Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
§3. ПСИХОАНАЛІТИЧНА ЕСТЕТИКА : Естетика . Підручник : Бібліотека для студентів

§3. ПСИХОАНАЛІТИЧНА ЕСТЕТИКА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 

магниевый скраб beletage

Психоаналіз — метод психотерапії, а також психологічне вчен-ня, розвинуте відомим австрійським психіатром З. Фрейдом.

учення Фрейда склалося на межі XIX—XX ст. Спочатку вчені ставили перед собою доволі скромну мету — віднайти причини й ме-тоди лікування невротичних захворювань та патологічних відхилень, які трапляються в окремих людей. проте вже в перші десятиріччя іс-нування межі психоаналізу розширилися, відомим став і сам заснов-ник психоаналізу З. Фрейд, якого почали сприймати як «справжньо-го сина епохи Шопенгауера й ніцше», як революціонера, що знищив класичну психологію. на початку XX ст. психоаналіз набув визнання серед інтелігенції Європи, а починаючи з 1909 р. теорія австрійського психіатра знайшла прихильників у США.

психоаналіз, на думку З. Фрейда, ґрунтується на трьох положен-нях, без урахування яких він втрачає цілісність, а саме: 1) позасвідо-мому; 2) вченні про дитячу сексуальність, яке, по суті, переросло у твердження, що сублімована (перетворена) статтева енергія є джере-лом творчої активності людини; 3) теорії сновидінь.

Вчення про позасвідоме було вихідним у психоаналізі. проте Фрейд не був першовідкривачем у цій галузі. поняття «позасвідоме» покладено в основу теоретичних концепцій Ф. Гербарта, А. Шопен-гауера, Г. Лебона. Зазначимо, що в «Автобіографії» Фрейд віддавав належне тим теоретикам, ідеї яких тією чи іншою мірою вплинули на формування окремих положень психоаналізу: «Я завжди був відкри-тий для ідей Г. Т. Фехнера1 і в найважливіших пунктах спирався на цього мислителя». Фрейд визнавав також значний збіг психоаналізу з

1 Фехнер Густав Теодор (1801—1887) — німецький фізик, психолог, фі-лософ. у книзі «Елементи психофізики» (1860) обстоював ідею «оживленого Всесвіту» і розгляду матерії як зворотного боку психічного.

некласична естетика: досвід першої половини ХХ століття

тезами «примату аффективності й першорядного значення сексуаль-ності», що містилися в роздумах А. Шопенгауера, та з окремими ідея-ми Ф. ніцше. проте, стверджував Фрейд, ознайомлення з творчістю цих філософів відбулося вже після формування основних тез психо-аналізу для нього «важливим був не пріоритет, а неупередженість»1.

незалежно від того, як З. Фрейд ставився до своїх попередни-ків, незаперечним є те, що ні до, ні після нього ніхто не надавав по-засвідомому такого значення, як він у праці «психологія мас і ана-ліз людського «Я», стверджуючи, що всі процеси психічного життя людини, по суті, позасвідомі, а свідоме життя розуму — це надто ма-ленька часточка порівняно з його позасвідомим життям. почуття, мислення, бажання, фантазію, уяву Фрейд пов’язує зі сферою поза-свідомого. Свідоме («Я») та позасвідоме («Воно») Фрейд порівнює з фотографічним відбитком і негативом. Зрозуміло, що без негатива не може бути фотопортрета, але не кожний негатив може бути порт-ретом. Щось подібне, зауважує Фрейд, ми спостерігаємо у психіці людини. позасвідоме віддає свідомості частину свого внутрішнього змісту, свого «психічного багажу», тобто тієї важливої та різноманіт-ної інформації, яку воно має. Однак далеко не все, чим володіє поза-свідоме, має усвідомлюватися, зазначає Фрейд. Він переконаний, що свідомості властива агресивність, консервативність, які повністю не трансформують зміст позасвідомого у сферу свідомості, звужують ту інформаційну насиченість, якою володіє позасвідоме.

Між сферами позасвідомого та свідомого, на думку Фрейда, існує третя сфера — передсвідомого. Вона виконує роль своєрідного «сто-рожа». Вчений вводить передсвідоме для регулювання взаємодії між свідомістю й позасвідомим.

найважливішими ознаками позасвідомого Фрейд вважав: а) по-зачасовість; б) спадковість; в) активність; г) інфантильність; д) ірра-ціональність. позасвідоме є також непохитною основою для найріз-номанітніших психічних нашарувань.

причину неврозів, різних аномалій людської психіки Фрейд вба-чав у придушенні позасвідомого, насамперед, дитячих сексуальних спогадів. інфантильні сексуальні потяги утворюють, на його думку,

1 Фрейд З. Автобиография // по ту сторону принципа удовольствия. — M., 1992 —С. 136.

Естетика

серцевину позасвідомого. Звідси й головна мета психоаналізу — про-никнути в позасвідомі психічні процеси.

Спираючись на позасвідоме, З. Фрейд аргументував також ідею дитячої сексуальності, однією з форм вияву якої став «едіпів комп-лекс». на думку вченого, в «едіповому комплексі» спостерігається збіг начал релігії, моралі та мистецтва. у межах ідеї дитячої сексу-альності Фрейд вводить поняття лібідо, що «абсолютно аналогічне голодові, означає силу, з якою виявляється потяг — у цьому разі сек-суальний, схожий на той, що виникає при потязі до їжі». упродовж людського життя енергія еросу — лібідо — бореться з енергією смер-ті — танатосом. Слід зазначити, що в поняття ерос і танатос Фрейд вкладає доволі вагомий зміст. Ерос — це інстинкт життя, самозбере-ження, а не тільки сексуальний потяг. Танатос також поєднує в собі інстинкт смерті з інстинктом руйнування, агресії, деструкції. Бороть-ба еросу і танатосу, на думку Фрейда, не лише пояснює буття кон-кретного індивіда, а й визначає діяльність соціальних груп, народів і держав. Займаючись терапією психоневрозів і дослідженням причин, що їх викликають, учений виявив неврози, можливою причиною ви-никнення яких був конфлікт між сексуально-еротичними потягами, з одного боку, і морально-психологічними обмеженнями, з другого. у зв’язку з цим він зробив припущення, що неврози виникають уна-слідок придушення сексуально-еротичних бажань.

Фрейд стверджував, що сексуальність є формуючою силою, яка має вплив на всі інші реакції людини, джерелом моралі, сорому, страху, відрази тощо. Звернення до давньогрецької міфології дало вченому можливість на прикладі аналізу долі фіванського царя Еді-па продемонструвати трагедію придушення дитячих бажань. у міфі оповідається про трагічне вбивство Едіпом свого батька — царя Лаія та одруження з рідною матір’ю — царицею іокастою. Фрейд інтерпре-тував дії Едіпа як «здійснення бажань нашого дитинства», а в подаль-шому прагнув використати цей міф як засіб об’єднання людства на основі єдиного, спадкового, позасвідомого фундаменту. Отже, «біо-логізованому» людству штучно нав’язувалася сексуальність як єдина рушійна сила досягнення справжньої людської сутності.

поряд із позасвідомим та дитячою сексуальністю З. Фрейд ана-лізує роль і значення сновидінь у житті людини. Сновидіння, на дум-ку вченого, «розкріпачує» зміст позасвідомого, адже психологічна

некласична естетика: досвід першої половини ХХ століття

природа сну пов’язана зі зникненням інтересу до зовнішнього світу. Людина, вважає Фрейд, без особливого бажання існує в реальному світі й робить усе можливе, щоб хоч тимчасово «повернутись» у ма-теринське лоно. Сон і є тим станом, який нагадує людині існування в утробі: тепло, темно, немає ніяких зовнішніх подразників. Фрейд на-магається виявити часові й просторові аспекти сновидінь, дію прин-ципу «логіка — алогічність» у снах людини. Він переконаний, що «сновидіння ніколи не відтворює альтернативу «або—або», а містить обидві її складові як рівнозначні, в одному і тому ж зв’язку». Ось чому при відтворенні альтернативи «або—або», з якою ми зустрічає-мось уві сні, її слід «передавати словом «і». Фрейд доклав чимало зу-силь, щоб розробити новий понятійний апарат для аналізу природи сну і сновидінь або трансформувати існуючі поняття в новому кон-тексті. Аналіз численних сновидінь пацієнтів і своїх власних учений робив, спираючись на поняття регресія, конфлікт волі, подібність, спільність, узгодженість, нова єдність тощо. розроблення нового по-нятійного апарату потрібне було Фрейдові для тлумачення снови-діння — тобто «заміщення сновидіння прихованими його думками».

Значної ваги Фрейд надавав і символіці сновидінь. пояснюючи її, він зазначав, що «постійне відношення між елементом сновидіння та його перекладом ми називаємо символічним, самий елемент снови-діння — символом позасвідомої думки сновидіння»1. Взагалі, Фрейд розробляв чотири види відношень між елементами сновидіння та його власним змістом, а саме: частини від цілого, натяку, образного уявлення, символіки. поступово символічне відношення набуло осо-бливого значення і найпослідовнішого висвітлення.

Що саме містять у собі символи сновидіння, як вони «розшиф-ровуються»? на думку Фрейда, сновидіння (через символи, на-тяки, образні уявлення, певні деталі тощо) дають змогу лікареві-психоаналітику зрозуміти приховані бажання людини, визначити об’єкт любові чи ненависті, злочинні нахили, самообожнювання, тугу за смертю тощо. до речі, Фрейд широко використовував сновидіння під час аналізу художньої творчості конкретних митців, а також при поясненні тематичної спрямованості конкретних творів, художніх образів, сюжетних ліній.

1  Фрейд З. Введение в психоанализ. — М., 1989. — С. 93.

Естетика

психоаналіз Леонардо да Вінчі Фрейд будує на дитячих спогадах митця, на аналізі його сновидінь. Леонардо залишив свідчення про шуліку, яка неодноразово, в різні періоди його життя «приходила» до нього уві сні. Фрейд пов’язує символ шуліки з поняттям мут, яке в давньоєгипетській міфології тлумачилось як мати, богиня неба, мати матерів. поняття мут єгиптяни писали ієрогліфом «шуліка» і серед зображень «мут» найчастіше траплялося зображення напівжінки-напівшуліки. Серед інших символів матері єгипетська міфологія з глибокою повагою ставилася до богині Сехмет (жінка-лев), богині Баст (жінка-кішка). Фрейд тлумачить шуліку вві сні як образ матері, якої не знав Леонардо. крім цього, він розглядає міфологічні образи численних тварин, поява яких у сновидіннях людини є шляхом до розкріпачення позасвідомого. на думку Фрейда, сексуальний потяг до матері «сублімувався» (перетворився) у Леонардо в інші форми творчої активності. Саме на цьому шляху, стверджує Фрейд, слід шукати пояснення геніальності митця. пізніше один з учнів Фрей-да — А. Адлер введе поняття компенсація — подолання тих чи інших ознак неповноцінності через розвиток протилежних рис характеру і особливостей поведінки. Талановитість чи геніальність окремих мит-ців, вважає А. Адлер, є компенсацією певних моральних чи фізичних травм. розглядаючи психіку як автономну систему, психоаналітики називають компенсацією принцип психічної саморегуляції, врівнова-ження свідомих і позасвідомих тенденцій.

З. Фрейд «розшифрував» символіку низки творів Леонардо да Вінчі, а також у. Шекспіра, Ф. достоєвського, Т. Манна та інших видатних діячів світової культури. психоаналітичне дослідження особи митця, інтерпретація конкретних образів стали на початку XX ст. популярними в різних країнах Європи, зокрема в україні та росії. «розшифруванню» піддавалися життя і творчість О. пушкіна, М. Гоголя, Л. Толстого. В 1916 р. у Львові вийшла праця С. Балея, в якій зроблено спробу психоаналітично дослідити стимули творчос-ті Т. Шевченка та Ю. Федьковича. С. Балей вважав, що у творчості Т. Шевченка слід передусім аналізувати «материнську тему», яка, мовляв, слугує ключем до розуміння не тільки художньообразної своєрідності творів поета, а й соціальної їх спрямованості. дослід-ник наголошує на «культі жінки» у творчості поета, на його «ніж-ному погляді на покритою). Саме це, вважає С. Балей, «є не тільки

некласична естетика: досвід першої половини ХХ століття

виявом висоти суспільної свідомості поета, вираженням його любові до ближнього і співчуття до знедоленого, а й має яскраве особистіс-не забарвлення, є свідченням душевного процесу, який лежав поза сферою суспільних інтересів»1. С. Балей говорить про «кризу пси-хіки» поета, що була наслідком «ранньої втрати матері». на думку дослідника, творча активність Шевченка — це, передусім, пристрас-не бажання подолати «кризу психіки», віднайти душевну рівновагу і звільнитися від «комплексу сирітства». Він наполягає на збігові «особових «приватних» почуттів» поета і образів його творів.

праця С. Балея — не єдиний приклад звернення українських пси-хоаналітиків до творчості Тараса Шевченка. у 1926 р. у журналі «Со-временная психоневрология» було надруковано статтю одного із за-сновників гуртка одеських психоаналітиків, професора А. Халецького — «психоаналіз особистості і творчості Шевченка». дослідник згадує роботу С. Балея і вбачає своє завдання в тому, щоб знайти «деяке до-даткове й важливе освітлення» певним фактам біографії Шевченка.

А. Халецький вважає вагомим важелем психоаналізу Шевченка той факт, що його творча біографія почалася з опанування живопису, який «дав йому свободу і ввів у коло видатних сучасників». на роль у становленні творчої особистості Шевченка в живопису — виду мис-тецтва, в якому досить виразно проявляється зв’язок митця з реаль-ною дійсністю, з «натурою» у широкому тлумаченні цього поняття, — звертає увагу й Балей. Щодо сучасних українських шевченкознавців, то вони вважають Шевченка передусім поетом, відводячи живопису другорядне місце. понині залишається поза увагою дослідників про-блема синтезу живописних і поетичних образів у ставленні поета до світу. Тим часом, наприклад, катерина у творчості Шевченка — це символ обох форм відображення дійсності: живописної й поетичної.

А. Халецький докладніше, ніж С. Балей, аналізує роль родинних стосунків та вплив їх на формування психології майбутнього поета. Вчений зосереджує увагу передусім на факті ранньої смерті матері Тараса Шевченка: їй було тільки 32 роки, а її синові — 9. приблиз-но в той самий час вийшла заміж улюблена сестра Тараса катерина, і батько привів у хату мачуху, яка вже мала власних дітей. Саме ця ситуація змінює психіку дитини, яка раніше була оточена увагою й любов’ю. «і хлопчик, який звик отримувати ласку й любити, відразу

1  Балей С. З психології творчості Шевченка, — Л., 1916. — С. 111.

Естетика

опинився самотнім. Любов до матері й сестри віднині могла бути ви-явлена тільки в спогадах і в мріях», — пише Халецький1.

унаслідок цих переживань дитина стає схильною до фантазуван-ня, до сліз, стану образи на дорослих. Втрата близьких людей змінює співвідношення між зовнішнім світом і внутрішніми переживання-ми ще не сформованої дитячої психіки. на думку дослідника, з часу смерті матері Шевченко став «замкненим у самому собі».

А. Халецький вважає, що в житті Шевченка особливу роль віді-грала любов. проте поет мав своєрідне уявлення про любов, яка була для нього і порятунком, і мрією, і засобом «відтворення материнської ласки». на думку Халецького, ланцюг «дитинство -» дитина -» мати» є тим зв’язком, від якого Шевченко не може відійти.

не занурюючись у глибини фрейдівського «едіпового комплек-су», А. Халецький усе ж досить послідовно залучає його до аналізу внутрішнього світу Тараса Шевченка. Зокрема, він намагається по-яснити причини «скоріше ворожих, ніж суперечливих чи байдужих», стосунків поета з батьком. учений не спрощує ситуацію і не зводить причину ворожості поета щодо батька лише до ревнощів стосовно обожнюваної сином матері. Халецький переконаний, що ключ до з’ясування внутрішньої трагедії Шевченка слід шукати в поведінці батька після смерті матері. дослідник пише: «Батько пережив матір і після її смерті не компенсував потребу дітей у батьківські ласці. на-впаки, він ототожнився в очах дітей з мачухою, оскільки дав їй мож-ливість змінити по-своєму їхнє життя, не зупиняв її в розправах. Сво-їм ставленням до мачухи батько начебто перейшов на її бік, зрадив пам’ять про матір і цим поглибив самотність дітей»2.

Своєрідною граничною формою прояву психофізіологізму в до-слідженні творчості видатних митців минулого можна вважати праці З. Фрейда, присвячені В. Гете і Ф. достоєвському. Фрейд із глибо-кою повагою і любов’ю ставився до творчої спадщини цих письмен-ників, перечитував їхні твори, посилався на їхні мистецтвознавчі за-уваження. Та, на диво, психоаналітичні портрети цих митців у його тлумаченні жорсткі й непринадні. Відомо, що Гете знищив більшість документів, щоденників, листів, матеріал яких не відповідав тому

1          Халецкий А. М. психоанализ личности и творчества Шевченко // ис-

тория психоанализа в украине. — Харьков, 1996. — С. 231.

2          Там само — С. 237.

некласична естетика: досвід першої половини ХХ століття

«образові Гете», що він жадав залишити нащадкам. проте Фрейд, спираючись лише на єдиний дитячий спогад Гете, залишений ним у статті «поезія і правда», «розшифрував» і ненависть Гете до брата, бажання йому смерті, сексуальний потяг до матері, і вплив дитячих почуттєво-емоційних переживань на пізніші поетичні образи1.

Особу Ф. достоєвського Фрейд розглядає в чотирьох аспектах: як письменника, як невротика, як мислителя-етика і як грішника. напи-сана в 1928 р. стаття «достоєвський і батьковбивство» дала йому змогу застосувати в процесі аналізу особи письменника всі специфічні пси-хоаналітичні підходи. Тому життя і творчість великого російського письменника розглядалися із залученням ідей «едіпового комплексу», «комплексу батьковбивства», невротичного страху, епілепсії тощо2.

Спонуку до творчості Фрейд вбачає і в тому, що начебто в душі митця існують «невдоволені бажання». на його думку, це або бажан-ня шанолюбні, які слугують звеличенню особи, або еротичні. Жадоба багатства, слави, жіночих утіх змушує людину ставати на шлях слу-жіння мистецтву. і якщо йти за Фрейдом, то видатні митці, більшість із яких зазнала життєвих незгод на шляху безкорисливого служіння високим ідеалам, постають перед нами як пожадливі особи, яких роз-дирають тваринні пристрасті. Зазначені стимули творчості зумовлю-ють народження фантазії, яка, на думку Фрейда, становить сутність мистецького твору. Завдання митця полягає в тому, щоб, користую-чись фантазією, створити «штучний світ», «сон наяву», побудувати «надхмарний замок». у статті «поет і фантазія» вчений наводить паралель між митцем і дитиною, яка зайнята грою. Він твердить, що «поет робить те саме, що й дитина, яка грається, він створює світ, до якого ставиться дуже серйозно, тобто вносить у нього багато захо-плення; водночас він різко відрізняє його від дійсності».

Отже, процес творчості, на думку Фрейда, спрямований від фантазії до реальності. проте новий світ образів, створений мис-тецтвом, лише приймається як «цінне відображення реальності». В такому тлумаченні мистецтво знову втрачає значущість, потріб-ність, серйозність.

1          Фрейд З. Одно детское воспоминание из «поэзии и правды» // диапа-

зон. Вести иностр. лит. — 1991. — № 1.

2          Фрейд З. достоевский и отцеубийство // «Я» и «Оно». — Тбилиси,

1991. — кн. 2.

Естетика

Знову виявляється тенденція відмежування мистецтва від життя, від розв’язання життєво важливих проблем сучасності.