АНАЛІЗ СОБІВДРТОСТІ, ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО, IРЕАЛІЗАЦІЮ ПРОДУКЦІЇ 11.1. Зміст, завдання та об’єкти аналізу собівартості продукції


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 

Загрузка...

Собівартість продукції є головним ціноутворюючим чинни-ком. Виживання суб'єкта господарювання в умовах конкуренції за-лежить від можливості підтримувати оптимальний рівень собівар-тості продукції. Вирішення цього завдання залежить від багатьох чинників, головним з яких є стратегія у своєму конкурентному се-редовищі й ефективність використання ресурсів. Відповідно до об-раної стратегії виробник належить до категорії з низькою собівар-тістю на масовому ринку або з добре зарекомендованими виробами в ролі гравця у середовищі ринку.

Якщо виробник належить до категорії працюючого на масовому ринку, то необхідно досягнути концентрації у собівартості. He ме-ншу увагу собівартості повинні приділити виробники, які працю-ють у середовищі ринку, а також інші суб'єкти господарювання, тому що всім необхідно мати достатньо високий рівень рентабель-ності, що забезпечує виробництво і розширення його діяльності.

Важлива роль у забезпеченні оптимального рівня собівартості належить аналізу, головна мета якого — виявлення можливості більш раціонального використання виробничих ресурсів, зменшен-ня затрат на виробництво, реалізацію і забезпечення зростання прибутку.

Аналіз собівартості є важливим інструментом управління затра-тами.

Об'єктами аналізу собівартості є такі показники:

•          витратомісткість реалізованої продукції;

•          виробнича собівартість продукції за калькуляційними стаття-ми та за елементами витрат;

•          собівартість одиниці окремих видів продукції.

Голоеними заеданнями аналізу собіеартості продукції є:

•          оцінка обґрунтованості планових завдань із собівартості про-дукції;

•          перевірка достовірності інформації про фактичну собівар-тість;

•          оцінка виконання планових завдань за узагальнюючими пока-зниками їх динаміки;

•          дослідження структури витрат порівняно з ціновими даними та в динаміці;

•          виявлення резервів зниження витрат на виробництво і реалі-зацію продукції;

•          розроблення заходів щодо забезпечення ефективного управ-ління витратами і формування собівартості продукції.

Для аналізу використовують:

•          ф. № 5-с «Звіт про витрати па виробництво продукції, робіт, послуг»;

•          ф № 2 «Звіт про фінансові результати»;

•          калькуляції собівартості окремих видів продукції;

•          кошторис витрат;

•          дані синтетичного та аналітичного обліку витрат за основни-ми й допоміжними виробництвами;

•          матеріали ревізій та обстежень;

Витіатомкт^сть'peZZZTnpTdyllT-T^B^, най-більш узагальнюючий показник собівартості продукції. Його вико-ристання дає можливість оцінити не лише виконання плану за собі-вартістю продукції, а й дати оцінку її динаміки в будь-якій галузі виробництва, провести порівняльний аналіз собівартості продукції на підприємствах, які випускають однорідну продукцію.

Витратомісткість реалізованої продукції розраховують діленням загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції (по-вної собівартості) на вартість випущеної продукції в оптових цінах підприємства.

Аналіз витратомісткості реалізованог продукціг проводять ме-тодом порівняння фактичних витрат звітного періоду з плановими, визначають відхилення та обчислюють вплив змін на нього таких факторів:

•          структура та асортимент випущеної продукції;

•          рівень витрат на виробництво окремих виробів;

•          ціни і тарифи на спожиті матеріальні ресурси;

•          оптові ціни підприємства на виготовлену ним продукцію.

Вплив цих факторів на відхилення за рівнем витратомісткості ре-

алізованої продукції визначають методом ланцюгових підстановок.

Використовуючи фактичні та планові показники зі звіту про со-бівартість, а також показники, одержані шляхом розрахунків, роз-глянемо методику аналізу витратомісткості реалізованої продукції. Для цього необхідно провести групування інформації.

Для досягнення мети аналізу собівартості необхідна його орга-нізація на всіх етапах життєвого циклу виробів (робіт, послуг). Цього досягають шляхом проведення попереднього, подальшого (ретроспективного, історичного) і перспективного (прогнозуючого) аналізів. У ринковій економіці центр ваги зміщується на попере-дній і прогнозуючий аналізи.

Попередній аналіз здійснюють на стадіях життєвого циклу про-дукту (виробу) до початку масового випуску. Це стадія науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. На стадії науково-дослідних робіт (НДР) вирішують принципово нові технічні за-вдання, що задовольняють вимоги споживачів, визначають і систе-матизують вимоги до нової продукції, розробляють шляхи вирі-шення, приймають кінцеві результати про створення нової продукції, визначають рівні якості та затрат на виробництво проду-кції, співставляють їх.

На стадії дослідно-конструкторських робіт (ДКР) здійснюють проектування, створення дослідних зразків і їх випробовування. На цьому етапі конкретизують технічні й економічні параметри, зіста-вляють їх.

Частину життєвого циклу після НДР і ДКР, з моменту запуску виробу в виробництво до зняття з нього, називають економічним циклом. Він складається з чотирьох етапів: запровадження, підйо-му, стабілізаціг, спаду.

Для етапу запровадження характерне повільне і розтягнуте в ча-сі наростання випуску продукції. На цій стадії великі затрати при-падають на підготовку виробництва, засвоєння технології, удоско-налення організації виробничого процесу.

Етап підйому доволі короткий у часі. Для нього властиві інтен-сивне збільшення масштабів виробництва, швидке зменшення ви-трат (порівняно з періодом заснування).

Зменшенню витрат сприяють зростання обсягу випуску продук-ції, запровадження серійної технології.

Для етапу стабілізації характерні стабільні темпи випуску про-дукції, невеликі темпи зменшення витрат.

Для етапу спаду властиві зменшення випуску, стабілізація або де-яке підвищення собівартості виробу. Економічним завданням цього етапу є мінімізація витрат на випуск виробів, що підлягають заміні.

Головний етап життєвого циклу багатьох виробів, наприклад за-собів праці, — період експлуатації у споживача. До витрат у спо-

живача належать: оплата праці, витрати на ремонт, енерговитрати таін.

Оскільки на стадіях НДР та ДКР виробник може впливати на рі-вень цих витрат, то необхідно їх аналізувати і мінімізувати з метою збереження і розширення ринку збуту продукції.

На стадіях НДР та ДКР проводять розрахунки економічної ефе-ктивності, проте неможна запевняти, що тут не досягають високого рівня економічного запровадження з точки зору оптимальності ви-трат. Для досягнення мети оптимізації витрат на цих стадіях життє-вого циклу виробів необхідно широко застосовувати порівняльний

1 %1^2ш1ТшЛ"штх стадшх життєвого циклу проду-кції можна здійснювати для вивчення загальних тенденцій і напря-мків розвитку техніки, можливостей продажу нової продукції, оці-нювання техніко-економічного рівня продукції і його оптимізації, рентабельності виробництва і реалізації продукції. Порівняння ро-блять із найкращими зразками галузі закордонних країн (зі світо-вим рівнем). Об'єктами порівняння можуть бути технічні системи, вироби, окремі вузли, деталі, функції, параметри і т. ін.

Найважливіше методологічне питання порівняльного аналізу — порівнянність. При повній подібності вироби є ідентичними, при приблизній і частковій — аналогічними.

Найважливішими умовами порівнянності є однорідність елеме-нтів показників нового виробу порівняно з існуючими аналогами, тотожність розрахунків і одиниць вимірювання параметрів.

За новими виробами встановлюють ступінь порівнянності з уже відомими зразками, при цьому чим оригінальніший виріб, тим ме-нше прототипів для порівняння. У цьому випадку враховують на-самперед функціональне призначення виробу. Вивчають реальні та можливі результати — параметри споживчих властивостей, їхні переваги порівняно з аналогами, собівартість одиниці виробу і спо-соби її зниження, проектований рівень витрат на функціонування виробу в споживача. Такий порівняльний аналіз дає можливість вибору оптимального інженерного вирішення, є гарантом недопу-щення техніко-економічних прорахунків. Таким чином, основними завданнями, які вирішують за допомогою порівняльного аналізу, є:

•          оцінювання техніко-економічного рівня виробу;

•          вивчення чинників, що впливають на техніко-економічні па-раметри нового виробу й оптимізація їх;

•          оцінювання економічності виробництва й експлуатації.

Об'єктами порівняння можуть бути реальні й абстрактні моделі

виробу. Порівняння реальних моделей виробу здійснюють поетап-но — від окремих елементів до технічної системи загалом. Порів-

няння абстрактних об'єктів дає змогу оцінити їхню суспільну кори-сність, екологічність і т ін. Основним економічним результатом по-рівнянь є вибір оптимального рівня витрат на одиницю виробу при високоякісних його характеристиках зменшення витрат. Головне завдання оперативного аналізу собівартості продукції — своєчасне виявлення непродуктивних витрат і втрат, оперативне реагування з метою їх попередження й усунення. Оперативний і періодичний аналізи собівартості тісно взаємопов'язані, тому що служать одній кінцевій меті — зниженню собівартості.

Періодичний аналіз собівартості здійснюють за такими основ-ними напрямками:

•          аналіз структури витрат, її динаміки й оптимальності для оде-ржання прибутку;

•          аналіз динаміки собівартості за узагальнюючими показниками і чинниками їхньої зміни, пошук можливостей усунення чинників зростання собівартості;

•          аналіз собівартості продукції за статтями;

•          аналіз загальних чинників зміни собівартості за статтями;

•          аналіз специфічних чинників зміни собівартості за статтями;

•          аналіз собівартості одиниці окремих виробів з метою їх зде-шевлення (без зниження якісних параметрів) і підвищення конку-рентоспроможності;

•          виявлення резервів зниження собівартості.

Залежно від стану рівня собівартості, конкретних завдань, по-ставлених адміністрацією, аналіз можна проводити одночасно в усіх напрямках або їх частині.