§2. ЕСТЕТИЧНИЙ СМАК


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 

Загрузка...

категорія естетичного смаку з'явилася в європейській науці в XVII ст. як результат розвитку нових течій мистецтва XV — початку XVII ст., що руйнували старі канони і зумовлювали потребу в уні-версальних критеріях їх оцінювання. Водночас розвиток індивіду-альності, започаткований епохою Відродження, ставив питання про можливість суб'єктивної, самостійної оцінки художнього твору, що ґрунтується на почутті естетичного задоволення або смаку.

Термін «смак» в естетичному значенні вперше вжив іспанський мислитель XVII ст. Грасіан-і-Моралес для позначення здібності люд-ського пізнання, яке підноситься до пізнання прекрасного та оцінки творів мистецтва. проблема смаку набула надзвичайної популярнос-ті у французькій суспільній думці XVII—XVIII ст. (Ларошфуко, Бу-ало, Монтеск'є, Вольтер, Гельвецій та ін.). В естетиці класицизму та

Естетика

просвітництва категорія смаку тлумачиться як категорія пізнаваль-на, як певна здібність пізнання поряд із почуттям, розсудливістю та розумом. для англійської естетики (Шефтсбері, Хатчесон, Бйорк) характерним є сенсуалістичне трактування смаку. Смак розуміють як внутрішнє почуття, подібне до симпатії, почуття задоволення. За ним культивуються та гармонізуються як здібності до пізнання, так і моральні почуття людини.

Основну суперечність проблеми смаку як існування цілісної ес-тетичної культури за розмаїтості естетичних оцінок визначив англій-ський філософ д. Юм. Він вважав, що істинні судження смаку мож-ливі лише за наявності загальної його «норми», якою володіють лише деякі люди з витонченим смаком. на суспільно-індувідуальному характері естетичного смаку наголосив і. кант, в естетиці якого він виступає як центральна категорія. кант визначив смак як «спро-можність естетичної здібності судження робити загальнозначущий вибір». Завдяки смаку суб'єкт робить оцінку або формує судження, ставлячи себе на місце будь-кого іншого.

Головною думкою кантівського вчення про смак є так звані анти-номії смаку. З одного боку, судження смаку є настільки індивідуаль-ним, що жодні доведення не можуть їх заперечити, тобто: про смаки не сперечаються. З іншого боку, смаки є не тільки суб'єктивними, між ними є дещо загальне, що дає змогу обговорювати їх, отже: про сма-ки можна сперечатися. Тобто суперечність між індивідуальним і сус-пільним смаком, як і будь-яка антиномія, є принципово нерозв'язною. Окремі суперечливі судження смаку можуть існувати разом і бути однаковою мірою справедливими.

і кант, і його попередники вже зробили крок до переоцінки чут-тєвого та ірраціонального, що становило основу нового уявлення про людину. Вони визначали смак як здатність інтуїтивно відчувати пре-красне, як почуття, вільне від будь-яких утилітарних міркувань та не-залежне від суджень розуму. кант вважав, що важливим естетичним чинником смаку є почуття задоволення, яке супроводжує споглядан-ня прекрасного. незацікавленість, що властива цьому почуттю і від-різняє його від утилітарного та морального почуттів, кант визначає так само, як і його попередники. почуття прекрасного ґрунтується на смаку. Саме від нього залежить судження смаку. проте, якщо ці судження, незважаючи на індивідуальне джерело їх, містять у собі

Структура естетичної свідомості

принципи всезагальності, що надає їм безмежної достовірності, то цей принцип всезагальності має бути притаманним самому естетичному почуттю, тобто воно має загальний суспільний характер. кант вва-жав, що почуття задоволення викликається всезагальною доцільніс-тю, що існує суб'єктивно як форма апріорного принципу свідомості та об'єктивно як чиста форма предмета. Таким чином, естетичне почут-тя, або почуття задоволення, є усвідомленням доцільності предмета.

після канта категорія естетичного смаку втрачає своє універ-сальне значення в естетичній теорії. Так, Гегель вважає, що культура смаку повинна поступитися місцем судженню професійно підготов-леного знавця мистецтва, оскільки правильна оцінка художнього тво-ру потребує ґрунтовних знань у цій сфері. на думку Ф. Шлегеля, вза-галі «критикувати поезію можливо лише засобами поезії». проблема смаку постає з новою силою під час кризи класичного мистецтва з появою модернізму та масової культури. нове мистецтво орієнтоване або на еліту, яка володіє вишуканим смаком, або проголошує відсут-ність будь-якої норми (Ортега-і-Гассет, «дегуманізація мистецтва»). появу масової культури Ортега-і-Гассет пояснює загальним «падін-ням смаків» людини-маси.

Однак остаточно це питання не розв'язане й понині. Всупереч ві-домому латинському прислів'ю «про смаки не сперечаються» заува-жимо: сперечались і доволі жваво сперечаються.

у чому причина такої суперечності — визнання права особи на ін-дивідуальний смак, з одного боку, і незгоди прийняти чужу естетичну оцінку, з іншого? В житті є сфера, де про смаки справді не спереча-ються, бо сперечатися було б нерозумно. проте це сфера суто фізіо-логічного відчуття — що смачно, а що несмачно. Це радше не смак, а уподобання — якому надається перевага: солодкому чи солоному, гіркому чи кислому, холодному чи гарячому тощо. Такі характерис-тики предметів не мають суспільного змісту, а тому й не стосуються інтересів іншої людини.

Зовсім інше — смак естетичний. Він також глибоко індивідуаль-ний, однак належить до іншої сфери — суспільної, соціальної. Есте-тичний смак не є природженою властивістю людини, його не можна зводити до психофізіологічних реакцій. Це соціальна, духовна якість людини, що формується, як і багато інших соціальних якостей, у про-цесі її виховання та навчання.

Естетика

Естетичний смак є однією з найважливіших характеристик осо-бистісного становлення, що відображає рівень самовизначення кож-ної окремої людини щодо соціально-культурного оточення. Тобто естетичний смак не зводиться до здатності естетичного оцінювання, оскільки не зупиняється на самій оцінці, а завершується присвоєн-ням або запереченням культурної естетичної цінності. Тому слушним буде визначити естетичний смак як здатність особистості до індиві-дуального відбору естетичних цінностей, а отже й до саморозвитку і самовиховання.

Справді, людина, якій властиве почуття естетичного смаку, ви-різняється з-поміж інших певною завершеністю, цілісністю, тобто є не тільки людським індивідом, а й особистістю. Особливість полягає в тому, що поза індивідуальними ознаками (стать, вік, зріст, колір во-лосся й очей, тип психіки) особистість володіє також індивідуальним внутрішнім духовним світом, який визначається певними соціальни-ми цінностями й уподобаннями.

Становлення особистості — процес тривалий, що, власне, не за-вершується до останніх днів життя людини. проте є вікова межа — від 13 до 20 років, коли формуються основні соціальні характеристики особистості, зокрема й естетичний смак. Цінність кожної особистості полягає саме в її неповторності, своєрідності. Значною мірою це дося-гається тим, що в процесі формування на особистість впливає певний комплекс культурних цінностей і духовних орієнтацій. Отже, ство-рюється унікальність умов формування кожної людини, і естетичний смак при цьому стає не тільки інструментом творення такої унікаль-ності, а й засобом її об'єктивації, суспільного самоутвердження.

Якщо говорити про брак естетичного смаку, то передусім це вияв всеїдності, тобто прийняття людиною будь-яких загальновизнаних естетичних і культурних цінностей. Всеїдність характеризується бра-ком особистісного ставлення до світу, нездатністю вибрати з багатств культури ті цінності, які найбільшою мірою розвивають, доповню-ють, шліфують природні нахили, сприяють культурному, морально-му, професійному вдосконаленню особистості.

Естетичний смак є своєрідним почуттям міри, вмінням знаходи-ти необхідну достатність в особистісному ставленні до світу культури та її цінностей. наявність естетичного смаку виявляється як відпо-відність внутрішнього і зовнішнього, гармонія духу і соціальної по-ведінки, соціальної реалізації особистості.

Структура естетичної свідомості

нерідко в естетичному смаку вбачають лише зовнішні форми його вияву. наприклад, розглядають смак як здатність людини до-тримуватися моди як у вузькому, так і в найширшому розумінні. Тоб-то смак зводять до вміння модно вдягатися, відвідувати модні вистав-ки та спектаклі, обізнаності з останніми літературними публікаціями. певна річ, усе це не суперечить формам об'єктивації смаку. проте насправді естетичний смак — не тільки і не стільки зовнішні вияви, скільки глибоке гармонійне поєднання духовного багатства особи з відповідним її соціальним виявом.

Адже особистість, що має естетичний смак, сліпо не дотримується моди, а в разі, коли модний одяг розмиває, деформує її індивідуальні особивості, сміливо може стати старомодною або нейтральною щодо моди. В цьому й виявляється її естетичний смак. Ще більшою мірою вибірковим він може бути щодо форм поведінки й спілкування. Осо-бливості спілкування є, мабуть, головними характеристиками осо-бистості. Саме тому створити правдиве уявлення про людину можна лише в умовах спілкування або спільної праці. Вміння людини послі-довно та цілеспрямовано розвивати й культивувати особисті соціо-культурні властивості через добір та засвоєння певних культурних цінностей і є індивідуальним естетичним смаком.

Естетичний смак має також особливий різновид — художній смак. розвивається він на основі естетичного і справляє вплив на нього. Художній смак формується тільки через спілкування зі світом мистецтва і значною мірою визначається художньою освітою люди-ни, тобто знанням нею історії мистецтв, законів формотворення в різних видах мистецтва, обізнаністю з літературно-художньою кри-тикою. проте оскільки змістом мистецтва є одна й та сама система суспільних цінностей (щоправда, представлена у цьому разі в худож-ній формі), то й художній смак стає предметом дискусій, принаймні відтоді, як виникло саме поняття смак.

Ці дискусії є не тільки можливими, вони стали необхідними, адже стосуються цінностей, що становлять саму духовну структуру людської особистості і є визначальними для характеру як особистої самосвідомості, так і індивідуальної життєдіяльності. Отже, особис-тість як істота суспільна зацікавлена в суспільному визнанні тих цін-ностей, які визначають систему її духовності, її орієнтири й потреби щодо сенсу життя.

Такою мірою, як і стосовно особистості, естетичний і художній смаки можуть характеризувати уподобання, симпатії та антипатії со-ціального прошарку або класу. Естетичний смак, зумовлений усім комплексом суспільних обставин, і в класовому стратифікованому суспільстві завжди має на собі відбиток класових уподобань, цілей і цінностей. Єдиних естетичних смаків та уподобань, що були б при-таманні всім народам усіх часів, усім суспільним групам, не існує. Так, М. чернишевський переконливо показав, як різняться еталони жіночої краси залежно від різних умов життя, а отже, від соціального прошарку, до якого належить жінка.

Слід, звичайно, розуміти, що індивідуальний смак не завжди може претендувати на загальнозначущість, хоч і не суперечить суспільним цінностям. Тому слід бути тактовним і терплячим у ставленні до мір-кувань інших людей, визнаючи за ними право на власний пошук і са-мостійний погляд, тобто про гарні смаки не сперечаються.

інша річ, коли йдеться про смаки, які намагаються піднести до рівня загальнозначущих. Це стосується передусім творів мистецтва. Художник, як відомо, виступає не від свого імені, він використовує мистецтво, щоб через творчу обдарованість і професіоналізм ви-разити суспільні потреби, цінності, уподобання. Саме тому твори мистецтва найчастіше стають предметом суперечок. Художник за-звичай першим виносить на суспільне обговорення нові явища жит-тя або здійснює переоцінку сталих уявлень і цінностей. Цей процес пов'язаний із пошуком нових зображально-виражальних засобів, ху-дожньої мови, що несуть провідне смислове навантаження.

усе це робить оцінювання художнього твору справою складною й відповідальною. певна спільна думка виробляється лише в тривалих художньо-критичних дискусіях. Тому слід покладатися не тільки на свій естетичний смак, а й ознайомлюватися з критичними оцінками художнього твору, виробленими в ході дискусій з іншими глядачами або читачами. Естетичні та художні смаки не залишаються незмінни-ми упродовж життя людини. Вік, життєвий шлях, художній досвід людини шліфують, удосконалюють її смак.

Варто зауважити, що існує таке поняття, як спотворений смак. ідеться саме про смак, оскільки маємо на увазі усвідомлене уподо-бання, пристрасть. Спотворене тяжіння до антицінностей детерміну-ється соціальними обставинами і виражає антисоціальну, антигуман-ну спрямованість діяльності індивіда або соціальної групи.

Структура естетичної свідомості

постає питання, як розпізнати художній смак. чи є об'єктивні критерії смаку? деякі вчені вважають судження смаку суб'єктивними і на цій підставі відкидають необхідність пошуку об'єктивного кри-терію якості смаку. проте більшість дослідників вважають, що ані релятивізм щодо смаку, який визначає всі смаки правомірними, ані догматизм, який потребує чітких правил і нормативів щодо смаку, не здатні розв'язати це складне питання. Адже такий смак є багатоварі-антним, так само, як і несмак, тобто ці явища різноманітні й мінливі, вони можуть існувати в численних варіантах. Однак їх можна розріз-няти, оскільки існують об'єктивні критерії смаку.

Судження естетичного смаку, як уже наголошувалося, — це оцінка дійсності відповідно до естетичних почуттів, потреб, інтересів та сві-тогляду людини. Отже, естетичний смак є поєднанням об'єктивного і суб'єктивного, тобто в судженні смаку відображені не тільки якості предмета, що сприймається, а й якості суб'єкта, який сприймає. В ньо-му відбивається своєрідність почуттів, інтелекту, культури суб'єкта, його освіченість, соціальний стан.

Судження смаку спирається на своєрідний інтелектуальний ме-ханізм — естетичну інтуїцію, яка ґрунтується на творчій уяві, що дає змогу сприймати образ «цілого» (предмета, явища, процесу), не під-даючи його логічному розчленуванню, аналітичному опрацюванню розумом. Тобто механізм естетичного судження, або судження смаку, — є специфічною формою пізнання, що дає можливість через розви-нене естетичне почуття пізнавати явища дійсності, ще не опрацюва-ні наукою, не формалізовані, тобто не виражені в понятті, формулі, категорії. іншими словами, естетична інтуїція (творча уява) є осо-бливим інтелектуальним процесом, який ґрунтується на розвиненій людській чуттєвості і дає змогу їй правильно, об'єктивно (щодо люд-ських потреб) сприймати навколишній світ.

Об'єктивною основою суперечки щодо смаків є не просто анархія, свавілля особистих, групових або інших уподобань. В основі таких суперечок — істинне або неістинне в суспільному житті, істинні або хибні цінності. розв'язується це питання усім життям суспільства, всією його історією. Отже, суперечки щодо смаків є лише моментом у всезагальному процесі розвитку суспільства та його самопізнання, визначення сенсу життя і особистого життєвого шляху, що й мусить вирішити для себе кожна людина. і цей шлях не обходиться без по-милок, омани, хибних кроків, уявлень.

Естетика