Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
2.2. Управління активами банку : казначейство банку : Бібліотека для студентів

2.2. Управління активами банку


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 

магниевый скраб beletage

Стратегія управління активами переважала в міжнародній банківській практиці до 60-х років XX ст. Відповідно до такого підходу банкіри сприймали джерела фор-мування ресурсів — зобов’язання і капітал — як такі, що не залежать від банківської діяльності, а визначаються в основному можливостями і потребами клієнтів та акці-онерів банку.

Допускали, що розмір, види і структура зобов’язань, які могли залучити комер-ційні банки, зумовлювалися населенням. Останні ніби самі визначали кількісне спів-відношення між депозитами, внесками і поточними рахунками, які цілеспрямовано відкривалися в банку.

Ключова сфера ухвалення рішень керівництвом банку була пов’язана не із залу-ченням грошових коштів, а з розміщенням активів.

Управлінські рішення переважно стосувалися того, кому надавати обмежені об’єми наявних кредитних ресурсів і якими повинні бути умови позики.

Потреби ліквідності в такому підході задовольнялися за рахунок підтримки зна-чної частини активів у високоліквідній формі, придбання достатньої кількості дер-жавних цінних паперів, а також завдяки умілому управлінню кредитами.

Більшість банківських позик у такому разі повинні були бути короткострокови-ми або виданими на терміни, які відповідали сезонним потребам клієнтів, з рівномір-ним погашенням упродовж усього ділового циклу.

Розділ 2. Загальні принципи і методи управління ресурсами банку

Але на практиці банківський актив номер один — позики — не завжди відповідав цим вимогам, особливо коли економіка знаходилась на стадії занепаду. За цих умов було необхідно реструктуризувати деякі види кредитів (наприклад, пролонгацію), а також потрібно було знайти нові джерела грошових коштів, щоб підтримати ці кре-дити.

Переваги стратеги управління активами полягали у відносній простоті засто-сування, оскільки рішення ухвалюються лише щодо одного аспекту банківської ді-яльності — розміщення активів, а для управління ліквідністю застосовуються прості методи, які не потребують значних ресурсних витрат. Банк не мае потреби залучати висококваліфікований персонал, завдяки чому вдаеться скорочувати витрати на під-готовку і оплату роботи фахівців.

Такий підхід не максимізував прибутку банку. Адже, з одного боку, банк відмов-ляється від управління залученими ресурсами, а також і від впливу на їхню вартість.

3 іншого боку, значна частина банківських активів може перебувати у високо-ліквідній формі для підтримки достатнього рівня ліквідності, яка, у свою черту, приводить до зменшення доходів.

Стратегія управління активами мае свою логіку і в таких випадках, як, наприклад, в умовах жорсткого регулювання видів депозитних і недепозитних джерел грошових коштів і процентних ставок за ними. В Україні частина банків використовує вказаний підхід до управління частіше, ніж інші методи, що зумовлено низкою причин. До об’ективних причин можна віднести те, що доходи значної частини населения України істотно нижчі порівняно з багатьма іншими країнами Європи. Це не сприяє заощадженню грошей, а тільки звужує можливості банків щодо залучення грошових коштів. Банки вимушені працювати в умовах обмеженого об’єму кредитних ресурсів і, як наслідок, керувати банком через розміщення активів.

Для багатьох комерційних банків такий підхід простий і зрозумілий, а невисокий рівень кваліфікації банківських менеджерів не дозволяв застосовувати на практиці підходи до управління складніші, ніж управління активами.

У сучасних умовах все більше вітчизняних банків досягають тієї стадії розвитку, за якою саме концепція управління активами і пасивами стає однією з найбільш ак-туальних проблем управління.

Розглянемо теорію управління активами.

Як уже було сказано, до управління активами банку можна підійти з точки зору розгляду трьох різних теорій: теорії комерційних позик, теорії переміщення і теорії очікуваного доходу.

Теорія комерційних позик (ТНе ікеогу о£їке соттпегсіаі Іоап$)

Ця теорія започаткована англійською банківською практикою XVIII ст. Захис-ники цієї теорії стверджують, що комерційний банк зберігає свою ліквідність, поки його активи розміщені в короткострокові позики, що своєчасно погашаються в разі нормального стану ділової активності. Іншими словами, банкам слід фінансувати послідовні стадії руху товарів від виробництва до споживання. У наш час ці позики отримали б назву позик під товарні запаси або на поповнення оборотного капіталу. Впродовж майже всієї історії банківської справи вважалося, що банки не повинні кредитувати придбання цінних паперів, нерухомості, споживчих товарів або надава-ти довгострокові кредита сільському господарству.

Казначейство банку

Теорія комерційних позик була провідною банківською теорією в США з коло-ніальних часів до кінця 30-х років XX ст.

Наприклад, статут Нью-Йоркського банку, що відноситься до 1784 р., передба-чав, що термін дисконтування векселів «... настає щонеділі по четвергах, а векселі та інші зобов’язання, придбані для обліку, повинні бути передані до банку в середу вранці в пакеті на ім’я Уїльяма Сітона, скарбника. Облікова ставка в даний час ста-новить 6% річних; але до обліку не прийматимуться векселі з терміном понад 30 днів, так і векселі, пред’явлені до обліку зобов’язань, виданих раніше».

Основні принципи цієї теорії були зафіксовані в ранньому банківському законо-давстві, а її панування відображене в правилах Федерально'! резервно! системи США щодо переобліку векселів банків-членів. Комерційні або сільськогосподарські векселе прийняті для обліку, повинні бути забезпечені стандартною продукцією сільсько-го господарства або іншими матеріальними цінностями; термін векселів до моменту обліку не повинен перевищувати 90 днів, окрім сільськогосподарських векселів, тер-мін яких до моменту обліку може становити до дев’яти місяців.

Хоча теорія комерційних позик широко пропагувалася економістами, органами контролю і регулювання, її застосування банками на практиці не було таким строгим. Основним недоліком теорії було те, що вона не враховувала кредитних потреб еко-номіки, яка розвивається. Строге дотримання теорії забороняло банкам фінансувати розширення підприємств і устаткування, придбання будинків, худоби, землі. Нездат-ність банків задовольняти подібного роду потреби в кредиті виявилася важливим чинником у розвитку конкуруючих фінансових інститутів, таких як фінансові ком-пани споживчого кредиту, кредитні спілки тощо.

Ця теорія також не змогла врахувати відносної стабільності банківських внесків. Банківські внески можуть бути вилучені на вимогу, але навряд чи всі вкладники од-ночасно знімуть свої ресурси. Стабільність внесків дає банку змогу розміщувати ре-сурси на помірно тривалі терміни без втрат для ліквідності.

Далі, теорія виходила з того, що за нормального ходу справ усі позики будуть погашен! своечасно.

У періоди високої ділової активності торгові і промислові компанії не мають труднощів при погашенні своїх зобов’язань. Проте в періоди економічного спаду або фінансової паніки ланцюжок «готівка — товарні запаси — реалізація — дебітори по розрахунках — готівка» порушується, і компанії вкрай важко, а деколи й неможливо погасити банківську позику.

Останній недолік цієї теорії полягає в тому, що короткострокова комерційна по-зика забезпечує ліквідність в умовах нормального економічного розвитку, але не в умовах економічного спаду, коли ліквідні ресурси особливо необхідні. У ці періоди оборот товарних запасів і дебіторської заборгованості сповільнюється, і багатьом фірмам важко погасити позику при настанні її терміну. I якщо окремі банки можуть підтримувати ліквідність, розміщуючи ресурси в короткострокові позики, банківська система в цілому відчуває брак ліквідних коштів у важкі часи.

Теорія переміщення (Бкі/їаЬіШу ікеогу)

Теорія переміщення заснована на твердженні, що банк може бути ліквідним, якщо його активи можна перемістити або продати іншим кредиторам чи інвесторам за готівку. Якщо кредита не погашаються в строк, передані в забезпечення позики

Розділ 2. Загальні принципи і методи управління ресурсами банку

товароматеріальні цінності (наприклад, ринкові цінні папери) можуть бути продані на ринку за готівку; у разі потреби в коштах позики можуть бути рефінансовані в Центральному банку.

Таким чином, умовою покриття потреб окремого комерційного банку в ліквідних ресурсах є постійна наявність активів, які можна продати. Аналогічним чином бан-ківська система буде ліквідною, якщо Центральний банк вільно купуватиме пропо-новані для переобліку активи.

Ринкові цінні папери, що легко реалізуються, тривалий час розглядалися як пре-красне джерело ліквідних ресурсів. Такі цінні папери можна легко перетворити на готівку, тому на них часто посилаються як на резерви другої черги. Щоб забезпечити конвертацію без затримок і втрат, вторинні резерви повинні відповідати трьом вимо-гам: висока якість, короткий термін погашення та їхня реалізація. Вони повинні бути вільні від кредитного ризику і ризику зміни ринкових процентних ставок.

Відносно терміну погашення до активів, які використовуються як резерв ліквід-ності, не пред’являються певні вимоги, але загальним правилом буде: чим коротший термін, тим краще. Реалістичнішим вважається такий підхід, за якого дія ризику змі-ни номінальних ставок буде незначною.

Нормальним для включення першокласних цінних паперів, які легко реалізують-ся, в резерви другої черги багато банкірів вважають термін погашення за один рік і менше. Проте цей наближений орієнтир може змінюватися під впливом номінальних ставок грошового ринку. Якщо ж ставки схильні до сильних коливань або підвищу-ються, потрібно будуть папери з меншим терміном.

Умовам якості і швидкості реалізації відповідає цілий ряд видів цінних паперів. Найбільш відповідними для вторинних резервів є казначейські векселі, а також інші цінні папери уряду і його органів. Урядові облігації вважаються прийнятними, якщо близький термін їх погашення, оскільки ризик зміни номінальної норми відсотка тим менший, чим коротший термін.

Деякі першокласні короткострокові цінні папери приватного неурядового сектора також можуть використовуватися як вторинні резерви. До них належать бан-ківські акцепти і комерційні папери, що реалізуються на відкритому ринку. Банків-ський акцепт є траттою, що акцептується банком, з терміном платежу звичайно до 180 днів. Поява банківського акцепту пов’язана головним чином з фінансуванням міжнародної торгівлі, хоча він може бути і результатом фінансування звернення і складування товарів у внутрішній торгівлі. Ринок банківських акцептів відзнача-ється високою активністю, а самі папери прийнятні для переобліку у федеральних резервних банках.

Для резервів другої черги банки можуть купувати комерційні папери. Останні є векселями, що випускаються корпораціями на порівняно короткі терміни, звичайно не більше 4–6 місяців. Щоб займати гроші в такий спосіб, корпорація повинна во-лодіти дуже високою кредитоспроможністю. Векселі випускаються, як правило, на значні суми, оплачуються емітенту та індосуються без обмеження. При цьому вони стають документом на пред’явника і можуть передаватися з рук в руки без подальших індосаментів. Комерційні папери часто зберігаються в банку до закінчення терміну, хоча дилери можуть їх викупити за попередньою угодою.

Хоча теорія переміщення до певної міри обгрунтована, сотні банків, що слідували її вказівкам, не уникнули проблеми ліквідності в 20–30-ті роки. Деякі банки надмірно