9.3. Аналіз відтворення основних засобів підприємства


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 

Загрузка...

Наявність та рух осн’вних засобів підприємства проводиться по окремих інвентарних обєктах основних засобів в натуральному та вартісному вимірі.

Натуральні показники, характеризують кількість одиниць, що входять у склад кожного виду основних засобів, їх параметри — потужність, продуктивність, вантажність, рік введення в експлуа-тацію та інше. Вони використовуються для оцінки технічного стану та морального зносу основних засобів, розробки балансу обладнан-ня, оцінки продуктивної потужності та пропускної спроможності.

Вартісні показники оцінки основних засобів дозволяють вести облік загального обсягу, відображати знос основних засобів та вра-ховувати його при оподаткуванні, здійснювати фінансування від-творення основних засобів, оцінювати ефективність їх використання.

Для оцінки основних засобів використовується первісна, віднов-нувальна та залишкова вартість.

Первісна вартість відображає суму витрат підприємства на їх створення та введення в дію: витрати на зведення будівель, споруд; придбання машин та обладнання (включаючи витрати на доставку та монтаж, витрати на розробку проектно-кошторисної документації), страхування. За первісною вартістю основні засобів враховуються на балансі підприємства, тому її називають також балансовою вартістю.

Під відновлювальною вартістю основних засобів розуміють ва-ртість їх відновлення за сучасними цінами, тобто це сума витрат, яку зазнало б підприємство при формуванні аналогічних основних засобів в певний проміжок часу. Зміна вартості основних засобів відбувається під впливом зміни цін на сировину та матеріали, зміни трудових витрат на їх виробництво, а також під впливом інфляцій-них процесів в економіці. Виникаюча розбіжність між первісною та відновлювальною вартістю основних засобів ускладнює їх оцінку та регулювання процесів відтворення, призводить до викривлення показників оцінки ефективності використання.

Для забезпечення об’єктивності оцінки проводиться періодична переоцінка основних засобів за відновлювальною вартістю. До 1997 р. рішення про проведення переоцінки основних засобів приймалось на державному рівні, разом із затвердженням централізовано визначних диференційованих коефіцієнтів індексації основних засобів (залежно від їх виду та строку введення в експлуатацію). В результаті прове-дення переоцінки всі основні засобів підприємства отримували єдину оцінку з повноти вартості їх відтворення на момент індексації. Пере-оцінці підлягала і сума нарахованої амортизації. Починаючи з 1998 р. відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку» підпри-ємства отримали право на самостійну щорічну переоцінку основних засобів виходячи з офіційно опублікованого індексу інфляції.

Залишкова вартість основних засобів характеризує їх реально існуючу вартість, яка ще не перенесена на вартість продукції (ро-біт, послуг). Кількісно вона дорівнює різниці між первісною вартіс-тю та с’мою накопиченого на момент оцінки зносу основних засо-бів у звязку з їх спрацюванням.

3 метою оцінки та аналізу розрізняють:

• бухгалтерську залишкову вартість основних засобів, яка вра-ховує вплив на вартість основних засобів діючого (державно ви-значеного) механізму її амортизації;

•          реальну залишкову вартість, яка враховує втрату споживчої вар-

тості основних засобів в результаті фізичного та морального зносу.

Потреба в амортизації основних засобів обумовлена тим, що те-рмін використання основних засобів в діяльності підприємства має певні обмеження в зв'язку з поступовим зносом основних засобів та втратою їх споживчої вартості (корисності).

Прийнято виділяти два види зносу — фізичний та моральний.

Під фізичним зносом (спрацюванням) основних засобів слід ро-зуміти втрату ними техніко-експлуатаційних властивостей внаслі-док їх використання або впливу на них природних сил. На швид-кість та розміри фізичного зносу основних засобів впливають їх надійність та довговічність, рівень використання, особливості ма-теріалів, що застосовуються в їх виробництві, технологія виробни-цтва, рівень використання в діяльності підприємства, якість техніч-ного догляду та ремонтного обслуговування, кваліфікація робітни-ків, інші організаційно-технічні фактори.

Моральний знос (техніко-економічне старіння основних засо-бів) — це процес знецінення діючих засобів праці до настання їх повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Причиною морального зносу є створення принципово нових або більш продуктивних та економічних основних засобів, впровадження нових технологій та матеріалів у виробництво тощо.

Усунення наслідків зносу може відбуватися у різних формах.

Фізичний знос (спрацювання) поділяють на усувний (тимчасо-вий) та неусувний (нагромаджувальний). Перша частина фізичного зносу періодично усувається шляхом капітального ремонту основних засобів. Друга не може бути усунена таким шляхом. 3 часом неусув-ний фізичний знос нагромаджується та зумовлює такий стан основ-них засобів, при якому подальше їх використання є неможливим. Настає момент повного фізичного спрацювання, яке вимагає заміни об'єктів основних засобів на нові — аналогічного призначення.

Моральний знос (техніко-економічне старіння) також може бу-ти повним та частковим.

Частковий моральний знос може бути усунений шляхом прове-дення модернізації основних засобів, під якою розуміють внесення певних конструктивних змін в об'єкти основних засобів з метою покращення їх техніко-економічних характеристик.

Настання повного морального зносу обумовлює потребу в заміні об'єктів основних засобів підприємства.

Залежно від результатів зміни споживчої вартості основних за-собів виділяють:

•          просте відтворення, при якому досягається збереження спо-

живчої вартості основних засобів;

• розширене відтворення, при здійсненні якого споживча вар-тість та кількість основних засобів підприємства зростає.

Просте відтворення відбувається шляхом проведення капіталь-ного ремонту та заміни застарілих об’єктів основних засобів, роз-ширене — шляхом проведення нового будівництва, реконструкції та технічного переозброєння, модернізації основних засобів. Вибір форми відтворення здійснюється в процесі управління інвестицій-ною діяльністю підприємства.

Проміжок часу, протягом якого відбувається процес формуван-ня, використання та відновлення споживчої вартості основних за-собів, характеризується поняттям «цикл відтворення основних за-собів».

Основні стадії (етапи) циклу відтворення основних засобів включають:

I.          Створення основних засобів — планування та розподіл ка-

пітальних вкладень, проектування, здійснення капітальних вкла-

день;

II.        Підготовка до експлуатації— введення в експлуатацію, освоєння основних засобів;

III.       Експлуатація основних засобів — використання за цільовим призначенням, формування джерела відновлення основних засобів (амортизація вартості), часткова втрата споживчої вартості, проти-дія втрати (відновлення) споживчої вартості, капітальний ремонт, модернізація;

IV.       Завершення експлуатації основних засобів — повна втрата споживчої вартості, виведення основних засобів з експлуатації.

Цикл відтворення основних засобів не слід плутати з поняттям «обіг основних засобів», яке відображає проміжок часу, протягом якого відбувається оновлення вартості основних засобів через ме-ханізм амортизаційних відрахувань.

Наведені поняття не тільки змістовно, але й кількісно відрізня-ються одне від одного.

Якщо цикл відтворення основних засобів більш тривалий, ніж обіг основних засобів, то підприємство отримує додатковий дохід за рахунок використання накопиченої амортизації.

Якщо ж в разі неефективного використання цикл відтворення більш короткий за обіг засобів, то підприємство н’ має фінансо-вих джерел для відновлення основних засобів (в звязку з незаве-ршенням амортизаційного періоду) і несе збитки через списання залишкової вартості основних засобів на фінансові результати ді-яльності.