2. Економічна інтеграція та інтернаціоналізація


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 

Загрузка...

Економічна інтеграція — якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя. Вона передбачає зближення і взаємопереп-летіння національних економік, проведення узгодженої державної економічної політики. Інтеграційні тенденції є природним проце-сом, який випливає з об'єктивних потреб міжнародного поділу праці і науково-технічного прогресу.

Інтеграція — це форма інтернаціоналізації господарського життя, об'єктивний процес переплетіння національних господарств і проведення скоординованої економічної політики на національ-ному та міжнародному рівнях в різних формах: вільної торгівлі, митних союзів, загальних ринків, економічних союзів, валютно-економічних і політичних союзів.

Інтернаціоналізація — процес розвитку економічних зв'язків між національними господарствами, коли економіка однієї країни виступає частиною світового господарського процесу, який погли-блюється на основі міжнародного поділу праці, виробничої та нау-ково-технічної спеціалізації і кооперації.

Ці процеси реально змінили обличчя світового господарства і зробили його учасниками не лише країни і регіони, але й самостій-но діючі суб'єкти в особі окремих фірм, що поступово набували транснаціонального характеру. Суть економічної інтеграції прояв-ляється в її найважливіших характеристиках:

по-перше, міжнародне регулювання економічних процесів;

по-друге, поступове формування замість більш або менш неза-лежних один від одного національних народногосподарських ком-плексів регіональних господарських комплексів із загальною стру-ктурою відтворення;

по-третє, усунення адміністративних і економічних бар'єрів, які перешкоджають вільному рухові товарів, робочої сили і капіталів;

по-четверте, зближення внутрішніх економічних умов у держа-вах, які беруть участь в інтеграційних об'єднаннях;

Існують такі основні види інтеграційних об'єднань:

—        зона вільної торгівлі, коли країни-учасники обмежуються ві-дміною митних бар'єрів у взаємній торгівлі;

—        митний союз, коли вільне переміщення товарів і послуг все-редині угрупування доповнює єдиний митний тариф стосовно тре-тіх країн;

—        загальний ринок, коли ліквідуються бар'єри між країнами не тільки у взаємній торгівлі, а й для переміщення робочої сили й ка-піталу;

—        економічний союз, коли на доповнення до всіх перелічених вище інтеграційних заходів гармонізуються різні аспекти економі-чної політики.

Повна інтеграція передбачає узгодження та проведення спіль-ної валютної, фіскальної, кредитної політики, утворення органів наднаціональної влади тощо.

Економічна інтеграція — це більше, ніж просте об’єднання на-ціональних економік. В результаті глибоких структурних перетво-рень в економіці країн, що інтегруються, повинно виникнути опти-мально збалансоване в територіально-економічному і соціальному сенсі господарство, в якому виробництво здійснюється з мінімаль-ними затратами і максимальним прибутком, найвищою продуктив-ністю праці. Мова йде про якісно новий результат — синергетич-ний ефект (гр. synergos — той, що діє разом), за якого інтегроване ціле повинно являти собою якісно новий, більш досконалий госпо-дарський механізм. Структурні перетворення дають можливість за рахунок інтеграції ресурсів розширювати виробництво, усувати не-рівномірність розвитку, підвищувати суспільний добробут в інтег-рованих країнах.

Отже, інтеграція супроводжується взаємним переплетінням процесів економічного зростання і на національному рівні, що при-зводить до формування єдиного господарського організму. Однак, слід зазначити, що в реальному житті одночасно діють дві тенден-ції — до інтеграції та до дезінтеграції. Крім того, в силу ряду при-чин різні елементи інтеграції в різних країнах отримують неодна-ковий  розвиток.   У   зв'язку   з   цим   можна  виділити  такі   типи

інтеграції: жорстка — зумовлена обставинами зовнішнього харак-теру (одні країни є отримувачами вигод, інші — донорами); випад-кова — утворюється і припиняється швидко і стихійно; гнучка — кожна країна є одночасно і донором, і отримувачем вигод.

Найбільший розмах інтеграційні процеси отримали після другої світової війни, що знайшло свій прояв в ут’оренні великої кількості міжнародних економічних організацій, обєднань, союзів (які вже частково згадувалися у попередній главі), що виникли й розвива-ються на різних континентах, а також міжнародних фінансово-кредитних інститутів (Міжнародний валютний фонд (МВФ), Між-народний банк реконструкції і розвитку (МБРР) тощо), Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Світова організа-ція торгівлі тощо. Найбільшого розмаху ці процеси набули в Захід-ній Європі. Ще з перших післявоєнних років функціонував митний, а потім і економічний союз Бельгії, Нідерландів і Люксембургу (Бенілюкс), у 1951 році було створено Європейське об’єднання ву-гілля і сталі (ЄОВС). Нарешті, 25 березня 1957 року у Римі 6 захід-ноєвропейських країн (Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди, Франція і ФРН) уклали договір про створення Європейського еко-номічного співтовариства (ЄЕС), яке назвали «Спільним ринком». У лютому 1994 року ЄЕС трансформувався у Європейський Союз (ЄС), а сьогодні число країн, що входять до нього, зр’сло до 25.

Важливе місце у системі світогосподарських звязків сьогодні належить транснаціональним корпораціям (ТНК), тобто окремим великим фірмам, що беруть участь у міжнародному поділі праці, які зосереджують у своїх руках виробництво і збут продукції на світовому ринку.