Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: file_get_contents(files/survey) [function.file-get-contents]: failed to open stream: No such file or directory in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 82
7.3. Державне регулювання оплати праці : Економіка праці. Навчальний посібник : Бібліотека для студентів

7.3. Державне регулювання оплати праці


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 

Загрузка...

В умовах ринкової економіки розвиток заробітної плати поля-гає в подальшій її диференціації та індивідуалізації на основі повно-го врахування як індивідуальних результатів праці, так і особистих ділових якостей, включаючи кваліфікацію, відповідальність, творчу ініціативу, якість роботи, досконалість рішень. Ринкове регулювання заробітної плати, особливо для осіб, попит на працю яких зменшуєть-ся, а також для працівників з низькою результативністю діяльності має вирівнюватися державним втручанням у соціальні процеси.

Держава здійснює регулювання зарплати працівників підпри-ємств усіх форм власності і господарювання шляхом установлення

Розділ 7. Заробітна плата як важлива ланка системи соціально-трудових відносин

розміру мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гаран-тій, умов і розмірів оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, керівників державних підприємств, а та-кож через оподаткування доходів працівників.

Держава також має забезпечувати науково-методичне обґрунту-вання заробітної плати, тарифних умов, розроблення нормативів тру-дових затрат на масові технологічні процеси, дослідження і вивчення зарубіжного і вітчизняного досвіду з проблеми організації заробітної плати тощо.

Механізмом державного регулювання заробітної плати є реалі-зація соціально-економічної політики держави. Використання кон-кретних механізмів державного регулювання оплати праці залежить від впливу різноманітних чинників. Зокрема, механізм державного регулювання оплати праці реалізується шляхом встановлення:

1)         мінімальної заробітної плати, яка регулюється з урахуванням рівнів економічного розвитку країни, продуктивності праці, серед-ньої заробітної плати, а також вартості мінімального споживчого бю-джету («кошика»);

2)         державних норм і гарантій з оплати праці: за роботу в наду-рочний час, святкові та вихідні дні й за час виконання державних обов’язків тощо;

3)         умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці;

4)         міжгалузевих співвідношень в оплаті праці;

5)         умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях та уста-новах;

6)         максимальних розмірів посадових окладів керівників держав-них підприємств;

7)         рівня оподаткування підприємств і доходів працівників.

Велике значення має повна реалізація інформаційної функції

держави, тобто своєчасна підготовка й оприлюднення статистичних даних: щоквартально — про середню заробітну плату й тривалість ро-бочого часу за галузями, групами професій та посад; щорічно — про вартість робочої сили відповідно до Типової міжнародної класифіка-ції витрат на робочу силу.

У механізмі державного регулювання оплати праці велику роль відіграє соціальний захист, який здійснюється за допомогою:

Червінська Л. П., «Економіка праці»

—        бюджетного фінансування народної освіти, культури, закладів охорони здоров’я, фізичної культури (на базовому рівні на-дання послуг);

—        участі у формуванні фондів соціального страхування (пенсій-ного, медичної допомоги, допомоги безробітним тощо);

—        обмеженого дотування цін на товари (послуги), що перебува-ють під державним контролем;

—        запровадження допомоги сім’ям із низькими доходами;

—        застосування різних форм компенсації підвищення цін (для найбільш вразливих верств населення) та обмеженої індекса-ції;

—        забезпечення функціонування дієвої системи працевлашту-вання та допомоги безробітним.

Важливе значення має встановлення меж оплати праці (рис. 9). Верхня межа встановлює максимальний рівень оплати праці, а ниж-ня — мінімальний. Верхня межа визначається рівнем продуктивності праці, оскільки прагнення до збільшення зарплати залежить від роз-міру фонду оплати, який, у свою чергу, зумовлений рівнем продук-тивності праці .

Мінімальний рівень заробітної плати має бути не нижчим від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум — це мінімальна кількість засобів, по-трібних для забезпечення життєдіяльності працівника і членів його сім’ї, відновлення робочої сили.

Існують дві основні форми прожиткового мінімуму: фізіологічна (життєві засоби, потрібні для задоволення лише головних фізіологіч-них потреб) та соціальна (мінімальні духовні та соціальні потреби).

МЕЖІ ОПЛАТИ ПРАЦІ

 

Прожитковий мінімум

 

Рівень продуктивності праці

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мінімальний рівень оплати праці

 

Максимальний рівень оплати праці

 

Рис. 9. Межі оплати праці Розділ 7. Заробітна плата як важлива ланка системи соціально-трудових відносин

Державне регулювання оплати праці полягає передусім у визна-ченні і перегляді розміру мінімальної заробітної плати й умов, які впливають на її величину.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

а)         вартісної величини мінімального споживчого бюджету з посту-

повим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розви-

тку економіки країни;

б)         загального рівня середньої заробітної плати;

в)         продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних

умов.

Державне регулювання оплати праці має за мету визначити най-менший рівень заробітної плати, «стартові» позиції учасників колек-тивних переговорів, нижче рівня яких угоди неможливі.

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може оплачуватися виконана працівником місячна, годинна норма праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не вхо-дять доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати .

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, пред-ставників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укла-дення генеральної угоди.

Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексів цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів. Відповідно до Закону Укра-їни «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 28.12.2007 р. № 1285 розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2008 року в Україні встановлено на рівні 515 гривень на місяць. Мінімальна за-робітна плата — один із інструментів участі держави в регулюванні оплати праці.

До державних норм і гарантій у сфері оплати праці відносять та-кож норми оплати праці: за роботу в понаднормований час; у святко-ві, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав міс-це не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася

Червінська Л. П., «Економіка праці»

браком не з вини працівника; працівникам, молодших вісімнадцяти років, при скороченні тривалості їх щоденної роботи тощо;гарантії для працівників щодо оплати щорічних відпусток; за час виконання державних обов’язків; для тих, хто направляється для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; переведених за ста-ном здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимча-сово на іншу роботу у зв’язку з виробничою необхідністю; для вагіт-них жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу і т.п.

У випадку найму працівника за контрактом власник або уповно-важений ним орган може встановлювати за згодою працівника як пе-редбачені у колективному договорі, так і індивідуальні умови оплати праці.

Варто зважити й на те, що норми тарифної угоди виробничого рівня можуть тимчасово (до 6 місяців) допускати рівень оплати праці нижчий від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональ-ною тарифною угодою, але не нижчий від державних норм і гарантій в оплаті праці.

Протягом дії тарифних угод, строки визначаються сторонами пе-реговорів, ніхто з представників сторін, що перебувають у сфері дії цих угод, односторонньо не може вимагати збільшення (зменшення) розміру оплати праці та пільг понад розміри передбачені тарифною угодою.

Держава певною мірою регулює потреби відтворення робочої сили, тому що базовий рівень заробітної плати повинен забезпечу-вати певний прожитковий мінімум. У даному випадку визначаль-не значення має систематичне здійснення аналізу і прогнозування «споживчого кошика», урахування змін в мінімальному споживчому бюджеті, динаміки інфляції, яка відображає швидкість зміни цін на товари і послуги. Встановлюючи основні вихідні показники форму-вання розмірів матеріального стимулювання, держава в подальшому виконує роль спостерігача, який контролює їх виконання. Врахову-ючи суспільні інтереси, державні структури проводять активні дії по забезпеченню підприємствам різних форм власності найбільш спри-ятливих умов розвитку. При цьому роль держави полягає в тому, що вона, по-перше, передає функції по встановленню тарифних ставок і надбавок так званої «колективної автономії», а по-друге, залишає за

Розділ 7. Заробітна плата як важлива ланка системи соціально-трудових відносин

собою право вводити нижню і верхню межу заробітної плати (ниж-ній визначає мінімум заробітної плати, верхній затверджує так звану «межу» її підвищення в рамках «політики доходів».

Державні гарантії в системі матеріального стимулювання праців-ників передбачають оплату: щорічних відпусток; за час виконання державних обов’язків; для осіб, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; переведених за ста ном здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв’язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком бо трьох років, пере-ведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; донорів, а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюється Кодексом законів про працю України та іншими законодавчими актами України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та Кодексом законів про працю України, вважаються мінімальними державними гаран-тіями.

При всій важливості державного регулювання заробітної плати політика оплати праці повинна формуватись переважно на мікроеко-номічному рівні в залежності від результативності діяльності кон-кретних підприємств та організацій, їх галузевої специфіки та роз-міру, географічного розташування, ступеня міжнародної інтеграції, рівня соціального розвитку колективу і т. ін.

Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється на основі договірного регулювання оплати праці найманих працівників підприємств, що являє собою укладання системи тарифних угод на трьох рівнях:

—        державному (генеральна тарифна угода);

—        галузевому (галузева тарифна угода) або комунальному (регі-ональна тарифна угода);

—        виробничому (тарифна угода як складова частина колектив-ного договору підприємства).

Галузева (тарифна) угода — це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.

Червінська Л. П., «Економіка праці»

Генеральна угода укладається між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об’єднаннями організації роботодавців і підприєм-ців, з однієї сторони, та всеукраїнськими профспілками і профспіл-ковими об’єднаннями, з другої сторони.

Генеральною угодою встановлюється:

—        розміри підвищення рівня середньої заробітної плати в націо-нальній економіці;

—        мінімальні тарифні ставки робітника першого розряду;

—        перелік видів і мінімальних розмірів доплат і надбавок до тарифних ставок, окладів і посадових окладів працівників, об’єднань, підприємств і організацій, що мають міжгалузевий характер;

—        оптимальні співвідношення в структурі заробітної плати;

—        взаємні зобов’язання сторін щодо виконання угоди.

Предметом галузевої (тарифної) угоди на виробничому рівні як

складової частини колективного договору є:

—        форми і системи оплати праці, що застосовуються для різних категорій та груп працівників;

—        мінімальна тарифна ставка, диференційована за видами і ти-пами виробництв у межах рівнів, передбачених генеральною тарифною угодою для відповідних видів і типів виробництв галузі (підгалузі);

—        розміри тарифних ставок і посадових окладів за розрядами ро-біт і посадами працівників;

—        види і розміри доплат, надбавок, премій та інших заохочуваль-них і компенсаційних виплат і умови їх надання;

—        умови оплати праці за роботу в надурочний час, час простою, який мав місце не з вини працівника, при виготовленні про-дукції, що виявилася браком не з вини працівника тощо.

У випадку найму працівника за контрактом власник або уповнова-жений ним орган може встановлювати за згодою працівника як перед-бачені у колективному договорі, так і індивідуальні умови оплати праці.

Варто зважити й на те, що норми тарифної угоди виробничого рівня можуть тимчасово (до 6 місяців) допускати рівень оплати праці нижчий від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональ-ною тарифною угодою, але не нижчий від державних норм і гарантій в оплаті праці.

Розділ 7. Заробітна плата як важлива ланка системи соціально-трудових відносин

Протягом дії тарифних угод, строки визначаються сторонами пе-реговорів, ніхто з представників сторін, що перебувають у сфері дії цих угод, односторонньо не може вимагати збільшення (зменшення) розміру оплати праці та пільг понад розміри передбачені тарифною угодою.

Держава певною мірою регулює потреби відтворення робочої сили, тому що базовий рівень заробітної плати повинен забезпечу-вати певний прожитковий мінімум. У даному випадку визначаль-не значення має систематичне здійснення аналізу і прогнозування «споживчого кошика», урахування змін в мінімальному споживчому бюджеті, динаміки інфляції, яка відображає швидкість зміни цін на товари і послуги. Встановлюючи основні вихідні показники форму-вання розмірів матеріального стимулювання, держава в подальшому виконує роль спостерігача, який контролює їх виконання. Врахову-ючи суспільні інтереси, державні структури проводять активні дії по забезпеченню підприємствам різних форм власності найбільш спри-ятливих умов розвитку. При цьому роль держави полягає в тому, що вона, по-перше, передає функції по встановленню тарифних ставок і надбавок так званої «колективної автономії», а по-друге, залишає за собою право вводити нижню і верхню межу заробітної плати (ниж-ній визначає мінімум заробітної плати, верхній затверджує так звану «межу» її підвищення в рамках «політики доходів».

В умовах кризи і інфляції важливе місце займає проблема забез-печення рівня життя населення. У зв’язку з цим особливу увагу варто звернути на питання встановлення межі бідності, або межі малоза-безпеченості. В прийнятому у 1994 році Законі України «Про межу малозабезпеченості» наведено визначення цього поняття: «межа ма-лозабезпеченості — це величина середнього сукупного доходу, який забезпечує недієздатному громадянину споживання товарів та по-слуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством».

Малозабезпеченість — соціально-економічне явище, яке харак-теризується наявністю груп населення, рівень доходів і споживання яких нижчий, ніж прийнятий в наш час суспільством рівень, що нор-мально забезпечує скромне задоволення основних потреб.

З переходом до ринкової економіки інфляційний ріст цін може поглинати значну частину приросту доходів населення, і що особливо важливо, вести до абсолютного зниження життєвого рівня окремих

Червінська Л. П., «Економіка праці»

груп населення. Для того, щоб уникнути цього, необхідна система со-ціального захисту населення або, точніше, система соціальних гаран-тій і підтримки населення, яка передбачає:

—        забезпечення зайнятості населення в умовах ринкових відно-син на основі ефективної політики підбору і розміщення кад-рів;

—        надання роботи звільненим працівникам на основі їх пере-розподілу між галузями виробництва і сферами економіки з використанням механізму перепідготовки, перекваліфікації і навчання;

—        встановлення розміру і виплати дотацій, надання пільг та ін-ших компенсацій тимчасово непрацюючим працівникам;

—        компенсацію населенню витрат, пов’язаних з ростом цін на то-вари та послуги;

—        індексацію фіксованих доходів населення з урахуванням рос-ту споживчих цін; прив’язку доходів зайнятих в матеріальній сфері до ефективності виробництва.

Особливе місце в системі означених заходів займає індексація до-ходів населення.

Метою індексації являється підтримання раніше встановленого рівня доходів після зміни індексу вартості життя.

Індексація в Україні здійснювалась у відповідності із Законом України «Про індексацію грошових доходів населення». Індекса-ція — це встановлений державою механізм підвищення доходів гро-мадян, який дає можливість частково або повністю компенсувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг. Іншими словами, це до-плата громадянам до отриманих доходів. Згідно названого Закону ін-дексації підлягають грошові доходи громадян, отримані ними в грив-нях на території України, які не є разовими. Це:

—        оплата праці за виконану роботу у відповідності з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками;

—        доплати, надбавки, премії, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством;

—        інші компенсаційні виплати, які мають постійний характер.

Розділ 7. Заробітна плата як важлива ланка системи соціально-трудових відносин