4. Передавання права та інформації, що містить комерційну таємницю.

3.5. Збереження комерційної таємниці при припиненні договору.

3.6. Права роботодавця за відсутності трудового контракту з працівником.

3.7. Можливості та межі охорони комерційної таємниці за трудовим контрактом.

3.8. Припинення права на комерційну таємницю.

§ 4. Охорона прав на комерційну таємницю.

4.1. Правомірні способи одержання комерційної таємниці.

4.2. Неправомірні способи одержання комерційної таємниці.

4.3. Охорона комерційної таємниці суб’єктом підприємниць-кої діяльності.

4.4. Охорона комерційної таємниці від третіх осіб.

4.5. Охорона комерційної таємниці органами державної влади.

4.6. Охорона комерційної таємниці від іноземних держав.

4.7. Захист прав володільців комерційної таємниці.

Ознайомлення з структурою, викладеною вище, свідчить, що автори охопили досить широке коло питань. Приємно, що навіть на початку відновленого ринкового розвитку економіки України у нас були фахівці, які знали, що таке комерційна таємниця та як її регулювати. Як побачимо далі, батько і син Дроб’язки комер-ційну таємницю розуміли широко, не лише як власне комерційну таємницю, але і як секрет виробництва, ноу-хау, нерозкриту ін-формацію.

На початку своєї 23-ї глави автори процитували визначення поняття «комерційна таємниця» згідно з 1 ст. 505 Цивільного кодексу України. Далі зазначили, що комерційна таємниця — вид інформаційного ресурсу. Вказано види інформації, що не можуть

становити комерційну таємницю. Тут слід було б зробити поси-лання на постанову Кабінету Міністрів України «Про перелік ві-домостей, що не складають комерційну таємницю» від 09.08.1993 р. № 611.

Основні положення глави:

1. Права на комерційну таємницю діють поки зберігається фа-ктична монополія особи на конфіденційну інформацію, що ле-жить в основі комерційної таємниці.

2. Комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності, державної реєстрації, виконання інших формальностей, сплати держаних зборів чи мита.

3. Комерційна таємниця є інформацією, невідомою іншим особам, до інформації відсутній вільний досвід на законних під-ставах, а для її охорони вжито належних заходів.

4. Моральна основа охорони комерційної таємниці — біб-лійна заповідь: «Не вкради», економічна основа — заохочення нововведень, політична — лобіювання її охорони великим біз-несом. Зазначимо, що на Заході у значно більшій пошані ніж в Україні лозунг: «Не можна збирати врожай з того поля, яке не засіяв».

5. Комерційній таємниці поміж всіх об’єктів інтелектуальної власності найбільш властива універсальність, тобто нею може бути найрізноманітніша інформація.

6. Комерційна таємниця — лише та інформація, яка стосується підприємницької діяльності.

7. Суб’єктами права на комерційну таємницю можуть бути фі-зичні та юридичні особи, які правомірно визначили інформацію як комерційну таємницю.

8. Фізична особа, яка не є індивідуальним підприємцем, не може володіти комерційною таємницею.

9. Іноземні громадяни та іноземні юридичні особи володіють правами на комерційну таємницю на тих самих правах, що й українські громадяни та юридичні особи.

10. Володілець комерційної таємниці може її засекречувати, і вимагати щоб інші особи утримувалися від незаконних методів одержання цієї інформації.

11. Заявки на патент до моменту їх публікації можна розгля-дати як комерційну таємницю.

12. Правоволоділець комерційної таємниці може розкрити її публіці, якщо не порушує взятих ним зобов’язань перед контрагентами.

13. Ліцензії на комерційну таємницю можуть бути виключни-ми і невиключними.

14. Права користування, володіння та розпорядження комер-ційною таємницею передаються у певному обсязі та режимі.

15. При припиненні договору або цивільно-правових відносин з підприємством, на якому працівник був допущений до комер-ційної таємниці, зобов’язання про її нерозголошення зберігають-ся впродовж строку, передбаченого договором.

16. Порушник за позовом володільця комерційної таємниці відшкодовує збитки.

17. У випадку відсутності зафіксованих зобов’язань між робо-тодавцем і працівником, від працівника можуть вимагати збере-ження конфіденційності з огляду на природу трудових відносин.

18. До охорони комерційної таємниці залучаються договори про нерозголошення та угоди про обмеження конкуруючої діяль-ності.

19. Право на комерційну таємницю припиняється з втратою фактичної монополії на неї та віднесенням державою відомостей до складу тих, які не є комерційною таємницею.

20. Правомірними способами одержання комерційної таємни-ці є незалежне відкриття, зворотний інжиніринг, добросовісне придбання.

21. Неправомірні способи заволодіння комерційною таємни-цею: промислове шпигунство, проникнення у приміщення, про-слуховування засобів зв’язку, розпаковування кореспонденції тощо.

22. Охорона комерційної таємниці має бути частиною управ-ління підприємством.

23. Необхідне підписання особливої угоди про збереження в секреті всіх відомостей, до яких потенційний експортер одержує доступ під час переговорів.

24. Технічні засоби і шифрування відіграють важливу роль у збереженні конфіденційності комерційної таємниці.

25. Захист прав на комерційну таємницю здійснюються у юрисдикційній і неюрисдикційній формах.

26. Може відбуватися самозахист порушених прав за умови, що він не перетворюється на самоправство.

27. Захист прав може бути адміністративно-правовим, цивіль-но-правовим, кримінально-правовим.

Аналіз викладених вище положень складає враження, що: «Ніхто не забутий і ніщо не забуто». Слід все ж таки було б дета-375

льніше викласти положення за № 23. Потреба у певній деталізації випливає із ознайомлення з судовою практикою охорони комер-ційної таємниці у США. Там мали місце непоодинокі випадки, коли володільці комерційної таємниці спочатку необачно повід-омляли її своїм потенційним контрагентам, а потім пропонували укласти з ними відповідні угоди про збереження конфіденційнос-ті. Ті відмовлялися це зробити. Виникали спори. З огляду на що слід дотримуватися простого правила, — спочатку слід укласти угоду про конфіденційність, а вже потім — розкривати комер-ційну таємницю.

Вважаємо, що дискусійним є і положення, позначене за № 8. Відомо, що фізична особа, яка не є підприємцем, може бути вла-сником патенту на винахід і ліцензувати його бажаючим скорис-татися запатентованим технічним рішенням.

Невірно відмовляти фізичній особі — непідприємцю у праві на володіння і використанні комерційної таємниці. Багато раціоналі-заторських пропозицій і того, що за радянських часів називалося «організаційно-технічними заходами», підпадають під ознаки ко-мерційної таємниці. Якщо позбавляти фізичну особу — непідприє-мця права на володіння і розпорядження комерційною таємницею, то це автоматично означає невизнання за нею права запропонувати інформацію тому, кому ця особа хоче. Адже неможливо поступа-тися правом, якого немає або надати більше, ніж особа має.

У літературі якось зустрічалася інформація про те, що кілька десятиліть тому одна англійська фірма закупила потужний за тих часів гідравлічний прес. Його, як належить, змонтували, але прес не працював. Запросили фахівця. Той приїхав. Звелів запустити прес. Він знову не працював. Фахівець попросив принести йому молоток. Прохання виконали. Фахівець підійшов до одного з ци-ліндрів пресу і кілька разів вдарив по ньому. Прес запрацював. Зраділий власник фірми звернувся до фахівця із запитанням про ціну за таку послугу. Фахівець відповів — одна тисяча фунтів стерлінгів. Це — великі на ті часи гроші. Власнику сума здалася завеликою і він попросив скласти кошторис. Фахівець записав, що 1 фунт стерлінгів — вартість білета на приміській залізниці, а 999 фунтів стерлінгів — за знання, де вдарити молотком.

Дахно І. І. (2004 р.)

Тема 7. Секреты производства.

7.1. США.

7.1.1. Общие положения.

7.1.2. Коммерческие идеи. 7.2. Украина. у книзі:

Дахно И. И. Право интелекктуальной собственности: Научно-справочное пособие. К.: ТП — ПРЕСС, 2004. — 224 с.

Тема 7. Секреты производства и коммерческие идеи.

7.1. США.

7.1.1. Общие положения.

7.1.2. Коммерческие идеи.

7.2. Украина. у книзі:

Дахно И. И. Патентование и лицензирование: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2004. — 216 с.

Зазначений матеріал цих книг не є ідентичним, але дуже бли-зький за змістом. Якщо у книгах І. І. Дахна, що публікувалися видавництвами «Либідь» і «Центр навчальної літератури», обся-ги параграфів про Україну і США були приблизно рівними, то у цих книгах США відведено значно більше місця, ніж Україні. Автор врахував ту обставину, що американський досвід у сфері правової охорони і захисту комерційної таємниці ще недостатньо висвітлений у вітчизняній літературі. Певною компенсацією що-до України слугує підборка назв нормативних актів України з рі-зних об’єктів інтелектуальної власності, що міститься наприкінці книги. Є там і рубрика про секрети виробництва. Нормативні ак-ти подаються з усіма їх реквізитами. Зазначено джерела, де вони були опубліковані.

У темах сьомих книг видавництва МАУП та ТП ПРЕСС автор згадує:

— статті 16—19 гл. 4 «Неправомірний збір, розголошення і використання комерційної таємниці» Закону України «Про за-хист від недобросовісної конкуренції» від 07.06. 1996 р. № 236/96-ВР;

— гл. 46 «Право інтелектуальної власності на комерційну та-ємницю» Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р.;

— ст. 162. «Господарського кодексу України» від 16.01.2003 р.

У цих двох книгах Дахно І. І. не вдавався до аналізу положень Цивільного і Господарського кодексів, що стосується комерцій-ної таємниці, залишаючи іншим фахівцям можливість виконати відповідний аналіз. Зосереджувався на американському досвіді у цій галузі.

Вачевський М. В. (2005 р.)

Інтелектуальна власність: теорія і практика інноваційної дія-льності: Підручник / За ред. проф. Вачевського М. В. — К.: ВД Професіонал, 2005. — 448 с.

Книга містить розділ 8 «Ліцензії, ноу-хау, інжиніринг». У розділі — 2 рубрики:

8.1. Види ліцензій та їх купівля і продаж.

8.2. Ноу-хау та інжиніринг як продукти діяльності. У складі авторського колективу цієї книги — шість чоловік.

Авторів конкретних розділів там не зазначено.

У першому розділі пояснюється термінологія з ліцензійної сфери. До речі, викликає сумніви твердження авторів, що для продажу ліцензій слід мати ліцензійний паспорт. Справді, такий документ був, але він був за радянських часів. Тоді підприємства та організації, які хотіли продати ліцензію, оформляли відповід-ний кількасторінковий документ, подавали його своєму міністер-ству, а воно — Держкомвинаходів СРСР. Там ухвалювалися рі-шення про продаж ліцензій.

У другій рубриці йдеться про те, як вчені та фахівці різних країн пояснювали значення терміну «ноу-хау». Стверджується, що досі в літературі виданій в Україні, відсутнє чітке визна-чення поняття «ноу-хау».Зазначалося, що у світовій практиці «ноу-хау» не завжди є комплексом знань і досвіду технічного характеру.

Якихось принципово нових положень цей розділ не містить.

Кузнєцов Ю. М. (2005 р.)

Кузнєцов Ю. М. Патентознавство та авторське право: Підруч-ник. — К.: Кондор, 2005. — 428 с.

У складі глави 11 «Охорона прав на раціоналізаторські пропо-зиції і науково-технічну інформацію» є такі рубрики:

11.4. Особливості конфіденційної (нерозкритої) інформації.

11.5. Заходи щодо збереження комерційної таємниці та конфі-денційної інформації.

11.6. Оформлення і реєстрація «ноу-хау».

11.7. Реалізація «ноу-хау».

11.8. Приклади опису «ноу-хау». До ряду основних положень зазначення вищих рубрик можна

врахувати наступні.

1. Автор стверджує, що у діловій мові поняття «ноу-хау» впе-рше з’явилось 1943 року, а з 1953 року утвердилось в офіційних документах.

Наводить кілька визначень ноу-хау із зарубіжних джерел.

2. Вказує типові канали витоку відомостей, які містять комер-ційну таємницю.

3. Зазначає вітчизняну процедуру засвідчення нотаріусом факту подання документа, у якому зафіксовано «ноу-хау».

4. Описує процедуру реалізації «ноу-хау» (попереднє знайом-ство сторін, складання опційної угоди, укладання договору купі-влі — продажу «ноу-хау»). Зазначене може становити певний практичний інтерес. Деякі місця у тексті є дискусійними.

Мікульонок І. О. (2005 р.)

Мікульонок І. О. Основи інтелектуальної власності: Нов.. по-сіб. — К.: ІВЦ «Видавництво Політехніка», Ліра-К, 2005. — 232 с.

У другому розділі «Загальні відомості про захист інтелектуа-льної власності» цієї книги міститься рубрика 2.2.10 «Комерційна таємниця». Обсяг рубрики — дещо більше, ніж одна сторінка. Сформульовано поняття «комерційна таємниця». Зазначено, що універсальність — одна із специфічних особливостей комерцій-ної інформації. Вона зберігається впродовж необмеженого часу. Загалом згадано, що не може належати до комерційної таємниці.

Капіца Ю. М. (2006 р.)

§ 5.3. «Охорона комерційної таємниці» книги «Право інтелек-туальної власності Європейського Союзу та законодавство України» за редакцією Капіци Ю. М.: кол. Авторів: Ю. М. Капі-ца, С. К. Ступак, В. П. Воробйов та ін. — К.: Видавничий Дім «Слово», 2006. — 1104 с. має таку структуру:

Вступ.

Міжнародно-правова охорона комерційної таємниці та ноу-хау.

Паризька конвенція. Угода ТРІПС

Угода про партнерство та співробітництво. Угода Україною та ЄС про наукове і технологічне співробіт-ництво.

Охорона комерційної таємниці та ноу-хау в державах— членах та ЄС.

Європейська Спільнота

Великобританія

Швейцарія

ФРГ

Франція

Розвиток співробітництва щодо ноу-хау та комерційної та-ємниці.

Ноу-хау

Комерційна таємниця

Конфіденційна інформація

Нерозкрита інформація

Інші види інформації з обмеженим доступом

Перспективи розвитку законодавства.

Охорона комерційної таємниці та ноу-хау в ЄС та Україні.

Охорона ноу-хау

Комерційна таємниця

Конфіденційна інформація

Нерозкрита інформація

Банківська та інші види таємниць

Інформація про особу

Напрями вдосконалення законодавства

Висновки

Обсяг цього параграфу складає 33 сторінки збільшеного формату (60 × 84 / 8). У «Вступі» до цього параграфу зазначено, коли і де у законодавстві України були закріплені поняття «комерційна таємниця», «ноу-хау», «банківська таємниця», «конфіденційна ін-формація», «інформація про особу», «державна таємниця», «лікар-ська таємниця», «адвокатська таємниця», «професійна таємниця», «інформація в автоматизованих системах», «конфіденційна інфор-мація, що є власністю держави», «нерозкрита інформація».

Зазначається, що введення у правовий обіг названих понять здійснювалося, в основному, з різних іноземних законодавчих джерел і без належної узгодженості між собою, аналізу судової практики. Прокоментовано основні положення Паризької конве-нції про охорону промислової власності, Угоди ТРІПС та Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Євросоюзом.

Матеріал про Велику Британію, Швейцарію, ФРН і Францією містить найосновніші положення законодавства цих країн з ко-мерційної таємниці.

Да