2.2.4. Природні полімери: види, властивості, використання


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 

загрузка...

Природні полімерні матеріали – хімічні сполуки, молекули яких складаються з багаторазово повторюваних атомних угруповань, з'єднаними хімічними зв'язками в довгі ланцюги. До природних полі-мерів відносять натуральний каучук, вовну, натуральний шовк і інші натуральні текстильні волокна.

Каучук натуральний (НК) – еластичний матеріал, який одержу-ють коагуляцією латексу каучуконосних рослин (базельська гевея, фікус каучуконосний). Латекс створюється за допомогою оцтової кислоти. Маса, яка згорнулася, відділяється від сироватки, промива-ється й підсушується. Основний компонент НК – поліізопрен. Вул-канізацією НК одержують міцні й еластичні гуми. НК використову-ється також у виробництві шин, амортизаторів, виробів санітарії й гігієни та ін.

НК добре розчиняється в бензолі, скипидарі, бензині та інших органічних розщеплувачах. Під впливом розщеплювачів НК набухає, потім в’язкий розчин (клей), а при дії температурі 600С стає м’яким і пластичним, при температурі 2200С – плавиться, при 00С – стає твердим і крихким. Ці властивості враховуються при використанні НК. 46

Природні волокна текстильно натуральні – тверді тіла, які мають дуже малі поперечні розміри і значну довжину; міцні й гнучкі; вико-ристовуються для виготовлення ниток (пряжі) й виробів.

Волокна текстильні розділяють на два класи: органічні й міне-ральні.

Органічні натуральні волокна бувають рослинного і тваринного походження. Основними видами рослинного походження є: бавовна й льон, а тваринного – шовк і вовна. До мінеральних волокон належать азбестові волокна, які виробляються з гірських порід.

Волокна текстильні складаються з речовин, що належать до кла-су високомолекулярних (полімерів), які характеризуються великим розміром молекул. Такими полімерами є: целюлоза (для натураль-них рослинних волокон), кератин (основна речовина вовни), фіброїн (основна речовина шовку). Хімічний склад та будова макромолекул обумовлюють властивості волокон.

Макромолекули целюлози волокон бавовни й льону мають ліній-ну будову і різний ступінь орієнтації, що забезпечує менше чи біль-ше подовження волокон, різну міцність і деформаційні властивості. Чим вище ступінь орієнтації, тим більше макромолекули випрямлені щодо подовжньої осі волокна. Це приводить до зміцнення целюлоз-ного матеріалу. Макромолекули кератину (вовни) мають сітчасту будову, що обумовлює високу пружність вовняного волокна. Висока еластичність шовкових ниток обумовлена здібністю випрямлятися макромолекули фіброїну. Наряду з цим природні волокна характери-зуються деякими особливостями.

Бавовняне волокно розвивається на поверхні насіння бавовнику.

Макроструктура волокон. Основними параметрами макрострук-тури волокна є довжина і товщина. Довжина бавовняних волокон ко-ливається в досить в широких межах – від 1 до 50 мм.

Із бавовнику довжиною до 20 мм неможливо виробляти пряжу, тому його називають непрядомим. Залежно від довжини волокна ба-вовник поділяють на коротковолокнистий (20—27 мм), середньово-локнистий (28—34 мм) й довговолокнистий (35— 50 мм).

Довжина волокон бавовнику має важливе значення у формуванні ряду властивостей тканини. Так із коротковолокнистого бавовнику можна одержати порівняно товсту й ворсисту пряжу, яка широко ви-користовується при виробленні, наприклад, ворсоначісних тканин, які мають гарні теплозахисні властивості (фланель, байка, сукно, вельветон та інші). Навпаки, з довговолокнистого бавовнику одер-47

жують надзвичайно тонку й міцну пряжу, яка використовується при виробництві найбільш високоякісних тканин як батист, маркізет, поплін, вольти тощо. Відмінною особливістю бавовняних волокон є закономірна залежність між їхньою довжиною й штопороподібною звивистістю: чим довші волокна бавовника, тим більше вони звиті.

Між довжиною й товщиною бавовняних волокон також існує певна залежність: чим довші волокна, тим вони тонші. Саме тому дов-говолокнисті бавовники найчастіше називають тонковолокнистими. Тонину волокон бавовника визначають по-різному: за розміром поперечника, вираженим у мікронах, метричним номером і за міжна-родною системою в мілітексах (див. ГОСТ 10878—64). Метричним номером волокна називають число міліметрів волокна, що міститься в 1 мг його ваги. Мілітексом називають вагу 1 км волокна, виражену в міліграмах.

Коротковолокнисті бавовники характеризуються метричним номером 3000 – 4500 (333 – 222 мтекс), середньо волокнисті – 5000 – 6000 (200 – 167 мтекс) і довговолокнисті – 6000 – 8000 (167 – 125 мтекс). Тонку й водночас міцну пряжу можна отримати лише з тонковолокнистого бавовника. Окрім того пряжа, вироблена з тонковолокнистого бавовника, має більшу гнучкість і м’якість, ніж пряжа, отримана із середньоволокнистого й тим більш з коротковолокнисто-го бавовника. Тому тканини, вироблені з тонковолокнистого бавов-ника, більш якісні, ніж тканини, вироблені з середньо- й коротково-локнистого бавовника.

Внаслідок випаровування рідкої частини протоплазми волокно нормальної зрілості сплющується й набуває так звану штопороподіб-ну звитість.

Бавовняне волокно нормальної зрілості під мікроскопом має ви-гляд сплющеної трубочки з ледь загнутими краями, штопороподіб-ними звитками, порівняно тонкими стінками, широким внутрішнім каналом, який наглухо закупорений з боку природної конічної кін-цівки волокна й відкритим в тому кінці волокна, що останнім був прирощений до насіння бавовника. Мікроструктура волокна багато в чому залежить від ступеню їх зрілості. За збільшенням ступеню зрі-лості збільшується товщина стінок і зменшується ширина каналу, а також змінюється їх звитність. За ступенем зрілості волокна бавов-ника поділяють на 11 груп, що позначаються коефіцієнтами зрілості: 5,0; 4,5; 4,0; 3,5; 3,0; 2,5; 2,0; 1,5; 1,0; 0,5; 0,0. Коефіцієнтом зрілості 5,0 позначають перезрілі, 0,0 – зовсім незрілі волокна. Чим вищий сту-48

пінь зрілості, тим вища якість бавовняних волокон. Незрілі й недо-зрілі волокна бавовника є дефективними.

Звитість, передаючи волокну нерівну поверхню, підвищує його цупкість, знижає до деякого ступеню натуральний блиск і сприяє більш міцному утриманню забруднень; з цієї причини вироби з ба-вовні важче відіпрати, ніж вироби з льону й шовку, волокна яких ма-ють більш рівну поверхню. Однак підвищена цупкість волокна спри-яє одержанню більш міцної пряжі, а отже й виробів з неї.

Канал бавовняного волокна заповнений повітрям, яке є поганим провідником тепла. Внаслідок цього вироби з бавовни мають підви-щені теплозахисні якості, що дуже важливо для отримання вимог гі-гієни.

В волокнах бавовни ниткоподібні групи молекул целюлози роз-ташовані по вінтові лінії, спірально, відносно їх повздовжньої осі, причому на окремих ділянках волокон напрямок спіралей змінюєть-ся: права спіраль переходить у ліву і навпаки. Внаслідок цього кут нахилу спіралей у волокнах бавовника коливається в надзвичайно широких межах – від 0 до 40°, складаючи в середньому 23°.

Більшим кутом нахилу спіралей до повздовжньої осі у волокнах бавовника пояснюється значне їх подовження при розтягуванні (7 – 8%) й одна з причин низької міцності на розрив реального волокна (близько 50 кгс/мм 2) порівняно з теоретичною міцністю целюлози (400 кгс/мм2).

Молекули целюлози упаковані в бавовняних волокнах менш щільно, ніж у інших волокнах (наприклад, в лляних, капронових, нітронових тощо). Внаслідок помірної упаковки молекул целюлози волокна бавовника мають збільшені розмірі субмікроскопічних пор. Цим, зокрема, можна пояснити, чому волокна бавовника порівняно легко, швидко й інтенсивно фарбуються барвниками. Від малої щіль-ності упаковки молекул целюлози багато в чому залежить також їх понижена механічна міцність.

Зрілі висушені бавовняні волокна в середньому мають 94 % целю-лози й 6 % попутних речовин (соскоподібних, пектинових, азотистих і зольних, органічних кислот, цукрів тощо).

Основною речовиною в бавовняних волокнах є целюлоза, яка має складну й багатоманітну структуру. В молекулі целюлози елементар-ні ланки (С6Н10О5), які містять три хімічно активні гідроксильні групи (ОН), поєднані між собою глікозидним зв’язком, внаслідок чого утворюється ланцюг головних валентностей.

Властивості бавовняних волокон багато в чому залежать від глі-козидних зв’язків. Зокрема руйнація (деструкція) бавовняних волокон відбувається внаслідок розриву глікозидних зв’язків під впливом окислювачів, гідролізуючих речовин, термічних і фізико-хімічних впливів тощо.

Наявність воскоподібних речовин зумовлює погану змочуваність волокон, що утруднює процеси фарбування й набивки текстильних виробів. Зате воскоподібні речовини полегшують ковзання волокон у процесі прядіння.

Попутні речовини містять забарвлюючі пігменти, котрі надають бавовняним волокнам і виробам із них негарний кремово-бурий ко-лір.

Кислотостійкість бавовняних волокон невисока. Під дією міне-ральних кислот глікозидні зв’язки молекул целюлози легко гідролі-зуються, тобто розриваються з приєднанням води, що і є причиною руйнування целюлози. Внаслідок гідролітичного руйнування целю-лози утворюється гідроцелюлоза, яка має настільки слабу механіч-ну міцність, що її можна легко розтерти на порох між пальцями рук. Якщо ж через короткочасну дію кислоти целюлоза частково переходить в гідроцелюлозу, то спостерігається тільки зниження міцності бавовняних волокон.

Лугостійкість бавовняних волокон досить висока. Глікозидні зв’язки молекули целюлози характеризуються значною стійкістю до лугу. Тому волокна бавовника навіть при кип’ятінні в розведених розчинах лугів без доступу кисню повітря майже не змінюються. Але якщо їх кип’ятити в розчині їдких лугів при доступі повітря, то вна-слідок окислення целюлоза перетворюється в оксицелюлозу.

Окислення целюлози супроводжується розривом глікозидних зв’язків. Чим більше целюлоза окислюється, тим значніше знижаєть-ся міцність бавовняних волокон. При повному окисленні целюлоза повністю перетворюється на оксицелюлозу.

Під впливом світла целюлоза бавовника поступово руйнується. Найбільш істотний вплив на руйнування целюлози мають ультрафі-олетові промені. Бавовняні волокна мають більш високу світлостій-кість, ніж волокна віскозного й натурального шовку, але поступають-ся за світлостійкістю лляним, пеньковим та вовняним волокнам.

Гігроскопічність бавовняних волокон досить висока: в нормаль-них умовах волокна мають в середньому 8,5 % вологи.

Термостійкість бавовняних волокон має важливе значення. Вони витримують короткочасні нагрівання при температурі 125-1500, при температурі вищій 2750 починається інтенсивне руйнування целю-лози бавовни з утворенням різноманітних рідких і газоподібних про-дуктів. При температурі 400-4500 з волокон зникають всі газоподібні продукти розпаду целюлози й залишається твердий залишок у вигля-ді вугілля.

Льон здобувають із стебел рослин – льону-довгунця. Характерною особливістю луб’яних волокон є те, що вони являють собою не поодинокі елементарні волокна, як наприклад, у бавовнику, а пучок волокон, поєднаних між собою пектином; їх називають технічними волокнами. Довжина останніх відповідає довжині стебла льону.

Основною речовиною луб’яних волокон, як і у бавовнику, є це-люлоза (близько 75 %) й більше супровідних речовин (близько 25 %), ніж у бавовнику.

Елементарні луб’яні волокна під мікроскопом являють собою товстостінні клітини, які надзвичайно видовжені й мають всередині канал, наглухо зачинений з обох кінців; кінці можуть бути різними: дуже загостреними (льон), помірно загостреними (джут), роздвоєни-ми (конопля).

Своєрідна мікроструктура лляних волокон надає їм ряд, специ-фічних властивостей. Так, лляні волокна більш теплопровідні, ніж бавовняні, в зв’язку з тим, що в них значно вужчий канал, в котрому міститься менше повітря, яке є найгіршим провідником тепла. У лля-них волокон значно рівніша й гладка поверхня, а тому на ній менше затримується забруднення, ніж на поверхні звитих бавовняних волокон. З тієї ж причини лляні тканини легше й швидше відпираються, ніж бавовна.

До числа найбільш важливих субмікроструктурних факторів лляних волокон належать їх спіральна структура, а також щільність упаковки молекул целюлози. У лляних волокнах, як і в бавовняних, групи макромолекул целюлози розташовані спірально відносно про-довжної їх осі. На відміну від бавовняних у лляних волокон спіралі бувають лише праві й розташовані вони значно крутіше, тобто під меншим кутом нахилу до продовжної осі, ніж у бавовняних волокнах. Кут нахилу спіралі у лляних волокнах коливається від 4 до -120, в середньому становить 8°.

Малим кутом нахилу спіралі відносно продовжної осі волокна пояснюється одна з причин більш високої міцності на розрив лляних

волокон (80-135 кгс/мм2), ніж бавовняних (близько 50 кгс/мм2),й набагато меншого подовження при розтягуванні у перших (2,5 %), порівняно з другими (7–8 %).

У волокнах льону молекули целюлози упаковані значно щільні-ше, ніж у бавовняних. Внаслідок цього лляні волокна характеризу-ються меншими розмірами субмікроскопічних пор. Цим головним чином і пояснюється, чому волокна льону так важко піддаються фар-буванню.

Щільна упаковка молекул целюлози є другою причиною більш високої механічної міцності лляних волокон, ніж бавовняних.

За хімічними властивостями волокна льону мало відрізняються від бавовни. Луги руйнуюче діють на пектинові речовини, тому при короткочасній дії лугів знижається міцність технічних волокон, а при тривалій – вони розпадаються на елементарні бавовноподібні волокна льону.

Світлостійкість волокон льону дещо вище, ніж бавовняних. Волокна льону гігроскопічні (гігроскопічність становить 12 %); вони легко поглинають вологу із оточуючого середовища й так же легко віддають її, що має особливо важливе гігієнічне значення для одягово-суконних тканин. Вони добре проводять тепло, тому не використову-ються для постільної білизни.

Іншими луб’яними волокнами є джут, кенаф, рамі, які використо-вуються для виробництва мішків, вірьовок та ін.

Вовна – волокно тваринного походження (кіз, овець, корів і ін.). На відміну від усіх останніх природних волокон вовна має хвилепо-дібну звитість. У одних волокон вона дужча, в інших слабкіша. Чим тонші вовняні волокна, тим дужче вони звиті й навпаки. Найбільшу звитість має пухове волокно, на одному сантиметрі довжини якого нараховується 6 – 8, а іноді до 12 звитків.

Розрізняють гладку, розтягнуту, плоску, нормальну, стислу, ви-соку й звивисту форми звитків вовни. Форма завитків вовни впливає на її якість. Так, вовна з звивистою звитістю вважається дефектною внаслідок того, що, як правило, має незначну міцність й часто рветься в процесі переробки в пряжу; вона буває дужче забруднена сторон-німи домішками. Вовняне волокно будується з багатьох клітин, які відрізняються одна від одної формою, розмірами й властивостями.

Комплекси трьох різновидів клітин утворюють три шари вовня-ного волокна: лускатий, корковий і серцевинний.

Лускатий шар складає зовнішню оболонку вовняного волокна. Лушпинки бувають різноманітні за формою і взаємному розташуван-ні на поверхні волокна. Так у тонкої вовни лушпинки охоплюють у вигляді кільця корковий шар колом, налягаючи краями одна на одну. У більш грубої вовни лушпин частий прошарок по окружності волокна складається не з однієї, а з декількох лушпинок, які, подібно до черепиці, налягають одна на іншу.

Лушпин частий прошарок надає вовняним волокнам ряд цінних властивостей. Маючи більш високу стійкість до шкідливих зовніш-ній впливів, ніж корковий прошарок, лушпинки виконують функ-ції захисної оболонки вовняних волокон. Вони значно підвищують цупкість волокон, внаслідок чого сприяють одержанню більш міцної пряжі, надають вовняним волокнам здатність до валяння, без чого зо-всім неможливо виготовити високоякісні сукна й драпи. У проміжках між численними лусками є значна кількість малорухомого повітря, внаслідок чого вовняні текстильні вироби характеризуються більш високими теплозахисними властивостями порівняно з виробами, ви-готовленими з інших волокон. Розміри, форма й характер взаємного розташування лусок має значний вплив на блиск вовняних волокон.

Корковий шар находиться під лускатим шаром і складається з великої кількості видовжених клітин веретеноподібної форми, роз-ташованих в декілька рядів паралельно один до одного й відносно осі волокна. Корковий шар є основним в вовняних волокнах, бо ним ви-значаються такі важливі властивості волокон, як міцність на розрив, величина і характер видовження, пружність, м’якість тощо. У при-родно забарвлених волокон вовни забарвлюючі пігменти знаходять-ся в корковому шарі.

Серцевинний шар розташований у центральній частині волокна; він складається з клітин різної форми й повітряних проміжків.

Серцевинний шар неоднаковий у різних волокон. У перехідного волоса він переривчастий, у остових волокон – широкий і тягнеться по всій їх довжині, у пухових волокон – зовсім відсутній.

Залежно від особливостей структури розрізняють такі типи вов-няних волокон: пух, ость, перехідний, мертвий і сухий волос.

Пух являється найтоншим, м’яким, ніжним волокном, у більшос-ті випадків правильно звитим, з приємним блиском. Складається він з двох шарів – лускатого й коркового. Лушпини мають переважно кільцевидну будову. Серед вовняних волокон пух є найвисокоякіс-ним волокнистим матеріалом. Волосяне покриття мериносових овець

складається лише з пуху. У грубошерстих овець пухові волокна три-маються разом з грубим остовим і перехідним волосом.

Ость представляє собою найбільш товсті, грубі, мало звиті або зовсім позбавлені звитків волокна вовни. Вона частіше за все більш довга за пух. Остові волокна складаються з трьох шарів: лускатого, коркового й серцевинного. Останній розташований по всій довжині волокна. Лускатий шар має черепицеподібну будову. У грубошер-стих овець остові волокна знаходяться лише в суміші з пуховими волокнами.

Технічні й експлуатаційні властивості остових волокон значно нижчі, ніж пухових.

Перехідний волос – вовняні волокна, які займають проміжне становище за структурою й властивостями між пухом і остю. За техніч-ними і експлуатаційними властивостями перехідний волос значно вищий ніж ость.

Мертвий волос – це остове волокно з дуже тонким корковим шаром і дуже широким каналом, грубе на дотик, ломке на згин, не має блиску, дуже слабке на розрив і не зафарбовується барвниками. Мертвий волос є дефектним волосом.

Сухий волос – грубі остові волокна, які характеризуються великою шорсткістю й деякою ломкістю зовнішніх кінців. За якістю су-хий волос ближчий до ості, ніж до мертвого волосу.

Основною речовиною вовняних волокон є білок, який називаєть-ся кератином. У складі волокна вовни на долю кератину припадає 90 %. Характерною особливістю кератину вовни є вміст у його складі від 2 до 5 % сірки.

Являючись основною речовиною вовняних волокон, кератин зу-мовлює всі їх хімічні й фізико-механічні властивості.

Макромолекули кератину складаються із залишків різних аміно-кислот, які поєднуючись між собою пептидними зв’язками (-CO – NH -), утворюють ланцюги головних валентностей з боковими відгалужен-нями. За допомогою останніх макромолекули кератину поєднуються між собою за рахунок поперечних хімічних зв’язків. Таким чином, кератин вовни має сітчасту структуру, яка характеризується наявністю більш чи менш паралелізованих лінійних ланцюгів головних валентностей, з’єднаних між собою поперечними хімічними зв’язками.

Для кератину вовни характерною є наявність поперечних цисти нових зв’язків (містків), що складаються із такого групування атомів: – CH2 – S – S – CH2.

Високу пружність вовняних волокон пояснюють зокрема наяв-ністю в кератині поперечних зв’язків із цисти нових містків.

Відмінною особливістю макромолекул кератину є й те, що вони мають хвилеподібну звиту форму. Тому кожна макромолекула кератину представляє собою своєрідну мікромодель тонкого вовняного волокна.

Вміст в макромолекулі кератину хімічно активних аміно- й кар-боксильної групи надає йому амфотерних властивостей. Внаслідок цього вовняні волокна залежно від pH середовища проявляють або кислотні, або лужні властивості.

Порівняно з іншими текстильними волокнами вовна має най-більш високу стійкість до дії сонячного світла й атмосферних умов.

Висока гігроскопічність – вирізняльна особливість вовни порів-няно з іншими волокнами. В умовах значної відносної вологості на-вколишнього повітря вовна може поглинути до 35- 40 % вологи, не справляючи при цьому враження вологої. В умовах же нормальної температури й відносної вологості повітря вовна має 14–18 % вологи, причому тонка вовна дещо більш гігроскопічна (17 %), ніж груба (15 %). Вовна порівняно повільно поглинає з навкілля вологу й повільно її віддає при зміні температури й відносної вологи повітря.

Термостійкість – здатність вовни протистояти дії високих температур. Висушена при температурі 100 – 105° вовна втрачає вологу, внаслідок чого стає жорсткою й ламкою. Після висушування вовна знову поглинає вологу й тому відновлює свою попередню м’якість і стійкість до повторних згинань. Слід мати на увазі, що це справедливо лише за умови, коли вовна піддавалась нагріванню при температу-рі 100—105° нетривалий час. Тривале нагрівання (вище 30 – 40 год.) при 100—105° й вище приводить до руйнування вовни, що супрово-джується виділенням сіроводороду й аміаку, а також пожовтінням вовни.

Шовкове волокно. Коконна нитка складається з двох фіброїдних волокон, склеєних між собою шовковим клеєм – серицином.

При варці шовку в розчині мила серицин розчиняється і коконна нитка розпадається на два елементарних волокна, які мають у поперечному розрізі різноманітну форму (овальну, круглу, з кількома окру-гленими гранями тощо). Після розчину серицину блиск і м’якість шовкових волокон значно підвищується.

Під мікроскопом елементарне шовкове волокно на перший погляд здається однорідним. Але при механічних впливах (тертя, роздав-55

лювання) виникає продовжне розщеплення волокна на більш тонкі волоконця, які добре видно під мікроскопом. Фібрилярна структура волокон натурального шовку є причиною утворення дефекту, який називають моховитістю.

Кокона нитка приблизно на 70–80 % складається з білка фіброїну й на 20 – 30 % – з білка серицину й інших попутних фіброїну речовин небілкової природи (що витягаються ефіром і етиловим спиртом, мі-неральні речовини). Отже, основною речовиною натурального шовку є фіброїн.

Фіброїн шовку тутового шовкопряда побудований приблизно з тих же амінокислот, що й інші природні білки (кератин, казеїн, яєч-ний альбумін). Особливістю амінокислотного складу фіброїну є ви-сокий вміст гліцерину й аланіну.

Коконі нитки дубового шовкопряда (туссора) містять у своєму складі 89 – 90 % фіброїну й 10 – 11 % попутних йому речовин, у тому числі 5,6 % серицину. Цим вони значно відрізняються від складу ко-конних ниток тутового шовкопряда.

Шовк розщеплюється в мідно-аміачних розчинах, у нього знижена стійкість до світла, має низьку теплостійкість. Натуральний шовк стійкий до дії органічних кислот, а при нагріванні в лугах цілком руйнується.

Натуральна шкіра – матеріал, який виробляється зі шкір тварин, морських звірів. Основу натуральної шкіри складає колаген, що утво-рює волокнисту тканину. Колаген, як і усі високомолекулярні речо-вини, характеризується визначеним хімічним складом і будовою. Він має складну будову, складається з більшого числа різних аміно-кислотних залишків, що з’єднані між собою пептидним зв’язком, що утворює довгі поліпептидні ланцюги. Наявність великої кількості ак-тивних груп обумовлює значну здатність колагену не розчинятися в холодній і теплій воді, розбавлених розчинах кислот, лугів і солей. У воді й розчинах кислот колаген набухає. Здатність колагену взаємоді-яти з дубильними речовинами покладена в основу головного процесу вироблення шкіри – дубіння.

Для виготовлення натуральної шкіри як сировину використову-ють шкіри великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз, коней, а також шкіри оленів, верблюдів, лосів, кабанів, моржів, тюленів, китів.

Основними видами натуральної шкіряної сировини є опоєк і ви-росток – шкіри телят; напівшкіряник – шкіри телиць і бичків; ялівка – шкіри корів; жеребок і виметка – шкіри жереб’ят і молодих коней; хлібна й стінна козлина – шкіри кіз тощо.


загрузка...