2.2. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 

загрузка...

Одне з найважливіших завдань контролінгу — управління прибутком підприємства, тому в ракурсі уваги контролінгу зна-ходяться затрати: їх види, місця виникнення і принципи управ-ління ними. Отже найважливішими об’єктами контролінгу є «за-трати» і «центри відповідальності».

Приймаючи рішення, керівник повинен уявляти собі всі його наслідки. Щоб прийняти правильне рішення, керівнику важливо знати, які затрати і вигоди воно за собою потягне.

З метою більш детального пізнання досліджуваних об’є-ктів, основним з яких є затрати, використовується метод кла-сифікації.

Класифікація затрат — це поділ їх на класи на основі певних загальних ознак об’єктів і закономірних зв’язків між ними. При цьому чим більше виділено ознак класифікації, тим вищий сту-пінь пізнання об’єктів.

Економічно обґрунтована класифікація затрат є важливою пе-редумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу виробничих затрат, калькулювання собівартості продук-ції та ефективного управління затратами.

Класифікація затрат на виробництво, як об’єкт пізнання, детально досліджена як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі.

У даний час нараховується близько двох десятків групувань затрат за різними класифікаційними ознаками. Узагальнення цих затрат подано у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО

Ознака класифікації Види затрат

; 2

За кількістю випущеної продукції Загальні, витрати на одиницю продукції

За ступенем однорідності Прості (одноелементні), комплексні

За способом включення у собівартість продукції Прямі, непрямі

За періодичністю виникнення (календар-ними періодами) Поточні, одноразові, періодичні

За місцем виникнення Цехові, дільничні, бригадні, службові тощо

За обсягом виробництва Постійні (умовно-постійні), змінні

За економічним змістом Витрати предметів праці, засобів праці, самої праці

За видами виробництва Витрати основного виробництва, допо-міжних, другорядних (підсобних) та об-слуговуючих виробництв і господарств

За відношенням до технологічного процесу Основні, накладні

За видами діяльності Витрати основної діяльності (операцій-ної), фінансової діяльності, інвестиційної діяльності

Згідно з роллю у процесі виробництва Виробничі, невиробничі

За фазами кругообігу засобів Постачально-заготівельні, виробничі, збутові

За ступенем готовності продукції (від-ношенням до кінцевого продукту) Витрати в незавершеному виробництві, на товарний випуск

За охопленням плануванням Планові, позапланові

За охопленням нормуванням Нормовані, ненормовані

За доцільністю Продуктивні, непродуктивні

Залежно від об’єкту управління У місцях виникнення, в центрах затрат, у центрах відповідальності

Залежно від діяльності підприємства Залежні, незалежні

За економічними елементами Матеріальні затрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати

За калькуляційними статтями

Залежно від галузі національної економіки

Охарактеризуємо дещо детальніше деякі з цих затрат.

Загальні витрати — це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їх сума залежить від тривалості періоду і кількос-ті виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або сері-ями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Елементні (одноелементні) витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціаль-ні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати.

Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють декі-лька елементів витрат. Їх групують за економічним призначен-ням при калькулюванні та організації внутрішнього економічно-го управління. Наприклад, витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські (адмініс-тративні) витрати, втрати від браку тощо.

Прямі витрати безпосередньо пов’язані з виготовленням пе-вного різновиду продукції і можуть бути віднесені на її одиницю прямо. Якщо виготовляється один різновид продукції, усі витра-ти — прямі. До прямих витрат належать прямі матеріальні витра-ти, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати, які можуть бути віднесені до конкретного об’єкта витрат.

У деяких випадках певні види матеріалів, які є частиною виго-товленої продукції, не включають до складу прямих витрат. Прикладом таких матеріалів є цвяхи у виробництві меблів, нитки у пошитті одягу тощо. Такі матеріали розглядають як допоміжні (непрямі) і, виходячи з принципу економічної доцільності, вклю-чають до складу виробничих накладних витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробі-тну плату та інші виплати робітникам, зайнятим виготовленням продукції, виконанням робіт або наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал тощо) і заробітну плату ро-бітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата часу простою, додаткові виплати тощо), включають до складу виробничих накладних витрат.

До складу інших прямих витрат включають усі інші виробни-чі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, орендна плата, амортизація тощо.

Непрямі витрати не можна безпосередньо віднести на окремі різновиди продукції, бо вони пов’язані з виготовленням різних виробів (зарплата обслуговуючого і управлінського персоналу, утримання і експлуатація будівель, споруд, машин тощо).

Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалі-зації виробництва, його організаційної структури, методів норму-вання і обліку. Віднесення витрат до прямих або непрямих зале-жить від того, що є об’єктом витрат. Наприклад, амортизація верстатів та опалення цеху є прямими витратами цього цеху, але є непрямими витратами для окремих видів продукції, що вигото-вляються у цьому цеху.

Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.

Поточні, тобто постійні, звичайні витрати — це витрати, у яких періодичність менша, ніж місяць.

Одноразові, тобто однократні, — це витрати, що змінюються періодично (періодичність більша, ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

За місцем виникнення витрати на виробництво поділяються за цехами, дільницями, бригадами, службами та іншими адміністра-тивно відокремленими структурними підрозділами виробництв.

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне, допоміжне, другорядне (підсобне) та обслуговуючі виробництва і господарства.

До основного виробництва належать цехи, дільниці, бригади, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції чи ви-конанні робіт.

Допоміжні виробництва призначені для обслуговування під-розділів основного виробництва: виконання робіт по ремонту ос-новних засобів забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування і техніки, різними видами енергії, транспортними та іншими послугами. До них належать ремонтні цехи, експериментальні, транспортні та інші підрозділи.

Другорядні (підсобні) виробництва покликані підсобляти ос-новне виробництво різними матеріальними ресурсами та послу-гами. До них належать колірні майстерні, енергосилові господар-ства, кар’єри, котельні тощо.

Витрати основного внробннцтва, допоміжннх і другорядннх робіт, є виробничими витратами основної діяльності підприємств

більш поширеними серед них є ДИТЯЧ1 ДОШКІЛЬНІ заклади, спор-тнвн! снорудн (тешсш кортн, плавальш басейнн, волейбольш майданчики тощо), заклади культури, будинки відпочинку, оздорови! таборн.

Для кожного з вищеперелічених видів виробництв властиві свої витрати, які різняться одні від шших своїм змістом, структу-

Постійні витрати — це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) виходу продукщї істотно не змшю-

П&иЛп£п| е пТстійними ве^нами'тільки протягом короткострокового перюду, коли немае можливості збільшити чи

постійною. До постійних належать витрати на утримання і екс-

тотно змшюються внаслщок змши обсяпв виробництва, тому їх називають умовно-постшними.

Змінні витрати залежать від обсягу виробництва і змшюються у зв’язку з його коливаннями, тому не завжди між затратами і обсягом виробництва простежується чітка функцюнальна залеж-ність.

Для того щоб видшити ПОСТ1ЙН11 змшні затрата, необидно ви-

— період часу, коли виникають затрата; від обсягу виробництва. Найбільш характерними прикладами

пропорційних затрат можуть бути основна заробітна плата, вар-тість комплектуючих виробів і, в більшості випадків, витрачання сировини і основних матеріалів.

Прогресуючі витрати ростуть швидше, ніж обсяг виробницт-ва (оплата праці при відрядно-прогресивній системі, а інколи це втрати від браку, який виникає через прагнення будь-що збіль-шити випуск продукції, навіть погіршуючи якість).

Дигресивні витрати зростають повільніше, ніж обсяг вироб-ництва. Прикладом їх є витрати на технологічну енергію і пали-во, на поточний ремонт виробничого устаткування.

Регресивні витрати знижуються при зростанні обсягу вироб-ництва, наприклад, постійні витрати на одиницю продукції. Чим більше випущено продукції, тим менші витрати на одиницю про-дукції.

Стрибкоподібні витрати характерні для випадків, коли в сторону підвищення чи зниження переглядаються відпускні ціни на сировину і матеріали, комплектуючі вироби.

Реманентні витрати називаються так тому, що, швидко зрос-таючи при збільшенні обсягу виробництва, вони набагато повіль-ніше знижуються при його скороченні.

Гнучкі витрати «поводяться» по-різному при різних обсягах виробництва, в окремих випадках виступаючи в якості пропор-ційних, прогресуючих чи ж дигресивних.

Змішані — це затрати, які змінюються при зміні обсягу ви-робництва, але на відміну від змінних затрат не в прямій про-порції (тобто містять в собі постійну та змінну складові). Прикладом такого роду витрат можуть бути затрати на електроенергію.

Одні і ті ж затрати можуть розглядатися по-різному: по-стійні стосовно всього обсягу виробництва витрати стають ре-гресивними щодо одиниці продукції. Змінні стосовно всієї продукції стають постійними, якщо беруться в розрахунку на один виріб.

Поділ витрат на постійні і змінні дозволяє аналізувати залеж-ність витрат і прибутку від обсягу виробництва при виборі варіа-нтів проектних і планових рішень.

З метою планування і контролю затрати можна розділити на три групи залежно від ступеня урегульованості, зокрема на по-вністю, частково і слабо регульовані.

Єдину методику класифікації затрат за даною ознакою розро-бити неможливо. Існує лише загальний підхід. Ступінь урегульо-ваності затрат залежить від специфіки конкретного підприємства

і працюючих на ньому людей, а тому завжди носить суб’є-ктивний характер. Він буде різним залежно від умов:

— тривалості періоду часу (в довгостроковому періоді з’являється можливість впливати на ці затрати, а в короткостро-ковому періоді ці витрати будуть слабо регульованими);

— повноважень особи, яка приймає рішення (певні види затрат на рівні начальника цеху чи іншого виробничого підрозділу можуть виявитися регульованими, а на рівні керівника підприємства — ні).

Тому класифікація затрат за ступенем урегульованості на під-приємствах використовується в поєднанні із поділом на центри відповідальності.

З метою аналізу розрізняють затрати минулого, поточного та май-бутнього періодів, а також розмежовують їх за носіями, відокремлю-ючи затрати на конкретний виріб від затрат на окремі групи виробів (робіт, послуг) і затрат, які належать до всіх виробів (робіт і послуг).

Можливі й інші групування залежно від потреб конкретного підприємства, наприклад, за економічними видами діяльності підприємства тощо.

Класифікація витрат за статтями калькуляції та економічними елементами має надзвичайно велике значення для діяльності під-приємств і організацій.

Під елементами затрат розуміють перелік однорідних витрат у грошовому виразі за їх видами. Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції. Одні витрати показують за їх видами (елементами), інші — за комплекс-ними статтями і включають кілька елементів. При цьому один еле-мент витрат можна формувати за кількома статтями калькуляції.

Класифікація затрат на виробництво за економічними елемен-тами дозволяє визначити, що саме витрачається на виробництво продукції і якої вартості. За економічними елементами склада-ється кошторис затрат на виробництво, тобто перелік усіх затрат у грошовому виразі.

Питома вага того чи іншого елемента затрат в їх загальній су-мі характеризує якісні зміни затрат на виробництво, що відбулися за відповідний період.

Класифікація затрат за економічними елементами має велике практичне значення для визначення величини матеріальних, тру-дових і грошових ресурсів, що використовуються підприємством при виконанні програми виробництва продукції і її реалізації, а також для формування інформації для вищих рівнів управління (для визначення сукупного суспільного продукту, національного доходу, складання балансів грошових доходів і витрат тощо).

До складу економічних елементів належать такі витрати:

— матеріальні витрати;

— витрати на оплату праці;

— відрахування на соціальні заходи;

— амортизація;

— інші операційні витрати.

Однак при всій своїй важливості поелементне групування затрат на виробництво не може задовольнити потреби підприємст-ва у здійсненні контролю за величиною витрат щодо їх цільового призначення. У зв’язку з цим у плануванні, обліку і калькулю-ванні собівартості продукції затрати групуються також за каль-куляційними статтями.

Особливість групування витрат за статтями калькуляції зво-диться до наявності низки комплексних статей, що відсутні в групуванні затрат за економічними елементами.

Витрати, що об’єднуються в комплексні статті, у більшості випадків не можуть бути віднесені безпосередньо на конкретні види продукції, що й приводить до неточності визначення собі-вартості продукції.

Необхідність групування за калькуляційними статтями затрат визначається тим, що деякі статті затрат на виробництво є спеці-альними об’єктами планування.

Групування за калькуляційними статтями витрат дає змогу ви-значити їх роль у формуванні собівартості. Дані цього групуван-ня використовуються для розробки заходів щодо максимального скорочення питомої ваги витрат в собівартості продукції. Плану-вання і облік собівартості продукції за калькуляційними статтями витрат здійснюється для визначення планової і фактичної собіва-ртості окремих видів товарної продукції промислових підпри-ємств, обсягів будівельно-монтажних робіт підрядних будівель-но-монтажних організацій.

Для прикладу наведемо групування витрат за статтями у про-мисловості та будівництві, які рекомендуються відповідними Методичними рекомендаціями з формування собівартості:

У промисловості:

— Сировина та матеріали.

— Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, робо-ти і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та ор-ганізацій.

— Паливо й енергія на технологічні цілі.

— Зворотні відходи (вираховуються).

— Основна заробітна плата.

— Додаткова заробітна плата.

— Відрахування на соціальне страхування.

— Витрати на підготовку і освоєння виробництва.

— Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв та інші спеціальні витрати.

— Витрати на утримання і експлуатацію устаткування.

— Загальновиробничі витрати.

— Загальногосподарські витрати.

— Втрати від браку.

— Інші виробничі витрати.

— Попутна продукція (вираховується).

— Позавиробничі (комерційні) витрати.

У будівництві:

— Прямі матеріальні витрати.

— Прямі витрати на оплату праці.

— Відрахування на соціальні заходи.

— Експлуатація будівельних машин та механізмів.

— Інші прямі витрати.

— Загальновиробничі витрати.

Як ми бачимо, на відміну від класифікації витрат за всіма ін-шими ознаками (без класифікації за статтями), де вона є однако-вою для всіх галузей народногосподарського комплексу, класи-фікація витрат за статтями калькуляції різна в різних галузях цього комплексу. Зокрема, в промисловості цих груп витрат бі-льше, ніж в будівництві у 2,5 рази. Класифікація витрат за стат-тями складніша, ніж за елементами. Багато статей носить ком-плексний характер. Комплексними статтями витрат є витрати на підготовку і освоєння виробництва, на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі витрати, втрати від браку, зага-льногосподарські та інші виробничі витрати.

Вищенаведене групування витрат за калькуляційними стаття-ми у промисловості характерне для калькулювання повної собі-вартості продукції (робіт, послуг). Номенклатура ж витрат виро-бничої собівартості продукції (робіт, послуг) за статтями калькуляції не містить в собі витрат періоду і у зв’язку з цим є дещо вкороченою. Так, типова номенклатура статей калькуляції виробничої собівартості у промисловості налічує такі статті:

Сировина та матеріали.

Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та органі-зацій.

Паливо й енергія на технологічні цілі.

Зворотні відходи (вираховуються).

Основна заробітна плата.

Додаткова заробітна плата.

Відрахування на соціальні заходи.

Витрати на утримання і експлуатацію устаткування.

Загальновиробничі витрати.

Втрати від браку.

Інші виробничі витрати.

Попутна продукція (вираховується).

До наведеної вище типової номенклатури статей калькуля-ції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особли-востей техніки, технології та організації виробництва відпові-дної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об’єднувати кілька типових статей кальку-ляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.

Зокрема, для хімічної, металургійної галузей промисловості даний перелік статей калькуляції доповнюється статтями «Попу-тний видобуток», «Напівфабрикати власного виробництва»; для нафтохімічної, деревообробної галузей промисловості із наведе-ного вище переліку статей калькуляції не використовується стат-тя «Попутна продукція».

Слід зазначити, що існуюча класифікація затрат за калькуля-ційними статтями має певні недоліки. Так, дана класифікація не забезпечує чіткого розмежування відображення прямих затрат від непрямих, основних затрат від накладних, умовно-постійних від умовно-змінних.

В умовах ринку змінюється не лише абсолютна величина, але й роль окремих складників собівартості продукції, у зв’язку з чим повинна змінюватись і номенклатура статей калькуляції. На жаль, на практиці справа складається інакше. Існуюча класифіка-ція затрат, яка використовується у вітчизняному обліку, підпо-рядковується одній меті — забезпеченню достовірності обчис-лення собівартості продукції, що не відповідає процесу прийняття управлінських рішень.

Класифікація затрат за статтями калькуляції також не врахо-вує в належній мірі призначення і функціональної ролі окремих видів затрат, не передбачає їх узагальнення за факторами, що безпосередньо визначають виробничий процес. Натомість пропо-нується групування затрат за факторами виробництва: на органі-зацію, обслуговування і управління, яке вважається найбільш вдалим і практично здійсненним.

Таке групування затрат, на думку деяких авторів, «дозволило б управляти собівартістю продукції як системою затрат, обумов-леною виробничим споживанням предметів праці, засобів праці і витрат, пов’язаних з використанням робочої сили, і визначати за-трати за центрами відповідальності.

Крім того, групування затрат необхідно будувати так, щоб во-но відображало не лише розміри певних видів витрат але, перш за все, охоплювало вартісний обсяг споживання конкретних видів ресурсів за факторами, що визначають виробничий процес, орга-нізацію виробництва і управління» [34, с. 43].

Класифікація затрат, побудована згідно з виробничими факторами і з урахуванням їх призначення, на думку Ластовецько-го В. Є., повинна забезпечити надійну базу для нормування, пла-нування, обліку затрат і калькулювання собівартості продукції, аналізу і контролю затрат і визначення впливу кожного із факто-рів на собівартість продукції в цілому і питомої ваги кожної із них на собівартість одиниці продукції.

Існуюча і використовувана в практиці роботи вітчизняних підприємств і організацій класифікація витрат не повністю відпо-відає вимогам ринкової економіки. Зокрема, відсутній поділ ви-трат стосовно прийняття управлінських рішень, що є надзвичай-но актуальним в сучасних умовах господарювання. Доцільно, на нашу думку, використати класифікацію витрат західних фірм, яка показана на рис. 2.1.

Коротко охарактеризуємо витрати, про які не зазначалося вище.

Вичерпані (спожиті) витрати — це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отри-мання доходу звітного періоду. У свою чергу не вичерпані (не спожиті) витрати — це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходів або іншої вигоди в майбутніх періодах.

Невичерпні витрати відображаються в активі балансу, а ви-черпні — у звіті про фінансові результати.

На практиці не всі витрати, що відносяться до звітного кальку-ляційного періоду (вичерпні витрати), безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів, Тому для ви-значення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів) та витрати періоду.

Витрати на продукцію — це витрати, які безпосередньо пов’язані з виробництвом, продажем або з придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до них належать усі витрати, пов’язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість. До таких витрат належать: сировина і ма-теріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від неї, амортизація устаткування тощо.

Класифікація витрат

I

Напрямок

Оцінка запасів та визначення фінансового результату

Вичерпні та невичерпні

Витрати на продукцію та витрати періоду

Прямі та непрямі

Основні та накладні

Прийняття рішень

Релевантні та нерелевантні

Постійні та змінні

Маржинальні та середні

Дійсні та можливі

Контроль виконання

Контрольовані і неконтрольовані

Рис. 2.1. Класифікація витрат

На торговельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду — це витрати, що не включаються у собівар-тість запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Підприємства, що виробляють продукцію, до таких витрат відносять витрати на здійснення усіх інших функцій (управління, маркетинг, розробки тощо) вартісного ланцюжка.

На торговельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу.

На підприємствах виробничої сфери витрати, які відносяться на собівартість продукції, називають виробничими витратами, а витрати періоду — витратами діяльності.

У більш деталізованому вигляді виробничі витрати та витрати діяльності наведені у табл. 2.2.

СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦП ТА ВИТРАТИ ПЕРІОДУ

Таблиця 2.2

Виробничі витрати або виробнича собівартість

прямі матеріали

пряма зарплата

загальновиробничі витрати

інпіі прямі витрати

Витрати періоду

Адміністративні витрати

Витрати на збут

Інші операційні витрати

загальні корпоративні витрати (організа-ційні витрати, витрати на проведения річ-них зборів, представницькі витрати тощо);

— витрати на службові відрядження та утри-мання апарату управління підприємства та іншого загальногосподарського персоналу;

— витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення (опе-раційна оренда, страхування майна, амор-тизація, ремонт, опалення, освітлення, во-допостачання, водовідведення, охорона);

— винагороди за професійні послуги (юри-дичні, аудитор-ські, з оцінки майна тощо);

— витрати на зв'язок (поштовий, телегра-фний, теле-фонний, телекс, факс тощо);

— амортизація нематеріальних активів загальногосподарсько-го призначення;

— витрати на врегулювання спорів у судових органах;

— податки, збори та інші передбачені за-конодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів і обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівар-тості продукції, робіт, послуг);

— плата за розрахунково-касове обслу-говування та інші послуги банків;

— інші витрати загальногоспо-дарського призначення.

— витрати пакувальних матеріалів для упаковки готової продукції;

— витрати на ремонт тари;

— оплата праці і комісійні винагороди продавцям, торговим агентам і робітникам підрозділів, що забезпечують збут;

— витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

— витрати на передпродажну підготовку товарів;

— витрати на відрядження робітників, за-йнятих

збутом;

— витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

— витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням відповідно до умов договору поставки;

— витрати на гарантійний ремонт та гара-нтійне обслуговування;

— інші витрати, пов'язані зі збутом.

— витрати на дослідження та розробки від-повідно до Положения (стандарту) бухгал-терського обліку 8 «Нематеріальні активи»;

— собівартість реалізованої іноземної валюта, яка для цілей бухгалтерського обліку визначаєгься шляхом перерахунку інозем-ної валюти в грошову одиницю України за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти плюс витрати, пов'язані з продажей іноземної валюти;

— собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їхньої облікової вар-тості і витрат, пов'язаних з їх реалізацією;

— сума безнадійної дебіторської заборгова-ності та відрахування до резерву сумнівних боргів;

— втрати від операційної курсової різни-ці (тобто від зміни курсу валюти за опе-раціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною (основною) дія-льністю підприємства;

— втрати від знецінювання запасів;

— нестачі і втрати від псування цінностей;

— визнані штрафи, пені, неустойки;

— витрати на виплату матеріальної до-помоги, на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

— інші витрати операційної діяльності.

Виробничі витрати, пов’язані з безпосереднім перетворенням сировини і матеріалів на готову продукцію за допомогою праці виробничих робітників з використанням виробничого устатку-вання, називають основними.

Основні витрати — це сукупність прямих витрат на вироб-ництво продукції. Вони поділяються на три групи: прямі мате-ріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

Виробничі накладні витрати — це витрати, пов’язані з про-цесом виробництва, які не можуть бути віднесені до певних ви-робів економічно можливим шляхом.

Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу, (непряма зарплата), витрати на утри-мання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, орендна плата, оплата комунальних послуг тощо).

Виробничі накладні (загальновиробничі) витрати розподіля-ються між виробами пропорційно до вибраної бази.

Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розріз-няти релевантні та нерелевантні витрати.

Релевантні — це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття рішень.

Нерелевантні — це витрати, що не залежать від прийняття рішень.

Наприклад, розглядається питання — придбати новий верстат чи взяти його в оренду. У цьому випадку вартість верстата та орендна плата є релевантними витратами, на відміну від вартості витрачених на його обслуговування мастильних матеріалів, ви-трат на заробітну плату обслуговуючого персоналу, які є нереле-вантними витратами, оскільки вони матимуть місце в обох випа-дках.

Різницю між витратами, які виникають при прийнятті альтер-нативних рішень, називають диференційними витратами.

У нашому прикладі диференційні витрати — це різниця між вартістю верстата і сумою орендної плати за період його експлу-атації.

Релевантними (значними, суттєвими) можна вважати тільки такі майбутні затрати, які зміняться в результаті прийнятого рі-шення. При визначенні релевантних затрат слід враховувати без-поворотні і тимчасові затрати.

Безповоротні затрати, тобто затрати минулих періодів, які ви-никли в результаті раніше прийнятого рішення, не є суттєвими для прийняття управлінських рішень.

Приклад: На будівництво нового виробничого корпусу витрачено 13 млн грн і вже зараз очевидно, що для його введення в експлуатацію потрібно витратити ще 12 млн грн. Дохід від реалізації продукції, яка буде виготовлятись у ньому, в найближчі 5 років складе 23 млн грн.

Запитання: чи слід продовжувати будівництво?

З метою отримання відповіді на вказане запитання необхідно здійснити аналіз альтернативних варіантів (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

АНАЛІЗ ВАРІАНТІВ

Варіанти Затрати, млн грн Дохід, млн грн Різниця, млн грн

А. Будівництво припинено 13 0 -13

Б. Будівництво продовжено 25 23 -2

Різниця (Б — А) 12 23 11

На витрачені 13 млн грн вплинути вже неможливо. Релевант-ними є тільки ті затрати і вигоди, на які можна вплинути сього-дні, тобто різниця затрат.

Дані наведеної таблиці наочно засвідчують, що необхідно у цьому випадку продовжувати будівництво, оскільки різниця між двома варіантами у сумі 11 млн грн на користь варіанту Б.

Мета класифікації затрат — виділити із загальної їх маси ре-левантну частину (частину, на яку можна вплинути в даний момент). Тому спосіб класифікації залежатиме від конкретного за-вдання, яке ставиться перед керівництвом. Отже, класифікація затрат повинна бути пов’язана зі специфікою конкретних завдань (табл. 2.4).

Тимчасові затрати (альтернативні затрати, втрачена ви-года) — затрати, які враховуються при прийнятті рішень, але в майбутньому їх бути не може. Вони виникають у випадку обме-ження ресурсів і є релевантними для прийняття рішень.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень, необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).

Дійсні (реальні) витрати — це витрати, які вимагають спла-ти грошей або витрачання інших активів. Вони відображаються в бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення.

Можливі витрати (втрати) — це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення.

Таблиця 2.4

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАТРАТ ЩОДО ЗАВДАНЬ ПІДПРИЄМСТВА

Питання, які стоять перед керівником Класифікація затрат

1. Як зміниться прибуток при оцінці зміни цін, затрат і обсягу виробництва?

2. Які наслідки будуть мати зміни структури випуску?

3. Яка оптимальна (найкраща) структура випус-ку?

4. Яким повинен бути обсяг виробництва?

5. Наскільки великий ризик і який «запас міц-ності»? За динамікою затрат від-носно обсягу випуску продукції:

— змінні;

— постійні;

— змішані.

1. Які затрати на виробництво в цілому?

2. Які затрати на виробництво даного виду про-дукції чи групи видів продукції?

3. Які затрати даного підрозділу? За можливістю віднесен-ня на конкретний об’єкт калькуляції (продукцію):

— прямі;

— непрямі.

1. Наскільки значні відхилення «план-факт» і чим вони викликані?

2. Хто відповідає за відхилення?

3. Чи є можливість фінансового маневру? У чо-му конкретні резерви економії? За ступенем урегульова-ності:

— повністю регульовані;

— частково регульовані;

— слабо регульовані (за-дані)

Наприклад, пщприємство розглядає альтернативу викорис-тання вільних обігових коштів: придбати цшні папери або комп’ютер і здати його в оренду.

У цьовіу разі релевантні витрати для наведених варіантів ста-новлять:

Дійсні витрати + Можливі витрати = Релевантні витрати

Втрати доходу від завдання Релевантні витрати комп’ютера в оренду для варіанта 1

ГПридбати комп'ютер і^ Вартість

Варіант 2 ^ ^^ „^ в оревду ^ комп>ютера

Втрати доходу Релевантні витрати від дивідендів для варіанта 2

Можливі витрати не відображають в облікових репстрах і бе-руть до увати тшьки в разі використання обмежених ресурсів.

Поділ витрат на постійні та змінні має досить суттєве значен-ня для управління витратами. У зв’язку з цим досить важливо на практиці підійти до розмежування їх на вказані групи. Проте процес цей не є простим, як здається на перший погляд. Склад-ність полягає у тому, що переважна більшість витрат є умовно-постійними та умовно-змінними або напівпостійними та напів-змінними.

Будь-які витрати відносяться до змінних витрат, якщо їх величина залежить від обсягу виробництва. У випадку відсутності такої залежності витрати носять назву постійних.

Постійні витрати поділяються на обов’язкові і дискреційні.

Обов’язкові витрати — це витрати номінальної потужності або, іншими словами, це заплановані накладні витрати, які могли б бути понесені підприємством чи організацією при нульовому обсязі ділових операцій. Сюди відносяться усі витрати, які необ-хідно здійснити, щоб бути у «готовності до роботи».

Дискреційні витрати виникають протягом визначеного пері-оду часу (тобто це періодичні витрати) в результаті конкретного стратегічного рішення, яке прийняте керівництвом організації. Вони не пов’язані з обсягами виробництва або збуту. Рівень таких витрат встановлюється рішенням організації; таким же рі-шенням вони можуть бути збільшені, скорочені або усунуті. Ти-повими прикладами дискреційних витрат є витрати на дослід-ження і розробки, вартість рекламних засобів і витрати на про-грами підвищення кваліфікації персоналу.

Маржинальні (граничні) витрати — це витрати на вироб-ництво додаткової одиниці продукції. Характерною особливістю їх є те, що вони знижуються в розрахунку на одиницю продукції зі збільшенням обсягів виробництва.

Середні витрати характеризують собою середній розмір ви-трат на виготовлення одиниці продукції, виконаної роботи чи на-даної послуги.

Залежно від ситуації менеджера можуть цікавити як маржина-льні, так і середні витрати. Наприклад, менеджер приватного ко-леджу може вивчати можливість додаткового набору, виходячи з маржинальних витрат, та розглядати середні витрати на методи-чне забезпечення студентів для складання бюджету.

Стосовно оцінки поведінки витрат, крім маржинальних і сере-дніх витрат, можна виділити ще й так звані інкрементні витра-ти. До них слід віднести витрати на додатковий обсяг продукції (робіт) після рівня, коли вони починають поводити себе як напів-змінні.

Скажшо, витрати на перших 50 одиниць продукщї складають 5,0 тис. гри, а иаступиих 25 одиииць - 2,0 тис. гри. Отже, мар-жиналып витрати иа одииицю иродукци в даиому вииадку стано-витимуть 80 гри, у той час як середні складатимуть 93,3 гри.

Длїкоитролю^яльиост! окремих тдрозД17в та оцш! робота їх керівників виділяють контрольовані та неконтрольовані ви-

Контрольовані витрати — це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив

мо Не еЗ^^н^лТа ин- нагГ^ "*' ™Р ™

" ^Г^и^^рольовани* вИтрэт з „озици начальника цеху с оРс„ов„, матер,аль„, внзра™ Ионовна зароена плата виробничих робітників, а неконтрольованих — амортизащя виробничого уста/кування.

Класифікащя витрат на контрольовані та неконтрольовані ле-жить в основі системи обліку за центрами відповідальності.

Досить своєчасною та аргументованою є запропонована вітчи-зняним науковцем Л. В. Нападовською класифікащя затрат зпд-но з щлями управлшня, яка наведена у табл. 2.5.

Таблиця 2.5

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАТРАТ СТОСОВНО МЕТИ ДОСЛІДЖЕННЯ [45, C. 140]

Ознака Види затрат Мета використання

1. За відношенням до виконавців Контрольовані і неконтрольовані З метою здійснення контролю за діяльністю виконавців

2. За відношенням до обсягу виробництва Змінні і постійні З метою оптимізації самого виробничого процесу та ана-лізу беззбитковості виробни-чого процесу (в системі облі-ку за змінними витратами)

3. За способом відне-сення на собівартість об’єктів Прямі і посередні Для визначення собівартості продукції і отриманого при-бутку (за повною собівартіс-тю)

4. За доцільністю ви-трачання Продуктивні і непродуктивні З метою контролю за економ-ним використанням ресурсів

Закінчення табл. 2.5

Ознака Види затрат Мета використання

5. За складом Фактичні, плано-ві, прогнозні З метою прогнозування та ре-гулювання затрат

6. Згідно з порядком віднесення затрат на період генерування прибутку На продукт, на період Для розрахунку окремих ви-трат і контролю за інвестиці-ями

7. Залежно від управ-лінського рішення Релевантні і не-релевантні З метою визначення впливу управлінського рішення на величину затрат

8. За місцем виникнен-ня затрат і центрами відповідальності Затрати на робо-чому місці, за-трати бригади, дільниці, цеху (переділу) З метою здійснення контролю за відповідальними особами за місцем виникнення затрат

9. За ступенем опосе-редкування Загальні, середні Для визначення загальних ви-трат і цін на окремі вироби

10. Залежно від терміну прийняття рішення Поточні та дов-гострокові З метою рішення коротко-строкових та довгострокових завдань

11. Залежно від того, чи враховують ці затрати для прийняття рішень Безповоротні та уявні З метою вибору оптимального із сукупності альтернатив-них рішень

12. Залежно від прийн-ятого рішення щодо за-вантаження виробни-чих потужностей Інкрементні та маржинальні за-трати і доходи З метою прийняття рішень щодо збільшення обсягу ви-робництва продукції

Запровадження в практику роботи вітчизняних підприємств і організацій запропонованих класифікацій витрат дасть змогу іс-тотно покращити групування виробничих затрат та пристосувати його до потреб ринкової економіки.

+1
загрузка...
Бібліотека для студента 9 из 10 на основе 24 оценок. 24 клиентских отзывов.
Книги Фінанси, Гуманітарія, Правовознавство