2. Продукт виробництва. Потреби і економічнии вибір


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 

Загрузка...

Виробництво існує і розвивається задля задоволення різномані-тних людських потреб. Макконелл К.Р. і Брю С.Л. в книзі «Еконо-мікс: принципи, проблеми і політика» дають таке визначення пот-реб: потреби— це бажання споживачів придбати і використати товари і послуги, котрі приносять їм користь. Економічні потре-би — це внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту і добробуту членів сім'ї.

За своїми суб'єктами потреби поділяються на індивідуальні (особисті) — потреби в їжі, одягу, житлі тощо; колективні — від-повідні умови праці, кваліфіковане керівництво, моральний клімат; суспільні — зниження рівня інфляції, безробіття, економічне зрос-тання. Виділяють потреби суб'єктів економічної системи — сім'ї (домашніх господарств), підприємств та держави.

За об'єктами людські потреби насамперед поділяються на фізі-ологічні (у їжі, одягу, житлі, продовженні роду) і соціальні (в освіті, спілкуванні, інформації, охороні здоров'я тощо). Виділяють мате-ріальні і духовні, першочергові і відкладені потреби.

За мірою реалізації виділяють абсолютні, дійсні і платоспромо-жні потреби. Абсолютні потреби визначаються найвищим рівнем економічного розвитку, характерним для найрозвиненіших країн планети. Дійсні потреби відповідають рівню економіки даної краї-ни. Платоспроможними є потреби, які людина може задовольнити відповідно з власними доходами і рівнем цін на життєві блага.

Споживати можна лише ті блага, які вироблено, і лише ті, які людина здатна оплатити. Таким чином, потреби людей визначають платоспроможний попит на життєві блага.

Потреба виступає спонукальним мотивом виробництва, поро-джує економічний інтерес, впливає на виробництво. Зміна потреб викликає зміни у виробництві і, в свою чергу, виробництво поро-джує нові потреби (холодильник, телевізор). Таким чином потреби зумовлюють розширення виробництва і зміни у його змісті, а виро-бництво — розширення потреб. Так відбувається економічний роз-виток: потреби і виробництво «підштовхують» одне одного у своє-му поступальному русі. У суспільстві постійно діє економічний закон безмежного зростання потреб людей. Завдяки цьому вироб-ництво зростатиме безмежно.

Отже, найважливішою характеристикою потреб є їх безмеж-ність, але їх безмежність наштовхується на обмеженість виробни-чих ресурсів. Тому виникає проблема вибору тих потреб, які виро-бництво може задовольнити, використовуючи наявні ресурси. Але одні і ті ж обмежені ресурси можна використати у виробництві для задоволення різних потреб. Тому існує економічний вибір і пробле-ма альтернативності використання факторів виробництва.

3 економічним вибором пов'язане доцільне і раціональне вико-ристання виробничих ресурсів. Тому існує поняття ціни економіч-ного вибору, яка визначається ціною задоволення тих потреб, що залишилися невтамованими, тобто від задоволення яких відмови-лись, обравши інші, більш суттєві. Те, від чого ми відмовляємося, називають прихованими (зумовленими) витратами для досягнення здійсненого економічного вибору.

Проблема економічного вибору і альтернативності витрат ви-робничих факторів породжують використання виробничих мож-ливостей окремого підприємства, галузі, національної економі-ки. Виробничі можливості визначаються кількістю альтернатив-них виробничих ресурсів та доцільного і ефективного їх використання.

Так, маючи обмежені ресурси, підприємство, здійснюючи еко-номічний вибір, обирає один продукт, відмовившись від виробниц-тва іншого, ціна останнього і складе ціну економічного вибору фір-ми. Ціна економічного вибору визначає, на випуску якого продукту зупиниться фірма, який обсяг його виробництва вигідний, якими будуть альтернативні витрати.

Графічно виробничі можливості підприємства зображаються кривою виробничих можливостей або кривою трансформації (див. статтю і графік «Крива виробничих можливостей або крива транс-формації»).

Функціонування економіки на межі виробничих можливостей свідчить про її ефективність і вірність вибору. Економічна ефекти-вність — це співвідношення результатів і затрат в господарській діяльності. Ефективна економічна система передбачає раціональну поведінку господарюючих суб’єктів, яка полягає у тому, що вироб-ник і споживач матеріальних благ і послуг максимізують вигоди (результати) і мінімізують затрати.

Вільфредо Парето (1848—1923), досліджуючи ефективність виробництва і розподілу товарів в ринковій системі господарю-вання за обмеженості ресурсів, прийшов до висновку, що в сус-пільстві складається такий стан, при якому ніхто не може по-ліпшити своє становище, досягти багатства без погіршення добробуту (стану) якоїсь іншої особи або інших осіб-учасників ринку. Таке розуміння ефективності в економічній літературі отримало назву оптимум Парето (див статтю, графік «Оптимум В. Парето»).

Економічні ресурси, використані в процесі виробництва для створення життєвих благ і задоволення людських потреб, стають продуктом виробнщтва. Продукт — це абсолютний результат виробництва, його ефект.

Продукт або благо може існувати у речовій формі, тобто бути речовим благом або у неречовій формі, тобто бути послугою.

Послуга — це виробнича діяльність, результати якої знаходять вираз в особливому корисному ефекті, що задовольняє людську по-требу, тобто це не річ, а діяльність з корисним ефектом. Особливо-сті послуги у тому, що процес її виробництва, на відміну від речо-вого блага, завжди співпадає з процесом споживання. Розрізняють послуги матеріальні і нематеріальні.

Матеріальні послуги задовольняють матеріальні потреби людей (ремонт взуття, крану, перевезення готової продукції тощо).

Нематеріальні послуги задовольняють нематеріальні людські потреби (у знаннях, освіті, охороні здоров’я, культурних цінностей тощо). Специфічною нематеріальною формою продукту є інформа-цгя, тобто нагромаджені знання.

Продукт виробництва у будь-якій формі має дві характерні осо-бливості: корисність і цінність.

Корисність продукту полягає у здатності задовольняти людську потребу або цілу групу потреб і відображає натурально-речову сторону продукту (матеріальне чи нематеріальне благо).

Цінність (вартість) продукту полягає у властивості прирівнюва-тися до іншого продукту і обмінюватися на нього у певних кількіс-них пропорціях, що виявляється на ринку, де він стає товаром (продуктом, призначеним для обміну чи продажу).

Корисність або натурально-речова сторона продукту визнача-ється певними фізичними, хімічними, біологічними, механічними його характеристиками, відповідністю духовним і соціальним запи-там людей і проявляється у задоволенні матеріальних, духовних і соціальних потреб людини.

Цінність або вартісна сторона продукту визначається витра-тами виробництва, які дозволяють порівнювати продукти і визна-чати кількісні пропорції їх обміну. Вартість продукту (товару) ви-значається через ціну, тобто його грошову оцінку. Існує декілька теорій напрямів і шкіл щодо визначення вартості — трудова теорія, граничної корисності, витрат виробництва. Усі ці концепції і під-ходи до визначення вартості продукту будемо розглядати у наступ-них розділах. Стосовно вартості продукту сформувалися два альте-рнативних підходи. Вони по-різному визначають що ж віднести до продукту виробництва. Центром проблеми при цьому стало питан-ня про продуктивну і непродуктивну працю.

У відповідності із звужувальною теорією, що ґрунтується на марксистському вченні, лише фактор праці створює вартість (усі інші фактори — капітал, земля, підприємницькі здібності — участі у цьому не беруть), а сама праця є продуктивною лише тоді, коли створює матеріальний продукт — речі і матеріальні послуги. Уся інша праця є непродуктивною, тобто продукту не створює Згідно з цим поглядом продукт створюється виключно у сфері, де виробляються матеріальні блага і не створюється у сфері нематеріальних послуг, де застосовується непродуктивна праця, що не утворює вартості. Згідно цієї концепції в економіці існує дві сфери: 1) виробнича, де створюється продукт. Це — промисловість, будівництво, сільське господарство, частково транспорт, зв’язок, комунальне господарство; 2) невиробнича, у якій застосовується праця непродуктивна, а тому продукт не створюється. Це — освіта, охорона здоров’я, культура, спорт, транспорт, зв’язок.

За розширювальною теорією до продукту виробництва відно-сять не лише матеріальні, а й нематеріальні блага, у тому числі не-матеріальні послуги. Проблема продуктивної праці при цьому зни-кає сама собою, тому що вартість і сам продукт створюється усіма виробничими факторами у комплексі. Кожен із факторів створює відповідний дохід, а сума факторних доходів (процент, заробітна плата, рента, прибуток) складає вартість створеного продукту. Згі-дно цієї теорії в економіці виділяють дві виробничих сфери; мате-ріального виробництва, де створюються матеріальні блага, і нема-теріального виробництва, яка виробляє блага нематеріальні, які теж є продуктом. Тому послуги, які створені у галузях освіти, охорони

здоров'я, культури, побутового обслуговування тощо, мають вар-тість і приносять дохід.

Звужувальний підхід, який тривалий час був єдиним в українсь-кій і радянській економіці, не давав можливості використовувати облік виробленого продукту за світовими показниками — тобто за системою національних рахунків (СНР).

Таким чином можна зробити висновок, що країна являє собою велику економічну систему, в якій багато найрізноманітніших ви-дів господарської діяльності, де кожна ланка, компонент системи може існувати лише тому, що отримує від інших що-небудь, тобто знаходиться у взаємозв'язку та взаємозалежності від інших ланок.

 

■#