§2. СВОБОДА І ДЕТЕРМІНІЗМ У МИСТЕЦТВІ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 

Загрузка...

Мистецтво завжди тяжіє до вільної естетичної самодостатності, звільняється у своїй належності всьому людству від вузькокорис-ливих цілей, водночас воно не може зректися того коріння, з якого виростає, і не може уникнути суперечностей, земних турбот і повсяк-дення.

Саме по собі розуміння свободи в мистецтві потребує диферен-ційованого підходу, до того ж, не за мірою її вияву, бо свобода або є, або її немає, а за змістовним з'ясуванням того, про що йдеться. В конкретності слід вбачати й широку загальність, і сутнісний бік. Так, першою ознакою свободи як категорії естетичної, що відображає ху-дожнє мистецтво, є його історико-генетична заданість. Мистецтво вільне від самого свого народження, тому що вступило в змагання і суперництво зі спонтанністю самопородження явищ і предметів. З моменту його появи утворилося два світи буття — суворо детерміно-ваний у своїй еволюційній космічній логіці і той, який може позмага-тися у вільному протистоянні як ідеалізована довершеність гармонії форм і смислів.

Ще одна ознака свободи в мистецтві полягає в самій його сутності бути не лише другою природою, утворенням духовної паралелі, а й вільно ставити перед собою будь-які завдання, моделювати ймовірні і водночас неймовірні ситуації, щоб загострити проблему, висвітлити в

Мистецтво в структурі людської життєдіяльності

найяскравіших рисах характери. Лише мистецтво здатне переносити події в часі, повертатися до них у вигляді «присутності» і відтворення логіки взаємозалежних явищ. усе, що пов'язане з гіперболою, мета-форами, згущенням фарб, «польотами уві сні й наяву», для мистецтва доступне. Можна бути королем, принцесою, можна жити в потойбіч-ному світі, бути навіть якоюсь тінню вічності — мистецтво ні в чому не обмежує себе, вторгаючись у найпотаємніші сфери. Воно вільне.

За всієї очевидної полярності понять свобода і детермінізм, різ-кої відмінності властивостей, відображених ними, ми не повинні роз-глядати їх із погляду взаємовиключення, абсолюту протистояння чи антагонізму.

Адже в кожному з них є ті грані і особливості, що становлять внут-рішній, у самому собі сущий антиномізм мистецького явища. Свобода в мистецтві не абсолютна, а лише відносна і має певну зумовленість та детермінанти необхідності.

Слід чітко розрізняти свободу уявну, ілюзорну і свободу духу в самому собі. Свобода у вільному власному виборі є справжньою на-віть за умов, що вона продиктована обставинами. Ця категорія, зде-більшого, є об'єктом розгляду етичної науки і цілком виправдано, бо коли йдеться про свободу в творчості митця, то й тут вона набуває моральних критеріїв, хоча охоплює всю складну психологічну гаму суто естетичного порядку як, наприклад, натхнення, прозірливість світлого розуму, осяяння в усвідомленні чистоти творчих помислів, вільних від дріб'язковості й минущого.

Філософія свободи в мистецтві — це філософія свободи людини, а не лише творчості художника. нерідко ототожнюються свобода художнього «Я» митця і його герої. проте зауважимо, що мистецтво є вторинним, хоч і воно вільне за своєю сутністю та призначенням. Свобода мистецтва є не самоціллю, а символом прагнення людини до незалежності. розглядаючи категорію свободи у правовому і мораль-ному аспектах, Гегель писав про вищість «Я»: «Як особа, я вільний і водночас — цей; незважаючи на те, що я цей одиничний, в цьому часі, в цьому просторі, що я залежний, підвладний випадковості, все-таки я вільний для себе, і те й інше властиве особі»1. Гегель стверджує, що за будь-яких обставин людина має безмежне усвідомлення своєї сво-боди, «свого-у себе-буття», вимагає «до себе поваги як до вільної».

1  Гегель Г. В. Ф. Философия права. — М., 1990.— С. 395.

Естетика

детермінованість і залежність у мистецтві не одне й те саме. детер-мінізм — об'єктивна зумовленість явищ природи, суспільства, психі-ки людини. Він означає причинну залежність, у якій взаємопов'язані явища мають власну логіку послідовної підпорядкованості. Тип і на-прям, навіть стиль у мистецтві, пов'язані з відповідними причинними залежностями. Це відбувається через особистісні рівні таланту. Тут не все віддано на волю природної стихії і запрограмованості. За певного збігу обставин і завдяки безконечному багатству духовних, психоло-гічних, моральних чинників можливе неповторне самопородження художнього явища. Все відбувається через момент випадковості, де надто важливою є суб'єктивна активність. інакше нічого іншого не залишалося б, як чекати, повністю покладаючись на обставини. Але є людська воля вираження, активна особистісна участь у вирішенні власної долі. В найширшому плані все те, що відбувається з культу-рою, зрештою є результатом об'єктивного розвитку історії, оскільки і сама особистість, і вся сукупність впливів на неї становлять своєрідну причину саму в собі. доречно наголосити, що детермінізм стосується того, в якому напрямі відбувається розвиток художньої свідомості і художньої практики. А залежність дає відповідь на те, через які саме інституції і в який спосіб стосовно конкретної особистості митця здійснювався зовнішній вплив.

Свобода не виключає й не залишає митця поза загальним процесом стилів художнього мислення і світосприймання. Саме стиль засвід-чує певну стійкість і унормованість, у русі яких формується естетична цілісність епохи. Однак це не означає, що на митця тисне незмінний тягар звичаїв, від яких він не в змозі звільнитися. Змінюються стилі й моди, утримуючи в собі як нове художнє прозріння, так і певну рівно-вагу свободи й необхідності. Стиль — це, передусім, свобода, оскільки саме в ньому митець отримує реальну підтримку особистого. Водно-час це і визначеність. В. Вейдле називає стиль формою душі «для мит-ця, внутрішньою передумовою мистецтва, надособовою зумовленістю творчості. Стиль, — вважає він, — і є визначеність, причому здійсню-вана не ззовні, а зсередини, крізь вільну волю людини»1.

Отже, в детермінізмі є свобода, а в свободі є детермінізм. причо-му саме у внутрішньому їх змісті обов'язково перебувають у єдності

1 Вейдле В. размышление о судьбе литературного и художественного твор-чества // Самосознание европейской культуры XX в. — М., 1991. — С. 269.

Мистецтво в структурі людської життєдіяльності

подібні протистояння. Мистецтво не терпить однобічного тлума-чення, тобто свободи і детермінізму в ньому. Адже в самій природі мистецтва закладено об'єктивну передумову, завдяки якій співвідно-шення між свободою і детермінізмом у глобальному та конкретному розумінні має свої підструктури, що слід враховувати в подальшому аналізі.

Щодо розуміння свободи, то потрібно виокремити такі аспекти: наскільки вільно митцеві вдається бути господарем власного таланту, давати йому простір виявити себе, настільки вільно він почуватиме себе незалежним від світу, який може бути неприйнятним, жорсто-ким, егоїстично корисливим; сутність існування мистецтва завжди є для митця автономною від буденності життя, бо мистецтво наро-джується вільною його уявою або реальністю, що вплинула на нього; мистецтво— символ та ідеал свободи.

не можна розглядати й поняття детермінізму, не враховуючи того, якою мірою мистецтво може залишатися підпорядкованим історичній епосі у своєму виборі моральних критеріїв і належати до загального процесу в зміні й становленні суспільних відносин, зокрема й прин-ципів ієрархічної підпорядкованості, якою мірою на нього впливає економічна визначеність, позаестетичні корисливі цілі. не можна за-лишати поза увагою й залежність мистецтва в соціальному його бутті від усієї системи влади, від уявлень про свободу особистості, а також питання традиції, що є визначальним чинником, проти якого послі-довно велася боротьба у прагненні нових художніх відкриттів, аби привести їх до адекватності й рівноваги із суспільним прогресом.

Як уже зазначалося, творчості властива свобода в широкому етичному та естетичному значенні. Митець може відбирати для себе саме ті ознаки життя, яким він надає перевагу, виявляючи свої упо-добання, смак, демонструючи схильність і особливості свого таланту. Митець належить усьому світові, а не служить корпоративним інте-ресам, так само, як і світ належить йому, бо він покликаний увібрати в себе те, що дає йому право само виявитись у неповторності часу і власного буття. Макро- і мікросвіт становлять його власне тіло й дух, його єство, тому будь-які перешкоди, обмеження, стискання просто-ру духу завдають болю, що також може вилитись у трагічну мелодію. над залежністю панує окрилення силою власного духу, внаслідок чого виникає парадоксальна ситуація, яку можна продемонструвати

Естетика

на прикладі створення Т. кампанеллою у в'язниці його волелюбного «Міста Сонця». Отже, багато чого залежить не від свободи тіла і фі-зичної свободи митця, а від його непокори рабству. З неї і викресався вогонь, що освітлював та зігрівав стражденних.

романтичні уявлення про свободу мистецтва, як і свободу самого творця, висловив у передмові до поетичної збірки «Східні мотиви» В. Гюго. Хоч пафос його суджень спрямований проти некомпетент-ності критики, однак міркування письменника щодо свободи просто-ру в усіх напрямах діяльності поета мають узагальнювальний харак-тер. З властивою естетиці романтизму розкутістю суджень, з осудом будь-яких обмежень у власному виборі художника сформулював Гюго програму того, як має почувати себе митець, не підвладний нія-ким силам. Автор не належить до тих, хто визнає за критикою право допитуватися поета щодо його фантазії, вимагати від нього відповіді, чого він обрав саме цей, а не інший сюжет, розтер саме такі, а не інші фарби, черпав натхнення саме з такого джерела. Темою є все, бо все належить до мистецтва, розмірковує Гюго, все має право громадян-ства в поезії. Мистецтву нічого робити з шорами і кайданами, «воно мовить: іди! — й пропускає вас до великого саду поезії, в якому нема заборонених плодів. простір і час належать поетові. Хай же поет пря-мує куди хоче і робить те, що вважає за потрібне: такий закон»1. «поет вільний» — це максима В. Гюго.

Тут помітний гіперболізм полемічного характеру. Мистецтво ви-тратило багато сил на боротьбу за власну свободу, на звільнення від пут, естетика романтизму особливо вирізняється в цьому відношенні, хоча тут можна говорити загалом про показовість, а не про виняток. Мистецтво повставало проти змертвілого академізму, за розширення сфери свого впливу. релігійні заборони супроводжують усю його іс-торію. на прикладі двох світових релігій — мусульманської і хрис-тиянської — бачимо постійну сувору регламентацію, заборону аж до інквізицій. Водночас у середньовічній сміховій культурі наявна сти-хія верховенства світського, земного над риторизмом і забороною. В кожну наступну епоху виявлялися елементи свободи, присутності творчого «Я» в мистецтві.

Свобода мистецтва і свобода художньої творчості співвідносять-ся як загальна тенденція (закон) і її конкретний вияв. у певному

1  Гюго В. Мистецтво і народ.— к., 1985. — С. 109. Мистецтво в структурі людської життєдіяльності

розумінні свобода художньої творчості митця має відносний харак-тер, адже вона залежить від багатьох чинників, зокрема й примусово-го позбавлення волі, матеріальної скрути, нерозуміння середовища, не кажучи вже про певну заангажованість, замовчування або ігнору-вання таланту. Є внутрішня залежність митця, що проявляється в не-можливості переступити моральну межу почуття обов'язку. Є також просто несвобода, доведена до крайнощів казарменного тиску. Та річ у тім, що ця несвобода завжди наштовхується на спротив, відчайдуш-не обстоювання свободи ціною життя, фізичної залежності, ціною ви-гнання. і саме тут виявляє себе той феномен свободи духу, той висо-кий порив, який освітлює дорогу іншим, додає сил і віри.

Митець вільний і незалежний духовно. Якщо він раб, пересліду-ваний страхом покарання, то можна говорити про знівечення таланту, духовне вбивство митця. Але ж свобода духу породжує патетику, яка залишається незбагненною, викликає острах. Та тільки до того часу, доки митець не змириться у своєму двобої зі злом, ворожим йому се-редовищем, доки не зруйнує у своєму серці віру. Є крилатий вислів С. к'єркегора про те, що зторгнений з вуст поета крик співзвучний із самою піснею. Однак романтичні уявлення і співчуття не враховують найважливішого чинника, пов'язаного з тим, що талант художника, зазнаючи тортур і мук, стає прикладом найгостріших суперечнос-тей між свободою і посяганням на неї. поезія промовляє не від імені страждання, а від імені незгасної свободи в ньому. Мистецтво вільне у своєму незламному протистоянні рабській залежності.

Свобода і несвобода — в мистецтві поруч. Але тут може бути осо-бливий збіг обставин — свобода вибору митця і власних переконань, з одного боку, але неволя морального імперативу, з іншого. Як вчини-ти — альтернатив немає. Є поклик таланту і сумління. Є безкомпро-місність перед усвідомленням історичної істини і справедливості, бо справжнє мистецтво — це втілення переконань митця, притаманних йому думок і дій.

існує чимало міркувань з приводу того, бути чи не бути мисте-цтву включеним у сферу політичних відносин, чи залишитись у влас-ному бутті поза невластивими йому функціями. Адже мистецтво — царина, передусім, духовна й поетична, воно є гра, «дитя свободи», як зауважував ще Ф. Шиллер. Це справді так. Але саме тому мистецтво вільне вибирати свій інтерес до життя в різних виявах — потворних

Естетика

або величних, тих, що приховані у глибинах особистісних інтересів, психології і відносин моралі, чи тих, що не позбавлені взаємозалеж-ності з більш загальними причинами суперечностей і зв'язку, назва-ними узагальнено соціологізмом. до них належать ідеологічні, класо-ві орієнтири. у будь-якому разі обов'язково залишається два важливі критерії: чи є то правдиве з погляду об'єктивної історії зображення і наскільки воно відповідає законам мистецтва.

Хоч в ареалах мистецтва невід'ємним критерієм його, що визначає належність до художньо вираженого «Я», виступає рівень майстер-ності і таланту, особливої гостроти набуває світоглядне спрямуван-ня та громадянська позиція митця. ідеологія аж ніяк не залишається поза увагою в ідеологічно наповненій атмосфері боротьби. М. Хви-льовий, уособлюючи вищу міру прояву громадянської світоглядності (політичної, національної, моральної), дає об'єктивну оцінку того, як щирість, чесність, талант митця можуть бути переведеними у площи-ну соціологізму. Але це й означатиме, що без урахування соціологіз-му загальноестетична і загальнохудожня оцінка твору залишиться абстрактною, особливо на зламі епох, коли мистецтво може виявити-ся заручником тенденційних і суб'єктивістських оцінок, що не беруть до уваги його властивість активно включатися і виражати в собі усю глибину, складність і неоднозначність процесу. історичний момент і дух епохи стають вирішальним чинником, який визначає буття мис-тецтва, його місце в загальному світосприйманні. Літературознав-ство, критика й історія мистецтва, соціологія культури, звертаючись до художнього життя пореволюційної доби, вносять істотні коректи-ви в оцінку справжньої цінності того чи того твору.

Але незбагненним залишиться пореволюційне мистецтво в його тенденційності — «за» чи проти», — коли не враховуватимуть-ся асимілятивні властивості художньо-образних його перетворень. Аналізуючи збірку поезій Василя Еллана, М. Хвильовий виділяє органічність художнього звучання, переповненого, як він писав, «ви-соким шляхетним трагізмом». За його словами, Елланові вірші ре-волюційного бойового циклу зроблені (якщо не всі, то принаймні на 90 відсотків) цілком досконало. «Хіба ми тут не маємо вишуканих асонансів, тонкого верлібру, чудових алітерацій?..» наголошує він і на наповненості «соковитими образами, які так хвилювали нашу по-революційну літературну молодь». у «соціальній ліриці» В. Еллана,

Мистецтво в структурі людської життєдіяльності

його поетичній збірці «удари молота і серця» «як у краплі криничної води... віддзеркалюється епоха громадянської війни — такої жорсто-кої в своїй реальності»1.

Отже, справа не в самих по собі тенденційностях, виражених за допомогою мистецьких засобів, не в наявності політичного кредо, а у рівні талановитості досягнення мети. крім того (що не менш важ-ливо порівняно з висотою художньої довершеності), особливого зна-чення набуває громадянська совість мистецтва, суб'єктивне бачення явищ відповідно до індивідуальності художника, але з розумінням об'єктивних загальнолюдських процесів.