ЕСТЕТИКА ЯК МЕТАТЕОРІЯ МИСТЕЦТВА §1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ МИСТЕЦТВА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 

Загрузка...

у багатогранному процесі аналізу сутності мистецтва як явища в його численних вимірах і формах пізнання мова може йти у двох аспектах — про мистецтво у його власному розумінні, а також про той теоретично-пізнавальний досвід, який супроводжував художню практику впродовж багатьох століть. науково-теоретичний — не єди-ний спосіб освоєння й оцінки мистецтва; воно пізнається й на рівні буденної свідомості, до того ж усіма, хто так чи інакше до нього при-лучається у повсякденному спілкуванні. Своєрідний демократизм всенародної доступності до мистецтва і водночас його відкритість для суб'єктивних оцінок, виявлення міри власного розуміння чи, на-віть, застосування відповідно до того розуміння роблять мистецтво незахищеним від довільних репрезентацій, вносячи елемент поза-естетичних пристрастей, а часом і трагічних ситуацій. нерідко ви-знання приходить до митця надто пізно. не тільки саме мистецтво, а й ставлення до нього через різного роду судження, оцінки, тлума-чення, переосмислювання і навіть відречення, щоб через якийсь час у покаянні повертати митця і його твори із забуття, — все це створює поле духовного напруження, а сама теорія як форма і вияв криста-лізації розуміння мистецтва в наукових, об'єктивованих поняттях разом із процесом художнього життя набуває онтологічного статусу. Це не означає, що теорія мистецтва в усіх її виявах, на відміну від по-ширеного звичайного побутування смаків й уподобань, залишається позасуб'єктивованою, зведенням дефініцій подібно до математич-них формул. Теорія мистецтва завжди концептуальна, як і сам істо-ричний процес художнього буття суспільства. навіть поява одного значного твору вносить щось нове в розуміння всього культурно-естетичного досвіду.

Естетика

попри всю калейдоскопічність того, що включено в постійний рух набутого людством великого художнього масиву, доведені як важливість, так і реальна здійснюваність утворення певних теоретич-них моделей знання про закони, що існують у мистецтві (канони для певних історичних епох і художніх напрямів), розкриті категоріальні узагальнення, що властиві кожній із мистецтвознавчих дисциплін.

усю теорію мистецтва в найзагальніших її рисах можна поділи-ти на дві основні сфери — вивчення мистецтва як внутрішньої само-достатньої системи та дослідження входження мистецтва в зовніш-ній світ, тобто йдеться про мікро- і макроструктури мистецтва. Вся складність будь-яких теоретичних методів аналізу мистецтва в його історико-генетичній, морфологічній, функціональній чи образно-семіотичній формах, у пошуку психологічних, соціологічних, аксіо-логічних сутностей еквівалентності полягає в тому, що завжди постає необхідність розщеплення цілого, небезпека інтерпретаційної зада-ності, схеми або редукціонізму, оскільки трансформований в окремі складові твір чи функція мистецтва перестають бути тим, чим вони є в безпосередньому сприйнятті і співтворчості. За частиною бачити ціле, за загальним не втрачати живий, з усією адекватністю чуттєвої повноти художній процес — покликання теоретика і критика мисте-цтва. імператив зближення сутності мистецтва уособлюється в його свободі безпосереднього саморозкриття і філософських пояснень.

пізнання мистецтва може бути предметом різних наук, до яких належить і семіотика. Вона так чи інакше пов'язана з ними, оскільки поза власне естетичним аналізом виконує інтегративну функцію на-копичення синтетичного знання про мистецтво. Ця її філософсько-методологічна здатність бути своєрідною метатеорією мистецтва формувалася поступово. процес не завершений і понині. при цьому слід наголосити, що філософська естетика як відкрита система не за-мінює собою теоретичних дисциплін мистецтвознавчого циклу. Вона лише вбирає в себе їхні здобутки, асимілюючи в узагальненнях отри-мані знання на рівні філософсько-понятійних структур. Залежно від того, які ставляться завдання, естетика враховує кожний з методо-логічних підходів, забезпечуючи кожну з дисциплін про мистецтво найзагальнішими теоретичними набутками. Водночас естетика зали-шається цілісною філософською дисципліною і не виключає існуван-ня самовизначених галузей знань, і не лише похідних від естетичних базисних учень, а й споріднених з іншими науками.

Естетика як метатеорія мистецтва

процес диференціації й одночасного зближення наук про мисте-цтво давній і перебуває в постійному русі та предметній самовизна-ченості. предмет і метод у пізнанні мистецтва тісно пов'язані і вза-ємозумовлені. З усієї багатогранності й системності мистецтва як цілого може братися його певна сутнісна властивість, яка стає пред-метом осмислення для спеціальної дисципліни. Так, мистецтво мож-на розглядати як психологічний феномен, як етнографічний чинник з його фольклорними та етнічними рисами, як елемент історіогра-фії, евристики, аксіології тощо. В кожному випадку пізнається та чи інша грань мистецтва. Відповідно сформувались і методологічні, так звані специфічна й неспецифічна, відмінності. Специфічними по-значені ті науки й методи аналізу, які, власне, й породжені потребою досліджень у сфері художньої культури (історія і теорія мистецтва в їхньому безпосередньому значенні, поетика, художня критика, есте-тика). другу групу становлять предмети, що утворювалися на сти-ку різних методологій, наприклад психологія, семіотика, соціологія, фольклористика, історія, які тяжіють до гуманітарного профілю. до вивчення сутності і впливу мистецтва долучаються також дисциплі-ни природничо-технічного чи біологічного напряму: теорія інфор-мації (математичний принцип аналізу), голографія, біоніка, психо-фізіологічні експерименти, космологія, медицина та ін. кожний із можливих наукових підходів має власні цілі в межах компетенції, міру можливостей і предметного контексту. Так поступово допов-нюється загальна картина уявлень про мистецтво, його походження, специфіку форми буття, а також про те, яке місце відводиться йому в духовно-практичному світі людини. Будь-яке наукове спостереження об'єктивно зумовлене самим художнім розвитком (буттям) людини.

не становить винятку й естетика, яка спочатку внутрішньо, а з часом і в своєму термінологічному визначенні еволюціонувала до рівня системотворчої філософської дисципліни, здатної акумулюва-ти різні методи й підходи в аналізі будь-яких виявів, що характеризу-ють специфіку мистецтва. Виростаючи з досвіду художньої практики і конкретності знань про певні аспекти у висвітленні мистецтва, ес-тетика бере ідеалізований, точніше, абстраговано узагальнений їхній інва ріант у категоріях, законах і проблематиці. Механізм цього по-єднання складний, нерідко суперечливий і має тенденцію до методо-логічної еклектичності.

Естетика

Важливо зазначити, що поза знанням загальних законів мисте-цтва, його сутнісних основ, концептуальних змін, якими характери-зується мистецтво у своєму історичному розвитку, неможливо дати пояснення частковостям, усій тій сумі правил і художніх засобів, що складались у своєрідну поетику, відмінну своїми особливостями в кожному виді мистецтва.

поняття поетика в перекладі з грецької означає «мистецтво тво-рення», «мистецтво поетичне».

Своєрідний синкретизм цього поняття виявився вже в тому як воно було висвітлено у відомих працях Арістотеля «про поетичне мистецтво» та Горація «про поетичне мистецтво, або послання пі-зонам», де за визначенням художньо-поетичних правил, передусім у літературних жанрах, чітко проглядало тяжіння до філософських узагальнень. поступово поетика набувала нормативного характеру стосовно художньої форми. За Середньовіччя та доби Відродження було створено велику кількість аналогічних з літературною поети-кою описів того, яким має бути образотворче мистецтво, архітекту-ра, живопис, ремісництво; музику відносили до математичних наук. деякі правила набували прерогатив закону і канонічності. Особливо це стало властивим іконопису, культовій музиці, графічному перепи-суванню богословської літератури, літописанню.

поетика входить до загальної структури мистецтвознавства за окремими видами художньої творчості, наповнюючи розуміння по-нять конкретним змістом професійного: темпоральність і звучання, висота тону в музиці; пропорція, колорит, візуальна виразність, жи-вописність в образотворчому мистецтві; сценічність, гра актора, ре-жисерська експлікація в мистецтві театру тощо. Говорячи про «по-етику кіно», «поетику роману», маємо на увазі всю гаму засобів, які не лише відображають особливості певного напряму, стильові влас-тивості твору, а й вказують на природу художності. Тому в поетиці не слід вбачати лише абстрактний технологізм форми: найдосконаліше знання її не може замінити неповторність індивідуальності таланту, манери його саморозкриття. поетика — це першоелемент мистецтва, естетика — його метатеорія. Спільність між ними сутнісна й означає, що як у першому, так і в другому випадку на різних рівнях узагаль-неності береться до уваги саме те, що стало певним модусом, законом і нормою, підтвердженими художнім досвідом. Мистецтвознавство в

Естетика як метатеорія мистецтва

його конкретно-аналітичному, інформативному й навіть пояснюваль-ному (інтерпретаційному) значенні звернене до безпосередніх явищ художнього життя суспільства і застосовує набутий досвід поетики й естетичної методології.

поетика є своєрідною азбукою знань усіх можливих засобів ху-дожньої мови, відкритих не в якийсь один час, а впродовж віків й тисячоліть (розуміння перспективи було відкриттям ренесансного живопису, з ім'ям Баха пов'язана ціла епоха нового розуміння му-зичної естетики та ін.). Отже, поетика акумулює в собі також різно-го роду теорії: теорію композиції, теорію стилів, теорію літератури, теорію драми тощо. Але ж утворилося мистецтвознавство й іншого типу, з внутрішньо притаманною йому всезагальністю. Тенденція до порівняння й зіставлення всіх видів мистецтва, поділу його на роди і види (Арістотель, Горацій, Альберті, Леонардо да Вінчі, Лессінг, Ге-гель, Бєлінський) — це вже та проблема, яка могла вирішуватися на загальнішому філософському рівні. Зведення витончених мистецтв до одного принципу фактично й стало ідеєю всезагальності сутнісних основ розуміння мистецтва, пошуками і піднесенням об'єднувального над розчленованим теоретизуванням. Філософія мистецтва і всеза-гальна його теорія замкнули коло. Саме тому так органічно і природ-но утверджувала себе естетика як метатеорія мистецтва.

навряд чи можна заперечувати, що мистецтвознавство лише тоді зможе виконувати своє безпосереднє призначення, якщо у кожній галузі знань про особливості художнього як такого, починаючи від найнижчої ланки — поетики і художньо-критичного розгляду твору мистецтва — і завершуючи узагальнювальними дослідженнями ху-дожнього процесу епохи, пануватиме високий професіоналізм. іс-торія і теорія мистецтва XX—XXI ст. поставлені перед необхідністю дати пояснення нових явищ і тенденцій усієї мистецької практики, зокрема, відходження, а багато в чому й відчуження від класичних традицій у пошуках нових форм самовираження митця, засобів тво-рення нової естетики світобачення. узвичаєні теоретичні постулати виявилися неспроможними дати пояснення, та й взагалі встигати за практикою художніх експериментів щодо розпізнавання істини в мистецтві. Саме в цій ситуації став досить помітним тип зв'язку мис-тецтвознавства зі світоглядністю філософської естетики, передусім, долучення до естетики тих неспецифічних дисциплін, які сприяють поглибленню знань про мистецтво в різних сферах діяльності.

Естетика

у мистецтвознавстві функція естетики в найширшому контексті поділяється на дві частини. до першої належить, як уже зазначалося, здатність естетики бути метатеорією мистецтва, узагальненням і ме-тодологічним орієнтиром у поясненні найглобальніших проблем ге-нези й сутності мистецтва (окремий вид мистецтва, ідея чи проблема також розглядаються у більш загальному філософському контексті). друга частина стосується саме тих питань теорії мистецтва, які харак-теризують його як естетичну цінність і довершеність. Власна естетич-на компетентність у розкритті сутності мистецтва має свій предмет, який, звичайно, не може бути обмеженим лише категорією прекрас-ного. Фактично в ньому — ядро розуміння, чому естетика як філософ-ська за своєю суттю теорія не є двома частинами залежного співвідно-шення, як це розуміли представники теорії «естетики і всезагального мистецтвознавства» М. дессуар, р. Гаман, і. Фолькельт та ін.

Мистецтво, як і будь-яка інша сфера, може становити об'єкт есте-тичного аналізу. Воно акумулює в собі естетичні цінності й естетич-ний досвід суспільства за своїми вихідними основами — гармонізує світ людини, одухотворює його, пробуджує творчі сили. Будь-яка з основ них естетичних категорій (прекрасне, трагічне, піднесене, ко-мічне, гармонія, потворне і низьке як антиподи естетичних ціннос-тей) може входити до загальної теорії мистецтвознавства. Вплив мис-тецтва на естетичний духовний стан особистості, естетичний смак, на розуміння «естетичної форми», «естетичної ідеї» (і. кант) — усі ці питання органічно входять в естетику як метатеорію мистецтва. Художнє і естетичне взаємозумовлені у своїй онтології духовно-практичними перетвореннями і реальними цінностями життя, що та-кож є предметом аналізу естетики як науки.

Водночас естетичне в мистецтві шляхом аналізу може переводи-тися в інший еквівалент — філософський, соціологічний, психологіч-ний, знаково-інформативний тощо. для естетики принципово важ-ливо враховувати цю закономірність, оскільки в такий спосіб вона вступає в синтезуючий зв'язок з іншими методологіями й науками.

Філософський та естетичний методи аналізу мистецтва збігають-ся, хоча самі їх предмети мають свої особливості. і в цьому відношенні існуюче в літературі твердження про те, що естетика — це філософія мистецтва або філософія художньої творчості, може бути прийняте з певними застереженнями. Адже трапляється такий своєрідний зріз

Естетика як метатеорія мистецтва

підходу до мистецтва, який визначає саме його філософські сенс, ідею, істину. Втім філософічність властива не тільки словесному мис-тецтву — поезії, драмі, епосу. нею пронизані музика, пластичні види мистецтва, якщо в них втілено світоглядні уявлення, стильові відно-шення, традиції культурних зв'язків, єдність космічного, вселюдсько-го й особистісного, а також відкритість до всеєдиного цілого, в якому акумулюються суспільна свідомість, гносеологія, ціннісний ідеал, ев-ристика. Це стосується змісту, сенсу й істини в мистецтві. Вони так чи інакше присутні об'єктивно. Без цього мистецтво втратило б себе атрибутивно.

проте є інший бік справи — філософія мистецтва як методологія. Так само як про естетичний зміст мистецтва в усіх його параметрах можна говорити, вбачаючи у філософських узагальненнях особливе методологічне значення принципів аналізу, так і власне філософія мистецтва зосереджує увагу на відповідних належних їй категоріях. Щоправда, тут натрапляємо на певну складність, передусім стосовно формального розуміння синтезу категорій філософії та естетики. Візь-мемо такі традиційно філософські діалектичні пари: об'єкт і суб'єкт; загальне й одиничне (окреме); традиція і якісна зміна в новому; необ-хідність і випадковість; скінченне і нескінченне; частина й ціле; ра-ціональне й ірраціональне; понятійно-логічне й образно-інтуїтивне; гармонія, міра й ентропійність. кожна з цих категорій відкриває ши-року перспективу аналізу мистецтва, але за умови, що ця категорія набуватиме суто естетичного контексту, цілісного «естетичного ба-чення» об'єкта. Якщо все зводитиметься до схеми раціоналістичної конечності й констатації, то у такому разі взагалі буде втрачено будь-який сенс пошуку естетичної специфіки мистецтва. Так, наголошую-чи на важливості кроку аби піднестися «до сфери абсолютної науки про мистецтво», Ф. В. Шеллінг стверджує: «насамперед я у філософії мистецтва конструюю не мистецтво як мистецтво, як щось особливе, а я конструюю всесвіт у формі мистецтва, і філософія мистецтва є нау ка про всесвіт у формі чи потенції мистецтва»1.

Естетику кінця XIX — початку XX ст. не можна порівнювати з естетикою попередніх епох — методи аналізу і вивчення всієї худож-ньої сфери діяльності значно змінилися. Естетика у свій посткласич-1   Шеллінг Ф. В. и. Философия искусства // история эстетики. памят-ники мировой эстетической мысли: в 5 т. — М., 1967.—T. 3. —С. 155.

Естетика

ний період залишалася філософською, проте до неї постійно прони-кали інші методи гуманітарних і конкретно-природничих дисциплін. Відбувалось активне вторгнення в методи аналізу психофізіології і психології соціологічних орієнтацій. на зближенні мистецтвознав-ства й соціологічної галузі філософії поставала нова наука — соціо-логія мистецтва, що засвідчила появу цілої низки спеціальних праць (Е. дюркгейм, Ж.-М. Гюйо, В. Фріче та ін.). Соціологічний підхід у традиційному розумінні соціальності мистецтва, що мав свою давню історію, поступово виокремився у власну методологію, її основи були закладені раніше й пов'язані з іменами Й. Вінкельмана, и. Гердера, Я. Буркгарда й особливо Г. плеханова, який розвивав марксистський соціологічний метод аналізу суспільних процесів.