Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Розділ 3. Казначейська модель управління активами і пасивами банку : казначейство банку : Бібліотека для студентів

Розділ 3. Казначейська модель управління активами і пасивами банку


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 

магниевый скраб beletage

РУп = РУ{\ + і)г;

РУ РУ =------—,

(1 + г')в де РУ — поточна вартість умовно-грошового потоку;

і — процентна ставка;

п — кількість аналізованих періодів;

РУ — майбутня вартість умовно-грошового потоку.

Враховуючи взаемозв’язок процедур дисконтування і компаундування, а також той факт, що сьогодення є единою конкретною точкою на осі часу, а майбутне — не-скінченна безліч точок, то можна вважати, що облік чинника часу при аналізі умовно-грошових потоків здійснюється переважно за допомогою процедури дисконтування, визначаючи поточну вартість майбутніх умовно-грошових потоків.

Вирішивши питания щодо переваги на користь процедури дисконтування по від-ношенню до процедури компаундування, ми тут же упираемося в проблему вибору ставки дисконтування. У цій темі ми не розглядатимемо проблеми прогнозування конкретно'! величини ставки дисконтування. Спробуємо знайти відповіді лише на два запитання більш загального характеру:

• Ставки дисконтування за роках реалізації аналізованого проекту повинні бути різними чи єдиними?

• Ставки дисконтування для позитивних і негативних умовно-грошових потоків, пов’язаних з реалізацією аналізованого проекту в одній і тій самій точці простору і часу, повинні бути різними чи єдиними?

Відповідь на перше питания така.

Ринок капіталів зазнає, як і все в навколишньому світі, змін. Ці зміни відбува-ються постійно. Отже, природно змінюються і процентні ставки. Саме тому при використанні процедури дисконтування використовується не величини г=соп5г., а величина у, тобто ставка дисконтування за рік (. Чи можна при використанні процедури дисконтування не враховувати тимчасової структури процентних ставок? Так, для спрощення розрахунків можна використовувати поняття «прогнозований коридор» можливих значень у і отримати при цьому відповідний коридор значень у аналізованого показника, наприклад ИРУ. Ясно, що процедура побудови «прогнозо-ваних коридорів можливих значень у не дає можливості отримання точних результате. Разом з тим ЇЇ застосування значно спрощуе розрахунки. Таким чином, неважко помітити, що формули для порівняння варіантів інвестиційних витрат, у яких процедура дисконтування здійснюється на основі постійних процентних ставок г=соп§1;, є окремим випадком формул, у яких враховуеться тимчасова структура процентних ставок.

Відповідаючи на запитання, повинні бути різними чи єдиними ставки дисконтування для позитивних чи негативних умовно-грошових потоків в одній самій тій самій точці простору й часу, пов’язаних з реалізацією аналізованого проекту, можна стверджувати: так, повинні бути однаковими.

Перспективы використання технологій аналізу САР-розривів

Упродовж усієї історії банківської справи кредитні інститути і контролюючі ор-ганізації особливу увагу приділяли ранньому виявленню ситуацій, що призводять до

Казначейство банку

кризи ліквідності, а також розробленню механізмів, що дозволяють своєчасно вно-сити необхідні корективи до стратегії комерційного банку, щоб запобігти цій кризі.

Найбільш поширений метод оцінювання ліквідності — використання різних ко-ефіцієнтів, що показують співвідношення між активами і відповідними пасивами. Коефіцієнти ліквідності в більшості країн світу входять до складу обов’язкової звіт-ності. їхнє широке розповсюдження пояснюється насамперед простотою розрахунку і порівняльного аналізу. Проте вони все ж таки не в змозі повністю відобразити зміни в структурі активів і пасивів.

Примітивне прогнозування співвідношення активів і пасивів комерційного банку на основі вивчення динаміки коефіцієнтів ліквідності і подальшої екстраполяції отриманої тенденції далеко не завжди дає достовірний результат, оскільки для ство-рення повноцінної моделі діяльності банку необхідно враховувати, по-перше, осо-бливості розвитку всіх структурних складових, а по-друге — вплив зовнішніх чинни-ків: зміну облікової ставки, ймовірність відпливу грошових коштів і т.д. Необхідність широкого впровадження прогресивніших систем аналізу ліквідності і управління банківськими ризиками стала очевидною після кризи ліквідності 80 — початку 90-х років, що вразила ряд найбільших західних банків.

Свідченням підвищеної уваги до цього питания є безліч досліджень, які систе-матизують проблему і розглядають шляхи її рішення. Тут передусім слід виділити діяльність фахівців комітету Базеля з банківського нагляду, що випустили докумен-ти «Ргіпсіріез гог г.пе Мапа^етепг. оі 1пг.еге§1; Каг.е Шзк» (вересень 1997 р.) і «Зоипсі Ргасйсез гог Мапа§іп§ І^иісііїу іп Вапкіп§ Ог^апізагіопз» (лютий 2000 р.). У них змальована існуюча практика використання інструментів по управлінню ліквідністю і розривами процентних ставок, а також подано конкретні рекомендації щодо засто-сування їх у комерційних банках різної величини.

3 урахуванням відносної нестабільності українського ринку вітчизняні банки повинні приділяти серйозну увагу побудові точніших схем управління активами і пасивами. Існуючі зараз обов’язкові нормативи ліквідності оцінюють ситуацію в ко-мерційному банку дискретно і не дають повної картини. Нижче приведений огляд методів оцінювання розривів фінансових потоків, а також створених на їхній основі моделей управління цими потоками, які проранжовані за ступеней складності впровадження.

В ідеалі модель управління фінансовими потоками повинна відповідати на такі три запитання:

• У якій ситуації перебуває комерційний банк зараз?

• Куди комерційний банк прямує?

• Як він збирається досягти «пункту призначення»?

Іншими словами, модель повинна дати топ-менеджментові банку можливість по-бачити і проаналізувати альтернативні шляхи розвитку, вибравши з них оптималь-ний, згідно зі своїм уявленням про розвиток ринку. При цьому не слід чекати, що механізм візьме на себе всі управлінські функції, а заразом і відповідальність за ухва-лення рішень. Також треба пам’ятати, що ступінь складності і вартість моделі аналізу фінансових потоків мають відповідати можливостям комерційного банку.

Моделі аналізу розривів охоплюють три основні взаємозв’язані сфери:

• розрив ліквідності (короткостроковий фінансовий ризик);

• розрив процентних ставок (довгостроковий фінансовий ризик);

Розділ 3. Казначейська модель управління активами і пасивами банку

• валютний розрив.

Для оптимізації роботи комерційного банку необхідно управляти розривами так, щоб добитися максимальної ефективності вкладень при заданому рівні ризику.

Зупинимося на кожній з вищезазначених складових детальніше.

Аналіз розривів ліквідності

Щоб отримувати прибуток, комерційний банк повинен вкладати наявні в його розпорядженні ресурси в різні активи. Але якщо інвестиції становлять дуже велику частку його коштів, то комерційний банк ризикує виявитися неплатоспроможним, коли значна частина вкладників побажає забрати свої ресурси.

З іншого боку, якщо резерви, створені на випадок несподіваного відпливу капіта-лів, виявляться дуже об’ємними, знизиться банківський прибуток.

Таким чином, основне завдання управління розривом ліквідності — знайти той оптимальний стан системи, при якому досягається баланс між прагненням забезпе-чити максимальну ефективність вкладень і ризиком неплатоспроможності.

Не дивлячись на явну очевидність цього твердження, до цих пір керівництво деяких кредитних організацій дотримується помилкової думки, що управління лік-відністю зводиться лише до завдання не допустити падіння ліквідності до рівня, що приводить до порушення встановлених нормативів. При цьому величезні грошові резерви лежать без руху, приносячи тільки збитки, оскільки комерційний банк, залучивши кошти, в результаті своєї недалекоглядності не отримує за ними прибутку, необхідного для покриття витрат.

Іншою небезпечною політикою управління пасивами є систематичне погашення розривів за рахунок залучення додаткових коштів, внаслідок чого виникає ймовір-ність створення депозитної піраміди, яка рано чи пізно розділить долю всіх фінансо-вих пірамід.

Розрив завжди є різницею між активами і пасивами (включаючи позабалансові складові), розраховану наростаючим підсумком за термінами погашення на основі наявної таблиці термінів. Подібні таблиці рекомендується складати для коштів у всіх основних валютах, з якими працює комерційний банк.

Таким чином, в основі аналізу розривів ліквідності лежить калькуляція вхідних і вихідних фінансових потоків, і основні відмінності між вживаними в банках моделями лежать саме в методах калькуляції.

Усі методи можна розподілити на статичні й динамічні. Статичні методи при по-будові моделі виходять виключно із стану справ, що склався в комерційному банку в базисний момент часу, тоді як динамічні дають змогу прораховувати можливі зміни в майбутньому та їхні наслідки. Перевагою статичних методів є простота реалізації і обслуговування, а також їхня наочність. Динамічні моделі відзначаються більшою складністю, але вони допомагають істотно полегшити завдання менеджерів і підви-щити ефективність їхньої роботи, оскільки внаслідок впровадження моделей цього типу управління зосереджується не на рутинних проблемах, а на визначенні напря-мів зміни банківської політики у сфері регулювання фінансових потоків.

Перейдемо до огляду моделей у порядку зростання їхньої складності. Ця методика належить до найменш складних статичних моделей розриву ліквідності. Враховуючи, що форма GAP-розриву повинна бути наявною в кожному комерційному банку, впро-вадження методики не викликає особливої складності і в разі високої стабільності

Казначейство банку

ринкової ситуації і діяльності самого банку може дати вельми позитивний результат. До її недоліків можна зарахувати відсутність прогнозованої моделі, системи управлін-ня ризиками і усереднення підходу, тоді як розбіжності у сфері діяльності і масштабах різних банків часто потребують вибору напрямів поглибленого аналізу розривів лік-відності, що принципово відрізняються один від одного.

Наприклад, комерційний банк, що активно працює на ринку короткострокових кредитів, потребує докладного розрахунку розривів ліквідності на кожен день про-тягом якого-небудь нетривалого періоду (припустимо, 5 днів) і в не такому детальному — на триваліші терміни. Менш залежні від короткострокових тенденцій кредитно-фінансові установи повинні концентрувати особливу увагу на періоді від одного до трьох місяців (мал. 3.12).

Таким чином, відмінності в простих статичних моделях зводяться до підбору оптимальної для комерційного банку тимчасової шкали, а також лімітів на залишки ліквідних коштів.

Надалі базову статичну модель можна удосконалити, зробивши такі кроки:

• впровадження елементів управління ризиками. Облік можливостей несплати за кредитами, вимогам за наданими гарантіями і т.д.;

• прогноз частки коштів до запитання, якими комерційний банк може розпоряджа-тися в даний період. Ряд українських банків вирішують цю проблему довільним установленням лімітів, що далеко не завжди ефективно, оскільки не врахову-ються особливості клієнтури і ринкових тенденцій. Значно точніший результат дають системи аналізу клієнтської бази, засновані на структурному аналізі груп клієнтів. Питання створення такої системи за своєю обширністю і високим само-стійним значенням виходять за рамки цього огляду;

• уточнення «сходів» термінів платежів за рахунок використання елементів теорії ймовірності. Спираючись на досвід роботи комерційного банку, слід розрахову-вати ймовірність активації кредитної лінії, а також передчасного погашення ви-даних кредитів різними групами позичальників (це особливо актуально для тих банків, які спеціалізуються на видачі кредитів для придбання майна). Як спроще-на модель, іноді може застосовуватися система вагових коефіцієнтів для потоків платежів, що доводяться на різні терміни;

• облік впливу на грошові потоки поточної тенденції розвитку фінансових ринків;

• поступовий перехід від статичної моделі до динамічної шляхом впровадження окремих динамічних елементів, наприклад, опрацьовування різних сценаріїв роз-витку ринкової ситуації і обліку запланованих, але ще не укладених договорів. Для розрахунку статичної моделі фактично потрібний тільки автоматизований

фінансовий калькулятор, за допомогою якого оформляються у вигляді розподіленої за періодами таблиці грошові потоки, що вже існують у банківській звітності (зокре-ма, платежі за виданими кредитами).

Створення діючої динамічної моделі пов’язано з розробленням значно складні-шого обчислювального апарату, здатного описувати трансакції, які банк припускає провести в майбутньому, і оцінювати їхні можливі наслідки.

Найпростіша динамічна модель повинна прогнозувати фінансові потоки за умови постійності політики комерційного банку. При цьому слід виходити з практики укла-дення договорів, що мали місце протягом останніх 3–6 місяців. Щоб підвищити точність цієї моделі, її рекомендується доповнити декількома описаними нижче елементами.