Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: file_get_contents(files/survey) [function.file-get-contents]: failed to open stream: No such file or directory in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 82
§3. УКРАЇНСЬКА ЕСТЕТИКА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ : Естетика . Підручник : Бібліотека для студентів

§3. УКРАЇНСЬКА ЕСТЕТИКА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 

Загрузка...

певні спроби осмислити й оцінити специфіку української естети-ки, особливості її історії та розвитку протягом XX ст., відображені у відомій праці і. іваньо «нарис розвитку естетичної думки україни» (М., 1981), в довідковій літературі та в розробках конкретних про-блем молодими українськими науковцями. проте українська естети-ка минулого століття потребує концептуалізації, чіткого окреслення певної теоретичної площини, де найяскравіше виявився професійний рівень конкретних теоретиків, оригінальність їхнього мислення та перспективність порушених проблем. усім цим вимогам відповідає період 70-х років — десятиліття, коли українська естетика показала себе самодостатньою та самоцінною частиною тогочасного гумані-тарного знання.

Вітчизняні естетики цього періоду, з одного боку, забезпечують україномовне викладання дисципліни (у 1967 р. вийшов друком під-ручник В. кудіна «Естетика»), з іншого — зосереджують увагу на роз-робленні головної естетичної проблеми — природі естетичного.

на початку 70-х років минулого століття з’являється низка праць українських авторів, в яких аналізуються саме проблеми естетичного. Активне дослідження цієї проблеми в 50—60-х роках було, значною мірою, зумовлене появою монографії львівського естетика Б. куб-ланова «Эстетическое чувство и искусство» (Л., 1956). публікація дослідження кубланова частково збігалася в часі з виданням робіт інших відомих радянських теоретиків (Л. Столовича, В. Вансло-ва, С. Гольдентрихта) і водночас використовувалась українськими авторами як об’єкт визнання або критики. після появи монографії Б. кубланова протягом 1966—1970 pp. широко відомими стають до-слідження п. Гаврилюка, А. Гордієнка, В. корнієнка, к. Шудрі).

у працях зазначених авторів чітко простежується зацікавленість ідеєю естетичного відношення, завдяки якій, на їхню думку, можна охопити всі явища і процеси, що потребують визначення щодо їх ес-тетичної сутності. доволі активно опрацьовується також поняття за-кони краси, хоча переконливого уявлення про їх сутність не містить

українська естетика: історична традиція й сучасний стан

жодна з робіт, присвячених висвітленню цих законів. нині стає оче-видним, що метафору важко перетворити на закон. Водночас, слід визнати, що в період становлення естетичної науки в 50—60-х роках, а в цей період в радянській естетиці чимало проблем розроблялося вперше, надія на формулювання «законів краси» могла здатися ціл-ком реальною.

на ґрунті зазначених теоретичних процесів і монографічних праць, що, власне, легалізували ці процеси, з’явилися дослідження В. іванова «практика і естетична свідомість» (к, 1971) та В. Бален-ка «Естетичне і природа» (к., 1973). Хоча В. іванов і В. Баленок ре-презентували українську естетику одного періоду, сфокусовану на одну проблематику, вони виявилися по різні боки щодо розуміння проблеми естетичного. Саме наявність протилежних підходів до од-нієї проблеми, справді наріжної в естетичній науці, зумовила широту охоплення проблеми естетичного, дала змогу детально опрацювати структурні елементи естетичної свідомості, понятійно-категоріальний апарат науки й витримати теоретико-практичний паритет в україн-ській естетиці. Слід зауважити, що в 70-х роках естетика набула над-звичайної популярності в україні. Цю дисципліну викладали як на гуманітарних, так і на природничих факультетах більшості вищих навчальних закладів.

не слід забувати, що об’єктом дослідження естетики є художня творчість, що вона тісно пов’язана з мистецькою практикою, тобто з поточним процесом створення художніх творів, які потребують есте-тичного оцінювання, введення їх у певний художній контекст, а це робить неможливою орієнтацію на будь-які теоретичні стереотипи. Значний творчий потенціал мали проблеми естетичного виховання. Цілісна система естетичного виховання об’єднувала різні верстви суспільства, зосереджуючи особливу увагу на формуванні художньо обдарованої молоді.

Слід зауважити, що естетична проблематика наприкінці 60 — на початку 70-х років розвивалася в гострих теоретичних дискусіях, які засвідчили принципово різне розуміння окремих положень марксиз-му, намагання естетиків, які мислили творчо, подолати спрощене, декларативне тлумачення принципу історизму, діалектики «об’єкт — суб’єкт», співвідношення матеріального й ідеального тощо. най-виразніше ця ситуація виявилася в осмисленні проблеми природи

Естетика

естетичного, головної проблеми естетичної науки. Так, саме на вістрі протистояння «природників» і «суспільників» — двох груп провід-них радянських учених, які з різних позицій осмислювали проблему естетичного, — створювалася монографія В. іванова «практика і ес-тетична свідомість». Глибина осягання проблеми естетичного і рівень професіоналізму В. іванова естетика полягали в здатності не схиля-тися перед авторитетами, адже зазначені позиції обстоювали визнані радянські вчені.

Цінність позиції В. іванова, як переконливо довів дальший роз-виток естетичної науки, полягала в тому, що він, проаналізувавши ар-гументи «природників» і «суспільників», не лише виявив їхні помил-ки і слабкі місця, а й запропонував оптимальний теоретичний шлях: звернутися до витоків проблеми естетичного, відтворивши еволюцію психічних форм відображення світу. В. іванов слушно зауважує, що «природники» демонструють архаїчний, спрощений погляд, адже з часів д. дідро й М. чернишевського прокладено новий шлях «ро-зуміння того, що суть краси важко шукати десь поза сутністю самої людини». помилковість позиції «природників», наголошує іванов, полягає в тому, що «суб’єктивний, людський елемент багатьом «при-родникам» здається чи не поступкою ідеалізмові».

В. іванов критикує «природників», виявляючи коректність. Тим часом деякі фрагменти з їхніх праць нині в найкращому разі можуть викликати здивування. Так, В. Баленок щиро захоплюється вислов-люванням живописця к. Юона, який «мав рацію, коли стверджував: «Творчість природи і творчість мистецтва аналогічні». Якщо таку не-доречність митцеві вибачити можна, то теоретику ні.

неоднозначно ставився В. іванов і до поглядів «суспільників», які визнають генетичну залежність естетичних якостей від існування людського суспільства й розвитку суспільних відносин. Цей аспект концепції «суспільників» іванов поділяє і особливо наголошує на думці, відповідно до якої матеріальний світ, узятий сам по собі, тоб-то до і поза людським суспільством, є естетично нейтральним. «Сус-пільники» розрізняють матеріальні й естетичні властивості матері-ального світу, адже естетичні пов’язані із соціальними чинниками, які починають діяти після виникнення суспільства. іванов досить вдало виявляє суперечність між несвідомою творчою силою сус-пільних відносин та свідомою діяльністю окремих індивідів, адже за

українська естетика: історична традиція й сучасний стан

логікою «суспільників», у першому випадку формується «здатність реальної творчості», а в другому — «лише здатність споглядання». Він має рацію, коли вважає дивною думку про здатність «суспільних відносин випереджати предметну діяльність самих людей і водночас синтезувати естетичні якості, придатні для індивідуального спожи-вання». на думку іванова, «суспільники» будують «надуману кон-струкцію».

Цікавою ознакою «теоретичного почерку» В. іванова є його здат-ність до виявлення понять, залежних одне від одного. В процесі до-слідження конкретної проблеми з’являвся своєрідний ланцюг по-нять, частина з яких згодом могла набути самостійного значення. у 70-х роках, коли проблема понятійно-категоріального апарату в укра-їнській естетиці перебувала в стані становлення, ця тенденція мала неабияку науково-теоретичну вагу.

Так, поняття мотив, широко залучене івановим в теоретичний контекст, дало поштовх до введення в ужиток таких суміжних з ним понять, як доцільність, смисл, цінність, мислення за аналогією, інако-мовлення тощо.

Отже, аналіз природи естетичного трансформується в іванова в аналіз низки зазначених понять, до яких поступово додаються діяль-ність, творчість, ліцепокладання, освоєння. Виявивши їх специфіку у контексті розгляду етстетичного, іванов дедалі більше уваги починає приділяти поняттю діяльність, діяльніший підхід, використовуючи його теоретичний потенціал для багатьох естетичних процесів.

дослідницькі можливості «діяльнісного підходу» були яскраво продемонстровані О. Фортовою («про діалектичну єдність мораль-ного та естетичного», 1985) при виявленні «калокагативності» світо-відношення та моральнісних засад мистецтва, зокрема, театру.

полеміка «природників» і «суспільників», що значною мірою сформувала В. іванова як естетика, дала поштовх і до обґрунтування принципово нової позиції, відображеної в монографії А. канарського «диалектика эстетического процесса: диалектика эстетического как теория чувственного познания» (к., 1979).

А. канарський блискуче продемонстрував принципи «критики на критику». Він, зокрема, зазначав: «Зрозуміло, естетичне, як і чимало іншого в цьому світі, справді пов’язане з людиною; воно здатне задо-вольнити її певні потреби і бажання. Це не викликає сумнівів. проте

Естетика

не викликає сумнівів і інше»1. Цим «іншим», що не викликає сумні-вів, А. канарський вважає право порушувати й розв’язувати питання про об’єктивність естетичного, про його «принципову незалежність ні від людини, ні від людства».

канарський зазначає: «Врешті-решт увесь світ постає перед людь-ми не тільки як фон для споглядання або «оцінної діяльності свідо-мості», а й як світ для практичного його перетворення й задоволен-ня інтересів людей. і від цього він не стає менш об’єктивним, тобто «суб’єктивно-об’єктивним». навпаки, саме цим практичним зв’язком з людиною він і виявляє свою справжню об’єктивність і незалежність від свідомості та оцінок»2. не приймаючи існуючих концепцій есте-тичного, А. канарський обґрунтовує естетичне як теорію чуттєвого пізнання. Зазначимо, що саме ця ідея є об’єктом уважного теоретич-ного осмислення в роботах українських естетиків на межі XX— XXI ст. і виявляє свої потужні можливості.

Висвітлюючи ситуацію в естетичній науці 70-х років минулого століття, слід пам’ятати, що йдеться про розвиток радянської науки, яка формувалася в межах єдиного територіального простору, в меж-ах єдиної методології та намагань оперувати аналізом мистецької практики, в якій чітко простежувався принцип інтернаціоналізму. Водночас, незважаючи на уніфікацію процесів, естетична наука цьо-го періоду має виразні національні риси. Це, по-перше, пов’язано із виданням теоретичної літератури переважно українською мовою, що давало можливість удосконалити понятійно-категоріальний апарат науки, яким естетика послуговується й понині, та використовувати спадщину українських письменників, митців і поточний мистецький процес. крім Т. Шевченка, і. Франка, Лесі українки, творча спадщи-на яких широко залучалася передусім у викладанні естетики, в 1958— 1966 pp. було видано твори і. Труша, О. Маковея, Г. Хоткевича та ін. А ці непересічні діячі української культури активно цікавилися саме естетичною проблематикою, яка виступала засобом інтеграції гума-нітарних наук. Саме як інтегративну було представлено в естетичній теорії проблему художньої творчості її введення в науковий простір пов’язане з відомим українським естетиком В. Мазепою — автором

1          Канарский А. С. диалектика эстетического процесса : диалектика

эстетического как теория чувственного познания. — к., 1979. — С. 74.

2          Там само.

українська естетика: історична традиція й сучасний стан

монографії «Художня творчість як пізнання» (1974). 3 часу появи цього дослідження широке коло проблем, пов’язаних із специфікою художнього образу, художньої мови, етапів творчого процесу, стало в Україні своєрідним привілеєм саме естетичної науки. Серед вираз-них досягнень у розробленні зазначених питань слід виокремити пра-цю М. Гончаренка «Геній в мистецтві і науці» (1991).

За роки незалежності України естетика значно розширила коло дослідницьких інтересів. Цьому сприяло, передусім, поглиблення методологічних засад, адже принцип поліметодологїї дає можливість уникнути однобічності в аналізі конкретних естетичних процесів. Поліметодологія, зняття ідеологічних обмежень дали українським естетикам змогу збагатити теоретичну проблематику за рахунок введення в науковий та викладацький процес праць західноєвропей-ських та американських естетиків, зорієнтувати молодих дослідників на вивчення естетичних засад культури різних регіонів світу.

На межі XX—XXI ст. українські естетики роблять великий вне-сок у заповнення «білих плям» як в історії естетичної науки, так і в історії мистецтва.

He залишаються поза увагою й ті проблеми, якими позначена класична традиція естетичної науки: специфіка естетичних процесів, естетична сутність творчості й мистецтва, динаміка розвитку класич-ної -» посткласичної -» некласичної естетики, феномен постмодер-ністської естетики та мистецтва тощо.

Важливим надбанням сучасної української естетики є тенденція до розширення її географічних меж. Сьогодні, крім Києва, сформува-лися потужні центри розвитку естетичної науки в Дрогобичі, Черні-гові, Харкові, Луганську, Черкасах, Одесі, Луцьку та Рівному.

Контрольні запитання

1.         Якими особливостями позначена історія естетичної думки в

Україні?

2.         3 іменами яких видатних діячів української культури пов’язаний розвиток естетичної проблематики у XVIII — першій половині XIX ст.?

3.         У чому полягає специфіка українського естетичного дискурсу кін-ця XIX — початку XX ст.?

Естетика

4.         Яке значення для розвитку української естетики мала праця

і. Франка «із секретів поетичної творчості»?

5.         Які концепції західноєвропейської естетики були пріоритетними для українських дослідників і стали стимулом для теоретичного діалогу?

6.         чим зумовлений теоретико-практичний паритет харківської есте-тичної школи (кінець XIX — перша половина XX ст.)?

7.         у чому полягає специфіка розвитку української естетики другої половини XX ст.?

Список рекомендованої літератури

Бичко А. к. Леся українка (Світоглядно-філософський погляд). — к, 2000.

Вернудіна і. В. Особливості понятійно-категоріального апарату теорії творчості в естетиці івана Франка // Актуальні філософські та культу-рологічні проблеми сучасності : зб. наук. праць. — к, 2000. кучерюк А. Ю. культура слов’ян. україна в контексті культурно-історичних доль слов’янства // історія світової культури : культурні регіони. — к., 2000.

Левчук Л. Т. українська естетика XX століття в іменах : Гнат Хоткевич // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. — к., 2003.

павличко С. д. дискурс модернізму в українській літературі. — к., 1999. попович М. В. Світогляд стародавніх слов’ян. — к., 1985. Семенюк к. С. Творчість Ольги кобилянської : проблема світовідчуття // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. — к., 2004.