5.3. Організація робочих місць і трудових колективів


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 

Загрузка...

Важливим елементом організації праці на підприємстві є органі-зація робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високоефективної праці при найменших затратах фізичних зусиль і найменшому нервовому напруженні працівника.

Робоче місце — це первинна ланка виробництва, зона прикладан-ня праці одного або кількох виконавців, визначена на основі трудових та інших діючих норм і оснащена необхідними засобами для трудової діяльності. Робоче місце є частиною виробничо-технологічної струк-тури підприємства (організації), призначеної для виконання частки технологічного (виробничого) процесу. Воно, в свою чергу, визначає умови праці працівника (нормальні, важкі, шкідливі), режими праці і відпочинку, характер праці (різноманітний, монотонний і т.п.). Робо-чі місця класифікуються за різними ознаками (табл. 5).

Розділ 5. Організація праці

Таблиця 5

Класифікація робочих місць

 

Класифікаційні ознаки         Види робочих місць

За типом виробництва        Масові, серійні, одиничні

За кількістю працівників      Індивідуальні, колективні

За кількістю машин   Одноагрегатні, багатоагрегатні

За часом функціонування    Постійні, тимчасові

За умовами праці      Нормальні,з тяжкими умовами фі-зичної праці, із шкідливими умоіва-ми праці

За мірою спеціалізації           Спеціалізовані, універсальні, спеці-альні

За категорією працівників   Основних і допоміжних працівни-ків,службовців, керівників і спеціа-лістів і т.п.

За рівнем механізації Механізовані, автоматизовані, руч-ної роботи

На кожному виробництві робочі місця функціонують у тісному взаємозв’язку на основі досягнутого рівня розподілу і кооперації пра-ці, відповідно до прийнятої технології, створюючи при цьому тісно пов’язану сукупність або систему робочих місць. При оцінці робочих місць використовують відповідні показники, які відображають їхній техніко-технологічний, організаційний та соціально-економічний рі-вень порівняно з кращими зразками вітчизняної економіки. Зокрема, для забезпечення збалансованості робочих місць і наявних трудових ресурсів користуються системою обліку, атестації, раціоналізації і пла-нування робочих місць, розробляються баланси робочих місць та тру-дових ресурсів. В якості показників оцінки робочих місць використо-вуються такі як: кількість робочих місць, коефіцієнт укомплектування робочою силою, коефіцієнт організації робочих місць, коефіцієнт осна-щеності робочого місця, кількість місце-змін, річний фонд робочого часу і т.п. Наприклад, коефіцієнт організації робочих місць (Ко) вико-ристовується при оцінці відповідності типовим проектам наявної орга-нізації робочих місць у певному виробничому підрозділі підприємства:

Ко = Нт / Н,

Червінська Л. П., «Економіка праці»

де Нт — кількість місць, що відповідають типовим проектам;

Н — загальна кількість робочих місць на даній виробничій діль-ниці (в цеху, на підприємстві).

Оснащення робочого місця складається із сукупності засобів пра-ці, необхідних для виконання конкретних трудових функцій. Сюди відносять основне технологічне і допоміжне обладнання, організа-ційне оснащення (оргтехніка, засоби зв’язку і сигналізації тощо), технологічну оснастку (робочі та вимірювальні інструменти, запасні частини і т.п.), робочу документацію, засоби комунікації для подачі на робоче місце енергії, інформації, матеріалів, сировини та ін. Отже, коефіцієнт оснащеності робочого місця (Кор) характеризує ступінь фактичної оснащеності робочого місця технологічною оснасткою, ін-струментами, засобами, документацією тощо у порівнянні з вимога-ми, передбаченими технологічним процесом або проектом:

Кор = Іф / І,

де   Іф — фактична кількість одиниць технологічної оснастки, інстру-ментів, засобів тощо, що використовуються на робочих місцях;

І — кількість одиниць оснастки, інструментів тощо, передбачених для використання на тих самих робочих місцях за прийнятою техно-логією (проектом).

Рівень організації праці на конкретному робочому місці залежить також від якості його обслуговування, що передбачає своєчасне за-безпечення його всім необхідним, включаючи технологічне обслу-говування, регулярну подачу необхідних видів енергії, інформації, матеріалів, контроль якості роботи обладнання, транспортне та гос-подарське обслуговування.

Особливості використання робочих місць розкриває і таке поняття як «робоча зона». Під робочою зоною розуміють ту частину площі або території підприємства, на якій сконцентровані засоби виробництва або робочі місця. Розташування робочих місць в робочій зоні залежить від типу виробництва (масове, серійне, індивідуальне), рівня організації ви-робництва (конвеєр, потік тощо) та характеру технологічного процесу.

На кожному виробництві, залежно від його обсягів, спеціалізації, призначення, особливостей роботи та інших обставин функціонують виробничі (первинні), обслуговуючі та інші колективи: дільниці, лан-ки, загони, бригади, цехи, відділки тощо.

Розділ 5. Організація праці

Найпростішою організаційною структурою, яка часто використо-вується, наприклад, в сільськогосподарському виробництві, є ланка. В її складі немає ніяких організаційно оформлених груп виконавців, тому відсутня потреба у звільненому керівникові. Ланка виконує окремі технологічні операції в загальному комплексі робіт по вироб-ництву певного виду продукції і формується в складі 5–8 осіб працю-ючих певної професійної орієнтації.

В трудових колективах з великою чисельністю працівників форму-ються такі організаційні структури як виробничі бригади. Виробнича бригада — це первинний осередок трудового колективу підприємства, що об’єднує працівників, які виконують спільне виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за кінцеві результати своєї роботи.

На практиці зустрічаються різні види бригад залежно від: складу працівників (спеціалізовані, комплексні), охоплення робочого дня (змінні, наскрізні), ступеня розвитку госпрозрахункових відносин (госпрозрахункові, негоспрозрахункові), характеру виконання робіт (виробничі, обслуговуючі, творчі, виробничо-творчі).

Наприклад, створення, комплексних виробничих бригад і діль-ниць сприяє оптимальному використанню робочого часу, а, відпо-відно, скороченню чисельності зайнятих працівників, зниженню трудомісткості виробництва, ефективному використанню трудових та інших ресурсів. Бригадна форма організації праці також сприяє швидкому підвищенню кваліфікації працівників та освоєнню ними суміжних професій, зменшенню плинності кадрів і більш ефектив-ному використанню робочого часу, підвищенню зацікавленості у кінцевих результатах роботи. Останнє забезпечується внаслідок ха-рактерної для бригадної форми організації праці взаємозамінності, взаємодопомоги та взаємоконтролю працівників у процесі роботи.

Поряд з комплексними бригами в окремих випадках створю-ються спеціалізовані бригади, що складаються з працівників одного фаху. Але тут до виконання виробничих завдань нерідко доводиться залучати робітників кількох різних фахів відповідно до виробничої потреби. Тому комплексні бригади мають значні переваги у порів-нянні із спеціалізованими так як для них є характерним розподіл ро-біт згідно з професією, спеціальністю і кваліфікацією. При цьому вар-то розрізняти такі поняття як «професія» і «кваліфікація», які згідно до Міжнародної стандартної класифікації трактуються таким чином:

Червінська Л. П., «Економіка праці»

—        професія — здатність виконувати роботу, що вимагає від осо-би відповідної кваліфікації; кваліфікація визначається рівнем освіти та спеціалізацією, що відбиваються у спеціальності та є вузьким напрямом діяльності всередині професії.

—        кваліфікація — це ступінь і рівень підготовки робітника, його здатність виконувати завдання та обов’язки відповідної робо-ти; в дипломі спеціаліста або інших документах про профе-сійну підготовку кваліфікація визначається назвою професії (інженер-механік, економіст, токар і т.п.).

Ефективність роботи бригад залежить не тільки від підбору ка-дрів, рівня їх кваліфікації та спеціалізації робочих місць, а також і від сукупності об’єктивних і суб’єктивних чинників, умов праці, системи управління на підприємстві та інших факторів зовнішнього та вну-трішнього змісту. Отже, при виборі тієї чи іншої форми організації праці варто підходити зважено, з урахуванням конкретних економіч-них обґрунтувань.