§4. ЕСТЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ В КОНТЕКСТІ «ГЛИБИННОЇ ПСИХОЛОГІЇ»


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 

Загрузка...

поняття глибинна психологія асоціюється, передусім, з іменем швейцарського психолога Карла Густава Юнга (1875—1961).

Теорія к. Юнга відома також під назвою «аналітична психоло-гія». Термін «глибинна психологія» був запропонований на початку минулого століття психіатром і психологом Е. Блейлером для позна-чення того напряму в психології, який досліджував позапсихічні яви-ща. Юнг певний час працював під керівництвом Блейлера і значною мірою сприйняв той поняттєвий апарат, яким користувався його вчитель. у 1951 р. Юнг, уже всесвітньо відомий учений, написав для енциклопедії статтю про глибинну психологію, окреслюючи цим тер-міном психічні процеси, які дають можливість збагнути специфіку естетичного як чуттєвого феномена та визначити джерела й мотиви мистецької діяльності.

З іменем к. Юнга пов’язана тенденція переведення психоаналізу Фрейда на ширше коло загальнокультурних проблем. у 1920 р. Юнг відвідав Алжир, Туніс, проїхав значну частину Сахари, де з великою зацікавленістю вивчав культуру та фольклорно-етнографічне мисте-цтво цих народів. у період 1926—1930 pp. Юнг побував у кенії. Він також вивчав життя індіанців племені пуебло в Мексиці. 1937 р. Юнг відвідав індію та Шрі-Ланку, поступово відкриваючи для себе само-бутність неєвропейської культури, осягаючи східні філософські й ре-лігійні традиції. к. Юнг відіграв значну роль у становленні діалогу культур «Захід — Схід».

к Юнг запропонував нову модель психіки і нові підходи до роз-гляду співвідношення рівнів свідомого і позасвідомого. Він вважав, що формування концепції психічного ґрунтується на тезі: «свідомість — це наслідок позасвідомих умов». Жодна людина, на думку Юнга, не в змозі сказати: п'ята, третя частини чи половина її життя прохо-дить позасвідомо, однак кожний знає, що повністю позасвідомим є його дитинство. Юнг не погодився з Фрейдом у тому, що позасвідоме «певною мірою породжене свідомістю». усе, мовляв, навпаки: поза-свідоме визначає свідомість.

некласична естетика: досвід першої половини ХХ століття

Відштовхнувшись від твердження З. Фрейда про те, що є ідеї, по-чуття, емоції, враження, повністю сформовані позасвідомим, к. Юнг розробив ідею «колективного позасвідомого», в основу якої покла-дено пошуки підґрунтя, що визначає специфічні риси людей аж до їхньої расової належності. ідея «колективного позасвідомого» наго-лошує на значенні позасвідомих психічних процесів у житті людини. Щодо свідомості, то, за афористичним визначенням Юнга, «ми втом-люємося від свідомості».

Важливе місце в концепції Юнга посідають поняття-символи, що дають можливість осягнути глибину «колективного позасвідомого»: «персона», «маска», «аніма», «анімус». на особливу увагу заслуго-вує, гадає Юнг, символ «персона» — засіб взаємодії індивіда і соці-ального оточення. Юнг ототожнює символи «персона» й «маска», і тенденція ототожнення засвідчує замкнутість справжнього образу «персони».

«Особове» і «колективне» позасвідоме у Юнга різняться змістом: «...Особове позасвідоме визначає індивідуальний, інтимний бік пси-хічного життя. Це, насамперед, «чуттєво забарвлені» комплекси. Щодо змісту «колективного позасвідомого», то це так звані архетипи»1.

Юнгівська концепція архетипу продовжує теоретичні розробки платона, Августина, дюркгейма, Леві-Брюля, які користувалися по-няттями архетип, колективні уявлення, колективна свідомість.

Юнг визнавав: то він продовжує певну історико-філософську традицію. проте, слід зазначити, що швейцарський психолог вніс чимало авторського як в інтерпретацію вже відомих термінів, так і в розроблення спонукальної і творчо-евристичної функції архетипу. Вчений вважав, що архетипи «входять» у свідомість не безпосеред-ньо, а у формі «колективних образів» і символів.

Серед архетипальних образів Юнг називає і мудреця, і вождя, і Мойсея, і Христа, і Будду. Архетипальними символами можуть бути мати, батько або давньогерманський бог війни Вотан. Саме архети-пальні образи є основою міфології, релігії, мистецтва, вони проек-ціюють сновидіння, а також в абстрактніших узагальнених формах фіксуються в політиці, соціології, філософії.

Загальнотеоретична концепція Юнга відкрила перед ним шлях до певних естетико-мистецтвознавчих модифікацій. Значну ува-1 Jung C.-G. The Integration of die Personality. — New York, 1939. — P. 53.

Естетика

гу він приділив проблемі типології, обґрунтувавши існування двох психічних типівекстравертивного та інтровертивного. розподіл залежить від ролі суб'єкта або об'єкта в різних обставинах: інтровер-тивний тип фіксується тоді, коли «суб'єктивне психологічне явище» стає над об'єктом, якщо ж «об'єктові належить переважна цінність», тоді йдеться про екстравертивний тип. у внутрішній структурі кож-ного з типів здійснюється конкретніший вияв їхніх здібностей у ви-гляді розумових, емоційних, сенсорних, інтуїтивних. Особливе зна-чення Юнг надає інтуїтивним здібностям у межах інтровертивного типу. «інтровертивна інтуїція» з її яскраво вираженими позасвідо-містю, ірраціональністю, суб'єктивністю визначає певну орієнтацію характеру, професійної діяльності або якихось людських уподобань, наприклад мрійника, фантаста, ясновидця, митця.

Широке коло проблем мистецтва висвітлюється Юнгом у різних працях упродовж багатьох років наукової роботи, вивчення творчої спадщини художників різних регіонів Землі. підсумовуючи розроб-ки Юнга, можна виокремити такі ознаки мистецтва, які насамперед цікавлять теоретика і визначають його естетичну позицію.

у праці «Сучасність і майбутнє» (1953), написаній зрілим теоре-тиком за кілька років до смерті, Юнг пов'язує мистецтво зі складним, суперечливим процесом саморозуміння людини: «Тяжіння до само-розуміння перспективне ще й тому, що один, до цього часу зовсім не помічений чинник, який іде назустріч нашим очікуванням, а саме — позасвідомий дух часу, який компенсує настанови нашої свідомості й інтуїтивно передбачає майбутні зміни»1.

найяскравішим прикладом цього процесу, на думку Юнга, є сучасне мистецтво. психолог переконаний, що панування у XX ст. «холодних абстракцій суб'єктивного характеру», відмова від «роман-тичної чуттєвості» є спробою спрямувати «пророчий дух мистецтв» на виявлення «темних і хаотичних передумов суб'єктивності». Юнг вважає, що мистецтво попередніх епох цікавилося лише зовнішніми ознаками предметів, щодо XX ст., то в царині художньої діяльності відбувається процес зміни парадигм.

у згаданій праці, як і в попередніх дослідженнях, Юнг обстоює думку, що «велич мистецтва наснажувалась як у минулому, так і сьо-годні, міфами, тобто тим позасвідомим процесом символізації, що

1  Юнг К. Г. Современность и будущее. — Минск, 1992. — С. 59. некласична естетика: досвід першої половини ХХ століття

тягнеться через еони і як найперший вияв людського духу залиша-ється джерелом і для всіх майбутніх його утворів»1.

Аналіз мистецтва як специфічної людської діяльності Юнг по-стійно співвідносить із процесом художньої творчості, внаслідок якої створюються ті чи ті мистецькі твори. Щодо творчості в широкому розумінні цього слова, то виявлення її специфіки, за Юнгом, має спи-ратися на інстинкт.

у курсі лекцій, які Юнг читав в університетах Європи в 1936— 1937 pp., він намагається психологічно обґрунтувати інстинкт, ви-явити його структуру. Теоретик пропонує поділяти інстинктивні чинники на п'ять груп: голод, сексуальність, активність, рефлексія і творчість. Юнг оперує поняттям творчий інстинкт і прирівнює його до інших інстинктів.

Таким чином, у позиції Юнга перехрещуються протилежні під-ходи. Якщо мистецтво — приймаючи чи заперечуючи — все-таки «ру-хається» від реальної дійсності, то процес творчості тісно пов'язаний з інстинктом. при цьому він відрізняється від інстинкту голоду чи продовження роду лише своєю «необов'язковістю».

Віддаючи належне виховним і психологічним можливостям мис-тецтва, підкреслюючи історичну динаміку його змін, Юнг і внутріш-ню структуру його вважав доволі складною. Твори мистецтва, згідно з поглядами Юнга, поділяються на «психологічні» та «візіонерські». «психологічні» лише зовнішньо, поверхово копіюють життя, відтво-рюють його на рівні свідомості. Твори «візіонерські» «схоплюють» «усю безодню часу», вони позначені глибиною і витонченістю.

Слід зазначити, що Юнг, віддавши належне мистецтву «холодних абстракцій» і підтримавши різні напрями нереалістичного мистецтва, вдався до порівняння творчості митців-нереалістів з пацієнтами, які страждали на різні психічні захворювання. Юнг завважував «збіг спрямованості інтересів» у кубістів, абстракціоністів, сюрреалістів з пацієнтами, хворими на неврози, шизофренію, параною.

учений заявляв, що творчість пабло пікассо та його «літератур-ного брата» (дж. джойса) цікавить його передусім з професійного погляду. Юнг наголошував, що, спираючись на власний лікарський досвід, він може переконати будь-кого з нас, що психологічні пробле-ми, які отримують втілення в картинах пабло пікассо, є цілковитою

1  Юнг К. Г. Современность и будущее. — Минск, 1992. — С. 59

Естетика

аналогією тому, що він спостерігає у своїх пацієнтів. подібно до того, як серед своїх пацієнтів Юнг виділяє групи невротиків і шизофрені-ків, так і аналізуючи специфіку творчого процесу, художнього бачен-ня світу, він вичленовує відповідну спрямованість (невротичну чи шизофренічну) психіки митця.

принцип поділу митців на невротиків і шизофреніків ґрунтуєть-ся на оцінюванні міри участі чуттєвого моменту в процесі художньої творчості. невротики, на думку Юнга, створюють картини синтетич-ного характеру зі «спотвореним та уніфікованим чуттєвим мотивом». навіть якщо ці картини абстрактні й не містять емоційно-чуттєвого компонента, вони «симетричні, або передають безпомилково розпі-знаваний нами зміст».

Щодо шизофреніків, Юнг наголошує на «позачуттєвому» харак-тері їхньої художньої продукції, вважає, що вони «створюють карти-ни, які миттєво демонструють їхню відчуженість від почуттів, вони не передають гармонійних, уніфікованих почуттів». Якщо твори ши-зофреніків і намагаються передавати почуття, то це суперечливі по-чуття, які «важко виокремити».

невротики (для Юнга це, передусім, пабло пікассо) створюють мистецтво фрагментоване, особливу увагу зосереджують на руйну-ванні предмета зображення й насолоджуються сприйманням «лама-них ліній».

Водночас вони роблять спроби бодай «підкорити собі» елементи форми.

Шизофренік (у цьому разі Юнг орієнтується на творчість дж. джойса) здається пригніченим власною творчістю, вона «поглинає його». Шизофренік не тільки алогічний у своїй творчості — він по-стійно балансує між прекрасним і потворним, не будучи спроможним виробити своє ставлення до них. Твори шизофреніків Юнг оцінює як «щось потворне, хворобливе, абсурдне, банальне». Тому такі тво-ри не мають успіху в читачів чи глядачів, залишають їх байдужими. Твори невротиків також не викликають інтересу в широкої аудиторії до мистецтва. і творчість шизофреніків, і творчість невротиків — це, зрештою, «вистава без глядача, творчість без аудиторії», це послі-довне руйнування комунікативної функції мистецтва. Юнг конста-тує у творчості митців і одного, й другого типів розрив змісту і фор-ми. Водночас він визнає наявність у творах психічно хворих людей

 

некласична естетика: досвід першої половини ХХ століття

окремих елементів змісту, «пізнаваних» побутових деталей, пред-метів зовнішнього світу. при цьому вчений приділяє значну увагу залежності образно-емоційного бачення світу від форми психічного захворювання. Так, маніакальне збудження породжує надзвичайно складні сюжети, живописець намагається проаналізувати психоло-гію натовпу, тяжіє до багатофігурних композицій, а письменник ши-роко використовує символи, які, здебільшого, розуміє лише він сам.

Художник, хворий на меланхолію, цікавиться передусім темою смерті, стражданнями людини. В сюжетну тканину твору обов'язково вплітаються кладовища, темні сили, скелети. потяг митців до зобра-ження тварин — вовків, змій, хижих птахів — є вираженням глибо-кого, прихованого від близького оточення смутку, який урешті-решт може призвести до тяжкого психічного зриву.

Звертаючись до творчості пікассо й джойса, аналізуючи тенден-ції формотворчості в кубістів та абстракціоністів, Юнг намагається довести, що ці тенденції є позасвідомим вираженням психічної дис-гармонії конкретної людини. різні технічні новації— це лише захисна реакція митця, змушеного прилюдно демонструвати свою психічну, моральну й фізичну меншовартість.

у зв'язку з цим Юнг відмовляється розглядати як «нове слово» в мистецтві і спроби «геометризувати» дійсність, і «принцип зрушен-ня» в орфографії «нового роману», й «автоматичний» запис літера-турних творів, й інші експерименти в царині форми. Однак критичне ставлення до певних художніх напрямів перших десятиліть XX ст. не зорієнтовує Юнга на підтримку реалістичного мистецтва бодай з погляду визнання «психічного здоров'я», «психічної повноціннос-ті» художника, який працює в реалістичній манері. В обґрунтуванні хворобливості, дисгармонійності сприйняття світу митцем були заці-кавлені представники певних психологічних шкіл як в опосередкова-ному підтвердженні наявності аналогічних рис і якостей в інших, не пов'язаних з мистецтвом, людей.

наголошення на міфолого-символічній сутності мистецтва, не-традиційні підходи до специфіки процесу художньої творчості, сама спрямованість естетики «глибинної психології» привернули увагу художньої інтелігенції до ідей Юнга й зумовили творчі пошуки бага-тьох митців минулого століття.

під безпосереднім впливом к. Юнга перебував видатний швей-царський письменник, лауреат нобелівської премії Герман Гессе

Естетика

(1877—1962). Герої його романів «Степовий вовк», «Гра в бісер» не є окремими, незалежними особистостями, не є суверенними літератур-ними образами. Вони виступають як знаки-символи, що репрезенту-ють певні грані душі самого автора. деякі персонажі творів Г. Гессе безпосередньо співвідносяться з архетипальними символами: Вовк — проекція образу «тінь», Герміна асоціюється з «анімою» тощо.

Відомий японський письменник кендзабуро Ое (нар. 1935 р.) в романі «нотатки пінчранера» не тільки орієнтується на архетипи, а й безпосередньо цитує Юнга, вводить його тезу в «самосповідь» го-ловного героя.

Вплив Юнга простежується і більш опосередковано, а саме в тому захопленні міфотворчістю, інакомовною формою, міфологічною символікою, що властиві творчим пошукам багатьох митців XX ст. (дж. джойс, Ф. кафка, Т. Манн, А. камю, Т. Вільямс, Ю. О'ніл, д. Сі-кейрос, п. пазоліні, Ф. Фелліні, Ґ. Маркес, Ж. Ануй та ін.).

Слід зауважити, що «глибинна психологія» к. Юнга й нині за-лишається фундаментом для подальших теоретичних нашарувань. В окремих випадках юнгіанські ідеї набувають модифікованого вигля-ду, проте їхні джерела простежуються доволі чітко. Звернімо увагу на деякі дослідження 70—90-х років, безпосередньо пов'язані з естетико-мистецтвознавчою проблематикою.

Ще за життя Юнга широко дискутувалося питання про школу цього психолога, про можливе об'єднання його послідовників під на-звою «юнгіанці». проте сам Юнг не був у захваті від цієї ідеї і, як свід-чить дослідник його життя й творчості Е. Семюелс, заявляв, що «є лише один юнгіанець — він сам». Тим часом теорії Юнга розвивалися, «обростали» прихильниками. по смерті Юнга було висунуто кілька ідей щодо класифікації напрямів розвитку «глибинної психології». найпослідовніше логіку розвитку ідей Юнга відображено у виокрем-ленні трьох шкіл: 1) класичної; 2) еволюційної; 3) архетипальної.

Ці школи об'єднували, за свідченням Е. Семюелса, близько 100 теоретиків і психологів-практиків, які продовжували розроблення ідей Юнга. и нині тривають розпочаті за життя Юнга дослідження структури психіки, архетипальної психології, творчої, зокрема есте-тичної, активності.

Широкого визнання набули роботи Джеймса Хіллмана «Міф ана-лізу», «пан і нічний кошмар», «Самогубство і душа» та ін. дж. Хілл-некласична естетика: досвід першої половини ХХ століття

ман є прихильником класифікації напрямів «глибинної психології», так би мовити, за регіональними ознаками і вважає себе представни-ком «південної», «середземноморської» традиції (на відміну від «пів-нічної»). Такий поділ не є штучним, він відображає нову культуро-творчу спрямованість «глибинної психології», намагання пов'язати психологічні дослідження зі специфікою міфології, культури кон-кретного регіону.

поглиблення зв'язку психології з культурними традиціями спо-нукало дж. Хіллмана певною мірою модернізувати поняттєвий апа-рат традиційної «глибинної психології», зокрема замінити поняття позасвідоме на поняття уява. Це, на думку Хіллмана, дасть змогу роз-ширити суто медичне трактування поняття позасвідомого й наблизи-ти психологію до «світової традиції естетичної активності».

дж. Хіллман, наслідуючи традиції Юнга, активно залучає мисте-цтво, процес художньої творчості для дослідження внутрішньої сут-ності людини. Цікавим є, наприклад, порівняльний аналіз творчості видатних італійських кінорежисерів Л. Вісконті та Б. Бертолуччі. Сво-єрідним критерієм оцінки стає в теоретика поняття психологічне. чи можна ототожнити «психологічне» і «складне»? Як співвідноситься «психологічне», «метафоричне», «тонке», «іронічне»? Відповідаючи на ці запитання, слід ураховувати, що є психологічні мистецькі твори, а є й такі, які навряд чи можна назвати психологічними. Так, фільми Вісконті й Бертолуччі «зняті на одні й ті самі теми — декаданс, бур-жуазна родина, мелодрама, — і водночас є причина, з якої ви можете сказати, що фільми Бертолуччі гірші. чи справді вони гірші? ні, тіль-ки їм бракує якості психологічності, яка є у Вісконті»1. пояснюючи свою думку, Хіллман зазначає: «Терапія для мене полягає в розвитку психологічного як якості. Я використовую термін «уява», тому що це частина якості, і я не вважаю, що потрібно мати багато фантазій. Я маю на увазі образи, які резонують із глибинами, які не позбавляють психіку розвитку подальшої уяви. Бертолуччі закриває речі в їхніх образах. Вони залишають вас у відомому світі, у світі повідомлення. Вісконті ж має загадковий аспект, можна сказати, більш міфічний».

Слід зазначити, що специфічні підходи до творчості, до форм са-мореалізації конкретних митців, як ілюструє наведений приклад, не

1 Хиллман Дж. Терапия, сны и воображение // Хрестоматия по глубин-ной психологии. — М., 1996. — С. 7.

Естетика

є самоціллю, не є лише засобом удосконалення певної ідеї чи «від-працювання» певної термінології. Специфіка теоретичної роботи представників як психоаналізу, так і юнгіанства завжди полягала і в практичній спрямованості її результатів. Звернення до конкретних творів, до життєвого й творчого досвіду певних митців, здебільшо-го, мало наслідком удосконалення системи художньої підготовки або ставало надбанням літературно-художньої критики. незалежно від того, поділяємо ми чи ні ту або іншу оцінку, запропоновану Юнгом та його прихильниками, чи задовольняє нас добір мистецьких персона-лій для аналізу, не можна не визнати, що застосування психологічних моделей істотно поглибило наші знання про внутрішній світ митця, зруйнувало спрощене уявлення про визначальну роль, наприклад, виховання або досвіду в художній творчості.