Warning: session_start() [function.session-start]: open(/var/www/nelvin/data/mod-tmp/sess_39bce389283169d7ac0facb00f946f42, O_RDWR) failed: Permission denied (13) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: file_get_contents(files/survey) [function.file-get-contents]: failed to open stream: No such file or directory in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 82
§ 5. МИСТЕЦТВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ : Естетика . Підручник : Бібліотека для студентів

§ 5. МИСТЕЦТВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 

Загрузка...

З утвердженням нового, християнського світогляду античний культ живої, чуттєвої людини замінила релігійна картина світу, на чолі зі всемогутнім і всеблагим Богом — творцем природи й люди-ни. Моральним та естетичним ідеалами стали аскетизм і етичне са-мовдосконалення людини, перенесення життєвих цінностей зі світу реальності у світ релігійного почуття, духу.

у зв’язку з розвитком натурального господарства відпала потреба в колишніх формах художнього виробництва. Єдиним замовником і споживачем мистецтва стала церква. Вона ж встановлювала для ху-дожника й жорсткі межі діяльності щодо змісту, художніх форм і цілей творчості. релігійно-художній канон перетворився згодом на диктат кордонів художності, що зрештою і призвело до подвоєння світу в релігійній свідомості (світ земного життя і світ «града Божо-го»). Оскільки художникові доступним був лише матеріал земного життя, воно обов’язково мало певним чином співвідноситися з бут-тям небесним, — твір мистецтва мусить не просто щось відображати, а передусім на щось вказувати, щось символізувати. Символічність, алегоричність з часом стали не тільки відмітними рисами середньо-вічного мистецтва, а й новими художніми засобами, що збагатили світове мистецтво.

За часів середньовіччя було досягнуто специфічного синкретизму різних видів мистецтва в церковно-обрядовому комплексі. Архітек-тура, відійшовши від співмірності з людиною, піднесла дух її, ство-рила звеличений простір; фресковий живопис наповнив цей простір релігійною історією; реальна і водночас символічно театралізована служба поєднала віруючого з божественним світом через співучасть у магічній дії; церковний спів і музика вселяли душевну гармонію і рівновагу; мерехтіння свічок і лампад, пахощі мірри давали тепло і навіювали душевний спокій. уся ця зворушлива атмосфера створю-вала те особливе самопочуття, яке забезпечувало людині духовну ці-лісність, піднесеність, звільнення і благочестя.

Ось як описує такий вплив абат XII ст. із Сен-дені Сугерій: «коли в моєму захопленні красою дому Божого благоліпство багатоколірних каменів відвертає мене від зовнішніх потягів, а достойна медитація

історичні закономірності художнього розвитку

спонукає розмірковувати про розмаїтість святих чеснот, переходячи від матеріального до нематеріального, тоді я почуваюся сущим нібито в якійсь незвичайній сфері Всесвіту, що існує і не вповні у земному багні, і не цілком у небесній чистоті, і що за допомогою Божою я можу піднестися аналогічним чином з цього нижчого у той, вищий світ»1.

Цілісність змісту середньовічного мистецтва, як уже наголошу-валося, забезпечував канонізований християнський світогляд. Саме це значною мірою сприяло єдності християнської середньовічної культури, давало можливість взаємного обміну художніми здобутка-ми. Та навіть і в такому, здебільшого безіменному, безособистісному художньому утворенні з плином часу окреслювалася своєрідність на-ціональних і конфесійних художніх шкіл. Відмінність візантійсько-го й романського стилів, а також готики, що розповсюдилася пере-важно в нероманізованих країнах Європи, оригінальність мистецтва київської русі — свідчення внутрішнього розмаїття середньовічного християнського мистецтва. Значними надбаннями збагатилось і світ-ське мистецтво, особливо пізнього середньовіччя.

Романський стиль (IX—XII ст.) — архітектурний стиль, що сфор-мувався в період інтенсивного будівництва за часів правління карла Великого. у ньому чітко простежуються запозичення конструктив-них елементів з римської архітектури, пристосованих до нових умов і потреб. Основні форми його — храм, монастир, князівський замок.

Екзотичні кам’яні «орлині гнізда» на скелях над кріпосним се-лом, масивні кам’яні храми на площах міст-фортець, вражаючі захис-ні споруди монастирів, які володіли великими землями, — усе це було свідченням того, що певне суспільство протистоїть своєму рівносиль-ному сусідові. Замки і захисні споруди мали товсті стіни з зубцями і кругові сходи вгорі, що нерідко були продовженням природної скелі, яку вони охоплювали подвійним або потрійним колом. Скеля обво-дилася глибоким ровом. Внутрішні помешкання замку (такі ж товсті стіни, вузькі вікна, аркове оформлення дверей і вікон, гравірування на камені) були близькими до зовнішнього оформлення церкви. по-єднання масивності і внутрішнього декоративного оздоблення осо-бливо характерне для французької романської архітектури. Стильові особливості романської епохи певною мірою позначилися на житло-вих будинках і громадських спорудах.

1  Лосев Л. Ф. Эстетика Возрождения. — М., 1978. — С. 511—512.

Естетика

Готичний стиль зародився у Франції в середині XII ст. і став про-відним у міському будівництві (особливо церков і громадських будов) аж до XVI ст. поява готики пов’язана з дедалі більшою роллю міст і міської культури, що, у свою чергу, позбавляло церкву монополії на церковне будівництво. Воно перейшло до рук міських ремісників, об’єднаних у відповідні цехи, які розгорнули будівництво не тільки громадських, а й церковних споруд. Співзамовниками будівництва церков нерідко виступали жителі міста, хоча формальне керівництво залишалося за церковнослужителями. поряд із міським собором зво-дилась, зазвичай, ратуша.

Характерними конструктивними елементами готичної архітекту-ри є арка і склепіння. Масивність стін зменшується, бо арки спира-ються на контрфорси. Значні ділянки стіни замінюються вікнами, за-скленими кольоровими вітражами. Зовнішні стіни та інтер’єр храму декоративно насичені як архітектурними елементами, так і скульп-турою. Сюжетами для рельєфних зображень, вітражів найчастіше стають звичайні жанрові сценки, а також персонажі народних казок.

Готичний стиль поширився на живопис, книжкову мініатюру, скульптуру, зовнішній вигляд людини: одяг, прикраси, зачіски. Саме в часи поширення готики значною мірою активізується розвиток се-редньовічної літератури. Це, передусім, лицарський епос — «пісня про роланда», «пісня про нібелунгів», поетична обробка історичних легенд, що прославляють воєнні подвиги феодалів-лицарів.

у XII —XIII ст. помітного розквіту досягла лірична поезія лицар-ства, що знайшла відображення у творах трубадурів на півдні і тру-верів на півночі Франції, а також поезія мінезингерів у німеччині. провідною темою поезії трубадурів було кохання до дами у специ-фічній лицарській (куртуазній) формі. Таке кохання — джерело без-межного внутрішнього самовдосконалення лицаря. За своєю приро-дою куртуазна любов байдужа до результатів. Вона зорієнтована не на досягнення мети, я на переживання. Тільки воно здатне принести радість закоханому. Ця радість приходить після довгих страждань, які приймаються добровільно. певним підсумком розвитку куртуаз-ної поезії був «роман про Троянду», в якому ідеал світської культури пов’язаний з ідеальною любов’ю до жінки. Системою куртуазних по-нять замкнулися в жорсткі межі відданого кохання всі християнські чесноти, суспільна моральність, усе вдосконалення форм життєвого

історичні закономірності художнього розвитку

укладу. Трохи осторонь внаслідок своєї геніальності та енциклопе-дичності стоїть твір данте Аліг’єрі «Божественна комедія». Видатним досягненням англійської поезії стали «кентерберійські оповідання» дж. чосера. Цінність твору полягає в тому, що він певною мірою є енциклопедією літературних жанрів середньовіччя.

Візантійський стиль має ту особливість, що у Візантії антична традиція ніколи не переривалась, як це сталося на Заході. Тут мисте-цтво виконувало переважно функцію ретрансляції і дидактики, проте всебічно використати ту культурну спадщину, яку зберегла антична традиція, Візантія не змогла.

найтісніше була пов’язана з традиціями античності столиця Ві-зантії константинополь. Саме тут у 532—537 pp. спорудили храм Св. Софії — найвизначнішу пам’ятку візантійської архітектури. імпе-ратори Візантії, підкреслюючи зв’язок її з римом, вимагали від своїх художників, щоб ті рівнялися на зразки римського будівництва. За-галом перевага міської культури над селянською зумовила розвиток архітектури, живопису, мозаїки, фрески та ужиткових мистецтв.

другою важливою ознакою візантійського стилю був вплив на нього східно-елліністичних художніх стилів, особливо сирійського та палестинського. Саме з цим впливом пов’язують розквіт мистецтва Візантії у IХ ст., коли сформувався новий архітектурний і живопис-ний канон, в якому вже відчутною була певна художня завершеність.

на цей період припадає й активізація контактів київської русі з Візантією. прийнявши християнство, русь розчинила двері візантій-ським зодчим, художникам, майстрам. пам’ятки київської русі засвід-чують значний вплив візантійської художньої школи на давньоруську. Візантійська культура помітно позначилася на розвиткові Західної Європи взагалі, особливо в період хрестових походів у XIII ст.

Візантія створила й самобутню літературу, передусім християн-ську, куди входять гімни, агіографічні твори, хроніки, патерики (опо-відання про аскетів-пустельників) тощо. Традиції античної літерату-ри позначились і на пізніших любовних романах, історичних повістях, енциклопедіях. Великим досягненням візантійського мистецтва була музика, переважно церковна. Щоправда, інструменти в ній не вико-ристовувалися, це було виконання псалмів і гімнів, алілуйні співи.

Візантійські літургійні мелодії та гімни справили значний вплив на розвиток музики латинської церкви; вони були покладені в основу

Естетика

мелодики руської православної церкви. З прийняттям християнства на русь прийшли грецькі та болгарські співаки з Візантії.

на відміну від Західної Європи, Візантія в період середньовіччя зберегла державність і централізоване управління. домінантну роль у ній відігравали міські центри, які були осередками ремесел, мис-тецтва, освіти й торгівлі. Візантія поєднувала досягнення як захід-ної, так і східної культур. усе це забезпечило їй провідне духовно-культурне становище майже на весь період середньовіччя.

Давньоруський стиль сформувався на теренах україни княжої доби у IX—XIII ст. під вливом візантійського мистецтва, набувши своєрідних рис і ознак. культура київської русі постала на ґрунті ма-теріальних і духовних надбань тих народів, які протягом попередніх тисячоліть заселяли нашу землю. Її культурний поступ зумовлював-ся, насамперед, власними потребами й зусиллями. Як свідчать архео-логічні, лінгвістичні та інші відомості, цей процес почався задовго до виникнення першої держави під проводом києва.

київська русь успадкувала певну місцеву культуру тих східно-слов’янських та неслов’янських племен, які становили її етнічне ядро. Ця культура збагачувалася та ускладнювалася за рахунок розширен-ня території держави, долучення інших народів і племен до її складу та за рахунок міждержавних стосунків із сусідами. Ось чому сторонні впливи, навіть з боку найпередовішої в тогочасному світі держави — Візантії, могли тільки прискорити її тенденції, потреба в яких від-чувалася на вітчизняному ґрунті. Вони не затьмарили оригінальної художньої культури середньовічної русі, яка залишилася унікальним явищем світового значення.

Серед художніх надбань київської русі особливе місце належить архітектурі. Основним матеріалом для будівництва було дерево, яке використовували для всіх видів споруд — житлових будинків, місь-ких укріплень, княжих палаців та церков. Саме тому і будівництво з каменя, яке розпочалося в X ст., зазнало впливу місцевих традицій, що стосуються як технології, так і об’ємно-конструктивної структу-ри, що визначалась особливостями природних умов і місцевими тра-диціями. Так, перша кам’яна споруда в києві — десятинна церква, побудована візантійськими майстрами, дуже швидко почала руйну-ватися, оскільки була поставлена на м’який ґрунт (без фундаменту), що не витримав тиску велетенської кам’яної споруди.

історичні закономірності художнього розвитку

пізніше в київській русі сформувалася власна культура будівни-цтва, що відрізнялася від іноземних технологій. у ній використовува-ли глибокі й широкі фундаменти, які викладали з каміння, залитого цементом. Щоб зменшити вагу стін, мурували з тонких смуг цегли, які чергувалися з товстими шарами спеціального розчину, основним елементом якого було вапно. для поліпшення акустики в стіни закла-дали глиняні глечики. Зовні церкви майже не прикрашалися. Величі й краси храму надавала гармонійність його форм та ландшафтного куточка, на якому він зводився. ретельно вибиралося місце під бу-дівництво, найчастіше на узвишші, щоб церкву було видно здалеку і на фоні неба. Саме такими були шедеври архітектури київської русі, монументальні Софійський собор у києві, києво-Михайлівський Золотоверхий монастир, Спасо-преображенський собор у чернігові, які зведені на високих берегах дніпра та десни.

Основою плану храму є хрест — символ християнства, спасіння, земного неба. Главу храму, його центральну баню, що розмішувалася на восьмикутному або циліндричному барабані, «держить» Христос — пантократор — Вседержитель, зображений у внутрішній його час-тині, шию (барабан) — апостоли. Центральній бані відповідав підви-щений центральний неф, витягнуте в довжину внутрішнє приміщен-ня, периметр якого утворено з ряду стовпів або колон. Центральні й бічні нефи (залежно від кількості вівтарів у храмі) символізували корабель, спрямований із заходу до сходу, тому східна частина бу-дівлі закінчувалася апсидами у вівтарній частині за числом нефів. З півдня на північ храм перетинав трансепт, який надавав споруді хрестоподібного вигляду. Отже, найпоширенішим типом церков за часів київської русі стали 3—5-купольна храмова будова. Це Спасо-преображенський (1036) і Борисоглібський (1128) собори в черні-гові, кирилівська (1146) і Василівська (1183) церкви в києві, успен-ський храм (1078) києво-печерської лаври та багато інших.

Водночас у київській русі створювали й нові архітектурні фор-ми, стовпоподібного з однією банею храму, який у плані мав вигляд квадрата або прямокутника, як, наприклад, Михайлівська церква Ви-дубицького монастиря (1088) у києві, п’ятницька церква у черніго-ві, церква покрови на Мерлі, закладена у 1165 р.

Вікон у стінах давньоруських храмів було небагато. напівтем-не приміщення освітлювалося промінням з-під центральної бані та

Естетика

свічками. Всередині церковні стіни були прикрашені розписами або мозаїкою. Оздоблення найчастіше мало характер сюжетних малюн-ків Святого письма і портретів святих, що чергувались із орнамента-ми, а іноді доповнювалися сценами зі світського життя князівського двору, (наприклад, портрети дочок Ярослава Мудрого в Софійсько-му соборі). разом із кам’яною храмовою архітектурою з’являються фресковий живопис і мозаїка, що не набула великого поширення, проте залишила неперевершені зразки в оздобленні Софійського та Михайлівського соборів у києві. провідною галуззю образотворчого мистецтва київської русі стає іконопис. Лики святих на іконах вра-жають своєю одухотвореністю, витонченістю почуттів, складним по-єднанням символічності та психологізму.

давньоруська культура породила і своєрідну, високопоетичну лі-тературу в розмаїтості жанрів: агіографічні твори, літописи, повчан-ня. Серед них — «Сказання про Бориса і Гліба», «повість временних літ», «києво-печерський патерик», «Слово про закон і благодать» іларіона, «Слово даніїла-Заточника», «Слово о полку ігоревім», «повчання» Володимира Мономаха. В цих творах поєдналися епіч-ний стиль, пов’язаний із фольклорними легендами та оповіданнями, що покладені в основу багатьох творів, і літературний стиль багатьох жанрів (повість, житіє, повчання), запозичених із писемної традиції, що прийшла на русь разом із слов’янською писемністю.

Мистецтво київської русі X—XIII ст. було одним із найвизначні-ших досягнень європейської християнської культури. Такі його ше-деври, як Софійський собор, києво-печерська лавра, «Слово о пол-ку ігоревім» та інші, визнані ЮнЕСкО культурними надбаннями всесвітньо-історичного значення. Це мистецтво започаткувало міц-ні традиції, які, незважаючи на страшні випробування часів татаро-монгольської навали, дали змогу не тільки зберегти етнокультурну ідентичність українців і пронести її крізь «темні» віки національної історії, а й створити підґрунтя для нового національно-культурного піднесення.



Warning: Unknown: open(/var/www/nelvin/data/mod-tmp/sess_39bce389283169d7ac0facb00f946f42, O_RDWR) failed: Permission denied (13) in Unknown on line 0

Warning: Unknown: Failed to write session data (files). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/var/www/nelvin/data/mod-tmp) in Unknown on line 0