§4. ЕТНОНАЦІОНАЛЬНЕ У МИСТЕЦТВІ: ТРАДИЦІЇ І НОВИЙ КОНТЕКСТ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 

Загрузка...

Мистецтво як феномен людської свідомості єдине у своїй всеза-гальності. Етнічне, національне і загальнолюдське становлять його сутнісну основу, відображають історію та характер зв'язку спільноти людей і типи їх художньої самосвідомості.

Етнічне (від грец. 8Yvixo£, — народний) — це те, що пов'язане з належністю до певного народу. поняття етнос в усталеному значенні перекладається як народ, хоч у процесі еволюційного розвитку ще з гомерівських часів у нього вкладався різний зміст. нині увага до ет-носу, етнічних ознак у народонаселенні планети надзвичайно велика, оскільки нових форм набувають міжетнічні відносини. конфліктні ситуації та поглиблення суперечностей, що час од часу виникають на міжетнічній основі, змушують людство спільними зусиллями шукати шляхів вирішення як локальних, так і глобальних проблем, щоб збе-регти наявне і створити умови для подальшого примноження ціннос-тей загальнолюдської культури.

Отже, в епіцентрі уваги до етносу, що є фундаментальною кліти-ною в аналізі таких спільнот, як плем'я, народність, нація, виявився не лише зміст цього поняття, а й діалектичність переходу до більш за-гальних категорій — міжетнічних, міжнаціональних зв'язків у загаль-нолюдській єдності. двом взаємозалежним полюсам — етнічному та вселюдському можна надати животворної сили, динамічності роз-квіту, а можна через необережність призвести до згубних наслідків у взаємному антагоністичному протистоянні.

учені наголошують на здатності етносу не лише до консолідації сил, набуття глибинного енергетичного потенціалу у визначенні себе як певного народу, а й до утворення пограниччя людських спільнот, їх диференційованості. З одного боку, в етносі як замкненій у собі оди-ничності вбачається цілісність, з іншого — у ньому наявний типоло-гізм, взаємовідмінності. Серед багатьох властивостей, притаманних різним людським спільнотам, слід назвати, передусім, ті, яким при-таманна стійкість. Саме стійкість, а також тенденція до витривалості за будь-яких несприятливих умов, асимілятивних впливів, нищівних буревіїв і війн є сутнісною основою етносу.

Мистецтву притаманна якість нести в собі конкретне вираження художнього генія, художніх прагнень народу. Воно має відповідний

Естетика

культурно-історичний ґрунт, на якому завдяки зусиллям творців проростають зерна нових надбань і досягнень. Саме через це мис-тецтво зберігає ознаки етногенезу, є образом і органом цілісності етносистеми. Водночас своєю сутністю воно руйнує етнічну замкне-ність, бо за здатністю впливу належить до метаетнічної загально-людської системи культур. Етнічне не уникає взаємодії з ним, бо не є чимось обмеженим і локальним, навпаки, воно несе в собі ту філо-софічність вселюдського, яку можна охарактеризувати як початок буття в мистецтві. Цінність і показовість етнічного для мистецтва полягає в тому, що воно становить органічну цілісність засвоєних монолітів, які пройшли шліфування часом, дедалі більше набуваючи виразності. досвід усної народної творчості в широкому спектрі ви-дів і жанрів, що нерідко йдуть паралельно з видами й жанрами про-фесійного мистецтва, найвиразніше підтверджує цю думку. Водно-час, враховуючи те, що кожен народ так чи інакше був залучений до загальносвітової системи фольклоро- та міфотворення, то саме цей феномен духовно-естетичного синкретизму є одним із найперекон-ливіших аргументів того, як етнічне, перебуваючи в постійному русі і навіть змінах, зберігає себе в контексті загальнолюдських спільнот. Етнічне і фольклор настільки наближені, наскільки й потенційно різні в константах неповторного — того, що є колективною творчіс-тю певної групи людей у мові, одязі, звичаях, обрядовості тощо, не кажу чи вже про пряме чи опосередковане перенесення народного художнього світосприймання в ужиткове мистецтво, архітектуру, в ритуал святковості.

народну художню творчість деякі з дослідників-етнографів від-носять до однієї з підсистем етносу. Зазвичай увага зосереджується на спільності естетичних побутово-практичних функцій, особливо у сфері художніх промислів. Етнічний момент у художніх промислах (гончарство, ткацтво, художня обробка металу й дерева тощо) дає змогу виокремити саме те, що вони пов'язані зі стійкістю і своєрідніс-тю, завдяки яким новим поколінням передаються у спадок досвід та розуміння знаковості, як, наприклад, орнамент на посуді, рушниках, одязі, в розмальовуванні стін і т. ін.

В україні, всупереч руйнівним стихіям і впливові часу, зберіга-ються неоціненні пам'ятки історії, здатні утримувати в собі інформа-цію етногенезу культури. В них закарбовано найвірогідніші уявлення

Мистецтво в структурі людської життєдіяльності

про естетичні уподобання, ієрархічні відносини роду, про ошатний одяг знатних осіб. ідеться про статую скіфсько-сарматського часу, знамениту скіфську пектораль, стели-обеліски кімерійського пері-оду, середньовічні кам'яні баби степових кочовиків, багатоликий збруцький ідол з гори Богит, зрештою, про те, що потребує всебіч-ного осмислення, зокрема етнокультурне і естетичне, пам'ятки три-пільської культури. привертає увагу величезна інформативність у справі вивчення не тільки етнічних процесів, а й художніх навичок, пов'язаних із міфологічною світоглядністю. Зіставлення фольклор-них зображень, що йдуть від глибин народного вміння в їх етнічній самовизначеності орнаментальних повторень та стійкості їхніх зна-чень, дає підстави зробити висновок про факт синтезу фольклорних традицій з мотивами міфології.

прадавня міфологічна культура на території україни, яка зазна-ла міжетнічних впливів, культур, виявилася настільки стійкою, що її риси не втратили своєї сугестивної сили, чуттєвості язичницьких символів і краси. Міфологізація українського фольклору очевид-на, хоч потребує спеціальних етнолінгвістичних, етнологічних, ар-хеологічних та інших досліджень. Орнаменти в кольорах і знаках, зображення-символи побутово-ритуального, обрядово-часового змісту, образи усної поетичної творчості є надбанням не тільки транс-формаційного бачення у фольклорі, а й міфологічного та естетично-художнього осмислення їх. псевдонародна стилізація в мистецтві не враховує саме цього правічного «голосу» глибинних міфологічних мотивів, до яких схильний і передати які спроможний лише особли-вий талант. Такими унікальними українськими майстрами є, напри-клад, уславлені митці народної творчості катерина Білокур, Марія та Федір примаченки, Ганна Собачко-Шостак та ін.

у загальній системі культурно-естетичних відносин українські міфологія та фольклор безпосередньо пов'язані з глибинністю іс-торії і народного життя. Вони стали системою світогляду та уяви, фантастичного й реального, космології й земного буття. Міфологія і фольклор мають спільні корені, вони пов'язані їхнім давнім похо-дженням, світоглядністю, автохтонними етнічними особливостями. Овіяні красою народної поезії та пам'яттю, вони утримують наша-рування близьких і далеких у часі етносів і культур. Спорідненість міфологізму й фольклорності спостерігається в мистецтві трипіль-Естетика

ської доби з властивими йому яскраво вираженими елементами умовності, стилізації, передачі динаміки та простору, барвистості природних символів. праці О. потебні, і. нечуя-Левицького, і. Огі-єнка, В. петрова, сучасних дослідників дають можливість склас-ти чітке уявлення про міфологію, яка безпосередньо стосується праслов'янських етнічних культур. у передмові до наукових роз-відок видатного українського письменника і. нечуя-Левицького, за словами якого міфологія — «всеобіймаюче око україни», О. Миша-нич вказує на те, що це одна з ланок загальнослов'янської і світової міфологій. Своїм корінням, за словами вченого, вона сягає у сиву давнину, в далекі доісторичні і дохристиянські часи. В основу укра-їнських міфів, як і міфів більшості народів, покладено анімалізм та одухотворення природних явищ — земних і космічних, — віра в їхню могутню чарівну силу. про українські міфи і. нечуй-Левицький писав: «Ми не бачимо в народній фантазії охоти до негарних, не-естетичних, велетенських міфічних образів». Фантазія народу не любить переступати «за границі ненатуральних форм, і вона любить правду і естетичність»1.

у спеціальній літературі мало уваги зверталося на те, що один із засновників так званого супрематичного напряму в мистецтві, учень М. пимоненка казимір Малевич, живучи в україні, збагатив свій мистецький арсенал народними мотивами художнього світосприй-мання та виявив велику любов до чистоти людського (сільського) співжиття з природою. Він з великою насолодою прислухався до пі-сень, спостерігаючи українське небо, в якому, як свічки, мигтіли зорі. Ще тоді зовсім юний казимір навчався мистецтва бачити світ «Я з великим хвилюванням дивився, як роблять селяни розписи і допо-магав їм...». Характерно, що зображення «дерева життя» (1908), як і інші картини супрематичного періоду творчості митця, зберегло в собі філософію світобачення, що ґрунтувалася на певних язичниць-ких символах фольклору та міфології. «... найближчою аналогією до його супрематизму є геометричний розпис подільських хат, писан-ки з їхніми астральними знаками, візерунки плахт — магічний код світових стихій (вогню, землі, води). Від його картин, де на білому тлі розкидано чітко окреслені узори-заливки, і справді віє духом на-1 Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу: Ескіз української міфології. — к., 1992. — С. 14, 6.

Мистецтво в структурі людської життєдіяльності

родної космології»1. наприкінці 20 — на початку 30-х років Мале-вич створив картини «Селянин», «Голова селянина», «Селянин між хрестом і мєчєм», «Селянка», в яких чітко проступають певні етніч-ні засоби вираження. Щоправда, їх символічність, динамізм, вве-дення в стилістику нового художнього мислення є прикладом того, наскільки складно і опосередковано прочитується зв'язок пам'яті етносу, фольклорності світосприймання і художньої завершеності мистецтва.

дві тенденції — етнічне і загальнолюдське в мистецтві — визнача-лися у XX ст. своїм взаємозв'язком. прагнення кожної нації і кожно-го народу до самовираження несе в собі інтенсивний заряд творчості. Без любові до рідної землі, яку оспівує художник, неможливе утвер-дження мистецтва. Етнічне допомагає організуватись і самовияви-тися саме тим рисам, які передають ознаки колориту, самобутності, органічної єдності з джерелами життя. В етнічному зафіксовано пев-ну сталість, модель, те, що можна було б назвати генетичним фондом культури. Етнічне реалізує себе в національній специфіці мистецтва. національне — це категорія, яка більше характеризує певні пра-вові та державотворчі відносини. Воно пов'язане із суб'єктивним усвідомленням та діями. В етнічному має місце певний детермінізм належності до власного етносу, історії, звичаїв. Етнічне має давнішу історію, ніж національне, яке розвивалося на своєму ґрунті і пов'язане з етногенезом усієї культури. національне — це відповідна форма вияву етнічного, що орієнтоване на певні цивілізаційні еволюційні процеси. Аналіз етнічного дає можливість, насамперед, розглянути особливості певної спільності, пов'язаної з розвитком мистецтва, що було характерним для значного історичного відтинку часу; це також розширює ареал ознак, куди можуть долучатися географічні умови, специфіка формування культур; це також певний генетичний код ет-носу. прагнучи знайти спосіб зіставлення етнічного, національного і загальнолюдського в культурних цінностях, учені виділяють осо-бливість етносу та його несхожість («межу») з національним — воно більше пов'язане з природженими, позаособистісними умовами. до етносу не можна прилучити себе за власною потребою. Етнічне не є розчленованим щодо всього колективу і належить йому. нації, ствер-1 Горбачов Дмитро, Найден Олександр. Малевич мужицький // Хроніка-2000. — к., 1993. — № 3-4 (5-6). — С. 221—222.

Естетика

джують теоретики, виникають внаслідок «атомізації етнічної одно-рідності на рівні індивідуальних самовизначеностей, не обов'язково пов'язаних між собою кровною спорідненістю, походженням і спосо-бом життя, а власне громадянськими відносинами, де «кожний ду-ховно і соціально незалежна від інших істота». нація не заперечує етносу, піднімаючи його до наступного рівня, де незрівнянно розви-нутішою стає свобода індивіда. Саме на цій особливості слід наголо-сити: від певної етнічної скутості індивіда — до утворення «більш широкої системи норм, цінностей і символів, які мають субетнічне, національне значення», входячи до інших рівнів загальнолюдських спільностей.

За межами україни добре знана школа мистецтва живопису май-стрів Бойчуків. Це блискуча сторінка художньої культури XX ст. Водночас вона й трагічна, бо ця школа зазнала руйнації, на тривалий час була відчужена від духовного життя нації. Один із представни-ків плеяди живописець Михайло Бойчук висловив таке міркування щодо життя мистецтва у двох просторах — місцевому і вселюдсько-му: «Мистецтво шукає собі ґрунт у того народу, де воно розвивається (в даному разі), але як тільки твір мистецтва виростає, він робить-ся інтернаціональним». «Хіба хто-небудь може простежити за тими широкими просторами, де мистецтво застосовується, і що за майстри його творять; це як вода — вона всюди проходить і для всіх однако-ва». Мистецтво не зупиняється «де-небудь і на чому-небудь». «Воно йде, рухається, проходить всі народи і тільки в кожнім своєрідно проявляється»1.

Мистецтво єдине, його рух у глибину і ширину єдиний. Воно, як і сама природа, дароване людині вічністю, щоб у певний час і за кон-кретних історично та етнічно зумовлених обставин виявити себе що-разу по-особливому. Мистецтво всезагальне і водночас всеєдине як цілісність, відокремлені ланки його мають зв'язок не тільки спосте-режуваний зовні, а й глибинно прихований, що ґрунтується на законі спільності безконечного, багатства тонів, барв і звуків, національно видобутих кожним народом.

починаючи нову епоху в пошуках шляхів, стверджує М. Бойчук, митець повинен у художній спадщині всіх віків і всіх народів відшу-1   Бойчук М.   думки про мистецтво // Живописна україна.— 1992.— № 1-2.— С. 42.

Мистецтво в структурі людської життєдіяльності

кувати досконалі твори, осягати їх, аналізувати, тобто уподібнювати-ся музикантові, що «програє» музичні твори минувшини.

Виміри вселюдського в художньому самоосмисленні доволі різні, і якщо спробувати їх систематизувати, то перед нами постане карти-на з більш чи менш окресленими ознаками універсальності. потрібно передусім зазначити, що вселюдське в мистецтві за своїм змістом має об'єктивний характер і ґрунтується на всезагальності об'єктивного історичного процесу.

З урахуванням етнічних чи національних особливостей мисте-цтво розвивалось у загальнолюдському масштабі, маючи дивовижну подібність у своєму пластичному динамізмі, своєрідній абстрагова-ності умовно ритуальних значущостей і синкретизму. Будь-який з історичних періодів ніс у собі те спільне, що могло визначити домі-нантність змісту й форми. Вплив християнізації і писемності, «пере-селення народів», кочові міграційні штурми, завойовницькі рейди вглиб чужих країв постійно руйнували етнічно чисті спільноти як у культурі загалом, такі в мистецтві. україна в своєму національному самовизначенні та етнічній консолідації залишалася значною мірою тією відкритою системою, де формувалися на перехресті цивілізацій і відроджених історій саме ті властивості, які дали змогу зберегти й розвинути етнічну самобутність і водночас увійти в загальносвітовий ренесансний процес.

чому так рішуче висувається теза про етнонаціональні традиції як живий імпульс мистецтва? увесь процес існування етнонаціо-нального в мистецтві реалізує себе в прагненнях і меті художника як особистості. Тут діє об'єктивний закон мистецтва, звернений до народних джерел, утвореної системи символів, знаків метафоричної будови мислення, інтонаційності в найтонших виявах душі народу. Мистецтво живиться духом народної культури. В самій природі його закладена здатність в загальній системі культури перетворювати етичні сторони пізнання світу на естетичні, одиничне — на загальне, національне — на загальнолюдське.

Етнічне, національне та загальнолюдське в мистецтві співвідно-сяться між собою і в тому, як використовуються художньо-мовні засо-би. Адже кожне нове художнє відкриття, для того щоб стати справжнім надбанням, має виявитися саме тим, яке несе в собі істотний елемент загальнолюдського. В мистецтві є закони, вихід за які порушує саму

Естетика

його сутність і структуру. навіть загальна технологія побудови тво-ру, маючи абстраговані спільні властивості, може використовуватися творцем чітко вираженими етнічною і національною ознаками щодо змісту, стильових особливостей, традицій світосприймання культур-них цінностей. Зароджуючись на власній етнічно-базисній основі, мистецтво як єдине і цілісне явище у структурі духовного поступу людства завжди зазнавало впливу міжетнічних зв'язків і міграційно-го руху. В своїй прагенетичній передумові, еволюційності розвитку художньо-метафоричного світосприймання мистецтво зберігає в собі елемент загальнолюдського.