1. Міжнародний поділ праці


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 

Загрузка...

Світове господарство ґрунтується на міжнародному поділі пра-ці, який є вищим ступенем розвитку суспільного територіального

Основи економічної теорії. Підручник / А. П. Чухно, П. С. Єщенко. мко та ін. / Заред. А. А. Чухна. — К.: Вища школа, 2001. — С. 521.

поділу праці між країнами, що характеризується стійкою, економі-чно вигідною спеціалізацією виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції та послуг і веде до взаємообміну результа-тами виробництва між ними в певних кількісних і якісних співвід-ношеннях.

Існує певна сукупність факторів природного та суспільного ха-рактеру, яка впливає на міжнародний поділ праці, характер участі в ньому тих чи інших країн, серед яких: географічне положення краї-ни, наявність природних багатств, чисельність населення (трудових ресурс’в) та історичні традиції виробництва.

Обєктивна необхідність участі країн в міжнародному подші праці зумовлюється так званим законом порівняльної переваги. Йо-го суть полягає в тому, що кожна країна з причини дії вказаних ви-ще факторів не може виробляти увесь номенклатурний обсяг мате-ріальних благ з високою ефективністю. Кожна країна в порівнянні з іншою має певні переваги у виробництві тієї чи іншої продукції. За цих обставин імпорт товарів з країн, де їх виробництво є ефектив-ним, стає бажаним і доцільним при умові експорту в ці країни про-дукції, виробництво якої для них є невигідним. Теорія порівняльної переваги була викладена Д. Рікардо у 1817 році і отримала широке визнання.

Під впливом НТР виробництво у дедалі більшій мірі звільняєть-ся від залежності з боку природних умов. Головним фактором мі-жнародного поділу праці стають науково-технічні досягнення. Національна економіка Японії практично позбавлена власної сиро-винної бази, але є лідером у багатьох сферах світового господарст-ва з причини ефективної реалізації саме цього фактору.

Міжнародний поділ праці зумовлює існування інтернаціоналі-зації виробнщтва, яка набуває глобального характеру і відображає взаємозалежність національних економік в напрямку забезпечення економічного прогресу у всесвітньому масштабі.

Основними формами міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація і міжнародне кооперування праці.

Під міжнародною спеціалізацією (спеціалізація — це концент-рація виробництва на випуску певної однорідної продукції) вироб-ництва розуміють таку форму поділу праці між країнами, при якій зростання концентрації однорідного виробництва і усуспільнення праці в світі відбувається на основі прогресуючої диференціації на-ціональних виробництв, виділення їх в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі і підгалузі, виготовлення все більш однорідних продуктів праці понад внутрішні потреби, що спричиняє дедалі більш взаємне доповнення диференційованих на-ціональних комплексів.

Міжнародна спеціалізація виробництва розвивається в двох ви-дах: виробничому і територіальному. У виробничому аспекті — це міжгалузева, внутрішньогалузева спеціалізація та спеціалізація окремих підприємств. У територіальному — спеціалізація окремих країн, груп і регіонів на виробництві певних продуктів для світово-го ринку.

Основними формами прояву міжнародної спеціалізації вироб-ництва є предметна (виробництво готових продуктів), подетальна (виробництво частин, компонентів продуктів), технологічна або стадійна спеціалізація (здійснення окремих операцій або окремих технологічних процесів), наприклад, зварювання, термічна оброб-ка, виробництво заготовок тощо.

Стимулом для розвитку процесів кооперації стала радикальна зміна спеціалізації підприємств (фірм) в останні десятиріччя. Все більш повне і послідовне виділення із складу підприємств стадій технологічних процесів, випуску частин кінцевого продукту і пере-дача їх самостійним спеціалізованим господарським одиницям ви-значає новий якісний стрибок у виробничому поділі праці. До того ж НТР сприяла змінам в самому характері міжнародного кооперу-вання, включивши в нього як важливий елемент науку. За цих об-ставин вирішення принципово нових виробничих завдань без об'єднання зусиль виробників декількох країн стало практично не-можливим.

Основними методами, які використовують при налагодженні коопераційних зв'язків, є:

—        здійснення спільних програм;

—        спеціалізація згідно договору;

—        створення спільних підприємств.

Здійснення спільних програм реалізується в двох основних фо-рмах: підрядному кооперуванні і спільному виробництві. Підрядне кооперування — найбільш давній вид виробничих коопераційних зв'язків в промисловості. Суть підрядної діяльності полягає в тому, що одна із сторін угоди (замовник) доручає іншій (виконавець) ви-конання певної роботи у відповідності з встановленими строками, обсягом, якістю та іншими умовами. Підрядне виробниче кооперу-вання має два головні різновиди: «класичний» підряд на виготов-лення продукції і підряд на проектування і випуск нового продукту.

Спеціалізація згідно договору полягає в розмежуванні виробни-чих програм суб’єктів на основі угод у відповідності з угодами про спеціалізацію. Сторони, що домовляються, намагаються усунути або зменшити дублювання виробнщтва, а, отже, і пряму конкуре-нцію між собою на ринку. Важлива умова, яка надає таким угодам про спеціалізацію коопераційного характеру — це наявність в ній

положення про тісне співробітництво складної продукції, взаємні або односторонні субпідрядні поставки, проведення спільних дос-ліджень і розробок тощо.

Створення виробничих спільних підприємств (СП) — це так звана інтегрована кооперація, основою якої є спільна виробнича ба-за, а також спільна власність на виготовлений продукт.

Головною ланкою у системі світогосподарських зв'язків також є транснаціональні корпорації (ТНК), які зосередили в своїх руках виробництво, збут продукції. Крім того, велику роль у функціону-ванні світового господарства відіграють міжнародні економічні ор-ганізації. їх можна поділити на три групи: світові (Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Генеральний договір по тарифах і торгівлі тощо); регіональні (Європейський союз, Європейська асо-ціація торгівлі тощо); галузеві (Європейське об'єднання вугілля і сталі, Європейське товариство по атомній енергії тощо). Існує майже 400 багатосторонніх міжурядових організацій.