Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: file_get_contents(files/survey) [function.file-get-contents]: failed to open stream: No such file or directory in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 82
ПРЕДМЕТ ЕСТЕТИКИ §1. ПОНЯТТЯ «ЕСТЕТИКА». СТАНОВЛЕННЯ ПЕРШИХ ЕСТЕТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ : Естетика . Підручник : Бібліотека для студентів

ПРЕДМЕТ ЕСТЕТИКИ §1. ПОНЯТТЯ «ЕСТЕТИКА». СТАНОВЛЕННЯ ПЕРШИХ ЕСТЕТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 

Загрузка...

Естетика — наука про становлення й розвиток чуттєвої культу-ри людини. Таке загальне визначення випливає з органічної єдності двох своєрідних частин цієї науки, якими є: 1) специфіка естетичного як ціннісного ставлення людини до дійсності; 2) художня діяльність людини.

Обидві частини, хоч і тісно взаємопов'язані, проте відносно са-мостійні. першою частиною передбачено дослідження природи, ес-тетичного почуття, смаку, ідеалу, специфіки і творчого потенціалу естетичного, категорій естетики — прекрасного, трагічного, комічно-го тощо. предметом розгляду другої частини є художня діяльність людини, структурна й функціональна її своєрідність, природа худож-нього таланту, видова, жанрова та стильова самобутність мистецтва.

історію становлення предмета естетики без перебільшення мож-на назвати процесом пошуку адекватного співвідношення між зазна-ченими частинами. Своєрідну функцію «пластичного мосту» при цьому виконували такі поняття, як прекрасне, досконале, гармонія, цінність, філософія мистецтва. упродовж багатьох століть естетика виступала і як «наука про прекрасне», і як «наука про досконале», і як «наука про закони розвитку мистецтва». Теоретики намагалися визначити предмет естетики й через поняття гармонія, вбачаючи в цій галузі знань науку про реалізацію принципів гармонійного розвитку людини, людини і суспільства, людини і природи. Цікавим було й ви-значення естетики як науки про вільний, самодіяльний вияв людських сил і здібностей у будь-якій досконалій професійній діяльності.

констатуючи складність визначення предмета естетики, слід пе-редусім відтворити історію проблеми, зосередивши увагу на специфі-ці термінології.

предмет естетики

поняття естетика традиційно пов'язують із грецьким —aiovrixixo^ чуттєво сприйманий. Однак не можна обійти й такі грецькі терміни, як «естаномай», «естесі», «естаноме» — почуття, процес формуван-ня особистісного ставлення до предмета. Хоча згадані відповідники й передають поняття чуття, проте вони увібрали в себе багато ню-ансів індивідуального людського ставлення до предмета, орієнтували людину на власні зорову, слухову, дотикову здатності відчувати, по-требували довіри до власного світосприймання.

поява певної термінології і загальне визнання її, однак, не стали підвалиною для виникнення нової науки. Естетичні знання формува-лися в межах філософії як її своєрідна частина. утвердження естети-ки як самостійної науки відбулося лише у XVIII ст.

Становлення перших естетичних уявлень слід співвіднести з тим значенням, якого давньогрецька філософія надавала людським по-чуттям загалом. Аналіз їх, спроби класифікувати, виявити протилеж-ні чуттєві сили є важливими складниками філософських поглядів піфагора, Алкмеона, Емпедокла, Теофраста. Ґрунтуючись на їхніх міркуваннях щодо природи почуттів, можна було вже досить пере-конливо диференціювати почуття прекрасного чи потворного, трагіч-ного чи комічного. Отже, склавшись у надрах загальнофілософської традиції, естетика «вибудовувала» власний предмет, відображаючи і надбання, і прорахунки давньогрецької філософії.

перші спроби використати почуття як основу для осмислення пев-них естетичних явищ пов'язані з піфагорійцями — філософською шко-лою, заснованою піфагором у VI ст. до н. е. піфагор ототожнював по-няття гармонія, досконалість, краса, а основою гармонії вважав число. Гармонію чисел піфагорійці знаходили навіть у розташуванні планет.

Серед видів мистецтва найвищим носієм гармонії проголошува-лася музика. при цьому наголошувалося на чуттєвій природі цього мистецтва, зв'язку його зі слуховою здатністю людини. не можна без-заперечно погодитися зі свідомим виокремленням музики як «мисте-цтва мистецтв», але в межах визнання її як носія гармонійного начала піфагор зробив істотний внесок у розроблення проблем музичного виховання, специфіки сприймання музичного твору. Музика в його розумінні є носієм душевної рівноваги.

Важливе місце у філософських поглядах піфагора посідало вчення про безсмертя душі і її можливість «вселятися» в будь-яке тіло (метемпсихоз). Однак для «оживлення», «переселення» душі,

Естетика

вважав він, потрібно пройти через очищення (катарсис), вищою формою якого є опанування музично-числової структури космосу. піфагорійці згодом ввели поняття тетрактид (сума перших чоти-рьох чисел 1+2 + 3 + 4 = 10; вона визначає основні музичні інтервали: октаву (2 :1), квінту (3 : 2) і кварту (4:3)).

ідеї піфагора мали значний вплив на митців того часу, які нама-галися творчо використовувати філософсько-естетичні положення вченого для глибшого опанування художніх можливостей конкрет-них видів мистецтва: музики, поезії, скульптури.

Значний інтерес становить творчість засновника егейської філо-софської школи Ксенофана. Він був мандрівним поетом, його філо-софські ідеї мали естетичний характер. Свідченням цього є, передусім, віршована форма викладу матеріалу: філософські твори є водночас зразком поезії VI ст. до н.е. при цьому, ксенофан намагався визна-чити роль почуттів у житті людини, які формують лише «приблизну» думку. «Ми будемо помилятися, — зазначав він, — якщо орієнтува-тимемося лише на неї». Це переконання сприяло утвердженню ролі й значення розумового ставлення до дійсності, спростовувало довіру до міфології як панівної за тих часів форми світобачення.

ксенофан розглядав давньогрецькі міфи як своєрідну форму кри-тики богів, адже боги наділялись усіма тими недоліками, які засуджу-валися людьми: хтивістю, марнославством, облудністю, пияцтвом тощо. поезія ксенофана позбавлена містики, висміює лицемірство, забобонність. ксенофан негативно ставився до поетів, які прославля-ли міфічних героїв і нехтували життям звичайної людини. Він був переконаний, що «не слід оспівувати боротьбу титанів, гігантів і кен-таврів — вигадки минулих часів», а треба звеличувати тих, хто «ви-являє пам'ять і постійність стосовно доброчинності».

Творча спадщина ксенофана — це, по-перше, приклад плідної взаємодії теорії і практики, що доповнювали одна одну і давали змо-гу якомога повніше розкритися давньогрецькому авторові. по-друге, творчість ксенофана спонукала подальші розробки як у царині філо-софії, так і в поетичній творчості. наведімо два приклади, що свідчать про надзвичайно високу оцінку спадщини ксенофана давньогрець-кими мислителями. Так, Арістотель, оцінюючи поезію давньої Гре-ції, зауважував: «З Гомером за життя змагався Сіагр, після смерті — ксенофан колофонський, з Гесіодом за життя — керкоп, після смерті

предмет естетики

—        вже згаданий ксенофан». Апулей підкреслює: «Емпедокл ство-

рював поеми, платон — діалоги, Сократ — гімни, Епіхарм — комедії,

ксенофонт — історію, ксенофан — сатири»1. Як бачимо, і Арістотель,

і Апулей вписують прізвище ксенофана в перелік найповажніших

особистостей Греції конкретного періоду.

Заслуговує на увагу погляд Алкмеона, видатного лікаря і натур-філософа V ст. до н. е. Вважається, що Алкмеон був першим ученим давньої Греції, який розмежував мислення і відчуття та стверджував, що сприймання — це складний процес руху від почуттєвих нервів до органів чуття і далі — до мозку2.

Теоретичні напрацювання ксенофана та Алкмеона позитивно відобразилися в естетичних ідеях Парменіда (бл. 540—40 до н. е.)

—        автора поеми «про суще (природу)», частина якої—160 віршів —

збереглася понині. у поемі розповідається про юнака, який зустрічає

богиню діке — символ справедливості, — і намагається дізнатись у

неї про шляхи отримання істинного знання. Богиня діке розкриває

юнакові значення двох способів: перший — знання, коли розум ося-

гає незмінне, вічне, єдине буття; другий — чуттєвого сприймання,

пов'язаний з мінливими, строкатими враженнями.

парменід з повагою ставиться до можливостей чуттєвого сприй-мання. Його вірші, які містять теоретичні розмірковування, за слова-ми плутарха, «запозичені у поезії», адже мають поетичний розмір і піднесеність. Аналізуючи спадщину парменіда, інший його співвіт-чизник Меандр-рітор зазначає внесок філософа в розробку жанрово-го розмаїття давньогрецьких гімнів: «прикладом натурфілософських [= алегоричних] гімнів [про богів] можуть бути гімни, створені пар-менідом і Емпедоклом.

[натурфілософські гімни] — це коли, створюючи гімн Аполлону, ми називаємо його сонцем і розмірковуємо про природу сонця і про Геру говоримо, що вона повітря, а про Зевса, що він тепло [~ вогонь]: ось що таке натуралістичні гімни»3. найталановитішим щодо ство-рення жанру гімну Меандр-рітор вважав парменіда, який, до того ж, використав докладні алегоричні тлумачення стосовно тем чи героїв, які цікавлять філософа.

1          Фрагменты ранних греческих философов. — М., 1989. — ч. 1.— С. 159.

2          Там само. — С. 270—271.

3          Фрагменты ранних греческих философов. — М., 1989. — ч. 1.— С. 159.

Естетика

Ще один аспект естетичних ідей парменіда пов'язаний із виокрем-ленням ним проблеми прекрасного, специфіку якого він пов'язував із почуттєвими враженнями людини від сприймання кольору чи звуку.

почуття були об'єктом теоретичного інтересу й Емпедокла (бл. 490 — бл. 430 pp. до н. е.). на його думку, нижчим рівнем почуття є відчуття, які підвладні принципові «подібне пізнається подібним». А сама єдність «відчуття — почуття» вже формує більш широкі сили — Любов і Ворожнечу. Ці сили Емпедокл розглядає як нематеріаль-ні, але просторово визначені. поперемінність переваги тієї чи іншої з них зумовлює циклічний перебіг світового процесу. Отже, Емпедокл не лише продовжив попередню традицію вивчення природи і значен-ня почуттів, а й закріпив поняття катарсису, наголошуючи на мораль-но етичній природі процесу очищення.

у III ст. до н. е. теорія почуттів набула завершеного для того часу викладу у працях видатного давньогрецького вченого, філософа Теофраста, яскравого представника перипатетичної школи. почуттє-ва спрямованість поглядів філософа властива його дослідницьким працям «про відчуття», «Етичні характери» та «про благочестя».

В арсеналі аргументацій щодо ролі почуттів в історичному процесі формування предмета естетичної науки привертає увагу і принцип «золотого перетину» — геометричне, математичне співвідношення пропорцій, при якому ціле так само співвідноситься зі своєю більшою частиною, як більша частина з меншою. у геометризованій формі цей принцип мав вигляд співвідношення: 5:8 = 8:13 = 13: 21 = 21: 34... дав-ньогрецькі вчені вважали, що будь-яке тіло, предмет, геометрична фі-гура, співвідношення частин яких відповідає такій пропорції, — гар-монійні і справляють приємне зорове враження. Грецький парфенон, мармурові колони якого розділяють увесь храм за принципом «золо-того перетину», є, мабуть, найпереконливішим зразком практичного застосування цього принципу.

Слід мати на увазі, що теоретико-практичний інтерес до «золото-го перетину» не обмежувався лише періодом розквіту давньогрецької естетики. За добу Відродження правило «золотого перетину» роз-глядалося як обов'язковий закон архітектури, живопису і скульп-тури. Тогочасні теоретики й митці намагалися віднайти абсолютну, ідеальну геометричну основу краси. Типовим щодо цього є трактат «про божественну пропорцію» відомого італійського математика

предмет естетики

Луки Пачолі (бл. 1445—1509). учений був переконаний, що прави-лом «золотого перетину» визначається естетична цінність «усіх зем-них предметів». Віддаючи належне принципові «золотого перетину», слід, проте, визнати хибність його абсолютизації. Сліпе слідування геометризованій красі механізує це складне поняття, пропорція за-ради пропорції знижує змістовну сторону краси, формалізує її.

Водночас звернення до правила «золотого перетину» потрібне для того, щоб наголосити на значенні зорової здатності людини у форму-ванні естетичного почуття. існує кілька гіпотез, що пояснюють, чому саме співвідношення 5 : 8 є основою математичного тлумачення про-порцій. Виділимо думку про те, що пропорція 5 : 8 збігається з пере-тином горизонтального і вертикального кутів погляду людини обома очима. Ця гіпотеза дає змогу твердити, що свідомо чи інтуїтивно дав-ні греки дійшли принципу «золотого перетину» через уроджені мож-ливості людського ока, тобто природа «подарувала» людині прямий і безпомилковий шлях до відчуття пропорцій і гармонії.

пізніше терміни «естаноме», «естаномай», «ейсетикос» втрати-ли безпосередній зв'язок із поняттям «почуття», предмет естетики почали осмислювати через значно ширші за обсягом і наповненням поняття: досконале, пропорційне, гармонійне, прекрасне, естетичне. Саме багатозначність подальшого тлумачення поняття «естетика» спонукає нас до необхідності відновити історію становлення предме-та науки естетики, яка має давнє і глибоке коріння. перші парост ки художнього пізнання та освоєння дійсності можна знайти у міфо-логічних текстах. Цікаво й те, що становлення естетичного знання не пов'язане з якимось конкретним регіоном чи країною, а власти-ве як давньогрецькій філософії, так і філософії китаю, індії, арабо-мусульманських країн, Візантії тих далеких часів.