ЕСТЕТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА її ФОРМИ §1. ТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛЮДСЬКОЇ ПРАЦІ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 

Загрузка...

Спосіб буття людини, який є її родовою ознакою, полягає насам-перед у предметно-практичній діяльності, що опосередковує як біо-логічну її природу, створюючи специфічну родову людську анатомію, так і найвищі форми психічного та інтелектуального її життя. інакше кажучи, сама людина як жива істота, світ матеріальної культури, в якому вона живе, а також внутрішній світ людини — її почуття, ро-зум, здатність до перетворення навколишньою світу — зароджуються, розвиваються і змінюються в суспільно-історичній практиці. Отже, суспільно-історична практика є першопричиною виникнення й роз-витку здатності людини до перетворення світу за законами краси, а відтак і до формування у неї власних естетичних почуттів, смаків та ідеалів. Та якщо ми спробуємо визначити, де, як і в чому виявляєть-ся естетична діяльність людини, то побачимо, що в людському бутті немає жодної галузі, сфери, яка була б позбавлена такої діяльності. інша річ, що естетична діяльність може реалізуватись як самоцінна, самодостатня, а може бути лише моментом, нехай і сутнісним, інших форм діяльності.

принцип практики, закладений у розуміння природи людини та всіх суспільних явищ, дав змогу розглядати естетичну діяльність як історичну бутність, що змінюється відповідно до змін усього комп-лексу суспільно-історичних умов життєдіяльності людини й суспіль-ства, тобто естетична діяльність у різні історичні епохи існує в різних формах, вона по-різному реалізовувалася в загальній діяльності лю-дей, і як є наслідок призводить до неоднакових досягнень в історії світової культури.

на перший погляд здається доцільним почати розгляд естетичної діяльності з тієї форми, де естетичний компонент домінує, де іншої

Естетика

функції, крім викликання естетичної насолоди, предмет не має. Саме такою формою естетичної діяльності є мистецтво. проте такий підхід навряд чи дасть змогу виявити закономірність виокремлення естетич-ної діяльності зі сфери практики, він також утруднить розуміння змі-ни стану мистецтва за різних історичних часів, позбавить можливості розібратися в сучасному стані взаємовідносин мистецтва і праці. Тому ми ознайомимося з основними формами естетичної діяльності з по-гляду їхнього генезису, тобто історії становлення. Генетичний зв'язок мистецтва, цієї найрозвиненішої форми естетичної діяльності, з пра-цею впродовж тривалого періоду історичного суспільного розвитку не виявлявся та й не міг виявитися, адже безпосередньо продуктивна праця була фізичною, а мистецтво — переважно працею духовною, що незалежна від матеріальних потреб і здійснюється як вільна гра люд-ських здібностей, як насолода. успіхи продуктивної праці людства, особливо в новітній час, поступово утверджували матеріалістичний погляд щодо розуміння причин і рушійних сил еволюційного розвитку людства. Саме матеріалістичне розуміння історії дало можливість ви-значити роль продуктивної праці в становленні різних форм діяльнос-ті, які, на перший погляд, протилежні їй за метою і результатами. Як же в такому разі продуктивна праця породжує естетичну практику і як у самій продуктивній праці реалізується естетична потреба людини?

праця — це, насамперед, процес, що відбувається між людиною і природою, в ході якого людина формує природу відповідно до сво-їх потреб. Такий процес опосередкований метою, якої прагне люди-на. Форма створених нею предметів і процесів має суспільний зміст і суспільну цінність, бо в ній закріплено наочний досвід людини, її потреби, уподобання, а також спосіб її життя як суспільної істоти, тобто родову ознаку людства. Та оскільки творення опосередковане пізнанням природи і її законів, то цілком логічно, що форма є також законом буття речі, предмета культури як єдності природного матері-алу і суспільного змісту. Таким чином, оформлена людиною частина природи — культура — має особливий зміст, особливу цінність для людини, вона є законом її суспільного життя.

Між сутністю речі, тобто законом її суспільного існування, і фор-мою виникає глибокий взаємозв'язок: довершеність форми дає змогу найвідповідніше представляти, робити наочною її суспільну сутність. Тому пошук і створення довершеної форми є естетичним моментом

Естетична діяльність та її форми

будь-якої форми людської діяльності. А здатність людини знайти, створити для речі або процесу довершену форму, що враховувала б, з одного боку, закон існування природного, використовуваного в праці матеріалу, а з іншого — закон суспільного існування створеної речі — і є здібністю творити «за законами краси», що властиве лише людині. Саме цим пояснюється особлива цінність естетичного для людини, її вічного потягу до прекрасного.

Серед найпоширеніших в естетиці є уявлення про природу як джерело естетичних потреб і здібностей людини. не відкидаючи цілком такого уявлення, слід наголосити на його неоднозначності. Складність розуміння впливу природи на естетичні здібності людини полягає в тому, що тут не знаходимо пояснення, чому людина стала спроможною виявляти в природі прекрасне, звідки в неї з'явилися критерії краси і чому вона почала орієнтуватися на неї у своїй діяль-ності. Адже в природі немає нічого зайвого та ще й такого, що не мало б природних передумов існування, немає і потворного, тобто того, що людина сприймає як протилежність прекрасного. А якщо враху-вати, що на початкових етапах людської історії природа у багатьох її проявах була незрозумілою і ворожою людині, протистояла їй як могутня сила, як хаос велетенських стихій, перед якими людина була безпорадною, то стає цілком зрозуміло, що естетичне ставлення до природи є більш пізнім культурним надбанням. немає сумніву, що зароджувалося воно тільки в межах опанування людиною природни-ми силами у сфері матеріальної практики та спроб доповнити її суто духовним надбанням за допомогою перенесення на сили природи зрозуміліших людині суспільних явищ і відносин. Такий спосіб має назву атропоморфізм. найяскравішим його прикладом є міфологія — історично перша форма суспільної свідомості, за допомогою якої людина духовно опановує навколишній світ, формує загальне уяв-лення про нього, його взаємовідносини з людиною.

наділяючи природні сили людською сутністю, а згодом і люд-ським виглядом1, тобто здатністю діяти відповідно до визначеної мети, а також спираючись у цій дії на індивідуальну волю, люди у сво-їй свідомості впорядковували навколишній світ і космос у гармонійне,

1 наприклад, античні грецькі та римські божества, що зображувались у вигляді людини. Скульптурні зображення їх є найзначнішим художнім до-сягненням Стародавнього світу.

Естетика

відповідне їм середовище життя. не розуміючи сутності природних явищ, людина приписувала їм підпорядкованість законам людського співжиття, де все зрозуміле, а головне — вимірюється власними по-требами й можливостями. Ось чому впорядкованість, гармонійність, відповідність усвідомлюються як неоціненні, життєво необхідні для людини якості довколишнього світу. Саме такі якості має людська праця та її продукти. З погляду сучасного розвитку людської куль-тури, може видатися надто сміливим твердження, що перші предме-ти трудової діяльності (кам'яні сокири, лук і стріли, глиняний посуд тощо) мають неабияку естетичну цінність. проте не можна не визна-ти, що вони принципово відрізняються від предметів природи тим, що людина здатна виявити втілений у їхній формі суспільний зміст, виявити мету виготовлення такого предмета. Архео логи та антропо-логи, вивчаючи стоянки первісної людини, через десятки тисячоліть спроможні розрізнити природну форму і форму штучну, якої надала, наприклад, каменю, людина. Вони певною мірою можуть визначити міру досконалості таких первісних виробів, які задовольняли життє-ві потреби наших пращурів. процес вироблення у людини здатності діяти доцільно розтягнувся на тисячоліття, проте розвивався по ви-східній, що дало змогу створити все багатство світу культури, безліч її форм і розвинути в людині власні можливості вільно творити в межах історично зумовлених потреб.

певна річ, цей процес доволі довго не усвідомлювався людством, тому що людина творила насамперед для задоволення своїх мате-ріальних потреб. Однак уже в найдавніших цивілізаціях утилітарні предмети довершеної форми, створені для задоволення матеріаль-них потреб, цінувалися за свої естетичні якості, про що свідчать речі, знайдені в похованнях вождів племен, царів і фараонів. Серед таких речей — предмети побуту, одяг, меблі, зброя, що мали слугувати по-мерлим у потойбічному світі. Їх вирізняє висока художня майстер-ність, вони здатні виконувати утилітарну функцію. проте цінувалися вони не лише тому, що ними зручно було користуватися за призна-ченням, а, насамперед, тому, що уособлювали багатство й могутність їхніх власників, майстерність талановитих творців. Вони радували людей своїми унікальними естетичними якостями: своєрідністю, не-повторністю, тонким виконанням. Отже, там, де працю людини було доведено до вершин можливостей конкретно-історичної доби, про-Естетична діяльність та її форми

дукт її ставав уособленням могутності людини. Адже й багатство у своїй першій, початковій історичній формі існувало як скарби. Твори ужиткового мистецтва були носіями суспільного багатства, бо вті-лювали в собі якості особливої, творчо довершеної праці. Варто за-уважити, що мистецькі твори в усі часи використовувалися як засіб накопичення багатства, як сфера вкладання капіталу. деякі з них не можуть бути оцінені в грошовому вираженні, а тому існують як рари-тети держави або навіть міжнародного співтовариства.

Таким чином, і на початкових етапах розвитку суспільства про-дуктивна праця, як переконує історія, не виключала естетичного ком-понента. А коли людство від збирання і полювання перейшло до про-дуктивного господарювання, коли з'явилися найпростіші технічні засоби виробництва і помітно зросла продуктивність праці, це, своєю чергою, вивільнило час для вдосконалення майстерності, для розви-тку уяви і фантазії. предмети ремісничої діяльності ставали дедалі різноманітнішими й досконалішими, вони почали збагачуватися еле-ментами, що безпосередньо не впливали на їхню утилітарну функ-цію. Орнаментування гончарних виробів витонченої форми і тканин, оздоблення зброї та кінської збруї, мозаїчне і фрескове прикрашання споруд — усе це доповнювало утилітарну функцію естетичною, що нерідко набувала пріоритетного значення. Цьому сприяло соціальне розшарування суспільства, в якому предмети з певними естетичними якостями ставали ознакою особливого соціального статусу власни-ка. Щодо самого процесу виробництва, в якому так гармонійно по-єднувалися діяльність утилітарна й естетична, праця репродуктивна і творча, то запорукою такого поєднання була втрачена у пізніші часи нерозчленованість процесу праці, її ремісничий характер.

Слово ремісник нині нерідко вживається у зневажливому значен-ні, коли треба наголосити, що людина нездарна, далека від творчості, працює з меркантильних інтересів. За цим — певна історична реаль-ність: був час, коли мистецтво відділялося від ремісництва і художни-ки поривали з ремісничими цехами. проте це аж ніяк не стосується ремісників попередніх епох, бо на той час справжнім художником і міг бути тільки ремісник. у трудовому процесі він поєднував дві функ-ції — духовну діяльність (пошук оригінального задуму, добір відпо-відного матеріалу, палітри кольорів, прийомів обробки) та фізичну працю (безпосереднє виготовлення предмета). Такий синкретичний

Естетика

процес, де ще не відбулося розподілу фізичної та розумової праці й закріплення їх за різними індивідами, був позначений своїм творчим потенціалом, що й підносило значну частину ремісництва до рівня мистецтва. Саме такий повноцінний, не однобокий характер праці створив передумови для розквіту мистецтва у Греції та римі давніх часів. Твори мистецтва, що виконували й певні утилітарні функції, набули великого поширення; високим був і загальний рівень вимог, які ставилися перед майстрами ремісництва.

Фізична праця у класовому суспільстві завжди була долею екс-плуатованих верств і не мала цінності з погляду суспільної свідомості. проте доти, доки фізична праця була за своїм характером ремісничою, їй були властиві ознаки новизни і безперервного творчого пошуку кожного окремого майстра. Формування способу виробництва, що призводить до розподілу праці на окремі операції з подальшим пере-данням їх машинам і механізмам, докорінно змінило характер праці, вилучивши з неї естетичний елемент, зробивши робітника простим додатком до машини. праця на індустріальному підприємстві за тих часів була цілковито позбавлена творчої наснаги, перетворившись через те на антипод мистецтва, де творчість, як відомо, є головним рушієм діяльності. Саме індустріальний спосіб виробництва розвів тоді працю й мистецтво на різні полюси, протиставив їх одне одному, закріпивши за мистецтвом ореол винятковості.

Традиційний поділ праці в сучасному виробництві на творчу й репродуктивну — одна з найістотніших причин збереження непрес-тижності та непривабливості роботи на промисловому підприємстві, особливо в умовах конвеєрного виробництва. Це пояснюється існу-ючим рівнем розвитку техніки і технологій. З одного боку, вузька спеціалізація, тобто закріплення за робітником певної операції, дала змогу значно підвищити продуктивність праці, створити цілий комп-лекс машин, що допомагають людині. З іншого боку, така праця ви-снажує, перетворює людину на автомат, позбавляючи її можливості розвиватися, реалізовувати у трудовому процесі свої індивідуальні можливості. Отже, технічний прогрес має суперечливий характер — створює багатство матеріальне, але збіднює саму людину. Сучасний рівень науки й техніки вже заклав передумови для заміни людини на певних операціях автоматами і роботами. Сфера одноманітної, моно-тонної, репродуктивної праці дедалі звужуватиметься, змінювати-Естетична діяльність та її форми

меться і саме обличчя сучасного виробництва, що потребує підготов-ки робітника принципово нового типу.

нерідко, коли йдеться про естетизацію сучасного виробництва, багатьма це сприймається як створення відповідних умов праці: при-стосування приміщення, освітлення, зменшення шуму, кондиціюван-ня повітря тощо. Естетизація виробництва — поняття значно ширше і складніше. коротко це означає: постійно вносити творчий елемент у трудовий процес, цілеспрямовано зменшувати репродуктивну ді-яльність, позбуватися одноманітних операцій тощо. Вирішити це за-вдання можна тільки за умов загального розвитку виробництва, на-уки, техніки, технологій1.

Сучасне виробництво зумовило появу ще одного естетичного фе-номена — дизайну, щодо якого й понині точаться суперечки: що це — прикладне чи високе мистецтво? А дизайн тим часом давно вже виокремився в самостійну сферу діяльності. Сталося це на початку XX ст., коли остаточно створилися технічні передумови для велико-масштабного промислового виробництва. Саме воно висунуло особли-ві вимоги до розв'язання проблем створення предметів споживання, будівництва міст, випуску машин і механізмів, технологій і промисло-вої естетики. Адже розмаїтість соціальних груп та індивідів зі своїми смаками, різними, нерідко полярними естетичними уподобаннями в одязі, меблях, житлі, предметах побуту тощо не можуть бути задово-лені хоч і значними за кількістю, але однотипними за формою продук-тами промислового виробництва. А саме виробництво, впорядковане, спрямоване на кількісний показник випуску продукції, дуже важко пристосувати до задоволення різних запитів і вимог споживачів.

поширення дизайнерської діяльності революціонізуюче вплину-ло, з одного боку, на технологію і техніку промислового виробництва, поставивши їх розвиток під контроль задоволення не тільки матері-альних, а й естетичних потреб людини, з іншого — сприяло соціально-культурному розвиткові суспільства, формуванню естетичних уподо-бань, смаків та ідеалів. дизайнерська діяльність, спрямована, зрештою, на гуманізацію предметно-просторового середовища людини, її роль у сучасному суспільстві дедалі ширшає. і сучасне промислове виробни-цтво важко нині уявити без цього виду естетичної діяльності. розви-1 докладніше про це див.: Кучерюк Д. Ю. Естетика праці. Ціннісні від-носини. Творчість. Людина. — к., 1989.

Естетика

ток дизайну тісно пов'язаний із пластичними мистецтвами: архітекту-рою, скульптурою, живописом, орнаментикою. дизайн використовує досягнення пластичних мистецтв, живиться художніми ідеями історії мистецтва. Водночас дизайн мусить координувати свої суто художні можливості з наукою, технікою, конструюванням, матеріалознавством. Там, де дизайн органічно долучений до процесу виробництва і є його необхідною ланкою, там виробництво здатне щонайповніше задоволь-няти потреби суспільства. у нашій країні дизайнерська служба тільки починає свій творчий шлях. Це, звичайно, не може не позначатися на ефективності виробництва, здатності вітчизняної промисловості задо-вольняти потреби населення, на загальному вигляді наших міст і сіл. Без органічного поєднання з дизайном сучасна промисловість ніколи не зможе забезпечити відповідну якість життя, де матеріальна потреба без естетичної, навіть за умов кризового стану економіки й зубожін-ня переважної більшості населення — просто напівпотреба. Такого не існує, як не існує людини, обмеженої в своїх потребах лише вузько прагматичними запитами.

Естетична діяльність у сучасному промисловому виробництві може існувати й на рівні індивідуального трудового процесу. Що-правда, це можливо тільки в тому разі, коли його здійснює кваліфі-кована, творча людина, майстер своєї справи. потреба знаходити за-доволення в праці змушує талановиту, небайдужу людину постійно вдосконалювати себе, розвивати свої здібності й навички, вносити у трудовий процес елементи творчості. Відомо немало майстрів, які у звичайному, на перший погляд, трудовому процесі домагаються блискучих результатів. Саме у цих випадках ми говоримо про май-стерність хлібороба, муляра або повара.

Що є визначальним для такого трудового процесу? Творчий під-хід до справи, обдарованість і невичерпна допитливість, постійне не-вдоволення досягнутим і нескінченні пошуки нового. Таку людину цікавить не лише кінцевий результат її діяльності, а й доцільність і довершеність прийомів та способів діяльності. Тобто майстер своєї справи виходить у трудовому процесі за межі звичок, стереотипів по-ведінки, прийомів, методів роботи, що склалися до нього. Він створює свій механізм діяльності, максимально співвідносячи його з особис-тими індивідуальними якостями і здібностями, що дають йому змогу повністю розкрити й ефективно використовувати їх. Він, звичайно,

Естетична діяльність та її форми

розвиває і якості, яких йому бракує, вдосконалює їх, навчається, пе-ретворюючи свою працю на «гру здібностей». Це, однак, не означає, що творча праця не є максимальним напруженням сили і волі, по-стійним самовдосконаленням. привабливість її полягає в тому, що вона дає ні з чим не порівняне задоволення від вільного володіння предметом праці, де технологія виробничого процесу лишається ніби за спиною поривань людини.

Творчий потенціал людської праці невичерпний. Він наявний в усіх професійно обмежених її формах. Та й у своїй вузькій професій-ній діяльності людина завжди збільшує потенціал творчості, виходя-чи за межі професійних інтересів, інтегруючи в індивідуальному роз-витку максимально можливі для неї сфери діяльності. професійна обмеженість людини не є абсолютною перешкодою для всебічного і гармонійного розвитку, для вияву власного творчого потенціалу. Ось чому для досягнення мети — перетворення людської праці з необхід-ності на потребу самореалізаціі — слід рухатись двома шляхами. пе-редусім потрібно змінювати за допомогою науки й техніки характер виробництва, усуваючи тяжкі, виснажливі, монотонні процеси. Од-нак не можна недооцінювати й інший шлях — розвиток, удосконален-ня самої людини, здатної вже сьогодні багато чого змінити в характері праці, зробити її максимально привабливою й бажаною.