Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
§5. ПОСТМОДЕРНІСТСЬКА ЕСТЕТИКА : Естетика . Підручник : Бібліотека для студентів

§5. ПОСТМОДЕРНІСТСЬКА ЕСТЕТИКА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 

магниевый скраб beletage

Аналіз тенденцій розвитку некласичної естетики протягом XX ст. робить актуальним розгляд постмодерністської естетики як специ-фічного соціокультурного явища, що позначене самобутнім світоро-зумінням та світовідчуттям. Хоча широке коло проблем постмодер-нізму взагалі і постмодерністської естетики зокрема досліджується активно, однак і понині залишається низка дискусійних питань, від-повідь на які існує на рівні авторських інтерпретацій та оцінок.

Серед дискусійних питань слід виокремити хронологію ста-новлення постмодернізму, специфіку взаємодії «модернізм— постмодернізм», термінологічні розбіжності, теоретичне «насичення» постмодерністських процесів, специфіку естетико-мистецтвознавчої модифікації постмодернізму.

Щодо хронології становлення постмодернізму, то передусім по-трібно звернути увагу на 60-ті роки минулого століття, тобто на пе-ріод, коли внаслідок певних соціально-політичних процесів (війна США проти В’єтнаму, радикальні молодіжні рухи в країнах Європи, «культурна революція» в китаї; введення радянських танків на те-риторію чехословаччини у 1968 р. та ін.) були поставлені під сумнів здобутки «раціоналізованої» цивілізації з властивими їй ортодок-сальними моральними нормами.

чимало дослідників постмодернізму називають 1968 р. як такий, в якому було започатковано певні процеси, що досить швидко почали асоціюватися з вичерпаністю модернізму і початком нової доби. Сту-дентські протести в парижі у травні 1968 р. були підтримані багать-ма університетами Європи і подекуди мали політичне забарвлення. Зрештою світ визнав існування «молодіжної культури», яка демон-струвала суміш суперечливих політичних орієнтацій, пошуків но-вої моралі та нового мистецтва, просякнутих ідеєю вседозволеності. «Молодіжна культура» 60-х років справила значний вплив на «інте-лектуальний світ», намагаючись, за висловом американського куль-туролога дж. Вейза, привести до влади «новий склад інтелектуалів, єдина мета яких полягала в тому, щоб зруйнувати модерністський

некласична естетика: досвід другої половини ХХ століття

світ». дж. Вейз посилається на думку ч. дженкса, який з точністю до хвилини визначив кінець модернізму: «15 липня 1972 р. о 15 год. 32 хв. закінчився вік модерну і почалася доба постмодерну. Саме в цей момент було висаджено в повітря житловий комплекс Pruittlgoe в Сент-Луїсі, вершину модерністської архітектури. Знаменитий взі-рець високої технології, модерністської естетики і функціонального дизайну, цей проект був настільки безликим і гнітючим, настільки відкритим для злочинності й неможливим для патрулювання, що в ньому просто не можна було жити»1.

поділяючи погляд ч. дженкса, дж. Вейз досить чітко розмежовує модернізм-світогляд, який «створює конструкції раціонально проду-мані, але такі, що в них неможливо жити», і постмодернізм, який «не будує щось нове на руїнах старого світу», а воліє висаджувати в по-вітря. Зрозуміло, що зруйнування Pruittlgoe як початок доби пост-модернізму — це своєрідна метафора, але вона чітко відповідає тим процесам, що відбуваються в теоретичному аспекті осмислення гу-манітарних процесів другої половини XX ст. Так, у 1974 р. на сторін-ках американського журналу «Commentary» розгорнулася дискусія на тему «культура і поточний момент», під час якої точилися гострі суперечки щодо розуміння стану культури, яка мала вияви «масо-вої», «антагоністичної», «елітарної» та «авангардної». позицію за-хисту концепції «антагоністичної культури» як складової модерніз-му (Л. Тріллінг) було спростовано концепцією «естетичного виміру культури» (Г. Маркузе), що, власне, підготувала постмодернізм.

розглядаючи процес визначення початку «доби постмодерніз-му», слід ознайомитись із матеріалами, викладеними в монографії ві-домого французького філософа Ж. Ф. Ліотара «постмодерний стан» (1979).

Ця робота стала чи не першою спробою застосування поняття «постмодернізм» до філософських проблем, тобто трансформування соціокультурного феномену у світоглядний. Отже, історія постмо-дернізму налічує близько трьох десятиліть і це виправдовує, з одного боку, властиву йому як теоретичній проблемі дискусійнісгь, а з іншо-го — пояснює актуальність зіставлення «модернізм—постмодернізм». розглядаючи це зіставлення, потрібно наголосити на формальному аспекті, адже постмодернізм, безперечно, є наступним після модер-1  Вейз Дж. Времена постмодерна. — М., 2002. — С. 36.

Естетика

нізму етапом у розвитку європейської та американської філософії, естетики і мистецтва. Водночас — і на цьому наголошують більшість дослідників постмодернізму — постмодернізм відмежовується від модернізму. Аналізуючи постмодернізм, науковці послуговуються поняттям «постмодерністський зсув», в якому фіксується факт ви-користання постмодернізмом теоретичних здобутків різних напрямів некласичної філософії чи естетики, а саме феноменології, структура-лізму, герменевтики. А ці напрями не співвідносили себе з модерном, не висували проблему модерну як обов’язковий компонент у контек-сті теоретичного аналізу культуротворчих процесів першої половини XX ст. представники некласичної філософії та естетики, переважно, зосереджували увагу на руйнуванні традиційних моделей гуманітар-ного знання, на утвердженні ролі позасвідомих, інтуїтивістських чин-ників як у ставленні до світу, так і в процесі творчості.

доволі переконливо процес поступового створення теоретичного підґрунтя для «постмодерністського зсуву» відтворює український ес-тетик Т. Гуменюк: «З того часу (кінець XIX — початок XX ст. — Л.Л.) формується думка про багатоманітність філософських дискурсів, аль-тернативних форм, які спонтанно поширюються. З-поміж них: «фун-даментальна онтологія» (М. Гайдеггер), феноменологія (Е. Гуссерль, М. Мерло-понті), «філософська герменевтика» (Г. Гадамер), «контр-філософія» (М. Фуко), «деконструкція» (Ж. дерріда), «наративізм» (Ж.Ф. Ліотар), «теорія комунікативної поведінки» (Ю. Габермас). Це той стан, коли сама філософія ревізує не лише свій самообраз, поня-тійний апарат, свої категоріальні основи, а й сучасний стазис, «вкида-ючи, таким чином, себе у період незвичайної творчості»1.

Широке залучення постмодернізмом теоретичного досвіду некла-сичної гуманітаристики підкреслює його еклектичний характер, що суперечить модернізму. Модернізм, заперечуючи «минуле» — добу, що передує «сучасному», — намагався сформувати цілісну самостійну модель суспільства на засадах єдності демократії, науково-технічних здобутків цивілізації та гуманістичних ідеалів.

Якщо модерністи, розуміючи абсурдність і безперспективність «раціоналізованої» цивілізації, намагалися «опанувати хаос і встано-вити власний порядок» (д. Харвей), то постмодерністи, за слушним

1 Гуменюк Т. К. постмодернізм як транскультурний феномен. Естетич-ний аналіз: Автореф. дис.... д-ра філос. наук. — к., 2002. — С. 15.

некласична естетика: досвід другої половини ХХ століття

зауваженням дж. Вейза, приймають хаос і живуть із ним, розглядаю-чи будь-який порядок тільки як проміжний засіб, який може зміню-ватися від людини до людини. інші дослідники розглядають постмо-дернізм як виклик модернізмові чи як парадоксальну колізію в логіці культуротворення.

Визнаючи дискусійний стан щодо з’ясування специфіки модер-нізму й постмодернізму, зазначимо, що кожна з наведених характе-ристик має право на існування і відображає певний зріз проблеми «модернізм—постмодернізм», у якій ті чи інші відмежування постмо-дернізму від модернізму не заперечують наступності постмодернізму стосовно модернізму.

Ще однією важливою проблемою щодо виявлення специфіки по-стмодернізму є проблема термінології, зокрема термінологічних роз-біжностей, що існують в інтерпретації власне поняття постмодернізм і понять, близьких до нього. Так, дж. Вейз чітко розрізняє поняття постмодерн і постмодернізм. Він зауважує: «існує різниця між тер-міном «постмодерн», який означає певний відтинок часу, і терміном «постмодернізм», що стосується цілісної ідеології»1.

Такий самий підхід може бути застосований і щодо доби модерну, тобто розмежування понять модерн (час) і модернізм (ідеологія). на певну увагу заслуговує з’ясування специфіки понять модерн і авангард, які хоча і можуть використовуватись як синонімічні, проте мають авто-номну сферу застосування: «Модернізм — те, що охоплюється історич-ними межами модернізму; авангард — найостанніше, нове в модернізмі, душа мистецтва, його рушій. Модернізм як культурно-історична епоха містить у собі не лише авангардистську тенденцію, не тільки «авангард сьогодні», а й «авангард учора» (звідси й загальновживані вирази на зразок «класичний авангард», «авангард 10-х років тощо)»2.

розглядаючи проблему термінологічної забезпеченості постмо-дерністських процесів, слід звернути увагу й на позицію тих авто-рів, які «вибудовують» чітку послідовність певних соціокультурних процесів, що зумовили появу «постмодерністського проекту». Так, український культуролог О. Соболь оперує поняттями премодерн (минуле), модерн (сучасне) і постмодерн. при цьому вона вважає, що

1          Вейз Дж. Времена постмодернизма. — С. 39.

2          Гуменюк Т. К. постмодернізм як транскультурний феномен : естетич-

ний аналіз. — Автореф. дис.... д-ра філос. наук. — С. 12.

Естетика

«постмодерн — це виклик модерністському проекту «саморефлек-тивної, критичної раціональності і свободи», якому притаманна тен-денція від кантівської концепції просвітництва до гуссерлівського «повороту до речей в самих себе»1.

процитоване положення засвідчує, що автор, аналізуючи кон-кретні культуротворчі процеси, робить наголос на «премодерні», на-повнюючи його глибинним щодо історико-філософського підходу змістом. поняття модерн і модерністський вживаються О. Соболь як синонімічні.

Аналіз термінологічних розбіжностей, що ускладнюють концеп-туалізацію проблеми, потребує звернення уваги й на префікси пост-, нео-, пост-пост-, транс-, які додаються до слів модернізм чи постмо-дернізм, підкреслюючи якісь особливо вагомі прояви модерністсько-го чи постмодерністського руху. показовою в цьому контексті може бути стаття Ж. Ф. Ліотара «Зауваження щодо смислів «пост»2, на сторінках якої автор намагається виявити етимологічні та смислові навантаження префікса «пост».

розгляд термінології важливий ще й тому, що всупереч філо-софській чи естетичній інтерпретації зазначених понять, в сучас-ному мистецтвознавстві вони мають цілком самостійне значення. Так, модерн визначається як одна з назв спрямування в мистецтві Європи і США кінця XIX — початку XX ст. при цьому мистецтвоз-навці наголошують на національній специфіці тлумачення поняття модерн: «у вітчизняній науковій традиції найпоширенішою є назва «модерн». у Бельгії, Великій Британії, США цей стиль має назву «ар нуво» (art nouveau), в німеччині — югендстиль (Jugendstil), в Австрії — «Сецессіон-стиль» (Secessionist), в італії— «стиль Ліберті» (stile Libera), в іспанії — «модернізм» (modernismo)»3.

Ототожнення модерну лише з мистецьким стилем загалом стоїть осторонь тих теоретичних дискусій та культуротворчих процесів, які є об’єктом теоретичного аналізу на рівні філософсько-естетичного підходу.

підсумовуючи аналіз термінологічних розходжень та різночи-тань, що існують у теоретичних розробках науковців різних країн,

1          Соболь О. М. постмодерн і майбутнє філософії. — к., 1997. — С. 50.

2          Лиотар Ж. Ф. Заметка о смыслах «пост» // иностр. лит. — 1994. —

№ 1.

3          Искусство XX века: Энциклопедия — М., 2002. — С. 193.

некласична естетика: досвід другої половини ХХ століття

вважаємо за доцільне оперувати поняттями постмодернізм та мо-дернізм, вважаючи, що вони найвиразніше й найдостовірніше відо-бражають передусім процесуальний характер культуротворчих про-цесів XX ст., а структурування змісту цих понять дає змогу виявити специфічні часові чи творчі ознаки («авангард», «авангард 10-х ро-ків XX ст.», «нео» чи «ультрамодернізм», «мистецький постмодер-нізм» тощо).

Висвітлені конкретні дискусійні проблеми постмодернізму дають можливість об’єктивно оцінити теоретичне «насичення» постмодер-ністських процесів та специфіку їх естетико-мистецтвознавчої моди-фікації.

Слід наголосити, що доволі важко провести межу між філософ-ською та естетико-мистецтвознавчою моделями постмодернізму, адже чимало авторів взагалі вважають, що постмодернізм — це тер-мін для позначення ідеології мистецтва, що формувалося в 60—70-х роках XX ст. як своєрідна відповідь на тогочасні кризові явища, «при-таманні авангардизмові того періоду» (О. Соболь). Водночас поши-реною є і думка про ширші, ніж лише мистецтво певного періоду, ви-токи постмодернізму. Ці витоки пов’язують з оновленням значення поняття гуманізм і утвердженням «постмодерністського гуманізму» (Г. Гуменюк). А для дж. Вейза постмодернізм — це, власне, антипрос-вітництво, руйнування мови, деконструктивізм та знищення істини, тобто створення такого стану, «коли нема істини». Щодо естетико-мистецтвознавчих модифікацій, то дж. Вейз вважає, що постмодер-ністи заперечують естетичні, моральні чи релігійні абсолюти і наса-джують «власне розуміння життя», часто-густо «знищуючи межу між прекрасним і потворним». Такі тенденції призводять до дегуманізації мистецтва, до свідомого перетворення його на ще один товар широко-го вжитку. посівши таку позицію, постмодерністи «розмивають» зна-чення автора, тобто того, хто створює роман, фільм чи музику, бо їх завдання, за висловом Ф. джеймсона, — довести, що митець не є уні-кальною творчою особистістю. Митець тільки презентує «колажі», а постмодерністи, «багаторазово опрацьовуючи стилі, спростовують претензії естетики і мистецтва на елітарність». при цьому елітар-ність естетики могла б бути зумовлена довершеністю чуттєвої при-роди людини, а елітарність мистецтва — саме авторським характером художнього твору. В житті суспільства формується парадоксальна

Естетика

ситуація, коли, з одного боку, «постмодерністи вихваляються елітар-ними галереями», а з іншого — експонують у цих галереях «портрети Елвіса, колажі з фантиків та інший кричущий несмак».

подібні ідеї висловлює також Т. іглтон, який називає постмодер-ністські твори грайливими і вважає, що «вони висміюють самі себе й навіть нагадують шизофренію».

Значну увагу постмодерністи приділяють проблемі понятійно-категоріального забезпечення естетико-мистецтвознавчих пошуків. Серед головних понять пропонуються такі: як міжтекстуальність

—        культура і інтелектуальне життя це лише перетин текстів, який, у свою чергу, породжує нові тексти; деконструкція — знаходження в текстах опорних понять і метафор, що вказують на несамототож-ність тексту та ознаки його перегуків з іншими текстами; шизоаналіз

—        результат деспотичного впливу сучасних форм культури, якому властива розбіжність між соціальним виробництвом і виробленням бажань; полістилізм — узагальнення існуючих стилів і необмежене оперування ними у формотворенні зразків як «буржуазного», так і «високого» мистецтва; симулякр — фантомне заміщення реальності, створення віртуального образу.

Широке застосування поняття симулякр передбачає заміну тра-диційних понять мімезис та відображення, спираючись на які аналізу-вали мистецькі процеси.

постмодерністи намагаються й іншим естетичним поняттям на-дати нового змісту і вводять в ужиток поняття анти-трагічне, новий реалізм та ін.

Контрольні запитання

1.         Яку роль відіграють поняття інтерпретація, цінність, естетичний досвід, переживання у висвітленні естетичної проблематики?

2.         Яка естетико-мистецтвознавча проблематика є спільною для пред-ставників феноменології, структуралізму та постмодернізму?

3.         Як співвідносяться релігійний канон, свобода вибору і свобода

творчості митця?

4.         Які періоди можна виокремити в процесі формування екзистенціа-лістської естетики?

5.         Як співвідносяться поняття модернізм і постмодернізм?

некласична естетика: досвід другої половини ХХ століття

6.         Які напрями некласичної естетики другої половини XX ст. впли-нули на становлення постмодернізму?

7.         Які нові поняття введено постмодерністами для забезпечення естетико-мистецтвознавчих пошуків?

Список рекомендованої літератури

Барт р. избранные работы: Семиотика. поэтика. — М., 1989. Грякалов А. А. Структурализм в эстетике. — Л., 1989. Гуменюк Т. к. Жак деррида и постмодернистское мышление. — к., 1999.

дніпровська Є. В. Сучасна культура США: постмодерністські тенденції // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: 36 наук. праць. — к., 2002. — Вип. Х. камю А. Бунтующий человек. — М, 1990.

Лиотар Ж. Ф. Состояние постмодерна // Всемирная философия. XX век. — Минск, 2004.

Личковах В. А. Від Фауста до Леверкюна : вступ до некласичної естети-ки. — чернігів, 2002.

Маритен Ж. Ответственность художника // Самосознание европейской культуры XX века. — М., 1991. Сартр Ж. п. Затворники Альтоны. — Харьков, 1999.