§ 5. УНІВЕРСАЛІЇ ХУДОЖНЬОГО СИМВОЛУ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 

Загрузка...

Світ сповнений об'єктивно існуючою символікою такою самою мірою, як і творення її в уявленнях людини. А сама здатність жити у світі символічних образів-знаків становить унікальну, винятково важ-ливу рису людини. Мистецтво зароджувалось у надрах пробудження здібності уявно-символічного мислення, перенесення значень. у ца-рині художньої символіки не можна бути стороннім спостерігачем — резонером, інакше вона залишиться недосяжною. Художня символіка вічна і всеосяжна у своїй асоціативності, синтетизмі ідей і явищ.

у поетиці символ визначається як багатозначний предметний або словесний образ, що поєднує в собі різні плани зображеної митцем дійсності на підставі їх чуттєвої спільності, певної однорідності. Сим-вол будується на паралелізмах, системі відповідностей; йому влас-тивий метафоризм, що має місце в поетичних тропах. Якби символ втратив мислиме значення зображуваного в ньому, тобто якби він нічого не виражав у своїй предметній замкнутості, то він просто пере-став би бути саме художнім і духовним явищем, образною ознакою чогось іншого, що залишило б його поза власною природою.

Символ — не сам по собі образ, а шлях (засіб), завдяки якому досягають образно-метафоричного мислення. Важко було б уявити

Семіологія мистецтва: художній образ, символ, знак

собі наявність у мистецтві символу ознак символічного іномовлення, зближення явищ між собою, якби людина за своїми антропологічними й соціальними задатками не володіла асоціативною уявою, здатністю позначати одне явище через інше і, що особливо важливо, умінням побачити у предметній символіці безмежно широкий спектр смисло-вих, духовно-почуттевих і ціннісних відтінків. Символ як прикмета передбачуваної ним значущості сам стає цінністю і універсумом.

Знак є символом і образом у мистецтві, але він може набувати ускладненого подвійного визначення — в ньому не тільки вираження цінностей життя, ідеалів і суспільних цінностей (моральних, естетич-них та інших духовних установок і випробуваних традицій), а й сим-вол генія творчого людського духу. В сприйманні символу «Місячної сонати» Бетховена водночас наявна сугестія краси почуття і геніаль-ності твору. Символ у мистецтві як багатозначний тип ціннісних від-носин відповідає своєму призначенню, якщо в ньому присутній ви-сокий дух і талант художника. Гора Фудзі — символ краси, овіяний легендами, поезією, мінливістю сприймання краєвидів. Велика серія присвячена цій темі в картинах кацусіки Хокусаі — «36 видів Фудзі». Це також символ однієї з вершин японського мистецтва.

Художній символ полісемантичний. Ми вже розглядали символ як певну загальну властивість мистецтва бути спрямованим до пара-лелей, особливо тих предметних ознак, які в реальній дійсності спов-нені символічного смислу. кольори: синій, червоний, чорний, білий — символи; форма сонця, широко згадувана в язичницькій обрядо-вій і художній культурі, розмаїті пантеїстичні символи предметів і живих істот, міфологічно-релігійні символи тощо осмислені й ко-респондовані в різні періоди розвитку культури і мистецтва. навіть невелике порівняння і метафоризм сповнені символіки. Згадаймо ще раз мистецтво Японії — однієї з найдавніших художніх самобутніх цивілізацій (у поезії, архітектурі, скульптурі, живопису). Тут не мож-на не звернути увагу на вироблену впродовж тисячоліть винятково тонку мову художньої символіки у спілкуванні з суворою і водночас прекрасною природою. Специфіка та умови життя на півостровах се-ред стихій сприяли тому, що найменші вияви змін, діяльності, всього сущого і живого фіксуються в психології сприйняття і розвиненого культу естетичної усвідомленості. Опоетизування речей сповнене символіки. класична мініатюрна форма літературних жанрів — хай-Естетика

ку, хокку. Головне в них — настрій ліричного героя. Образ — тільки поштовх до співпереживання того, що входить до незаперечних цін-ностей, з якими зжився кожен в одне ціле.

не можна повністю приписувати символу ірраціоналізм, недо-сконалість пізнання того, що приховане в таємниці і лише бентежно віщує про себе, але символи в давнині асоціювалися з образами, які віщують ті чи інші події. В традиціях символіки героїчного епосу ав-тор «Слова о полку ігоревім» використав епізод провісництва в за-темненні сонця. Ця поема містить безліч інших вражаючих символів, що ріднять її з язичницькими традиціями світосприймання. Сповне-ний символіки, прихованої в стихіях природи і людській одержимос-ті, також староіндійський епос «Махабхарата».

у знаках, ритуалах, етнічних особливостях обрядів і звичаїв символи, хоч і піддатливі до змін під впливом історичних обставин, усе-таки мають особливість співвіднесення з конкретними подіями й значеннями. В мистецтві символ полісемантичний. Біблійні й міфо-логічні, фольклорні сюжети та персонажі, залишаючись в основі сво-їй образами-символами, завжди пробуджували бажання в мистецтві до переосмислювання, висвітлення філософських загальнолюдських ідей і ознак своєї епохи.

Саме мистецтво творить непорушні символи, що знаменують со-бою значно більшу й ширшу ауру, духовне і світове явище в його гло-бальному значенні.

Середньовічна література породила безсмертні шедеври-символи. Серед них «Лейлі і Меджнун» нізамі. численні фольклорні варіанти, усні перекази й обробки сюжету в арабській літературі про чистоту і трагічність кохання юних Лейлі і Меджнуна привернули увагу азер-байджанського поета. із цим твором — шедевром східної літерату-ри — перегукується трагедія В. Шекспіра «ромео і джульєтта». про паралелізм, універсальність та іносказання в символі писав відомий український скульптор О. Архипенко. на його думку, символіка — найскладніша і найважливіша з усіх психофізіологічних дій та ре-акцій. «кожне вимовлене слово, — зазначав він, — кожний жест або міміка, кожна написана літера або цифра — все це символи. Музи-ка, мистецтво і релігія ґрунтуються на символіці». у власній творчій практиці скульптор надавав винятково великого значення символові як носію думки й почуття, спонуки до інтелектуальної творчості, до

Семіологія мистецтва: художній образ, символ, знак

освоєння художньої мови. Символ — це іносказання, непрямий спо-сіб висловлення смислу, який потрібно донести до реципієнта. Тому так важливі тут паралелі. Якщо символ, — підтверджує цю тезу О. Ар-хипенко, — в художньому творі не має жодних паралелей ні з чим, він перетворюється на свавілля думки». позбавлення твору мистецтва його символічності, як ключового творчого елементу, паралельності зіставлень, асоціативності призводить, на думку автора, до анархічної тенденції в мистецтві.

Символіка міфу здатна охопити своїм змістом незмірний часовий простір, пронизуючи собою історичні шари культури і залишаючись чинною у своїй актуальності. Щоправда, є такі міфи сакрального типу, які були пов'язані з конкретними ритуалами, наприклад, як у Єгипті. Вони могли бути невпізнанно трансформованими і лише вна-слідок цього залишились у пам'яті. Сила міфологічного архетипу— символу — в його багатоликості сенсу, що має відгук або своєрідне «повторення», циклічність у кожному новому часі. прикладом може бути міф про кентавра у безлічі варіантів повторений мистецтвом в обов'язковій авторській транскрипції (зокрема, так відбулося з ро-маном дж. Апдайка «кентавр», де символіка міфу наповнилась су-часними моральними проблемами). Більше чи менше наближення до символіки міфологічної традиції доповнюється утопією на зразок схожих міфологічних віртуальностей. Філософія, без якої неможли-вий символ, стає втіленням в образ-кентавр, образ-Сфінкс чи інші фантастичні уособлення.

Міф — як символ, здатний викликати асоціації з сучасними най-актуальнішими проблемами в житті суспільства й людини. Згадаймо міф про ікара — сина легендарного будівничого дедала. Він гине від того, що, не прислухавшись до попереджень батька, наблизився до сонця і спалив свої крила. В картині пітера Брейгеля — художника доби ренесансу — дотримано міфологічної традиції сюжету про ікара, але зроблено інші вражаючі акценти. не можна не замислитись над символікою міфу про вічне поривання людини, його розуму й волі за межі можливого і жертовність її в цьому величному «безумстві». Але варто звернути увагу на інший бік алегорії і символіки в картині гол-ландського художника. Зображено той момент, коли ікар після па-діння тоне. А в цей час навколо панує ідилія: занурені у власний світ на фоні гармонії і краси, плугатар, пастух, рибалка, поряд із жертвою застиг вітрильник. Світ занімів у своєму замкненому відчуженні.

Естетика

Ще один приклад — міф про загадкову жорстоку істоту — Сфінк-са. нагадаймо, Сфінкс — один із персонажів міфології, що послужив прообразом для мистецтва у різні часи, починаючи з давньосхідної традиції. В Єгипті — це статуя фантома (духу — охоронця царської влади) з тулубом лева й головою людини або священної тварини. у грецькій міфології — чудовисько у вигляді крилатої жінки з тулубом лева. Сфінкс загадував перехожим загадку і вбивав усіх, хто не міг її відгадати. Едіп — майбутній цар Фів — цю загадку відгадав. Трагічно-поетична символіка в цьому міфі приваблювала скульпторів, живо-писців, поетів, драматургів. Як відомо, сюжет про Сфінкса викорис-тано у трагедії Софокла «Едіп-цар». не менш актуальним у своєму пророцтві й загадковій символіці є полотно французького живописця XIX ст. постава Моро «Едіп і Сфінкс». проникливий погляд Едіпа у звабливу чарівність жіночого лику Сфінкса виписаний художником з особливою ретельністю і психологізмом. Людина і Сфінкс у нього наближені одне до одного, ніби в обіймах, що дає привід тлумачити таємницю символіки в глибокому філософському контексті розумін-ня сутності людини, присутності в ній самій інстинкту добра і зла, конфлікту з власними темними силами.

Символ має можливості асоціативних уподібнень і суміщень, на-даючи змогу мистецтву осмислити у надчуттєвій одухотвореній фор-мі реальні колізії буття.

Символіка як національна духовна скарбниця, що живе в люд-ській пам'яті та звичаях, свідчить про її високу поетичну насиченість, естетичність, трагічні мотиви. український орнамент, народні ужит-кові вироби старовини, вишивання сповнені символікою, за ними можна пізнавати історію, національну ментальність, одвічну присут-ність степу, тугу за рідною стороною. українські народні, кобзарські історичні пісні увібрали в себе багатство символічної мови, що жила в народі, була витворена ним у неповторній закодованості семанти-ки художньо-поетичного мислення. Серед численних народних дум і пісень не знайдеться таких, які не були б сповнені поетичної мета-форичності й символіки. думи «чорна рілля ізорана», «поза садом — виноградом», «Ой ремезе, ремезочку», як і багато інших, сповнені справжнього трагізму, народної туги через втрату молодого життя, свободи. В метафоричній символіці, яку доносили кобзарі, іносказан-ня особливо посилює суголосність, що йде від явищ природи й люд-ських переживань.

Семіологія мистецтва: художній образ, символ, знак

Ой, ремезе, ремезочку,

не мости гнізда над десною,

десна-весна — вода прибуває,

Вона твоїх діток витопляє,

помости гніздечко в степу при долині,

В зеленій діброві на дубині,

де козак лежить,

кінь вороний стоїть,

Сиру землю б'є, вибиває,

Землі цілющої,

помазати рани порубані,

порубані, постріляні1.

наявність символу в мистецькому творі потребує високого рів-ня його виконання, як і сприйняття реципієнтом. певною мірою можна погодитися з теоретиками, які стверджують, що символ може бути присутній лише у високому мистецтві, найбільш значущих його зразках. Твір може мати всі ознаки художності його образу, але не досягати символічності, яка знаменує високий ступінь семан-тичної свободи, невербалізованість осягнення духовно-естетичних узагальнень. Справді, годі й чекати від того чи іншого зниженого жанру, наприклад, масової культури чи певних натуралістичних уподібнень наявності символу. Йому просто не залишається місця. у цьому розумінні символ можна вважати виразником найвищо-го призначення мистецтва, зверненого до вічних цінностей життя і творчості духу.

Зіставлення символу, з одного боку, з близьким до нього за змістом-знаком, а з іншого — також суміжною категорією — образом, дає змогу побачити його специфіку. «В широкому смислі можна ска-зати, — стверджує С. Аверінцев, — що символ є образом, узятим в ас-пекті своєї знаковості, і що він є знаком, наділеним усією органічністю міфу та невичерпною багатозначністю образу»2. Символ далекий від того, що його можна було б «прочитати» простим зусиллям розсудку, на відміну від алегорії. Багатозначність і невербалізованість символу, що засвідчують його певну втаємниченість і потребують перенесен-ня уваги реципієнта зі світу повсякденної одновимірності у світ гри творчого інтелекту і мрії.

1          Героїчний епос українського народу: хрестоматія. — к., 1993. — С. 189.

2          Аверінцев С. С. Символ //Софія-Логос: словник. — к., 2004.

Естетика