3. Світовий ринок. Міжнародна торгівля. Теорії ринку


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 

Загрузка...

Функціонування світового ринку також зумовлюється міжнаро-дним поділом праці, спеціалізацією окремих країн на виробництві певних видів продукції та наданню послуг. Світовий ринок — це система міжнародних товарно-грошових відносин, пов’язаних з обміном результатами та факторами виробництва. Світовий ринок сприяє підвищенню ефективності виробництва, національних еко-номік, є джерелом постачання інвестиційних, сировинно-паливних товарів, предметів широкого вжитку.

3 утворенням світового ринку формується міжнародна торгів-ля, яка опосередковує у матеріально-речовій формі міжнародний поділ праці. Поглиблення поділу праці під впливом НТР сприяє ви-

соким темпам і зростанню масштабів зовнішньої торгівлі. При цьому переважна частина експортно-імпортної торгівлі припадає на промислово розвинуті країни. Посилюється процес концентрації зовнішньоторговельних операцій ТНК і одержавлення цих опера-цій. Це означає, що система конкуренції набуває певною мірою ре-гульованого характеру.

Товарна структура світового ринку під впливом НТР набула суттєвих змін. Якщо в XIX ст. у світовій торгівлі переважали сиро-вина, продовольство, текстильні вироби, то в сучасний період — промислове обладнання, машини. Частка готових виробів зросла за рахунок суттєвого скорочення частки сировини і складає зараз по-над 70 %. Динамічно розвиваються ринки високотехнологічних, наукомістких, екологічно безпечних товарів, ресурсозберігаючих технологій, ліцензій, ноу-хау.

На світовому ринку національна праця окремих країн отримує суспільне визнання і стає частиною сукупної праці світового гос-подарства. За цих умов витрати праці на виробництво товарів ви-ступають як індивідуальні витрати, що визначаються рівнем про-дуктивних сил та інтенсивності національної праці в кожній окремій країні. Це означає, що витрати праці при виготовленні одиниці однакової продукції у різних країнах будуть різними. У кожній країні є свій рівень суспільно необхідних витрат на виро-бництво товару, що визначають їх національну вартість. 3 розвит-ком міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва, яка є проявом усуспільнення виробництва в міжнародному масш-табі, вартість стає інтернаціональною категорією. Але обмін това-рів на світовому ринку відбувається не на основі індивідуальних (в даному випадку національних), а на базі суспільно необхідних ви-трат праці, які включаються для продукування товару при серед-ньосвітових суспільно нормальних умовах виробництва і які скла-дають зміст такого поняття як інтернаціональна вартість товару.

Головним критерієм еквівалентності обміну став обмін на осно-ві інтернаціональних вартостей, які формуються як середньосвітові величини в результаті конкурентної боротьби між різними держа-вами та іншими суб'єктами світових ринкових відносин. Кожний з них в обмін на уречевлену в своїх товарах світову інтернаціональну працю отримує однакову кількість такої самої праці в інших това-рах, які купує на світовому ринку.

Інтернаціональні витрати суспільно необхідної праці країн, що експортують на світовий ринок найбільшу кількість певної продук-ції, формують інтернаціональні витрати і, як наслідок, інтернаціо-нальну вартість. Проте у формуванні інтернаціональної вартості беруть участь не всі товари, які виробляються у різних країнах, a

лише ті, які експортуються на світовий ринок. Звідси ступінь впли-ву національної валюти на інтернаціональну залежить від частки окремих країн у загальному обсязі продажу окремих товарів на сві-товому ринку (тобто це залежить від того, скільки товару країна «викине» на світовий ринок, від цього залежить те, хто диктує ціни на світовому ринку).

Країни, які беруть участь у міжнародному поділі праці та обмі-ні, знаходяться в неоднакових умовах. Це визначається не тільки рівнем розвитку, структурою економіки і ємністю внутрішнього ринку, а й відмінностями географічного положення, складом та ро-змірами природних ресурсів. На світовому ринку країни, витрати яких на виготовлення того чи іншого продукту вищі за середній ін-тернаціональний рівень, виявляються неконкурентоспроможними. Ті ж, у яких подібні витрати нижчі, мають більш високий дохід від експорту своїх товарів.

Є багато специфічних факторів, які тією чи іншою мірою пере-шкоджають формуванню інтернаціональної вартості. Вплив цих факторів (зовнішньоторгові та валютні обмеження, коливання кур-сів валют, біржові «лихоманки») позначається на світових цінах. Проте короткочасні коливання цін не відображають довгостроко-вих тенденцій, в яких і виявляється універсальна дія закону вартос-ті як регулятора світових ринкових відносин.

Якісна еволюція, яку переживає сучасне світове господарство, полягає у подальшій трансформації світових продуктивних сил і виробничих відносин і зумовлює особливості дії інших, крім назва-них законів вартості та попиту і пропозиції, економічних законів — закону відповідності виробничих відносин рівню і характеру роз-витку продуктивних сил, закону зростання потреб, закону економії часу, закону зростання продуктивності праці тощо.

Участь кожної країни у світовому поділі праці породжує про-блему її економічної доцільності, інтерес до якої еономічна наука проявляє вже давно. Згідно трудової теорії вартості кожна країна повинна спеціалізуватися на виробництві тих товарів, по яких вона має більш низькі витрати праці і капіталу. Ця теорія ґрунтується на теорії порівняльних переваг.

А. Сміт сформулював теорію абсолютної переваги і, полемізу-ючи з меркантилістами, показав, що країни зацікавлені в розвитку зовнішньоторговельних потоків, оскільки мають вигоду незалежно від того, експортерами чи імпортерами вони є.

Д. Рікардо довів, що принцип абсолютної переваги є лише окремим випадком загального правила, і обгрунтував теорію порів-няльної переваги, що є теоретичним обгрунтуванням економічної доцільності міжнародного поділу праці.

Історично світові економічні відносини починалися із торгівлі товарами. Тому дана теорія й спирається на порівняльні переваги в торгівлі. Класичним варіантом теорії порівняльних переваг є теорія порівняльних витрат Рікардо. Вона грунтується на положенні, згід-но з яким окремі країни спеціалізуються з виробництва тих товарів, які мають відносно більш низькі витрати порівняно з іншими краї-нами.

Для ілюстрації цього положення Рікардо взяв за приклад вироб-ництво вина і сукна в Англії та Португалії. Виробництво вина в Португалії абсолютно дешевше, ніж в Англії. Португалії невигідно купувати в Англії вино. Але Рікардо пропонує враховувати не аб-солютні, а порівняльні витрати. Він виходить з того, що ціна това-ру — це грошова форма вираження мінової вартості, тобто мінова вартість сукна знаходить своє відображення через певну кількість вина, а мінова вартість вина виражається через певну кількість сук-на. При цьому в основі мінової вартості лежить відношення абсо-лютних витрат. Спираючись на абсолютні витрати, можна обчис-лити порівняльні витрати, тобто мінову вартість сукна та вина.

Після математичних обчислень Рікардо прийшов до висновку, що Англії вигідніше відмовитися від виробництва свого вина й ку-пувати його в Португалії. Португалії ж доцільно відмовитися від виробництва сукна й купувати його в Англії. Теорія Рікардо пояс-нює переваги міжнародної торгівлі, враховуючи головним чином міжнародні відмінності у природно-кліматичних умовах виробниц-тва товарів.

Теорія порівняльних переваг переконливо доводить, що міжна-родна торгівля зумовлена наявністю відмінностей між країнами у відносних витратах, проте вона залишає без відповіді визначальне питання: чому виникають ці відмінності? Намагаючись відповісти на це запитання, шведський економіст Елі Хекшер та його учень Бертиль Олін у 20—30-х pp. сформулювали нову теорію міжнарод-ної торгівлі — неокласичну двофакторну модель. На їхню думку, відмінності у відносних витратах між країнами (або відмінності у формі кривих виробничих можливостей) пояснюються головним чином тим, що:

—по-перше, у виробництві різних товарів фактори використо-вуються у різних співвідношеннях;

—по-друге, відносна забезпеченість країн факторами виробни-цтва є нерівномірною.

У відповідності з теорією Хекшера-Оліна, країни будуть нама-гатися експортувати ті товари, які потребують для свого виробниц-тва інтенсивного використання відносно надлишкових і невеликих

затрат дефіцитних факторів, в обмін на товари, які виробляються з використанням факторів в оберненій пропорції.

Отже, у прихованому вигляді експортуються надлишкові фак-тори та імпортуються дефіцитні фактори виробництва. Варто підк-реслити, що мова тут іде не про кількість факторів виробництва, що їх має країна, а про відносну забезпеченість ними (наприклад, про кількість придатної для обробки землі в розрахунку на одного пра-цюючого). Якщо в даній країні будь-якого фактора виробництва бі-льше, ніж в інших країнах, то ціна на нього буде відносно нижчою. Відповідно, і відносна ціна того продукту, у виробництві якого цей дешевший фактор використовується більшою мірою, ніж інші фак-тори, буде нижчою, ніж в інших країнах. Саме так виникають порі-вняльні переваги, які визначають напрями зовнішньої торгівлі.

Теорія Хекшера-Оліна вдало пояснює багато закономірностей, які спостерігаються в міжнародній торгівлі. Країни дійсно вивозять переважно продукцію, в затратах на виробництво якої домінують відносно надлишкові для них ресурси. Проте структура виробни-чих ресурсів, якими володіють промислово розвинені країни, пос-тупово вирівнюється. Окрім того, на світовому ринку все більше зростає частка торгівлі «подібними» товарами між «подібними» країнами.

У середині 50-х pp. відомий американський економіст Василь Леонтьєв емпірично перевірив основні висновки теорії Хекшера-Оліна і прийшов до парадоксальних висновків. Використавши мо-дель міжгалузевого балансу «затрати-випуск», побудовану на осно-ві даних про економіку США за 1947 p., В. Леонтьєв показав, що в американському експорті переважали відносно трудомісткі товари, а в імпорті — капіталомісткі. Враховуючи, що в перші повоєнні роки у США, на відміну від більшості їхніх торговельних партне-рів, капітал був відносно надлишковим фактором виробництва, a рівень заробітної плати значно вищим, цей емпірично отриманий результат явно суперечив тому, що передбачала теорія Хекшера-Оліна, і тому отримав назву «парадокс Леонтьєва». Подальші дос-лідження підтвердили наявність цього парадоксу у повоєнний пері-од не лише для США, але й для інших країн (Японії, Індії тощо).

Неодноразові спроби пояснити такий парадокс дали змогу роз-винути та збагатити теорію Хекшера-Оліна завдяки врахуванню додаткових обставин, які впливають на міжнародну спеціалізацію, зокрема:

—неоднорідність факторів виробництва, перш за все робочої сили, яка суттєво відрізняється за рівнем кваліфікації. У зв'язку з цим в експорті промислово розвинених країн може відображатися відносна надлишковість висококваліфікованої робочої сили і спеці-

алістів, у той час як країни, що розвиваються, експортують продук-цію, яка потребує значних затрат некваліфікованої праці;

—значною є роль природних ресурсів, що, як правило, використо-вуються у виробничому процесі тільки в поєднанні з великою кількіс-тю капіталу (наприклад, у галузях добувної промисловості). Це пев-ною мірою пояснює те, що експорт із багатьох країн, які розвиваються і мають великі запаси природних ресурсів, капіталомісткий, хоча капі-тал у цих країнах і не є відносно надлишковим фактором;

—вплив на міжнародну спеціалізацію зовнішньоторговельної політики, яку проводить уряд. Ця політика може обмежувати ім-порт і стимулювати розвиток внутрішнього виробництва та експорт продукції тих галузей, де інтенсивно використовуються відносно дефіцитні фактори виробництва.

У другій половині XX ст. істотний вплив на розвиток міжнаро-дної торгівлі почав справляти науково-технічний прогрес. Це знайшло своє відображення в моделях неотехнологічної теорії. Найбільшого поширення серед них набула модель технологічного розриву, автором якої є англійський економіст М. Портер. її суть полягає в тому, що міжнародна торгівля може виникати навіть за однакової наявності у країнах виробничих факторів, але за умов те-хнологічного розриву між ними.

Згідно досліджень англійського економіста М. Е. Портера, стан конкуренції на будь-якому конкурентному ринку можна охаракте-ризувати п'ятьма конкурентними силами:

—суперництво конкуруючих продавців;

—конкуренція з боку товарів, що виробляються фірмами інших галузей, і що є гідними замінниками (субститутами), а також кон-курентоспроможні за ціною;

—загроза появи нових конкурентів (прихід нових фірм обумов-лює верхню межу прибутковості галузі);

— економічні можливості і торговельні здібності постачальни-ків (здатність постачальників диктувати свої умови);

—економічні можливості і торговельні здібності покупців (вплив покупців на рівень прибутковості фірми, якість товару, на-дання кредиту).

Ці п'ять сил конкуренції у кінцевому рахунку визначають умо-ви, за яких функціонує кожен ринок і економічні одиниці (фірми), що його складають. Стан кожної сили та їх спільна дія визначають можливості конкретного типу ринкової структури в конкурентній боротьбі та його потенціал.

У моделі М. Портера значення і сила впливу кожного з факторів конкуренції змінюється від ринку до ринку і визначає ціни, витра-ти, розміри капіталовкладень у виробництво, збут продукції і при-

бутковість бізнесу. Постачальники і покупці, намагаючись викори-стати сприятливу для них ситуацію, знижують прибуток фірми. Конкуренція всередині галузі також знижує прибуток, тому що для підтримки конкурентних переваг доводиться збільшувати витрати (на рекламу, організацію збуту тощо), або втрачати прибуток за ра-хунок зниження цін. Наявність товарів-замінників зменшує попит і обмежує ціну, яку фірма може запросити за свій товар.

При розробці стратегій підприємства забов’язані враховувати замінники, що виступають як сила, що визначає цінову політику підприємства, політику в області оновлення продукції, а також економічні можливості та торгові здібності покупців та появу но-вих конкурентів.

М. Портер виділяв такі детермінанти, що формують середови-ще, в якому розвиваються конкурентні переваги галузей і фірм:

—        фактори виробництва певної кількості і якості;

—        умови внутрішнього попиту на пропозицію даної галузі, його кількісні і якісні параметри;

—        наявність підтримуючих галузей, конкурентноздатних на сві-товому ринку;

—        стратегія і структура фірм, характер конкуренції на внутріш-ньому ринку.

Названі детермінанти конкурентної переваги утворюють систе-му, взаємно посилюючи і обумовлюючи розвиток один одного. До них додаються ще два фактори, які можуть серйозно впливати на обставини в країні: дії уряду і випадкові обставини.

Нові технології, що вперше виникають в будь-якій країні, дають їй можливість виробляти традиційні товари з меншими затратами або випускати нові товари. В обох випадках країна, що першою за-стосувала технічне нововведення, одержує порівняльні переваги і спеціалізується на експорті високотехнологічних, наукомістких то-варів, ліцензій та прямого інвестування чи на експорті порівняно дешевих традиційних товарів.

Технологічний розрив між країнами в окремих галузях вироб-ництва не є постійним. Він поступово долається, але може виника-ти знову, проте в інших галузях, між іншими країнами і на більш високому рівні науково-технічного прогресу.

Теоретичні моделі конкурентних ринків були розроблені у 30— 50-х роках XX ст. (ефективної конкуренції — австрійським теоре-тиком Й. Шумпетером; монополістичної конкуренції — американ-цем Е. Чемберліном; олігополії — Е. Черберліном та його співвіт-чизником Дж. М. Кларком; недосконалої конкуренції — англій-ським теоретиком Дж. Робінсоном), коли виникла необхідність подолання монополістичної ринкової структури.

Суттєве значення для пояснення коригуючого впливу на ціну факторів, що лежать поза виробництвом, має теорія «граничної ко-рисності», що була запропонована представниками австрійської школи в останній третині XIX ст.

He заперечуючи залежності ринкової ціни товару від плато-спроможного попиту і споживних характеристик товару, ця теорія все ж дещо гіперболізувала вплив психологічних факторів, суб'є-ктивної оцінки корисності товару на ціноутворення. Однак корис-ною була її провідна ідея — залежність кінцевої ринкової ціни то-вару від споживача і тих економічних умов, за яких відбувається купівля-продаж.

Отже, певний вплив на інтернаціональну вартість здійснює співвідношення попиту і пропозиції, оскільки в світовому госпо-дарстві можливості для переливу капіталу і робочої сили відносно обмежені, на світовому ринку періоди перевищення попиту над пропозицією (або навпаки) можуть бути тривалішими, ніж в націо-нальному господарстві.

На поверхні явищ світового ринку інтернаціональна вартість отримує форму світової ціни, яка є грошовим виразом інтернаціо-нальної вартості. На міжнародному товарному ринку існує склад-ний комплекс цін, кожний з яких відображає певну сторону зовні-шньоекономічної діяльності торговельних і виробничих фірм. В основі всього комплексу цін є базова ціна, яка формується в про-цесі здійснення найбільш значних за обсягом та регулярних за ча-сом торгівельних угод з товарами у вільно конвертованій валюті. Наприклад, базова ціна на машини і обладнання — це ціни амери-канських, європейських та японських виробників. Базова ціна наф-ти, цинку, олова, нікелю та алюмінію — це ціна Лондонської това-рної біржі кольорових металів. Базова світова ціна вугілля — імпортна ціна вугілля в західноєвропейських портах. Базові ціни знаходяться в постійному русі, напрямок та інтенсивність якого фі-ксується відповідними довідниками та прейскурантами. Ціни, що публікуються у довідниках та прейскурантах є основою базових цін, які відповідно називають довідниковими та прейскурантними.

За цими цінами реалізуються лише незначні за обсягом товарні партії і лише при умові строкової угоди. Для встановлення більш стабільних та значних за обсягом угод необхідна подальша корек-ція ціни.

Базова ціна — це ціна біржі, порту або місця масового вироб-ництва, а це означає, що товар реалізується тільки там. Тому відда-леність ринку від місць формування базової ціни передбачає і від-хилення ціни від базового рівня. Якщо ринок передбачає перевищення попиту над пропозицією товару, то він отримує назву

ринку продавця і на ньому встановлюються ціни продавця. Навпаки, якщо на ринку пропозиція перевищує попит, то мова йде про ринок покупця, який і диктує ціну покупця. Рівень світової ціни може бути різний залежно від того, хто (покупець чи продавець) несе транс-портні та страхові витрати.

В умовах сучасної міжнародної торгівлі кожна угода купівлі-продажу передбачає умову певного виду ціни. Для покриття транс-портних витрат використовуються два види ціни: ФОБ (англ. free on boort — вільно на борту) та СІФ (англ. cost — вартість, insurance — страхування, freight — фрахт). Наприклад, якщо тор-гова угода передбачає, що реалізований товар вимірюється у цінах ФОБ, то це означає, що постачальник бере на себе частину транс-портних та страхових витрат, а саме — тільки до моменту доставки товару на борт судна, вагона.

За цих базисних умов експортер зобов'язаний: як і в поперед-ньому разі, за свій рахунок поставити товар із підтверджувальними документами; упакувати його, доставити до порту; сповістити про це імпортера. Крім того, за свій рахунок він зобов'язаний: одержа-ти експортну ліцензію і виконати митні формальності; відвантажи-ти товар на судно; сповістити покупця про навантаження; передати йому документи, включаючи морський коносамент про прийняття вантажу на судні.

Обов'язки імпортера від попереднього варіанта відрізняються тим, що він не оплачує навантаження товару на судно, але оплачує розміщення товару на судні.

Ризик ушкодження або втрати товару, як і право власності, пе-реходить від продавця до покупця в момент перетинання вантажем борту судна.

У цьому разі експортер зобов'язаний: поставити товар перевіз-никові; укласти договір із перевізником від свого імені; забезпечи-ти одержання експортної ліцензії, виконати митні формальності; передати покупцеві комплект документів, включаючи накладну.

За цінами СІФ ці умови практично збігаються з попередніми, за винятком того, що експортер повинен ще застрахувати вантаж до порту призначення.

За цих умов експортер за свій рахунок зобов'язаний: поставити товар із документами, що підтверджують його відповідність умо-вам контракту; укласти договір про перевезення товару в зазначе-ний у контракті пункт; оплатити перевезення; передати товар в обумовлений у контракті термін перевізнику; повідомити імпорте-ра і передати йому комплект документів, включаючи квитанцію про прийняття вантажу до перевезення; одержати експортну ліцен-зію й оплатити вивізне мито, податки, збори.

Оскільки транспортування може здійснюватися різними видами транспорту і послідовно кількома транспортно-експедиторськими фірмами, зобов'язання експортера вважаються виконаними після передання вантажу першому перевізникові.

Імпортер зобов'язаний: застрахувати за свій рахунок товар; оплатити всі інші витрати, що виникають при транспортуванні; оплатити товар експортеру: покрити усі витрати, пов'язані з транс-портуванням товару в його країну. Ризик і право власності перехо-дить від продавця до покупця в момент передання експортером ва-нтажу першому перевізникові.

Отже, коли обсяг торгової угоди вимірюється у цінах СІФ, увесь обсяг транспортних та страхових витрат (до моменту прибуття ван-тажу у порт чи на станцію споживача) бере на себе постачальник.