5. Соціальна політика держави і розподіл доходів


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 

Загрузка...

Державне регулювання не обмежується лише сферою економі-ки, здійсненням економічної політики, але включає також і соціа-льну політику.

Соціальна політика — комплекс суспільно-економічних заходів держави, підприємств, організацій, спрямованих на послаблення нерівності в розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень то-що. Здійснення соціальної політики державою має свою довгу істо-рію і спирається на теорію розподілу доходів.

Зародження теорії розподілу відноситься до XVII століття. Зна-чну роль у цьому відіграла праця У. Петті «Політична арифметика» (1676).   Слово  «розподіл»  широко  використовується  Ф.  Кене  в

«Економічній таблиці» (1758). Роздуми про те, як створюються і розподіляються багатства, мають місце у праці А. Тюрго «Ефеме-риди громадянина» (1770).

Класична англійська школа проблеми розподілу тісно пов’язує з теорією вартості. Вартість кожного продукту складається із заробі-тної плати, земельної ренти і прибутку, які є трьома початковими джерелами усякого доходу. За словами А. Сміта, загальний річний продукт праці кожної країни повинен розподілятися між різними жителями країни або у вигляді заробітної плати за їх працю, або у вигляді прибутку на їх капітал, або ж у формі ренти за їх землю. Д. Рікардо ставить проблему розподілу у центр економічних дослі-джень і стверджує, що дохід, який отримується з поверхні землі шляхом поєднання праці, машин і капіталу, розподіляється між трьома класами суспільства: власниками землі, власниками капіта-лу і робітниками. Але ці частки досить різні на різних стадіях сус-пільного розвитку.

Останній видатний представник класичної школи Дж. Стюарт Мілль увів відмінність і протиставлення законів виробництва, які вважав «істинами природного порядку» і законів «розподілу багат-ства, яким займаються виключно людські інститути», тобто закони власності, успадкування, система земельної ренти.

Теорія розподілу К. Маркса спирається на теорію трудової ва-ртості і доповнюється вченням про додаткову вартість і експлуа-тацію. Додаткова вартість, за Марксом, є вартість, створена працею найманого робітника і безоплатно привласнена капіталістом. Саме вона є результатом експлуатації. Додаткова вартість поділяється між капіталістами, які вик’нують різні функції у суспільному ви-робництві в цілому, і у звязку з цим розпадається на прибуток, процент, торговий прибуток, земельну ренту.

Маржиналістська кощещія розподілу склалася як результат критики марксистської теорії і є частиною загальної теорії корис-ності. У цій концепції використовуються два основних поняття: фаничної продуктивності і вмінення (нав’язування). Гранична оди-ниця факторів виробнщтва (або гранична продуктивність) — це та, яка використовується для виробництва меншої цінності, тобто має найменшу граничну корисність. Вмінення (нав 'язування) — це прийняття рішень підприємцем, що визначають частку участі окремого фактору у виробництві і змінюють комбінацію викорис-тання усіх факторів у сукупності. В умовах повної конкуренції фі-рма намагається таким чином комбінувати фактори виробництва, щоб оцінка їх граничної продуктивності була рівною сумі винаго-род, що припадають кожній окремій одиниці факторів. Згідно цієї теорії, ціна = граничним витратам = сумі винагород граничних фак-

торів виробництва = сумі граничних продуктивностей вартості фа-кторів. У ринковій економіці ціна, що регулює попит і пропозицію факторів, є рушійним чинником розподілу факторів виробництва між різними виробництвами і гарантією використання цих факторів у найбільш продуктивних галузях.

Сучасна теорія розподілу включає також аналіз так званих «со-ціальних доходів» («соціальних трансфертів»), тобто доходів, які надаються економічним суб’єктам незалежно від їх внеску у ство-рення сукупного продукту. Держава за допомогою податкової сис-теми вилучає частину доходів виробників у держбюджет, а потім перерозподіляє ці ресурси через статті державних витрат чи витрат на соціальні потреби.

Таким чином, основною формою реалізації соціальної політи-ки є соціальний захист, що вимагає дотримання певних принци-пів, насамперед принципу соціальної справедливості, який тісно пов'язаний з мірою розподілу доходів. Реалізація принципу соціа-льної справедливості здійснюється за трьома основними напрям-ками:

—        соціальна справедливість полягає у рівності доходів усіх фомадян;

—        соціальна справедливість полягає у такому розподілі доходів, щоб кожен одержував у міру своєї участі або участі належних йому виробничих факторів (праці, капіталу, природних ресурсів і підп-риємницьких здібностей) у національному виробництві;

—        соціальна справедливість полягає у такій диференціації до-ходів, яка б відбивала необхідність врахування участі кожного (на-лежних йому факторів) у суспільному виробництві і забезпечення гідного життя для всіх. Уринкових умовах соціальна політика здійснюється через систему соціального захисту і включає такі ос-новні елементи (форми чи напрями соціальної політики):

—        індексація доходів (трудових доходів і соціальних виплат);

—        реалізація програм працевлаштування і перекваліфікації ро-бочої сили;

—        правове регулювання системи найманої праці;

—        регулювання рівня оплати праці залежно від сфери діяльнос-ті, форм власності підприємств і фаху працівника;

—        соціальна допомога — трансферти або соціальні виплати у рамках соціальних програм;

— соціальне страхування.

Соціальне страхування і соціальні трансферти утворюють сис-тему соціального забезпечення населення будь-якої ринкової краї-ни. Соціальне страхування в ринковій економіці здійснюється за такими напрямками: по старості (реалізується у формі пенсійного

забезпечення); виплати у зв'язку із втратою працездатності (при хворобі чи при виробничій травмі); виплати по безробіттю.

Отже, соціальна політика — це система заходів держави по до-сягненню соціальної справедливості у розподілі доходів і здійснен-ню соціального захисту своїх громадян. Соціальна політика у різ-них країнах включає різні підходи:

—        «соціальний підхід» передбачає, що суспільство повинно га-рантувати кожному своєму членові доходи, які не дозволяють йому опуститися нижче межі бідності; тут реалізується принцип соціаль-ної справедливості;

—        «ринковий підхід» означає, що держава повинна тільки ство-рювати умови кожному громадянинові для прояву економічної ак-тивності, що й забезпечить його доходи.

«Соціальний підхід» найбільш повно здійснюється у такій мо-делі ринкової економіки як соціальне ринкове господарство (Німе-ччина, Австрія, Бельгія, Нідерланди та деякі інші європейські рин-кові країни), а другий — у моделях змішаної ринкової економіки (США, Канада, Велика Британія та інші країни) і корпоративної ринкової економіки (Японія, Швеція, Австралія та інші країни).

Перерозподіл доходів здійснюється державою з метою більшого наближення до вирішення проблеми соціальної справедливості у дусі сучасного розуміння гуманістичних цінностей. Загальна мета цього процесу — вилучення частини доходів у багатших і передача їх біднішим. Цей процес тісно пов'язаний з багатьма іншими про-цесами — виробництвом, розподілом, обміном і споживанням — і ґрунтується на певних теоретичних засадах і системі категорій і показників. Основні положення про необхідність і суть перерозпо-ділу доходів розроблялися у західній економічній теорії у другій половині XIX ст. Важливе місце в цих теоріях відводиться катего-ріям: «рівень життя», «рівень споживання», «рівень доходів», «за-робітна плата», «соціальні виплати», «умови праці», «тривалість праці», «вільний час», «житлові умови», «тривалість життя» та іншим. Нормальним рівнем життя визнається такий, що забезпечує умови повноцінного відтворення робочої сили (готовності до пра-ці). У першу чергу рівень життя визначається величиною дохо-дів — різні доходи зумовлюють різний рівень життя людей.

Подальшим розвитком цих підходів стала розробка у 70-х роках XX ст. категорії «якості життяу>, що являє собою узагальнення поняття «рівень життя». Якість життя включає в себе не тільки рівень але і якість задоволення матеріальних і культурних потреб людей (якість харчування, якість і модність одягу, комфорт житла, якість охорони здоров'я, освіти, сфери обслуговування довкілля, структури вільного часу, ступінь задоволення потреб у змістовному

спілкуванні, знання, творчій праці, рівень стресових станів, струк-турі розселення тощо).

Для проведення ефективної соціальної політики важливо ви-значити рівень життя різних категорій населення. Це дозволяє ро-зробити оптимальну систему перерозподілу доходів. Для визна-чення нерівності у розподілі доходів між різними групами населення часто застосовують криву Лоренца (за ім’ям американ-ського економіста і статистика Макса Лоренца (1876—1959) як показник, що відображає нерівномірність розподілу сукупного доходу суспільства між різними групами населення (див. статтю до графіку «Крива Лоренца»). Нажаль, рівень життя людей з ни-зькими доходами не дозволяє задовольнити інколи навіть першо-чергові потреби. Він визначається через такі специфічні показни-ки як прожитковий мгнгмум, мгнгмальна заробгтна плата, межа бідності та деякі інші. На практиці мінімальний рівень життя визначається за допомогою так званого споживчого кошика, до якого включають визначений набір товарів і по’луг першої необ-хідності для задоволення потреб пересічної сімї робітника прос-тої праці. Сума цін товарів і послуг «споживчого кошика» є осно-вою для визначення мінімальної заробітної плати. її величина стає відправною для точної оцінки рівня заробітної плати та інших до-ходів усіх категорій населення.

Рівень життя значною мірою залежить від характеру розподілу необхідного і додаткового продукту, від соціальної політики дер-жави, активності профспілок, системи надбудовних (політичних і правових), соціальних відносин тощо.

Серед багатьох підходів у розумінні цієї проблеми слід виділити дві основні моделі. Перша грунтується на принципі, згідно з яким сама людина має дбати про власний добробут і добробут родини через свої доходи, а роль держави зводиться лише до системи пев-них трансфертних виплат тим, хто цього потребує. Друга модель надає перевагу державі в забезпеченні гідного рівня життя насе-лення країни, що передбачає активну соціальну політику, створен-ня системи загальнонаціонального соціального фонду. В дійсності жодна з цих моделей не існує в чистому вигляді і мають місце різні варіанти їх поєднання. Вважається, що на сьогодні найбільш при-йнятними є німецька і шведська моделі соціального ринкового гос-подарства (СРГ).

Важливе значення у розробці міжнародної класифікації рівня життя мало запровадження з 1990 року ООН такого показника, як індекс людського розвитку (ІЛР), який щорічно подають до цієї ор-ганізації понад 80 країн світу, в тому числі й Україна. У міжнарод-ній практиці існують різні методики його обчислення, зокрема такі,

які базуються на трьох основних показниках — довголіття, рівень доходів, рівень освіти.

У більш широкому плані до основних складових рівня життя ві-дносять:

—        частка    фонду     споживання    у    національному    продукті (ВВП/ВНП, ЧНП, національному доході);

—        абсолютні середні розміри доходу на душу населення;

—        фактичні  споживчі  стандарти  по  продуктах харчування  і промислових товарах;

 

—        рівень зайнятості і умови праці;

—        стан охорони здоров'я і освіти в країні;

 

—        розвиток соціального забезпечення і соціального страху-вання;

—        рівень народжуваності, смертності і тривалості життя;

—        забезпеченість житлом і комунальними послугами;

—        розвиток комунікацій (транспорту, зв'язку, інформатики);

—        екологічний   стан   довкілля   (навколишнього   середовища) тощо.

Категорія «рівень життя» має макроекономічний та мікроеко-номічний аспекти. У першому випадку йдеться про середній рівень життя усієї нації, у другому — про рівень життя окремих категорій населення всередині країни.

Прожитковий мінімум — рівень доходів, які роблять можливим придбання набору матеріальних благ і послуг, необхідних для за-безпечення життєдіяльності людини за певного рівня соціально-економічного розвитку країни і потреб населення, що склалися. Ро-зраховується на душу населення і розрізняється в залежності від статі і віку. Життєво необхідний рівень споживання включає лише витрати на харчування, найнеобхідніші предмети санітарії та гігіє-ни, комунальні послуги.

Мінімальна заробітна плата — мінімальний рівень оплати праці, який офіційно встановлюється державою, на підприємствах будь-якої форми власності у вигляді найменшої місячної ставки або погодинної оплати. Він визначається в кожний період часу фінансовими можливостями держави, періодично змінюється. Ви-користовується для обчислення розмірів державних податків, пла-тежів, штрафів. 3 мінімальною заробітною платою пов'язують і величину різних платежів з фізичних осіб, що обчислюються за частками мінімального рівня оплати праці. Мінімальна заробітна плата не завжди співпадає з прожитковим мінімумом і вартістю набору споживчого кошика, що зумовлюється низьким рівнем економічного розвитку або затяжним економічним спадом, коли відсутня можливість забезпечити навіть мінімальний споживчий

набір. Ha особливості цього співвідношення, і визначення абсо-лютного рівня прожиткового мінімуму, конкретного переліку то-варів та послуг впливають також розходження щодо цього питан-ня між урядом, парламентом і профспілками, що має місце і в сучасній Україні.

Рівень життя людей, що знаходяться нижче прожиткового мінімуму, ставить їх за межу можливості забезпечення норма-льних умов існування. Саме тут проходить так звана межа бід-ності.

Бідність визначається межею споживання, яка проходить ниж-че прожиткового мінімуму.

Оскільки прожитковий мінімум у різних країнах суттєво відріз-няється, тому відрізняється і розуміння бідності.

Якщо в США за базу мінімального рівня заробітної плати бе-руть набір товарів і послуг, які задовольняють основні фізіологіч-ні та соціальні потреби окремої людини або типових сімей (до нього, наприклад, зараховують оплату наймання житла, купівлю майже 20 видів м'ясопродуктів за умови споживання приблизно 50 кг м'яса на рік, купівлю раз в п'ять років нового автомобіля тощо), то в Україні величина мінімальної заробітної плати у 1999 році покривала менше 50 % межі малозабезпеченості. її до-ларовий еквівалент — 20 дол., що за міжнародними критеріями є ознакою злиденності. За такою межею в Україні опинилося понад 80 % населення .

В Україні постановою Верховної Ради в жовтні 1995 року було встановлено межу малозабезпеченості (мінімальний прожитковий мінімум). Вона враховувала лише фізіологічний мінімум. У 2000 році межа малозабезпеченості становила 270 грн на особу щоміся-ця і передбачала дещо кращу структуру споживання. Однак, серед-ня заробітна плата була нижчою за цю межу майже на 70 грн. Мі-німальний прожитковий мінімум не могли забезпечити майже 75 % наиманих пращвників та іхніх сімеи .

Розмір мінімальної заробітної плати в розвинутих країнах сягає 30—50 % від розміру середньої заробітної плати. У США — 5,15 % дол. за годину. Окремий мінімум встановлюється для молоді. В Україні, наприкінці 2002 року мінімальна заробітна плата стано-вила 165 грн; середній розмір пенсії — 60 грн; соціальної — 38 грн, що не забезпечувало навіть фізичного виживання; максимальна пе-нсія у 2002 році становила 129 грн, а прожитковий мінімум —

Див. Мочерний С. Бідність. Економічна енциклопедія. Т. 1. — С. 102. Див. Мочерний С. Прожитковий мінімум. Економічна енциклопедія. Т. 3. С. 123—124.

440 грн. Незважаючи на те, що у 2003—2004 роках відбулося не-значне підвищення мінімальної заробітної плати і пенсій, це суттє-во не вплинуло на рівень бідності основної частини населення, оскільки продовжується деградація всіх елементів економічної сис-теми і посилюються інфляційні процеси.

Як і рівень життя, бідність має зовнішній (макроекономічний) і внутрішній (мікроекономічний) аспекти. У першому визначається категорія бідних країн із середньо низьким рівнем життя. Другий стосується визначення категорії бідних сімей в окремих країнах. За загальноприйнятою класифікацією, у світі наприкінці 90-х років XX ст. приблизно 1 млрд осіб були багатими, a 5 млрд — жили у бідності. До бідних країн можна віднести країну, в якій на душу на-селення припадає менш ніж 750 дол. США. Частка населення, що знаходиться за межею бідності, є важливим показником, який ха-рактеризує рівень життя у даній країні.

Бідність стає однією з найгостріших проблем соціальної політи-ки. Вона заважає відтворенню кваліфікованої робочої сили, поро-джує почуття невпевненості у майбутньому, зумовлює вищий рі-вень злочинності, наркоманії, алкоголізму.

Тому у ринкових країнах боротьбі з бідністю надається значна увага. Так, у США розробляються методики практичного визна-чення рівня бідності в розрахунку на окрему сім’ю, адже саме в сім’ї (домашньому господарстві) формуються доходи, використо-вуються для задоволення життєвих потреб.

Критерієм визначення межі бідності служить також структу-ра споживання сім "ї. Закономірності зміни структури споживання сім’ї і добробуту нації дослідив ще в середині XIX ст. німецький ек’номіст і статистик Е. Енгель у законі, який було названо його імям. Суть закону Енгеля така: із зростанням доходів сім’ї частка її витрат на продовольчі товари зменшується, на промислові (одяг, житло, комунальні послуги) залишається незмінною, а на соціальні, духовні і культурні запити зростає (див. статтю до гра-фіка «Криві Енгеля»). Спираючись на висновки закону Енгеля у 1964 році американський вчений М. Ольшанський запропонував «формулу» рівня бідності на основі визначення частки витрат на харчування у сімейному бюджеті, який формується з доходів сім’ї. Бідною пропонується вважати пересічну сім’ю з чотирьох членів, яка витрачає на своє харчування більше третини свого бюджету.

Офіційну межу бідності у США визначає міністерство сільсь-кого господарства. Воно щорічно встановлює норму витрат на

Іам само. Сощальна політика. — С 423.

«нормальне» продовольче забезпечення сім’ї. Бідною вважається сім'я, доходи якої лише утричі більші, ніж потрібно для витрат на харчування за цією нормою (що й складе третину доходів сім'ї).

У США до бідних наприкінці 80-х років XX ст. належали сім'ї, які витрачали на харчування третину сімейного бюджету. В Росії у середині 1998 року витрати на харчування в доходах більшості сі-мей становили до 75 %. В Україні в 1992—2002 роках— майже 80 %\

Бідність характеризує не лише окремі домашні господарства (сім'ї), але і окремі групи населення будь-якої країни. Зокрема, у США населення за рівнем доходів поділяється національною ста-тистикою на п'ять груп (по 20 % сімей), а у Швеції— на 10 (по 10 % пересічних сімей). Це дає змогу точніше визначити критерії бідності і багатства, виділити групи людей, що потребують соціа-льної допомоги. Як правило, аналіз ведеться по трьох групах насе-лення: бідні сім'ї (40 % сімей), сім'ї середнього достатку (40 % сі-мей) і багаті сім'ї (20 % від усіх сімей). Саме такий принцип поділу населення застосовується при побудові кривої Лоренца, яка відби-ває реальну диференціацію доходів різних сімейних груп і визначає ступінь соціальної напруги в суспільстві у зв'язку з цим (див. стат-тю до графіку «Крива Лоренца»).

Отже, проблема бідності має і глобальний характер, вона торка-ється не тільки окремих сімей, які мають нестатки, а й окремих їх фуп та країни в цілому. Чим менше бідних, тим краще для суспіль-ства. Лише заможність людей встановлює відносини злагоди і пар-тнерства. Тому держава повинна здійснювати соціальну політику, суть якої полягає у частковому перерозподілі доходів на користь бідних.

Однак у другій половині XX ст. практика перерозподілу дохо-дів і багатства в умовах експансії фінансового капіталу та активі-зації фіктивного капіталу (ринку цінних паперів, кредитів тощо) не лише в межах національних економік, а й у масштабах глоба-льної економіки висунула перед економічною теорією проблему співвідношення таких принципів розподілу як ефективність і справедливість. Особливої гостроти проблема розподільчої ефек-тивності і розподільчої справедливості набуває на початку XXI ст., оскільки ні кейнсіанська теорія державного регулювання економіки, ні ідеологія монетаризму неспроможні забезпечити безкризовий розвиток суспільства, про що свідчить сучасний стан глобальної економіки.

Мочернии  С.  Соціальна політика. — Ькономічна енциклопедія. —   1.  3. — С. 422.

 

Г7

Питання для самоконтролю:

1.         У чому різниця між ВВП і ВНП?

2.         Як розраховується ВВП по доходах і витратах?

3.         Як розраховується національний дохід і які його основні елементи?

4.         Чим зумовлений перехід від системи балансів народного господарс-тва до системи національних рахунків, ухваленої ООН?

5.         Що таке економічна рівновага?

6.         Зрівняйте часткову і загальну рівновагу. Що складає різницю і взає-мозв'язок між цими поняттями?

7.         Назвіть і проаналізуйте рівні економічної рівноваги.

8.         Порівняйте матеріальну основу середніх і малих циклів, зробіть ви-сновки щодо специфіки КОЖНОГО 3 них.

9.         Дайте визначення поняттю «довгі хвилі» в економіці. Яка їх суть та структура?

10.       Як впливає на сукупний попит і сукупну пропозицію кожна з назва-

них ситуацій:

а)         різке зростання ціни на нафту (на AS);

б)         угода про скорочення оборонних видатків (на AD);

в)         збільшення потенційного обсягу виробництва (на AS);

г)         монетарне послаблення, яке зменшує процентні ставки (на AD).

11.       Дайте характеристику МРС та MPS. Поясніть чому сума МРС та MPS завжди дорівнює одиниці.

12.       Як згідно з теорією мультиплікатора Дж. М. Кейнса досягається рів-новага між інвестиціями та заощадженнями?

13.       Як пояснити, чому МРС це закон скоріше психологічний а не еко-номічний?

14.       Що таке суспільне відтворення і які його основні види?

15.       У чому полягає проблема пропорційності в системі суспільного від-творення?

16.       Дайте визначення поняття «економічна політика». Які її цілі та мета?

17.       Які функції виконують економічна теорія і економічна політика?

18.       Назвіть загальнонаціональні економічні інтереси України.

19.       Розкрийте основні економічні функції держави.

20.       Чим пояснюється державне регулювання ринкової економіки?

21.       Обгрунтуйте необхідність проведення державою соціальної політики.

22.       На які цілі спрямована соціальна політика і через які інструменти вона реалізується?

23.       Обгрунтуйте основні принципи оптимального оподаткування.

24.       Які економічні закономірності відображає крива Лаффера?

25.       Як за допомогою податково-бюджетної політики можна регулювати соціально-економічні процеси в країні?

26.       Чому сімейні доходи найповніше характеризують рівень добробуту населення?

27.       Дайте визначення структури сімейних доходів за джерелами їх фор-мування.

28.       У чому полягають необхідність і сушість суспільних фондів споживання?