ВИДОВА СПЕЦИФІКА МИСТЕЦТВА В КОНТЕКСТІ ЕСТЕТИЧНОї ТЕОРІї§1. МОДЕЛЬ ВИДОВОЇ СПЕЦИФІКИ МИСТЕЦТВА: АНТИЧНІСТЬ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 

Загрузка...

В історії естетичної думки проблема видів мистецтва посідає особ ливе місце. Вона бере свій початок від доби античності, про-тягом якої було розроблено кілька показових моделей. Тяжіння до аналізу видової специфіки мистецтва простежується вже у теоретич-них розвідках піфагорійців, і хоч її осмислення має опосередкований характер, певні здобутки на цьому терені стають своєрідним поштов-хом для подальших розвідок.

Видова модель мистецтва для представників піфагорійської шко-ли передусім ототожнювалася з двома видами мистецтва — музикою та скульптурою, що не мали самоцінного статусу і відповідно інтер-претувалися як «гармонія небесних сфер» (музика) та дотримання числових пропорцій (скульптура). Згодом такий підхід матиме свої рецидиви у структуруванні видів мистецтв за принципом «вільних» і «механічних».

уточнення й доповнення, які здійснюватимуться в подальшому — в межах досократівської моделі видової специфіки мистецтва — виявляться в поглядах Демокріта та Горгія. Зокрема, софіст Горгій певною мірою розширив її структуру і своєрідно протиставив тра-гедію та зображальні види мистецтва, репрезентовані живописом і скульптурою, надавши перевагу останнім. Свій висновок учений ар-гументував тим, що за природними особливостями скульптура й жи-вопис здатні бути більш потужними почуттєвими подразниками, що відповідало наріжному орієнтиру софістів — ідеї чуттєвого пізнання. натомість трагедія позбавлена такої можливості і саме тому її слід спрямовувати у бік штучного стимулювання почуттєвого начала,

Видова специфіка мистецтва в контексті естетичної теорії

участь у якому мають брати і поет, і глядач. Отже, відштовхуючись від питання видової специфіки мистецтва, Горгій здійснив вихід у площину ширшої естетичної проблематики, а саме — естетичного по-чуття та сприйняття.

Відповідні корективи щодо видової специфіки мистецтва було внесено й демокрітом, який зосередив увагу передусім на особливо-му місці музики. крім визнання її особливої ролі у процесі вихован-ня особистості демокріт висуває ідею «суспільного статусу» музики, вважаючи її еквівалентом розкоші. Згодом цей орієнтир набув роз-витку та удосконалення в моделі видової специфіки мистецтва, за-пропонованій Сократом.

принцип, покладений в основу концепції античного філософа, ґрунтувався на ідеї утилітарності мистецтва і зумовив виокремлення двох видів мистецтва, які можуть вважатися еквівалентами понять корисне і прекрасне. Мистецьким втіленням корисного, за Сократом, є архітектура, що потребує коментування позиції філософа, оскіль-ки не можна не враховувати, що в умовах античності утилітарний чинник сприймався під іншим кутом зору порівняно з доісторичним періодом.

Антична доба — особливий етап в історії цивілізації, який зумо-вив значний інтелектуальний розвиток, зокрема здатність людини до осягнення смисложиттєвих проблем, що потребувало оперування системою антиномічних понять. Трансформація, яка відбувалася на рівні світосприймання, певною мірою зумовила причину «діалогічної методології» Сократа. Це відповідним чином позначилося на деяких концептуальних положеннях його філософи, зокрема на запропоно-ваній ним моделі видової специфіки мистецтва.

Отже, тільки після того, як буде реалізована корисна функція, що її виконує архітектура, на думку Сократа, настає черга надлишковос-ті й розкоші — «прекрасного», мистецьким еквівалентом якого є му-зика (рис. 1).

не викликає сумніву, що музичне мистецтво позбавлене утилі-тарного начала і в цьому плані є альтернативою архітектурі. Однак у період, коли Сократ здійснював свої концептуальні узагальнення, у давній Греції значного розвитку набувають також інші види мисте-цтва, що позбавлені чинника утилітарності, а отже, не є «корисними», — поезія, скульптура, театр.

Естетика

Мистецтво

 

«корисне»

 

«прекрасне»

 

 

 

Архітектура

 

Музика

 

рис. 1. Види мистецтва: модель Сократа

позицію Сократа, що була інтерпретована платоном, пояснює евристичний потенціал біографізму філософа. у цьому разі свій відо-мий афоризм: «пізнай самого себе» Сократ використав безпосеред-ньо. у зв'язку з цим слід враховувати статус видової самостійності поезії й театру в умовах V ст. до н. е. для давніх греків не існувало чіт-кого поділу цих видів мистецтва, оскільки поезія і театр насамперед асоціювалися з феноменом античної трагедії, знаковими постатями якої були Софокл і Евріпід. уславлення людського розуму, що був дарований грекам богами і оспіваний видатними трагіками, надавав, здавалося б, Сократові всі підстави вважати античну трагедію екві-валентом «прекрасного». Однак філософ не міг порушити пророцтво дельфійського оракула, у вуста якого міф вклав слова:

Софокл — мудрець, а Евріпід мудріший, Та наймудріший із мужів Сократ.

Отже, з одного боку, етичні міркування, з іншого — славнозвісна сократівська іронія не дозволили філософові визнати «прекрасним» вид мистецтва, в якому його ім'я ставилося вище визнаних авторите-тів античної трагедії.

«Особисті» стосунки пов'язували Сократа і з мистецтвом скульп-тури, що в цей період стало не менш визначним явищем, ніж антична трагедія. професійним скульптором був батько Сократа, і майбутній філософ студіював скульптурне мистецтво. Відмова Сократа надати скульптурі статусу «прекрасного» визначила певну тенденцію, що згодом виявилася в естетиці. Зокрема, Лукіан, використовуючи але-горичну форму сновидіння, протиставляв чистій і досконалій дружи-ні — філософії брудну повію — скульптуру.

Видова специфіка мистецтва в контексті естетичної теорії

Отже, опосередковано чи безпосередньо Сократ мав відношен-ня до скульптури та античної трагедії. Ці види мистецтва виконали щодо мислителя корисну функцію і не могли сприйматися ним як ек-вівалент «прекрасного». Відповідний статус мав отримати вид мисте-цтва, який Сократові потрібно було пізнавати, а саме в цьому, згідно з його позицією, — сенс людського життя. Таким чином, «прекрасним» Сократ визнає музичне мистецтво і пов'язує його з розкішшю та над-лишковістю, що не сприймаються ним водночас як вияв матеріаль-ного, оскільки метою філософа було переконати «молодого і старого дбати найпильніше не про тіло і не про гроші, а про душу, щоб вона була якомога кращою».

незважаючи на потужний філософський рух і розквіт мисте-цтва, що відбувалися у давній Греції, осмислення видової специ-фіки фактично було розпочате саме Сократом. у подальшому на-слідки його концептуальних орієнтирів виявились у платонівській концепції.

напрям життєвого шляху Платона багато в чому віддзеркалював сократівський: від досвіду мистецької практики (фахівці відзнача-ють неабиякий драматургічний талант платона) до філософського тріумфу.

у теоретичній спадщині мислителя значне місце посідає пробле-ма видової специфіки мистецтва, що «вписана» в контекст так званої соціальної утопії платона. Філософ вважав, що досконале суспіль-ство буде сформоване за допомогою каст. кожній із них має відпові-дати конкретне мистецтво, яке впливатиме насамперед на виховання певних якостей людини.

Отже (за платоном), трьом кастам відповідають шість видів мис-тецтва. Їхнє співвідношення формується в такий спосіб: перша каста: землероби, торговці, ремісники — народні свята (елементи народної творчості); друга каста: воїни — мусичні мистецтва (танець, музика, поезія); третя каста: мудреці-філософи — споглядальні мистецтва (філософія, геометрія).

Якщо виокремити платонівські види мистецтва із соціально-го контексту, то показовою є вибірковість позиції філософа. Зо-крема, поза його увагою залишилися архітектура та скульптура. Можна аргументувати й байдуже ставлення платона до театру, оскільки він виступав з різкою критикою діонісія як символічно Естетика

го «хрещеного батька» трагедії. Така позиція мислителя значною мірою зумовлена переконанням платона, що трагедія — ілюзорне об'єднання людей.

Традиційна низка мистецтв — танець, музика, поезія — в теорії платона представлена на рівні касти воїнів. Танець виконує функцію своєрідного «пластичного мосту» між спортом — основою морально-етичного виховання воїнів — і мистецтвом, яке доповнює і збагачує його. у такій структурі танець з властивою йому пластикою й ритміч-ністю виступає як спорт, а музика — як органічне підґрунтя і спорту, й танцю. поезія — це найвищий рівень «мусичних мистецтв» і, відпо-відно, свідчення доволі високого рівня розвитку воїна.

перші дві касти опановують такі мистецтва, які й нині входять до його класичної видової структури. дещо інша доля, як відомо, спіт-кала «споглядальні мистецтва» — філософію та геометрію, що мають сьогодні статус самостійних, позамистецьких наук. Однак спроби опа-нувати в мистецтві спосіб геометризованого відображення дійсності на початку XX ст. викликали до життя такий художньо-мистецький напрям, як кубізм, і частково вплинули на формування футуризму й супрематизму.

Особливе місце в контексті античної моделі видової специфі-ки мистецтва посідають погляди Арістотеля. Структуризація ви-дів мистецтва, здійснена Стагіритом, ґрунтувалася на ідеї мімезісу і об'єднувала в такий спосіб усі види мистецтва. проте на сторінках «поетики» філософ робить чітке уточнення, що дало змогу виявити принципові розбіжності між ними. і хоча цей висновок безпосеред-ньо стосується структури поетики, Арістотель використовує його і при аналізі видової специфіки мистецтва. Йдеться про відмінність за-собів, що обираються у процесі наслідування видами мистецтва, від-мінність предметів чи нетотожність способів. Отже, для скульптури та живопису — це форма та фарби; для танцювального мистецтва — ритм без гармонії; для музики — гармонія та ритм. проте Арістотель виокремлює вид мистецтва, який користується і ритмом, і метром, і наспівуванням відповідно до своїх жанрово-родових ознак — поезію, що разом із музикою посідають в ієрархії видів мистецтва найвищу сходинку. Водночас прерогатива, яку надає Стагірит цим двом видам мистецтва, зумовлена не тільки специфікою їх виражальних засобів. Відштовхуючись від міметичної ідеї, що об'єднує види мистецтва,

Видова специфіка мистецтва в контексті естетичної теорії

Арістотель вибудовує «видову піраміду», рівні якої визначаються по-тужністю зв'язку виду мистецтва з етичним началом.

Таким чином, вищий щабель, відведений поезії й музиці, зумов-лений їх потужним етичним виміром. Щодо поезії — її етичний по-тенціал визначає філософічність цього виду мистецтва. Цей серйоз-ний аргумент і висуває Арістотель, здійснюючи порівняльний аналіз поезії та історії. на його думку, історика і поета вирізняє те, «що один говорить про події, які справді відбулися, а другий про те, що могло б статися. Тим то поезія і філософськи глибша, і серйозніша за історію, — поезія говорить більш про загальне, історія — про окреме»1.

Щодо музики — Арістотель визначає її особливий виховний по-тенціал, що, по-перше, зумовлений специфічними виражальними засобами цього виду мистецтва — ритмом і мелодією, які впливають на формування моральних якостей людини, а по-друге, зосереджує особливу увагу на морально-естетичному потенціалі слуху, що має значно більші можливості порівняно з іншими органами чуття — зо-ром, дотиком, смаком. Звідси — і твердження Стагірита: «...коли ми сприймаємо вухом ритм і мелодію, ми змінюємось у душі»2.

другорядну роль у моделі видів мистецтва Арістотеля відіграють скульптура і живопис, що за своїми природними ознаками не мають можливості виходу в площину етичного начала, проте справжні мит-ці, на думку філософа, мають того прагнути і намагатися фіксувати у своїх творах «етичний характер» людини.

показовим етапом у формуванні моделі видової специфіки мис-тецтва цього періоду стають погляди Плотіна (204/205 — 269/270), що, незважаючи на свій маргінальний статус у теоретичній спадщині філософа, виконують функцію своєрідного підсумку щодо інтерпре-тації зазначеної проблеми в добу античності.

Орієнтир, обраний мислителем, відображає магістральний на-прям дослідження видової специфіки мистецтва давньогрецькими вченими — розподіл його на «вільні» та «механічні». «Офіційну» ди-ференціацію, яка певною мірою віддзеркалювала специфіку антич-ного світобачення щодо існування могутнього зв'язку між наукою й мистецтвом, здійснив відомий давньогрецький лікар Гален. Він

1          Аристотель. поэтика // Соч.: в 4 т./ пер. с древнегреч. — М, 1983.

—Т. 4. — С. 655.

2          Там само. — С. 637.

Естетика

об'єднав у групу «вільних мистецтв» граматику, риторику, діалек-тику, арифметику, геометрію, астрономію, музику, а «механічними» вважав архітектуру, землеробство, навігацію. Структуралізацію, за-пропоновану дослідником, можна пояснити його нерозумінням мис-тецтва як такого, що, зокрема, й зумовило відповідне ототожнення. Витоки цієї диференціації знаходимо в піфагорійській традиції, яка визнавала існування взаємозв'язку між математикою та музикою. Водночас, Гален вважає за можливе віднести до групи «вільних» мистецтв скульптуру та живопис, оскільки вони не залежать від віку людини, а отже, ними можна займатися до старості.

Фактично серед класиків античної доби саме плотін найчіткіше оперує розподілом видів мистецтва на «вільні» та «механічні», хоч і не вживає безпосередньо відповідних термінів. Філософ структурує їх за принципом наслідування і відносить до цієї категорії живопис, скульптуру, танець, міміку й виробництва, що репрезентовані архі-тектурою, медициною, політикою та військовою справою.

у моделі плотіна виокремлена і третя група мистецтв, якій мис-литель не дає чіткої назви, проте характеризує її зміст як дотримання «симетрії розумного порядку», відносячи до неї музику, риторику та виховання. Фактично тільки музика здобуває позитивну оцінку фі-лософа, і насамперед тому, що вона є «високою наукою» і зумовлена «розумним ритмом». Водночас плотін робить певне уточнення щодо почуттєвого потенціалу музичного мистецтва і наголошує на його го-ловній меті — досягненні прекрасного за допомогою професійної май-стерності митця. проте її реалізацію зумовлює чітке дотримання чис-лових закономірностей, що дають змогу досягти чуттєвої гармонії.

коментуючи позицію плотіна щодо видів мистецтва, дослідни-ки відзначали упереджене ставлення філософа до цієї проблеми, що значною мірою було зумовлено негативним ставленням до неї з боку платона, який визнавав мистецтво «тінню від тіні буття» та «вторин-ною копією абсолюту». Цей орієнтир підтримав плотін, проте, незва-жаючи на певну специфічність підходів, саме доба античності робить важливий внесок у дослідження проблеми видової специфіки мисте-цтва і тривалий час — фактично до кінця XVI ст. — залишається те-оретичним камертоном стосовно подальших розвідок. Це передусім стосується структурування видів мистецтва за принципом «вільні» — «механічні», яке при всіх уточненнях і модифікаціях є визначальним, зокрема для середньовіччя.

Видова специфіка мистецтва в контексті естетичної теорії