Warning: session_start() [function.session-start]: open(/var/www/nelvin/data/mod-tmp/sess_687aa6fc8e249d825416cee8609da762, O_RDWR) failed: Permission denied (13) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: file_get_contents(files/survey) [function.file-get-contents]: failed to open stream: No such file or directory in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 82
ІСТОРИЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ХУДОЖНЬОгО РОЗВИТКУ §1. ІСТОРИЧНА ТИПОЛОГІЯ МИСТЕЦТВА : Естетика . Підручник : Бібліотека для студентів

ІСТОРИЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ХУДОЖНЬОгО РОЗВИТКУ §1. ІСТОРИЧНА ТИПОЛОГІЯ МИСТЕЦТВА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 

Загрузка...

Мистецтво, як і кожне соціальне явище, має свою історію, що започаткована наскельними зображеннями тварин, ритуальними танцями і співами, кам’яними ідолами тощо. Триває і збагачується воно й понині, коли поряд із живописом і музикою, театром та архі-тектурою існують кіно і телебачення, дизайн і балет на льоду. Як на-роджувались і змінювались упродовж тисячоліть художня творчість та естетична діяльність людини? чи можна говорити про висхідний характер розвитку мистецтва, чи кожний його історичний етап є са-моцінним і самодостатнім? Що мають на увазі вчені, коли йдеться про історичність змін мистецтва?

нині вже загальновідомо, що розуміння розвитку мистецтва як прогресу не є правомірним. незаперечним є й те, що певні періоди його розвитку не збігаються із загальним розвитком суспільства. Це стосується як окремих видів мистецтва, так і художнього виробниц-тва загалом. до того ж найвища складність полягає у тому, що твори мистецтва минулих епох дають нам справжню естетичну насолоду і певною мірою виступають як норма, зразок. Ось чому автоматич-но переносити на історію мистецтва традиційні уявлення про рух по висхідній, так само як і пояснювати нерівномірність художнього розвитку метаморфозами самого мистецтва — справа сумнівна і без-перспективна.

конкретно-історична форма суспільної практики, що ґрунтуєть-ся, насамперед, на певному типі суспільного виробництва, породжує специфічний естетичний досвід, який детермінується певною сферою опанованого людиною буття. Зрозуміло, отже, що на ранніх етапах

історичні закономірності художнього розвитку

людського розвитку, коли основні зусилля людини були спрямовані на упорядковування зовнішнього світу та усвідомлення специфіки людського життя, ми шукаємо і знаходимо художні форми в тих галу-зях, що пов’язані з виробництвом утилітарних предметів, створенням соціального простору та усвідомленням соціального часу. ужиткове мистецтво, архітектура й міфологія саме і є тими художніми форма-ми, що опосередковують конкретно-історичний та естетичний досвід. позитивні зрушення в загальному соціально-економічному станови-щі суспільства розвиток науки зумовлюють можливість і потребу де-далі глибше досліджувати внутрішній світ людини, її соціальні відно-сини. і саме це стимулює появу творів літератури, живопису, музики. Завдяки естетичному досвіду мистецтво час од часу відкриває нові сфери, які мають бути естетично та художньо опановані. розвиток мистецтва полягає в безперервному відкритті нових сфер досвіду і нових структур їх художнього опанування.

Такий взаємозв’язок усіх елементів суспільно-історичної прак-тики та естетичного досвіду суспільства дає можливість поділяти історію мистецтва відповідно до історичних епох, крізь які пройшло людство. правомірність таких понять, як первісне мистецтво, що за тривалістю охоплює майже три чверті історії, зумовлена, насампе-ред, характером матеріального виробництва, яке не виходить за межі збирання та полювання. Самий зміст практики й досвіду людини на ранніх етапах історії визначив і характер художньої діяльності, яку відносять до історії мистецтва з певними застереженнями. Епоха вар-варства, коли людство здійснювало перехід від збирання й полюван-ня до продуктивного господарювання, час формування моногамної сім’ї та перших політичних організацій суспільства, характеризуєть-ся принциповими здобутками, що зумовили перехід до цивілізації. Ф. Енгельс з цього приводу зауважував: «удосконалені залізні зна-ряддя, ковальський міх, ручний млин, гончарний круг, виготовлення олії і виноробство, розвиток обробки металу, що переходить у худож-нє ремесло, повозки і бойова колісниця, побудова суден із колод і до-щок, зачатки архітектури як мистецтва, міста, обнесені довкола зуб-чатими стінами з баштами, гомерівський епос і вся міфологія — ось головна спадщина, яку греки перенесли з варварства в цивілізацію»1.

1 Енгельс Ф. походження сім’ї, приватної власності і держави // Маркс к., Енгельс Ф. Твори. — Т. 21. — С. 33.

Естетика

Слід зазначити, що залучення цих періодів людської історії до іс-торії мистецтва — досягнення мистецтвознавства та естетики мину-лого століття.

Вивчення реліктових суспільств, яке здійснюють етнографи, ре-зультати археологічних досліджень, досягнення антропологів дали змогу реконструювати генезис естетичної та художньої діяльності людини, виявити закладені в самій природі цієї діяльності можливос-ті що реалізувалися на пізніших етапах цивілізації.

історія мистецтва, якою її сформувала у XVIII ст. європейська наука, починала відлік з грецького та римського античних мистецтв як найдавніших із відомих людству. Засновник історії мистецтва Й. Вінкельман, створивши «історію мистецтва давнини» (1764), ви-сунув ідею розуміння мистецтва як суспільної діяльності великого значення, як вираження глибинних і найістотніших поривань народу. Водночас, Вінкельман зі зневагою поставився до мистецтва Старо-давнього Сходу, західноєвропейського середньовіччя, народів інших регіонів, яке не відповідало ідеалові античного мистецтва.

Виступивши проти крайнощів естетичних ідеалів Й. Вінкельма-на, німецькі романтики Л. Тік, В. Ваккенродер, брати А. та Ф. Шле-гелі та інші підняли на щит мистецтво народів, які залишилися поза «історією» Вінкельмана. Вони із захопленням говорили про таєм-ниче й величне мистецтво Стародавнього Сходу, а також середньо-вічної Західної Європи. Велику повагу Вінкельмана до світла розуму в мистецтві античності романтики доповнили утвердженням величі людських почуттів, пристрастей, емоцій.

Згодом в результаті ґрунтовного дослідження античного мис-тецтва було виявлено зв’язок його з мистецтвом східних народів — носіїв ще давнішої цивілізації. Саме вона справила великий вплив на античні культури Греції й риму, а отже, на всю європейську цивілізацію. То було мистецтво Шумера і Аккада, Стародавнього Єгипту, Вавилону, Ассирії та інших держав і народів, які населяли територію Малої Азії й розвивалися на приблизно однотипних еко-номічних і культурних засадах, мали спільні риси культури і були пов’язані не тільки війнами, а й культурним, господарським обмі-ном та запозиченнями. Ширше і докладніше ознайомлення зі спад-щиною цього світу формувало уявлення про самобутність і певну історичну визначеність художньої діяльності його народів, надава-історичні закономірності художнього розвитку

ло право вченим виокремлювати мистецтво Стародавнього Сходу у самостійне за якістю культурно-художнє утворення. Вже такі по-слідовники Й. Вінкельмана, як и. Гердер, Ф. Шиллер, В. Гумбольдт, и. Гельдерлін та Г. регель, починали загальну історію мистецтва саме з мистецтва Стародавнього Сходу.

Щодо історії європейського мистецтва, то його вже доволі тіс-но пов’язували з визначеними на той час основними культурно-історичними епохами — середньовіччям, Відродженням і новим часом. і мистецтво середньовіччя, і мистецтво Відродження завдяки стильовій єдності, незначній внутрішній диференційованості й нині вивчаються як цілісні художні феномени.

Мистецтво нового часу — періоду, що збігається з розвитком та формуванням капіталістичної економічної формації, а в ширшому розумінні європейської цивілізації, — характеризується складною внутрішньою диференційованістю, а отже, іншими принципами іс-торичної періодизації. Бароко і класицизм, сентименталізм і роман-тизм, класичний і критичний реалізм — історичні форми мистецтва так званої буржуазної або, за сучасним визначенням, індустріальної доби до її кризи на межі XIX—XX ст. Вони характеризуються як ви-разники певних духовних рухів і принципів художнього відображен-ня дійсності, концепції людини й культури, що покладена в основу світогляду художника — виразника суспільних духовних прагнень свого часу. Якщо названі художні течії спершу змінюють одна одну за часом, то починаючи з другої половини XIX ст. виникає особлива ситуація, коли одночасно існує значна кількість художніх напрямів і течій як споріднених між собою, так і принципово протилежних: реа-лізм і натуралізм, так званий соціалістичний реалізм і модернізм (аб-стракціонізм, футуризм, експресіонізм, сюрреалізм, дадаїзм тощо). поряд із ними формувався і специфічний феномен модерної доби, що отримав назву масового мистецтва, або масової культури.

культуру сучасної доби визначають як культуру постмодерну, що сформувалася в умовах переходу до постіндустріального та інфор-маційного суспільства. для постмодерну характерним є вихід мис-тецтва за межі традиційних і звичних визначень, існування в шир-ших життєвих контекстах. ідеться радше не про мистецтво, а про так звані артефакти (від лат. artefactum — штучно зроблене), які певною мірою імітують художню діяльність, як то поп-арт (англ. popular art

Естетика

— популярне мистецтво), хепенінг (від англ. to happen — відбувати-ся, здійснювати), перформанс (від англ. performance — виконання), енвайромент (англ. environment — оточення, середовище), акціонізм (мистецтво акції) тощо.

Отже, історична типологія мистецтва використовує цілу низку понять, за якими стоять особливі принципи поділу історії художньо-го процесу — художня епоха, художній напрям або течія, художній метод і художній стиль.

Художня епоха — конкретно-історичний етап розвитку мисте-цтва, що збігається з культурно-історичною епохою, в основу якої покладено певний спосіб виробництва, що вказує на цілісність мате-ріальної та духовної практики.

Художній напрям, художня течія — конкретно-історичний етап розвитку мистецтва, пов’язаний з певним напрямом суспільного духов-ного руху, основу якого становить певна концепція світу і людини.

Художній метод — історично зумовлений спосіб створення ху-дожніх творів, побудований на певній усвідомленій і раціонально ви-значеній системі принципів і прийомів добору, узагальнення та ху-дожнього перетворення життєвого матеріалу на художній образ.

Художній стиль — стійка система художньо-образних засобів і прийомів художньої творчості, характерна для певного історичного періоду, певного національного або етнічного мистецтва, особливос-тей творчого почерку окремого художника.

Щодо закономірностей історичного розвитку, то вони реалізу-ються як діалектична взаємодія художньої спадкоємності, традиції і новаторства.

Художня спадкоємність — це внутрішня тенденція розвитку мистецтва, що забезпечує збереження художніх надбань, розвиток змісту й розширення сфери мистецтва. Саме спадкоємність забезпе-чує наступним поколінням засвоєння художнього досвіду; від нього відштовхується нове покоління, завдяки чому має ширший простір для творчості. Сама історія мистецтва була б неможливою, якби між старим і новим у мистецтві не було спільного. Спадкоємність як тип зв’язку між старим і новим характеризується тим, що кожне нове яви-ще у мистецтві не відкидає, не заперечує того, що виникло раніше, а вступає з ним у діалог, збагачуючи тим самим і себе, і попередника.

Художня традиція — закріплена в художньому досвіді, свідо-мості єдність художнього змісту й форми, що забезпечує адекватне

історичні закономірності художнього розвитку

художньому втіленню сприйняття об’єкта художнього відображення. Традиція є необхідною умовою існування культури взагалі і мисте-цтва зокрема, адже вона гарантує збереження культурного і худож-нього досвіду, зв’язок і взаєморозуміння поколінь.

Художня спадкоємність характеризує акт і результат художньої творчості щодо засвоєння традиції, звернення до якої може мати різ-ний характер: традиціоналізму, епігонства (формальне відтворення традиції), творчого розвитку (неможливого без справжнього нова-торства) та відкидання, заперечення, бунту проти традиції (псевдо-новаторство).

Художнє новаторство — тенденція розвитку мистецтва, в основу якої покладено співвимірність та співзвучність часові, здатність здій-снити розвиток нового змісту, а також відшукати, створити відповід-ні зображально виразні засоби. новаторство, зрештою, виправдовує традицію, бо кожне нове досягнення усвідомлюється тільки у порів-нянні з високими її зразками і набутками, підтверджуючи життєздат-ність і плідність зв’язку поколінь. новаторство найполемічніших ме-тодів і форм нерідко ніби заперечує найближчу традицію, однак якщо воно справжнє — то це в ім’я осягнення глибших шарів традиції.

Співвідношення між традицією і новаторством, а отже, й харак-тер спадкоємності є досить гнучкими, і в різні історичні періоди в різ-них типах культури ця взаємодія відбувається своєрідно. Будь-яка конкретна історична ситуація щоразу потребує спеціального дослі-дження.

Ознайомившись із типологією художнього розвитку мистецтва та основними закономірностями історичного розвою загалом, з’ясуймо причини найістотніших змін в історії художньої діяльності.



Warning: Unknown: open(/var/www/nelvin/data/mod-tmp/sess_687aa6fc8e249d825416cee8609da762, O_RDWR) failed: Permission denied (13) in Unknown on line 0

Warning: Unknown: Failed to write session data (files). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/var/www/nelvin/data/mod-tmp) in Unknown on line 0