8. Україна і світове господарство


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 

Загрузка...

Поглиблення процесів міжнародного поділу праці, інтернаціо-налізація та зростання міжнародних зв’язків стало умовою форму-вання сучасної народногосподарської структури. Тобто зовнішній сектор повинен формуватися як органічна складова національної економіки і має бути пов’язаний з економіками інших країн для ви-рішення проблем щодо задоволення різноманітних потреб суспіль-ства у сферах матеріального та нематеріального виробництва і споживання. Отже, в умовах, коли міжнародний поділ праці приз-

вів до формування світового господарства, жодна країна світу не може забезпечити високу ефективність свого національного вироб-ництва, якщо воно не інтегрується в тій чи іншій мірі у світове ви-робництво. Це безпосередньо стосується і України.

Світові економічні зв'язки необхідні Україні для того, щоб не опинитися на периферії світового господарства, подолати глибоку економічну кризу, для стабільного і швидкого розвитку продуктив-них сил і зростання на цій основі життєвого рівня населення. Краї-на, яка не має зовнішньої торгівлі, господарських зв'язків з іншими державами світу, змушена збільшувати витрати виробництва приб-лизно у півтора-два рази.

Україна завжди мала тісні економічні зв'язки з країнами світу. Напередодні проголошення самостійності економіка України за-безпечувалася продукцією власного виробництва на 82 %. За межі України вивозилося понад 16 % суспільного продукту, в тому числі понад 40 % чорних металів і металевих виробів, окремих видів ене-ргетичного, нафтового, хімічного устаткування тощо. Про потуж-ність експортного потенціалу свідчать наступні цифри. Частка України в останні роки існування СРСР становила 20 % загально-союзних експортних поставок. Продукція, вироблена в Україні, на-правлялася в 123 країни світу, а суб'єктами міжнародних господар-ських зв'язків були 1400 її підприємств, обсяг експортних поставок яких становив близько 7 млрд крб.

Але, незважаючи на ці показники, можливість інтегрування економіки України у світове господарство на сучасному етапі до-сить низька. Це зумовлено рядом суб'єктивних і об'єктивних при-чин таких як:

1)         катастрофічне падіння обсягів виробництва, що є наслідком загальної кризи, яка охопила соціально-економічну систему країни. ВНП порівняно з 1990 роком скоротився майже на 70 %. У 1990 ро-ці в Україні було вироблено 278 млрд дол. ВВП, а в 1998 році він скоротився до 50 млрд дол. Отже, забезпечення країни власною продукцією значно впало, а залежність від інших країн почала за-фожувати існуванню держави взагалі;

2)         низька конкурентоспроможність її продукції за рахунок низь-кої якості і високої собівартості, тому на західні ринки доступ для неї закритий. Загалом за рівнем конкурентоспроможності Україна в 1999 році посідала 58 місце у світі (після Зімбабве);

3)         переважання в експорті України паливно-сировинної групи. її частка у 2000 році перевищувала 68 % і разом з товарами народ-ного споживання становила 86 %;

4)         низька частка машин, обладнання, об'єктів інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, «ноу-хау») в експорті;

5)         незначна частка в експорті товарів, які виробляють відповід-но до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування ви-робництва;

6)         значна питома вага бартерних операцій у зовнішньоекономі-чній діяльності та всередині країни. Якщо в 1992 році вона стано-вила до 13 %, то в 1996 році — 75 %;

7)         недосконалість системи управління зовнішньоекономічними відносинами. Різкий розрив зв'язків з країнами СНД призвів до втрати традиційних ринків на Сході, а проблема налагодження зв'язків із західними ринками так і залишилася невирішеною. Не-стача кадрів та їх недостатній професійний рівень роблять недос-коналою систему управління;

8)         відсутність стабільного законодавства, науково обгрунтованої політики зовнішньоекономічної діяльності, корумпованість держа-вного апарату;

9)         відсутність сприятливого інвестиційного клімату, правовий нігілізм, ігнорування морально-етичних норм з боку представників влади і бізнесових структур;

 

10)       тіньовий експорт капіталів, про масштаби якого зазначалося вище. Понад 40 % грошової маси перебувало поза банківською си-стемою;

11)       проблема зовнішнього боргу України, яка має два аспекти: перший — пов'язаний із зовнішнім боргом України, успадкованим від колишнього СРСР; другий — включає борги, пов'язані з опла-тою енергоносіїв. У середині 1999 року сума зовнішнього боргу України складала більше 13 млрд дол. США, а виплати процентів за обслуговування боргу — майже 2 млрд дол. на рік.

У результаті зовнішньоекономічні зв'язки України на сучасно-му етапі характеризуються негативними тенденціями. Вона займає місце периферійної країни, яка покликана своїми сировинними ре-сурсами, дешевою робочою силою й територією для розміщення екологічно шкідливих виробництв обслуговувати високорозвинуті країни. Для того, щоб залишитися суверенною, незалежною краї-ною, Україна повинна змінити акценти зовнішньоекономічної дія-льності. Вона може реально розраховувати на інтеграцію в світове господарство і розширення своєї частки на світовому ринку тільки в тому випадку, коли її зовнішньоекономічний інструментарій, а в перспективі і весь господарський механізм будуть адаптовані, при-ведені у відповідність до правил, що діють в світовому економіч-ному спілкуванні. Для цього потрібна нова світогосподарська стратегія, яка повинна ґрунтуватися на прищипах універсальної економічної взаємодії. До них відносяться: 1) повне впровадження в практику ринкової моделі господарювання; 2) економічна відкри-

тість; 3) гармонійне поєднання національних і міжнародних факто-рів в економічній політиці (права і відповідальність країни за стан світового господарства); 4) багатостороння взаємодія держав.

На сьогодні Україна не має науково обґрунтованої економічної стратегії входження у світовий ринок. її розробка ще попереду, але вона має реальні можливості стати конкурентоспроможним експо-ртером промислової та аграрної продукції.

Вже зараз високою конкурентоспроможністю характеризується верстато- і літакобудування, надтверді матеріали, порошкова мета-лургія, приладобудування, деякі види побутової техніки тощо. У подальшому пріоритетним мають стати експорт наукомісткої про-дукції і високих технологій (хай-тек), ноу-хау, ліцензії програм до ЕОМ тощо. Найважливіше завдання — подолання архаїчної сиро-винної спрямованості експорту, оскільки рівень цін на готові виро-би майже в 1,5 рази вищий, ніж на сировину, а на машини і облад-нання — в 2 рази.

Певна переорієнтація експорту продукції зі Сходу на Захід зу-мовлює необхідність співробітництва України з європейськими державами, пріоритетним напрямом якого є науково-технічне і освітнє співробітництво.

Важливого значення набуває залучення європейських країн на внутрішній ринок України. Перш за все це забезпечується збалан-сованою інвестиційною політикою, яка запобігатиме будь-яким проявам монополізму, сприятиме створенню рівних можливостей розвитку всіх сфер власності, формуванню конкурентного середо-вища. Одним із шляхів заохочення іноземних інвесторів і форму-вання міжнародних економічних відносин є створення спільних пі-дприємств. Наприкінці вересня 1992 року в Україні було зареєстровано понад 500 таких підприємств з кількістю працюючих 20 тис. осіб. На початку 1998 року їх налічувалося понад 4200, про-те більшість з них займалася посередницькою діяльністю. Для за-безпечення більш сприятливих умов розвитку спільних підпри-ємств необхідно створити інвестиційні банки, забезпечити правові гарантії іноземним інвесторам, що надасть змогу «відкрити двері» вільному капіталовкладенню до галузей української економіки. Як відомо, 90 % іноземних інвестицій припадає на розвинуті капіталі-стичні країни, прямі інвестиції в економіку України становили на початку 2001 року лише 3,9 млрд дол. Загальна потреба у таких ін-вестиціях оцінювалася в 40 млрд дол. Водночас Україна інвестува-ла в економіку інших країн менше 100 млн дол.

Крім економічної, має бути розроблена науково-технологічна та інтелектуальна інвестиційна політика. Зокрема необхідно привести систему вищої освіти України до вимог сучасного світового рівня,

удосконалити систему перепідготовки кадрів за світовими стандар-тами.

Включення економіки незалежної України в систему світогос-подарських зв'язків вимагає серйозної адаптації її структури, всьо-го господарського механізму до надзвичайно високих вимог, які диктує світове ринкове господарство.

Отже, перспективними напрямами інтегрування України у сві-тове господарство є створення вільних економічних зон, українсь-ких ТНК, банків, торгівля об'єктами інтелектуальної власності — патентами, ліцензіями, «ноу-хау».

Вирішення цих та інших проблем зовнішньоекономічних відно-син України, які нерозривно пов'язані з розв'язанням кардинальних проблем внутрішньоекономічного розвитку — вдосконалення струк-турних реформ, підвищення ефективності економічної системи в ці-лому можуть забезпечити подальший динамічний розвиток нашої країни і можливість посісти гідне місце у світовому співтоваристві.