§3. МИСТЕЦТВО СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 

Загрузка...

розвиток культури безпосередньо пов’язаний з процесами розвит-ку продуктивного виробництва, матеріальним і духовним розшару-ванням суспільства, освоєнням нових культурних надбань. у середи-ні 4 тис до н. е. активізація людського поступу зумовила виникнення цивілізацій. найдавніші з них (країни Сходу, античні Греція та рим) характеризуються зрослим масштабом і обсягом художнього вироб-ництва, тенденцією до виокремлення мистецтва в самостійну форму діяльності. Від покоління до покоління вдосконалювалася художня майстерність. Життя панівних верств унаслідок використання праці рядових общинників та рабів ставало дедалі вільнішим, а отже, спри-яло розвиткові художніх можливостей і потреб. розширення торгівлі й обміну спонукало до культурного й художнього запозичень.

навіть у межах однієї епохи віднаходим значну кількість культурно-етнічних і стилістичних форм мистецтва. розвиваючись по висхідній, дедалі помітніше відходячи від практичних потреб жит-тя, мистецтво неухильно йшло до чітко окресленої диференціації. Вже найдавніші цивілізації Сходу дають нам чудові зразки художньої обробки міфа, героїчного епосу, повчальної літератури; античні при-водять до класичного диференціювання літератури на драматичне мистецтво, лірику, прозове оповідання. Особливого розвитку набу-вають образотворчі мистецтва — архітектура, скульптура, живопис. розвивається інструментальна та вокальна музика. Виникають про-образи театру у вигляді релігійних ритуалів та обрядів, за доби анти-чності він набуває свого мистецького вираження.

давньосхідне мистецтво репрезентують два відособлені регіо-ни — Близький та далекий Схід, кожен з яких мав свою культуру. контакти між ними були доволі слабкими, вони почалися порівняно пізно, коли деякі з давніх цивілізацій, такі, наприклад, як Вавилон і Єгипет, уже майже вичерпали себе.

Близьким Сходом умовно називають землі між каспійським, чорним і Середземним морями, з одного боку, та індійським океа-ном, з другого, а також суміжні землі північної Африки. Саме країни цього регіону, передусім цивілізації Стародавнього Єгипту та Ме-сопотамії, мали генетичний зв’язок з античними Грецією і римом, які, в свою чергу, зумовили своєрідність європейської цивілізації.

Естетика

нинішній поділ культур на східну і західну пов’язаний, переважно, з відносно ізольованим розвитком культури далекого Сходу — інді-єю, китаєм, Японією та країн південнно-східної Азії.

Відмінність давньосхідних суспільств від античних полягає знач-ною мірою в тому, що вони були більш застиглими, консервативними у своєму розвитку, довше і ретельніше зберігали пережитки первіснооб-щинного ладу та відповідну йому ідеологію, яка виявлялася передусім у релігії. Вся культура давньосхідних суспільств була тісно пов’язана з релігією, і мистецтво обслуговувало саме її потреби. Архітектура, скульптура і живопис підпорядковувались освяченим нею канонам. Та оскільки релігія за своєю сутністю консервативна, то мистецтво ба-гатьох країн упродовж століть залишалося майже незмінним.

давньосхідне мистецтво поєднує в собі низку спільних ознак. Це, насамперед, прагнення до реалізму при збереженні умовності, пло-щинності зображень, обмеженості кольорової гами (лише локальні тони, невміння передавати світлотінь і перспективу), це також вір-ність нерозривному зв’язку з культом.

дві найдавніші великі цивілізації Близького Сходу, що виникли в долинах нілу, Тигру і Євфрату, зі своєю навдивовижу розвиненою культурою та мистецтвом не могли не впливати на країни, що їх оточу-вали. Адже саме тут з’явилися перші монументальні споруди — піра-міди і зікурати, храми і палаци, колони та обеліски, портретні статуї й розписи. про ці дивовитвори слава йшла на Закавказзя та іран, до Ма-лої Азії й Сирії, Аравії та Африки. у кожній країні є майстри й ціните-лі мистецтва. поєднуючи творчі досягнення сусідів зі своїми культур-ними надбаннями, вони створили новий, синкретичний стиль.

найдавніші цивілізації Месопотамії Аккад і Шумер залишили людству цінні пам’ятки архітектури — храми. Будували їх із цегли-сирцю на пагорбах, що оберігало їх від руйнівних повеней. Храми споруджували на високих платформах, до яких із двох боків вели сходи. Святилище храму мало, здебільшого, прямокутну, іноді оваль-ну форми, було зсунуте на край платформи і утворювало відкритий внутрішній двір. у святилищі встановлювалася статуя божества, яко-му присвячувався храм. пізніше з’явився інший тип храму, так зва-ний зікурат, який зводили на кількох платформах.

із середини 3 тис. до н. е. правителі Месопотамії почали буду-вати собі палаци з багатьма внутрішніми дворами та зовнішньою

історичні закономірності художнього розвитку

кріпосною стіною, що мала захищати палац не тільки від ворогів, а й від жителів міста. Винятково сирцеве будівництво значною мірою зумовило особливості архітектури: прості кубічні форми, відсутність криволінійних елементів, поодинокі випадки застосування окремо зведеної опори-колони, вертикальне членування площини стін. на відміну від архітектури, образотворче мистецтво було різноманіт-ним стосовно форми, композиції, стилю. В цьому переконує велика кількість пам’яток, знайдених в уруці. Це, зокрема, кам’яний посуд з рельєфними зображеннями, численні кам’яні печатки, скульптурні фігурки тварин, стела із зображенням полювання, скульптурна голо-ва богині — покровительки міста.

у 2 тис. до н. е. культурна ситуація на Близькому Сході різко змі-нилася. З’явилися нові держави, старі центри цивілізації поступово втратили своє домінантне становище щодо периферії. Склалися три великі територіально-культурні зони, в яких і тривав розвиток мис-тецтва. Зонами цими стали: ареал вавилоно-еламської культури, де переважали традиції шумерської цивілізації з рисами міської культу-ри; хето-хуритський ареал, або «культура гірських народів», яка по-єднала місцеві традиції з тенденцією культурного запозичення; при-середньоземноморський ареал (передусім, фінікійсько-палестинські народи), який характеризувався своєю«міжнародністю» та еклектич-ністю. розвиток культур 2 тис. до н. е. відбувався тут в умовах наба-гато тісніших контактів, зв’язків і взаємовпливів. Великого розвит-ку набула писемність, поширеною стала художня обробка бронзи. В основу пошуку художників було покладено композицію, завдяки чому помітно активізувався розвиток мистецтва. Жорсткого канону не було. навіть за умов стійкої традиції етнічна строкатість і тісний зв’язок між містами вберегли мистецтво від абсолютизації канону.

початок 1 тис. до н. е. ознаменувався створенням на Близькому Сході великих імперій: Ассирії, Хеттської держави, урарту, ново-го Вавилона, ірану (персії). Саме відтоді для близькосхідного мис-тецтва і почалася епоха жорсткого канону. не релігійного, однак і не антропоморфного. Він був, радше, ідеалістично-ідеологічним, бо працював на вимогу імперій уславлювати царя, «владику всіх країн», військову могутність. проте навіть за умов суворої ідеологічної тен-денційності придворного мистецтва справжні митці продовжували експериментувати, користуючись тим, що мистецтво було певною

Естетика

мірою вільним від зв’язку з утилітарною функцією. Отже, оскільки придворне і канонічне мистецтво створювали професійні художники, воно досягло порівняно високого професійного рівня.

на відміну від цивілізацій передньоазійського регіону, давньо-єгипетська цивілізація була етнічно одноріднішою і протягом свого існування не зазнавала помітного культурного впливу з боку сусідів. навпаки, вона сама активно впливала на народи, які вступали з нею в контакти. давньоєгипетська історія, а отже, й мистецтво Стародав-нього Єгипту поділяються на три великі епохи: раннього, Середнього й нового царства. Мистецтво кожної з них позначене спільною для всіх особливістю — величною монументальністю форми, суворим і чітким, майже геометричним стилем, конструктивізмом і фронталь-ністю. Спільною характерною ознакою було й те, що ці особливос-ті нерідко поєднувалися з реалістичними тенденціями, найбільше в портретних зображеннях.

Високого розвитку і технічної довершеності досягла в Єгипті архі-тектура, численні зразки якої добре збереглися понині. Щодо зв’язку мистецтва з релігією, то найпомітніше це виявилося в архітектурі раннього царства, представленій гробницями і храмами. ідею боже-ственного походження фараона і безсмертя його душі було втілено у величезних усипальницях-пірамідах, первісною формою яких була гробниця (мастаба), що нагадувала шумерський зікурат. найдавніша форма цієї споруди — східчаста піраміда джосера. подальший розви-ток такої форми за рахунок заповнення порожнин між уступами зу-мовив створення класичної піраміди, яка найчіткіше представлена у комплексі пірамід фараонів IV династії Хуфу (Хеопса), Хафра (Хеф-рена) та Менкаура (Мікеріна). поряд із пірамідами будувалися заупо-кійні храми царів. Саме під їх впливом з часом значно зменшилися в об’ємі піраміди фараонів і посилилась увага до розбудови храмів, які почала прикрашати колона, що формою нагадувала пучок тростин або пальму. через відсутність будівельного матеріалу єгиптяни вдалися до використання каменю, що й зумовило плідність архітектурних пошу-ків зодчих та тривале історичне існування їхніх архітектурних споруд.

Єгипетська скульптура і рельєф суворо підпорядковані законові фронтальності. Зображуючи бога, фараона або вельможу, художник, здебільшого, намагався подати ідеалізований образ богатирської лю-дини у спокійній, застиглій позі урочистої величі.

історичні закономірності художнього розвитку

протягом століть єгипетське мистецтво дотримувалося канону, тобто жорстко регламентованого способу зображення людської ста-тури, подій і предметів навколишнього світу. Основні регламентації виникли ще за архаїчної доби і були результатом теоретичного уза-гальнення, зафіксованого як у спеціальних керівництвах-повчаннях, так і у зразках, виконаних безпосередньо в матеріалі, наприклад, у скульптурних моделях. проте розвиток єгипетського мистецтва, який розтягнувся на тисячоліття, вказує на те, що в самому каноні було закладено передумови для такого розвитку. Це підтверджується значними злетами, що були викликані новаторськими тенденціями як у суспільному житті, так і в мистецтві.

у бурхливу Амарнську епоху нового царства, коли відбулася смілива спроба фараона-реформатора Ехнатона внести зміни до ре-лігії і соціального устрою, виникло своєрідне мистецтво, яке своєю появою було зобов’язане, по-перше, всьому попередньому розвитку й, подруге, відчутному звільненню від традиційного канону. Відомі скульптурні портрети Ехнатона та його дружини нефертіті, скарби гробниці його наступника Тутанхамона красномовно засвідчують до-вершеність майстерності єгипетських художників.

Гідне місце в давньоєгипетській культурі посідала література. Художня обробка міфів у «Текстах пірамід», «Спорі Гора з Сетом», релігійні гімни богам і обожненим царям, релігійно-магічні тексти, пов’язані із заупокійним ритуалом, доповнюються дидактичною лі-тературою. «повчання птахотепа», що містять правила поведінки і зразки життєвої мудрості, не виключають глибоко філософічного твору про сенс життя — «Бесіди розчарованого зі своєю душею».

довершене давньоєгипетське мистецтво справило значний вплив на розвиток фінікійського, критського, а пізніше і греко-римського мистецтва. Життєдайна сила його відчувалася і в мистецтві єгиптян перших віків християнства.