Розділ 3. ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ І БЕЗРОБІТТЯ 3.1. Соціально-економічна суть та види зайнятості


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 

Загрузка...

Економічна зайнятість розкриває такі важливі аспекти життє-діяльності людини як: її участь у суспільно корисній діяльності з виробництва матеріальних благ і послуг, забезпеченість людей кон-кретними робочими місцями, отримання винагороди за свою працю. Поряд з цим в процесі трудової зайнятості забезпечується вироб-ництво валового національного продукту, що сприяє економічному розвитку всього суспільства. Зайнятість відображає потреби людей не лише в розмірах отримуваних доходів, але і в самореалізації через суспільно корисну діяльність.

Отже, зайнятість — це досить важливе явище в розвитку будь-якої країни і суспільства в цілому. Вона розкриває не лише проблема-тику безробіття, але і такі важливі сторони трудової діяльності людей як: особливості використання праці, забезпечення відповідного рівня життя працюючого населення, задоволення потреб національної еко-номіки у робочій силі із врахуванням її кількості та якості, задово-лення професійних потреб працівників, у тому числі у професійній освіті, та підтриманні кваліфікації, ступінь соціальної підтримки у випадку безробіття тощо.

Зайнятість — це діяльність працездатних людей заради задово-лення особистих і суспільних потреб, що здійснюється відповідно до існуючих суспільно-економічних відносин.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» від-носини зайнятості в Україні ґрунтуються на наступних принципах:

— виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностя-ми до праці, заборона обов’язкової, примусової праці (крім випадків, спеціально встановлених законодавством). Даний принцип проголошує право людини працювати або не працю-вати, а якщо працювати, то лише там і скільки, як це визнача-ється лише за її вибором;

Розділ 3. Зайнятість населення і безробіття

— створення державою умов для реалізації права громадян на працю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлашту-ванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи згідно з Конституцією України.

Зайнятість можна класифікувати за багатьма ознаками.

За способом участі працівників в суспільній праці розрізняють зайнятість за наймом і самозайнятість (підприємницька діяльність).

За формами власності підприємств розрізняють зайнятість на державних, колективних, приватних, комунальних підприємствах.

За особливостями працевлаштування розрізняють формальну (офіційно зареєстровану згідно існуючого законодавства) і нефор-мальну (не зареєстровану). Прикладами неформальної зайнятості можуть бути: робота в особистому підсобному господарстві, що вклю-чає продаж виробленої продукції без реєстрації; тіньова діяльність на підприємствах тіньового сектору економіки тощо. Неформальна за-йнятість у вітчизняній економіці породжується внаслідок відсутності достатньої кількості робочих місць та слабкої соціальної підтримки безробітних. Складна ситуація в державі змушує населення погоджу-ватись на будь-які робочі місця, без будь-якого соціального захисту і соціальних гарантій.

При цьому неформальна зайнятість відрізняється від формальної певними негативними моментами: відсутність офіційної реєстрації діяльності; превалювання самозайнятості; низька капіталоозброє-ність праці, застарілі і шкідливі технології; легкий доступ для на-йманців, відсутність перешкод; відсутність гарантії доходів,безправ’я працівників; можливий контроль діяльності з боку кримінальних структур.

Неформальна сфера зайнятості, через низький рівень оплати пра-ці в країні, часто використовуються працівниками не лише в якості основної роботи, але і як додаткове джерело доходів, в якості роботи за сумісництвом.

Також можна виділити різні види зайнятості залежно від форми організації праці, а саме: стандартну і нестандартну. Стандартна від-різняється стабільністю трудових відносин, стаціонарністю робочого місця, повною нормою робочого часу, а нестандартна має протилеж-ні ознаки : нестабільність трудових відносин, нестаціонарність робо-чого місця, неповна норма робочого часу. Остання проявляється у

Червінська Л. П., «Економіка праці»

вигляді роботи вдома, вторинної зайнятості (сумісництво), роботи за тимчасовими контрактами тощо.

В якості одного з різновидів нестандартної зайнятості можна на-звати нетоварну зайнятість, яка означає всі види неоплачуваної ро-боти, результати якої споживаються самими працівниками або чле-нами їх сімей. Сюди відноситься робота в особистому підсобному та домашньому господарстві, виконання сім’єю тих видів робіт, які при нормальному рівні доходів вважаються платними послугами (ре-монтні роботи, перукарські послуги і т.п.).

Зайнятість у нетоварному і неформальному секторі має свої про-блеми, що пов’язані з порушенням норм законодавства про працю (щодо безпеки, тривалості, тяжкості, шкідливості, використання ди-тячої праці і т.п.); соціальною незахищеністю працівників на випадок втрати роботи, травматизму,захворювання, старості; несплатою дер-жавних податків.

В якості основних видів зайнятості розрізнять повну, продуктив-ну, раціональну і ефективну.

Повна зайнятість в ринковій економіці полягає не в максималь-ному залучені до роботи всіх працездатних осіб, що було характер-ним для соціалістичної системи господарювання, а в достатності ро-бочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Такий підхід забезпечує певний соціальний захист населення і разом з тим сприяє більш ефективному використанню трудових ресурсів.

Продуктивна зайнятість характеризується як економічно до-цільна, вигідна та означає перевищення економічних вигід отрима-них в результаті названої зайнятості порівняно з витратами на орга-нізацію цієї роботи.

Раціональна зайнятість — це одночасно і економічно, і соціаль-но доцільна діяльність. А повну зайнятість, що водночас відповідає вимогам раціональності називають ефективною зайнятістю.

Економічно активне населення згідно з концепцією робочої сили — це населення обох статей віком 15–70 років, яке протягом пев-ного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. Економічно активними вважаються особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить доход (зайняті) та безробітні.

Наприклад, у 2006 році населення працездатного віку за еконо-мічною активністю поділялось таким чином (табл. 4).

Розділ 3. Зайнятість населення і безробіття

Таблиця 4

Поділ населення України за економічною активністю

 

Види   2006 р.

Економічно активне населення      22245,4

Зайняті           20730,4

Безробітні       1515,0

Економічно неактивне населення  13542,1