Розділ 4. ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН 4.1. Правові засади та механізм соціального партнерства


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 

Загрузка...

Основними інструментами на основі яких здійснюється регулю-вання соціально-трудових відносин, є відповідні державні програми національного, регіонального, галузевого рівнів. Останні розробля-ються з урахуванням соціальних нормативів і індикаторів, які вико-ристовуються для формування мети і завдань програми та способів їх реалізації. Для регулювання соціально-трудових відносин держава застосовує як адміністративні (накази, інструкції, постанови та ін.), так і економічні (дотації, держзамовлення, фінансово-кредитні та по-даткові пільги і т.п.) та організаційні (створення інфраструктури, со-ціальних служб контролю за виконання програм) методи.

Основною формою і найпростішим методом регулювання соці-аль но-трудових відносин в ринкових умовах є соціальне партнерство.

Концепція соціального партнерства відображає ідеологію со-ціально орієнтованої ринкової економіки і передбачає взаємодію інституціональних одиниць (соціальних груп) на основі принципів співробітництва і компромісу. Тобто соціальне партнерство являєть-ся методом регулювання усіх громадських відносин, і перш за все — соціально-трудових.

Правовою основою соціального партнерства в Україні є наці-ональні та нормативні акти, які регулюють соціально-трудові від-носини. Це законодавство розроблялось на основі ратифікованих Україною конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП). У західних країнах світу для означення соціального партнер-ства використовують такі терміни як соціальний діалог і тристоронні консультації суб’єктів трудових відносин, трипартизм.

Формування правових засад соціального партнерства в Україні почалося з прийняття в 1991 році Закону України «Про зайнятість населення», в якому передбачено, що для підготовки погоджених

Червінська Л. П., «Економіка праці»

рішень щодо здійснення політики зайнятості створення координа-ційних комітетів сприяння зайнятості з представників профспілок, органів державного управління та підприємців. Першим органом соціального партнерства став Український координаційний комітет сприяння зайнятості населення — постійно діючий тристоронній ор-ган, утворений на громадських засадах.

Основними завданнями комітету є участь у розробці й удоско-наленні правової і нормативної бази функціонування ринків праці, в розробці програм зайнятості та джерел їх фінансування, координації зусиль господарських, профспілкових і державних органів щодо по-шуку шляхів запобігання безробіття та забезпечення соціального за-хисту працівників найманої праці тощо.

З метою розбудови системи соціального партнерства в 1993 році в Україні було створено Національну раду соціального партнерства (НРСП) — постійно діючий тристоронній орган, що діє на державно-му, галузевому (міжгалузевому) і територіальному рівнях.

Головною метою Національної ради соціального партнерства яв-ляється створення засад для формування основ нового менталітету і поведінки соціальних партнерів на всіх рівнях від національного до виробничого; проведення соціального діалогу, консультацій, пере-говорів, запобігання соціально-трудовим конфліктам та їх правове регулювання.

Наступним кроком розвитку соціального партнерства в Україні стало прийняття Закону України «Про колективні договори і угоди» (1993 р.), розробленого з частковим урахуванням міжнародного досві-ду, норм і положень конвенцій і рекомендацій Міжнародної організа-ції праці. Названим законом визначені сфери укладання колективних договорів і угод, суб’єкти переговорів, порядок ведення колективних переговорів і врегулювання розбіжностей, процедура підписання ко-лективних договорів і угод, відповідальність сторін та інші норми.

Подальшому розвитку системи соціального партнерства також сприяло прийняття у 1996 році Конституції України, яка визначила статус нашої держави як демократичної, соціальної і правової, вра-хування загальновизнаних міжнародних правових актів, прав, свобод та обов’язків людини й громадянина, чіткіше визначила функції дер-жави і органів влади, структурування організацій роботодавців, утво-рення й діяльність нових профспілок та інші соціально-економічні

Розділ 4.Особливості регулювання соціально-трудових відносин

чинники, які впливають на порядок укладання і виконання колек-тивних договорів і угод.

Механізм соціального партнерства характеризується постійним переговорним процесом, нормативно-правовим, організаційним та політико-ідеологічним забезпеченням, нормативним встановленням процедур узгодження інтересів, участю представників громадських об’єднань у розробці договорів і угод. За рівнем охоплення соціально трудових відносин можна виділити макро-, мезо- і мікроекономічний механізм соціального партнерства.

Основними елементами механізму соціального партнерства є:

—        постійний переговорний процес між представниками інститу-тів соціального партнерства, тобто профспілок, об’єднань ро-ботодавців (підприємців) та владних структур;

—        постійно діючі органи (тристоронні комісії) з регулювання соціально-трудових відносин;

—        встановлення і дотримання процедур узгодження інтересів і позицій сторін;

—        кодифікація відносин соціального партнерства в законах Укра-їни, нормативних документах органів державного управління;

—        системи контролю за виконанням ухвалених договорів і угод;

—        робота експертів партнерських відносин з аналізу стану та перспектив розвитку соціального партнерства.

В сучасних умовах в Україні система соціального партнерства систематично реалізується на основі проведення консультацій з питань формування і реалізації соціально-економічної політики, укладання угод з питань забезпечення зайнятості населення, вдо-сконалення організації праці, посилення ії мотивації, забезпечення соціальних гарантій на всіх рівнях. У рамках Генеральної Угоди між кабінетом міністрів України і профспілковими об’єднаннями щоро-ку укладається близько 70 галузевих і 27 регіональних угод, а також близько 55 тис. колективних договорів, що являється дієвою складо-вою механізму соціального партнерства.

Однак в цілому в Україні існуюча система соціального партнер-ства розвинена слабо. Останнє обумовлено нерозвиненістю елемен-тів її механізму, зокрема, правового, нормативного та організаційного забезпечення. Не чітко структуровані суб’єкти соціального партнер-ства, не чітко визначено їхній статус. Потребує поліпшення система

Червінська Л. П., «Економіка праці»

здійснення комплексного системного моніторингу стану соціально-трудових відносин на національному та інших рівнях, забезпечення на цій основі їх керованості. Не всі працівники охоплені колектив-ними договорами (лише близько 80% штатних працівників). Окрім того, ті колективні договори, які укладаються, нерідко мають фор-мальний характер. Не повною мірою використовуються можливості примирних процедур, що часто призводить до загострення багатьох проблем на рівні підприємств, страйків.