Warning: session_start() [function.session-start]: open(/var/www/nelvin/data/mod-tmp/sess_42956905caac7a0f922b5157d7f9bfe8, O_RDWR) failed: Permission denied (13) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: file_get_contents(files/survey) [function.file-get-contents]: failed to open stream: No such file or directory in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 82
МИСТЕЦТВО В СТРУКТУРІ ЛЮДСЬКОї ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ § 1. МИСТЕЦТВО В КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНОМУ ПРОСТОРІ : Естетика . Підручник : Бібліотека для студентів

МИСТЕЦТВО В СТРУКТУРІ ЛЮДСЬКОї ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ § 1. МИСТЕЦТВО В КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНОМУ ПРОСТОРІ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 

Загрузка...

у попередніх розділах розглянуто мистецтво, визначальною властивістю якого є самоутвердження змістовної цілісності й форми, художньо-образне вираження реальних передумов і цілеспрямова-ної діяльності митця. Мистецтво — складна, естетично перетворена знакова система. Якщо цього разу акцент було зроблено на зв'язку твору мистецтва з його дохудожньою предметною основою, на син-тезі умовного й безумовного, піднесенні одиничного до загального в мистецтві, що й визначає особливості його онтологізму, то наступне завдання полягатиме в пізнанні, як відбувається реалізація в мисте-цтві його потенційних можливостей, зумовлених багатогалузевою життєдіяльністю людини. Зрозуміло, що кінцева мета художньо-продуктивного акту, яким завершується народження образу і твору мистецтва, — це тільки початок його саморуху в культурі й людсько-му життєтворенні.

Зв'язок мистецтва з усією ансамблевістю і структурою людської життєдіяльності не поступається своєю складністю і багаторівневим співвіднесенням внутрішній глибинності самої будови й структури твору. у відношеннях зі світом як світом людини мистецтво стає його аналогом. Лише за своєю предметно-знаковою онтологією воно зали-шається, як і будь-яке інше явище, завершеним і замкнутим у собі. В реальному процесі самовияву мистецтво втручається в найрізнома-нітніші стихії своєю присутністю в людській життєдіяльності.

Важко назвати ту сферу суспільного чи індивідуального життя людини, до якої прямо або опосередковано не було б причетним мис-тецтво. універсалізм зумовлює і спосіб буття його, починаючи з того, що воно залишається в самій же людині, існує в ній не лише як риса

Мистецтво в структурі людської життєдіяльності

таланту, а й як живе сприймання буття його. В австрійського пись-менника роберта Музіля з цього приводу є вислів: «Що залишається від мистецтва? Ми залишаємося».

Твори мистецтва, передбачена в них змістовна і зовнішньо-чуттєва структура починають жити своїм справжнім, повнокров-ним життям, коли вступають у діяльну взаємодію з часом, історією, суспільними і особистими інтересами людини. потенційна духовна цінність мистецтва набуває чинності разом із входженням його в культурно-історичний контекст і простір. Отже, спосіб буття мисте-цтва не обмежується його фактичною присутністю, вираженою у тій чи тій матеріально-знаковій формі. Мистецтво — процес повного роз-гортання його функцій у різнобічних зв'язках і взаємозумовленості, єдності з життєдіяльними суспільними структурами. породжене від-повідними типами людської життєдіяльності, мистецтво водночас стає її продовженням і чинником. Як інструмент і спосіб вираження людського духу воно за самим своїм покликанням не може лишати-ся осторонь від усіх радостей і турбот життя, драматизму його супе-речностей. Впливаючи на дійсність своїм втручанням у повсякдення, мистецтво не ізолюється, а саме стає залежним від незворотних змін, соціальних пристрастей і рухів.

римський поет проперцій (бл. 50 — бл. 15 до н. е.) в одній зі сво-їх «Елегій» згадує у поетичному натхненні про вбогу власну оселю, в якій немає «ні сволоків костяних, ні золочених склепів», ні інших пишнот. проте музи, говорить поет, «не тікають од мене». Він про-славляє красу своєї судженої? «кожна-бо пісня моя пам'ятник вроді твоїй!» і цей пам'ятник, сподівається проперцій, буде вічним:

Бо ж піраміди царів, що до зір досягають високих, Зевса Елейського храм, що є спадком небес, і незрівнянна краса намогильного дому Мавзола мають зазнать на собі смерті суворий закон. дощ та з'їдливий огонь їхню славу підточать всесвітню; роки ударять по них — порохом стануть вони, Але не згине довіку та слава, що геній її заживе, подвигів духу довіку нетлінна сяяти буде краса.

Майже в унісон звучить строфа безсмертної поеми Фірдоусі «Шахнаме» про те, що колись розсипляться стіни розписаних пала-ців від пекучих променів і дощових злив, але «замок з пісень», зве-Естетика

дений поетом, не порушать ні вихори, ні громовиці, ні спека. Мисте-цтво перемагає і час, і все минуще у житті, бо воно є мрія, ідеал, воно

—        свобода. устами Антоніо, одного з персонажів драми «у пущі»,

Леся українка оповідає про вічну боротьбу життя і мрії, їх незгоду

між собою: «А в скутку боротьби — життя минає, а мрія зостається.

Се ж то й значить: «реrеаt mundus, fiat ars» («Життя минає — мис-

тецтво живе»)1.

Життя минає у своїй змінюваності і тим воно залишається непе-рервною реальністю буття. Як символ мрії й віри, мистецтво справ-ді має цю дивовижну властивість — утримувати в собі незнищен-ну цінність, її неминущість. Звичайно, лише в тому разі, якщо його конкретний твір вартий того. Але тут є ще інша принципова обста-вина — непорушність моральних і духовних підвалин, на яких під-німалося людство, зростало його уявлення про істинність естетич-них і художніх критеріїв, за якими могло б оцінюватися мистецтво загалом і кожний мистецький твір зокрема. Безсмертні фольклорні витвори, що втамовують духовну спрагу, класичні зразки давнього мистецтва уживались в органічній цілісності культури з новими ху-дожніми здобутками часу. Однак ця ідилічна картина змінюється, якщо ширше поглянути на те, що відбувається в середині доволі складної й суперечливої системи, якою є історичне життя і діяльне буття мистецтва. Зупинімося на кількох моментах.

не тільки від вітрів і дощів, палючого сонця, як говорили великі поети, маючи на увазі, очевидно, більш віддалений час, руйнувалися величні пам'ятки античного мистецтва, середньовічної культури, а від варварських навал, війн, міжусобиць. Саме так було вщент зни-щено десятинну церкву в києві, про яку М. реріх говорив як про предтечу мистецьких і духовних починань слов'янських народів. Мрія і духовність тут виявились безсилими. Але внутрішнє запере-чення за своїм єством є також специфічною ознакою мистецтва. у цьому своєрідному відреченні — джерело його прогресу. Боротьба між тим, що є, і тим, що народжується, утвердження нових традицій

—        ця притаманна мистецтву властивість завжди була з ним. напри-

кінці ХIII ст. з’явився навіть термін «ars nova» — «нове мистецтво».

Саме під такою програмною назвою було видано книгу з теорії музи-

ки французького композитора Філіппо де Вітрі. З безпрецедентною

1  Українка Леся.. Твори: в 4 т. — к., 1982. — Т. 2. — С. 520. Мистецтво в структурі людської життєдіяльності

сміливістю в ній викладено думки про те, що мистецтво, як воно бачиться новим його творцям та ідеологам, має позбутися багатьох догматичних канонів і заборон. Якого поширення набували ідеї оновлення мистецтва в його більш світській широті, народності й поліфонічності гармонії та яка безкомпромісна полеміка точилася з цього приводу, видно з незабаром виданої (1322) спеціальної булли папи римського: «деякі послідовники нової школи звертають всю увагу на дотримання часових співвідношень і виконання нових нот, надаючи перевагу вигадуванням нового, а не співанню старого». у цьому документі йдеться також про те, що півчі розтинають пісно-спів гокетами, прикрашають їх дискантами, у другому і третьому го-лосах нав’язують простонародні наспіви, заплутують численністю своїх нот «скромні і помірні рухи мелодії грегоріанського хоралу... півчі завжди в русі, а не в спокої, вони оп’яняють слух, потрібне нам благочестя тоне і посилюється шкідлива розпуста»1.

Як виявляється, «ars nova» — це не тільки зміна в напрямі по-дальшого розвитку мистецтва, ознаменування поступу якоїсь визна-ченої епохи. Це також і сутність буття мистецтва. Адже відомо, що останнє завжди неповторне — неповторністю свого творця. Якщо не-має в ньому нового, ще до того не висвітленого художнім променем, будь-якого явища, значущого для людства, то й дане творіння лише за аналогією чи інерційністю можна віднести до художніх доробків. Саме мистецтво у своїй наступній з'яві — новина. Звичайно, є пев-ні школи, стильові або часові спільності. італійський теоретик мис-тецтва дж. Мацціні вважав, що всіх поетів можна поділити на тих, хто підсумовує свій час, і тих, хто зустрічає новий, співаючи, як він висловився, «колискову або заупокійну пісню». Якщо погодитися з цими вельми умовними відмінностями, то навіть і тоді в кожному ви-падку має бути щось нове, яскраве своєю неповторністю, бо, за логі-кою дж. Мацціні, саме такі могутні у мистецтві постаті (він був їхнім сучасником), як Байрон і Гете, підбили підсумок2.

на порозі нової доби з'являються і нові барви світосприймання, нові інтонації поетичного голосу й думки, нові драми перехідності й змін, що проходять крізь долі і психологію особистостей.

1          Музыкальная эстетика западноевропейского средневековья и Возрож-

дения / Сост. текстов и вступ. ст. В. п. Шестакова. — М., 1966. — С. 60—61.

2          див.: Маццини Джузеппе. Эстетика и критика. — М., 1976. — С. 340.

Естетика

Властивість мистецтва залишатися в новому світобаченні не по-рушується від того, звернений його погляд до історії минулого, чи воно дістає футуристичне спрямування. Майбутнє прозоріше бачить-ся через пройдені суспільством віки, до того ж осмислюється щоразу своєрідно. Тож не дивно, що вся історія художнього самовідображен-ня й естетичної самосвідомості — незмінне освоєння та утвердження нового, що не вкладається в існуючий стандарт.

поряд з усвідомленням необхідності нового в мистецтві, а також відчуттям потреби життєдіяння в ньому завжди було присутнє по-няття сумніву. Отже, нове утверджувало себе в мистецтві через кри-тичність і скептицизм. Якщо не зважати на крайнощі заперечення та недовіри до того, що, можливо, ще так недавно користувалось ав-торитетом, мало всезагальне визнання і поклоніння, і поставитися з розумінням соціальної психології до сприймання й інших речей, а не тільки мистецтва, то за основним змістом естетичного скептицизму багато чого залишиться евристично виправданим. пов'язувати це явище з кризою — надто однобічно. Справді, з часу виникнення в еліністичній філософії напряму, започаткованого пірроном з Еліди (бл. 365—275 до н. е.), напряму, який сповідував цілковите непри-йняття мистецтва як такого, що «проти риторів», «проти музикан-тів» тощо, скептицизм проявляв себе з найнесподіванішого боку. Він не лише сприяв руйнуванню, здавалося б, недоторканного, а й відкривав за собою простір для оновлення та критичного до себе ставлення і самої культури. Ф. Ларошфуко у славнозвісних «Мак-симах» (1665) і М. Moнтень у «дослідах» (1588) та інших творах блискуче розвинули стиль скептицизму в дотепності, афористич-ності суджень і гумору.

наступні століття були сповнені неприйняттям традицій пе-ред судом розуму, просвітницьких максималістичних тверджень. Ж.-Ж. руссо заперечив здатність до гуманістичних поривань саме того мистецтва, свідком якого був сам. духом різких оцінок про стан справ у мистецтві перейняті статті й записи Л. Толстого. певна річ, не всі ці нюанси слід зводити до поняття скептицизму, оскільки не-рідко мала місце відверта й безкомпромісна світоглядна боротьба. Але за своїми сутнісними властивостями елемент скептичності мав місце, коли саме під негативним кутом зору піддавався будь-якій переоцінці художній досвід і ціннісний рівень попередніх часів. Тут

Мистецтво в структурі людської життєдіяльності

потрібне розуміння логіки мотивів естетичних незгод. ідея непо-трібності, що йшла від скептиків елінізму, час від часу ставала пред-метом обговорення.

кожна епоха, приносячи з собою зміну світоглядних орієнтирів, естетичних ідей та способів життєдіяльності, торує шлях новому ху-дожньому мисленню і сприйманню мистецтва. і в цьому процесі бере участь усе суспільство, тобто кожна його особа зокрема, але саме в тому річищі, в якому викристалізувалася загальна суспільно сформо-вана тенденція.

Слід також наголосити на формах зв'язку історичної творчо-змінюваної життєдіяльності й мистецтва; їх, найрельєфніше окресле-них, дві — пряма й опосередкована, причому, як за змістом і характером зв'язку, так і за взаємовпливом. до прямого втручання в безпосеред-ній життєвий процес мистецтво освоїло специфічні механізми певної єдності, органічності в продуктивно-предметній життєдіяльності, а також у суспільних і людських відносинах. Воно й справді набуває ре-альної форми життєдіяльності, коли всіма доступними засобами вира-жає оптимізацію життя. Це стосується не лише ужиткового мистецтва й архітектури, а й слова, образотворчого мистецтва, музики, театру, які здатні увійти в життєдіяльність практичною своєю стороною.

Щодо опосередкованої участі мистецтва в життєдіяльності, то тут слід зазначити, що за його допомогою формується ідеал, розвиваються творчі здібності людини, пізнається світ. Воно сприяє взаєморозумін-ню між народами, становить, так би мовити, золотий фонд духовності.

Якщо не завжди, то, принаймні, в екстремальних ситуаціях буття мистецтва є викликом. Воно не терпить суєти, корисливості, тиску на талант. Гостро й метафорично прозвучала свого часу думка Ф. Шил-лера в його «Листах про естетичне виховання»: «духовна заслуга мистецтва перестала бути вагома і, не маючи найменшої підтрим-ки, воно щезає із галасливого ринку століття»1. певною мірою це не просто констатація, а застереження. Адже неодноразово й після того звучала пересторога про те, що мистецтво потрапляє в найнесприят-ливіші умови меркантильності, втрачає щирість і самовизначеність духу. про це з різних поглядів писали Ж.-Ж. руссо, і. кант, Ж. Сент-Бев, к. Маркс, у. Морріс, А. Луначарський, М. Бердяєв та ін. Тут і суворий економічний детермінізм, і техніка, що полонить людську

1  Шиллер Ф. Естетика. — к., 1974. — С. 117.

Естетика

уяву й особистість творця, тут і відчуження, втрата безпосередності стосунків із природою і навіть мораллю та олюдненістю освячено-го віковими традиціями сенсу життя. Але на невідворотний виклик епохи й цивілізації мистецтво відповідає рішучим, нерідко шокую-чим викликом. у «квітах зла» як естетизації потворного був виклик Ш. Бодлера. іронія в естетиці романтизму — це також виклик, який не залишає мистецтво упродовж всього наступного часу. В широкому розумінні поза сферою людської життєдіяльності мистецтва не існує. Так чи інакше воно включене в історичний рух. Залишаючись пара-лельністю і часткою буття, акумулятивністю культури, мистецтво на кожному новому витку соціальної спіралі, в який включені також в усіх своїх спектрах людські інтереси, по-своєму реалізує закладені в ньому потенційні можливості свого буття.



Warning: Unknown: open(/var/www/nelvin/data/mod-tmp/sess_42956905caac7a0f922b5157d7f9bfe8, O_RDWR) failed: Permission denied (13) in Unknown on line 0

Warning: Unknown: Failed to write session data (files). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/var/www/nelvin/data/mod-tmp) in Unknown on line 0