ПРЕДМЕТ, МЕТОД, I ФУНКЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 

Загрузка...

До 90-х років XX ст. у нашій країні у формуванні економічного мислення виключне місце займала марксистська політична еконо-мія. Тому предмет дослідження економіки як науки трактувався однобічно, інші теорії не вивчалися або оголошувалися ненаукови-

ми, що було суттєвим недоліком у викладанні суспільних дисцип-лін і формуванні світогляду.

Як свідчить історичний досвід такий догматичний підхід зробив погану послугу цьому великому вченню при спробі побудувати со-ціалістичне суспільство. Відомо, що будь-яка догма заперечує роз-виток, гальмує рух пізнання і тим самим заважає поступу теорети-чного мислення і практичної діяльності людини і суспільства.

Тому ознайомлення з багатим розмаїттям різних ідей, концепцій і теорій, які мали місце в історичному розвитку економічної думки, має незаперечне значення у формуванні світоглядної позиції осо-бистості і сприяє здійсненню соціально-економічних змін та тран-сформаційних процесів у суспільстві.

3 розвитком економіки як науки змінювалися погляди на її пре-дмет і практичну функцію. Так, меркантилісти предметом науко-вих досліджень вважали національне багатство. Джерелом багатс-тва проголошувалася торгівля. Саме багатство ототожнювалося з фошима. Основна функція цієї науки зводилася до активізації то-ва’но-грошових відносин, залучення в країну золота і срібла у звязку із зростаючою потребою в грошах. Тому державі відводи-лася важлива роль в економічній політиці, яка проявилася в проте-кціонізмі (лат. protections — заступнщтво, захист). Ця політика передбачає такі головні дії: заохочення зовнішньої торгівлі через збільшення експорту та обмеження імпорту, спонукання до розвит-ку власної економіки. Тобто, це — економічна політика, яка спря-мована на стимулювання національної економіки та її захист від іноземної конкуренції.

Школа фізіократів перенесла предмет політичної економії — наці-ональне багатство — зі сфери обігу в сферу виробництва, але помилко-во вважала джерелом багатства працю тільки у сільському господарстві.

Предметом дослідження марксистської політекономії є вироб-ничі відносини, основу яких складають відносини власності.

«У виробництві люди вступають у відношення не тільки до природи.... Щоб виробляти, люди вступають у певні зв’язки і від-носини, і тільки в рамках цих суспільних зв’язків 1 відносин існує їх відношення до природи, має місце виробництво» .

Таким чином, за Маркс’м виробничі відносини — це взає-мозв’язки між людьми, що обєктивно склалися в процесі виробни-цтва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ, які і вивчає політична економія.

Розвиток капіталізму і становлення пролетаріату як класу, як самостійної сили, зумовили потребу в створенні теорії й ідеології

Маркс К., Ьнгельс Ф. Івори. — 2-е вид. — 1. 6. — С 425.

нового класу, яка б висвітлювала його мету та шляхи її здійснення. Марксизм спирається на досягнення класичної німецької філософії, англійської політичної економії та французького соціалізму.

К. Маркс і Ф. Енгельс вважали, що робітничий клас здатен пе-ретворити суспільство, знищити експлуатацію людини людиною, класи, створити нове соціалістичне суспільство. Вони розробили свій метод дослідження — метод діалектичного матеріалізму і за-стосували його до аналізу економічного життя суспільства, що дало можливість розглядати суспільство (економічну систему) у процесі його безперервного розвитку і змін на основі діалектичної взаємо-дії продуктивних сил і виробничих відносин, базису і надбудови. їх висновок полягає у тому, що економічні зміни є вираженням зміни суспільно-виробничих відносин. Тому вони не можуть бути вічни-ми і незмінними, а мають історично перехідний характер. Звідси формаційний підхід до розвитку суспільства, згідно якого історія поділяється на п’ять формацій: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична.

Сьогодні марксизм звинувачують в догматизмі, але як визнають видатні економісти і політики сучасного світу, марксизм — це ви-значний етап розвитку економічної теорії.

Так, П. Самуельсон в історії економічної думки виділяє лише трьох видатних мислителів, які здійснили вагомий вплив на розви-ток економічної теорії: А. Сміта, К. Маркса, Дж.М. Кейнса. Інший видатний американський вчений Дж. Гелбрейт вважав, що вчення К. Маркса надто цінне, щоб його цілком віддати марксистам. Висо-ку оцінку теорії Маркса давав Й. Шумпетер: «Як економіст-теоретик, Маркс був дуже освіченою людиною. Може видатися ди-вним, що я вважаю за необхідне наголосити на ц1ому, коли йдеться про автора якого я сам назвав генієм і пророком» .

Все ж незважаючи на всю велич і впливовість марксистського вчення в його історичній долі відбувається те, що є неминучим в будь-якій науці — а саме — воно не є абсолютною істиною, тому що суспільство змінюється і виникає потреба в нових концепціях, нових підходах, новій парадигмі, що потребує зміни самого ходу суспільної думки.

Маржиналісти вважали предметом політичної економії поведі-нку індивідуумів і соціальних інститутів (фірм, груп людей тощо), шляхів і засобів досягнення ними своєї мети. Головний практичний висновок — обгрунтування економічної політики фірми. 3 цим на-прямом пов’язана поява мікроекономіки.

Шумпетер Й. Капіталізм, соціалізм і демократія. Переклад з англійської. — К.: основи. — 1995. — С. 37.

А. Маршалл, представник неокласичного напряму, синтезував-ши положення класичної політекономії і маржиналізму, визначив предмет політичної економії як дослідження нормальної життєдія-льності людського суспільства, багатства і частково людини, сти-мулів до дії і мотивів протидії. Тобто підкреслювалася роль люди-ни в економіці.

Згідно кейнсіанської концепції предметом економіки як нау-ки стає функціонування національної економіки як єдиного ці-лого. Практична її функція — розробка економічної політики держави — стимулювання сукупного попиту і приватного підп-риємництва.

П. Самуельсон у своєму підручнику «Економікс» наводить кі-лька визначень предмета економікс і серед них предметом економі-чної теорії, політичної економії є повсякденні ділове життя і еко-номічна діяльність людей.

Перелік визначень предмета економічної теорії (політичної економії) можна було б продовжувати, але, на нашу думку, мо-жна погодитися з тим, що предмет цієї науки дуже складний і всебічний, тому що складна і різноманітна діяльність людини, у тому числі й економічна. Зважаючи на ці обставини і враховую-чи погляди найбільш видатних представників економічної думки стосовно суті економічної теорії (у першу чергу К. Маркса, Дж. К. Кейнса, П. Самуельсона), можна дати таке визначення її предмета:

Економічна теорія (політична економія) — це наука про основні закономірності розвитку економічної системи, поведінку і діяль-ність людей у виробнщтві, розподілі і споживанні життєвих благ з метою задоволення своїх потреб.

Економічна теорія включає в себе мікроекономіку (вивчає пове-дінку окремих економічних суб’єктів) і макроекономіку (досліджує функціонування національної економіки в цілому). Виділяють та-кож мезоекономіку, яка вивчає поведінку проміжних систем або га-лузей народного господарства і глобальну економіку, яка пояснює процеси світової економіки в цілому.

Якщо розглядати теоретичну економіку 3 позицій дослі-дження економічних відносин, то можна виділити політичну економію, яка вивчає економічні відносини і економічні зако-ни, і економікс, що вивчає закономірності ринкової економіч-ної системи.

Ще однією важливою відмінністю політичної економії і «еко-номікс» є те, що «економікс» надзвичайно переповнений графіка-ми, схемами, математичними формулами, еклектично суперечли-вими положеннями, багатьма застарілими догмами і стереотипами.

«Це значною мірою позбавляє його ознак т1ретичності, принципів методологічності, критеріїв педагогічності» .

3 точки зору методології в «економікс» переважає кількісний підхід (в політичній економії — якісний і сутнісний аналіз у поєд-нанні з кількісними характеристиками), функціональний аналіз (замість причи’но-наслідкового), суб’єкти’но-ідеалістичний на-прям (замість обєктивного у поєднанні з субєктивними оцінками).

Все ж при порівнянні визначень предмета даних наук розхо-дження між ними не є надто значними. Так, «економікс» розглядає дії людей у різних сферах суспільного виробництва (безпосеред-ньому виробництві, обміні, розподілі і споживанні матеріальних благ), а політична економія — те, що люди у процесі праці вступа-ють між собою у певні відносини.

Більш суттєві відмінності між цими науками виявляються при порівнянні інших аспектів їх предмета. Так, політична економія є наукою про закони, які управляють виробництвом, обміном, розпо-ділом і споживанням матеріальних благ. Такі закони вона вважає об’єктивними, тобто незалежними від волі і свідомості людей. «Економікс», визначаючи у якості предмета свого дослідження, у тому числі і економічні закони, не вважає їх тим не менше об’єктивними, а називає законами вірогідності.

Економічна теорія відрізняється від конкретних економічних наук. Економічна теорія дає не просто опис економічних явищ і процесів в економічній системі, а показує їх взаємозв’язок і взає-мообумовленість і спрямована на виділення загальних закономір-ностей цих явищ і процесів.

До економіки як науки тісно приєднуються економіко-математичне моделювання, економічна кібернетика, економет-рія. Остання вивчає кількісні співвідношення, взаємозв’язки між економічними величинами на основі застосування математичних моделей і статистичних методів обробки економічної інфор-мації.

Прикладна економіка спирається більше на досвід, практику го-сподарювання, конкретні показники господарської діяльності. Ії за-дача — предметний аналіз економічної діяльності, вивчення конк-ретних економічних ситуацій стосовно мікро- і макроекономіки.

Економіка як наука і теоретична і прикладна широко викорис-товує дані економічної статистики. Але це не зводить економічну теорію до емпіричної науки, яка грунтується на досвіді.

Основьі зкономической теории: Учебник / С. В. Мочерньій, В. К. Симоненко, В. В. Секретарюк, А. А. Устенко; Под общ. ред. С. В. Мочерного. — К.: О-во «Знання», 2000. — С. 16.

Економічна теорія є методологічним фундаментом цілого компле-ксу наук: галузевих (транспорт, сільське господарство, будівництво, промисловість, економіка торгівельної справи тощо); фунщіональних (фінанси, кредит, маркетинг, менеджмент, прогнозування тощо); між-галузевих (економічна географія, демографія, статистика тощо).

Економічна теорія є однією з суспільних наук поряд з історією, філософією, правом тощо. У системі економічних наук загальна економічна теорія займає чільне місце. Вона враховує досягнення конкретних економічних наук, а також соціології, психології, істо-рії, філософії, без яких отримані економічні висновки можуть бути помилковими (взаємозв'язок економічної теорії з іншими науками див. на схемі «Взаємозв'язок економічних наук»).

В економічній теорії (політичній економії) за термінологією А. Сміта виділяють два напрями залежно від сфери застосування результатів: позитивна (дескриптивна) економіка і нормативна теоретична економіка.

Позитивна (дескриптивна) економіка орієнтується переважно на об'єктивне тлумачення, наукове пояснення економічних явищ і процесів, що спостерігаються, і побудові на їх основі наукових гі-потез, концепцій та виявленні закономірностей функціонування економічних систем.

Нормативна теоретична економіка є науковою основою для розробки економічної політики держави, вона дає відповіді на пи-тання як повинно бути, як діяти, щоб досягти бажаних результатів.

Прогнозування як особлива гілка економічної думки є науковим передбаченням того, що може статися в економіці у майбутньому. Це наука економічних очікувань.

Практична значущість економічної теорії (відома формула Кон-та) полягає у тому, що знання веде до передбачення, а передбачен-ня — до дії. Економічна теорія повинна бути основою економічної політики, а через неї пронизувати усю сферу житейської практики. У свою чергу, дія (практика) веде до знань, а знання — до передба-чення, передбачення — до правильної дії. Але економічна теорія — це не набір правил про те, як стати багатим. Вона не дає готових рішень усіх проблем. Це лише інструмент, спосіб осмислити еко-номічну дійсність, що дає можливість зробити правильній вибір в багатьох життєвих ситуаціях.

Від економічної теорії слід відрізняти економічну політику.

Економічна політика— це цілеспрямована система заходів держави і фірм у сферах виробництва, розподілу, обміну і спожи-вання благ. Державна економічна політика покликана відображати інтереси суспільства, усіх його соціальних груп і спрямована на зміцнення національної економіки.

Економічна політика займається пошуком варіантів вирішення економічних проблем і приведення в дію їх механізмів. Політики, які користуються економічною теорією, повинні враховувати куль-турні, соціальні, правові і політичні аспекти у розв'язанні тієї чи іншої проблеми. Вирішення задач економічної політики може при-вести до зміни економічної системи, її удосконалення або руйну-вання.

Якщо предмет науки розкриває «що» пізнається, то метод — «як» пізнається.

Метод не може бути довільним, він повинен відповідати особ-ливостям предмету відповідної науки.

Економічні явища не можна зважити на вазі, покласти під мік-роскоп, просвітити рентгеном, їх не можна помістити в лабораторні умови, щоб провести експеримент. Економічні процеси не відбу-ваються у «чистому» вигляді. Вони вплетені в складну тканину су-спільного життя. На них впливають політичні, соціальні, психоло-гічні та інші явища. Тому в якості основного засобу їх пізнання застосовують метод абстракції, тобто мисленого відвернення від усього того, що не відповідає природі (сутності) предмета, що ви-вчається. Будь-які поняття людської свідомості, а також наукові поняття утворюються в процесі абстрагування, яке дозволяє одно-часно і відвернутися (відволіктися) від несуттєвого, другорядного і узагальнити, тобто відобразити суттєві властивості.

Приклади простих понять: «дерево», «рослина», «тварина» то-що. Якщо їх узагальнити, утворюються інші, більш широкі поняття (категорії) — «природа», «світ», «матерія».

Подібним чином утворюються також і поняття економічної тео-рії, такі як: «товар», «гроші», «засоби праці», «дохід», «заробітна плата», «прибуток». Узагальнюючим (більш широким) до цих по-нять є поняття «капітал».

Ці поняття називають економічними категоріями, тобто це логі-чні форми, які відображають найбільш загальні і суттєві сторони економічного життя суспільства.

Отже, економічні категорії — це результат застосування методу абстрагування в процесі вивчення явищ економічної сфери. Без цих понять або категорій практично неможливе існування економічної теорії як науки.

Категорії складають логічний «кістяк» (каркас) економічної теорії.

Абстрактний підхід не відкидає реальність, а виходить з необ-хідності вивчення реальних економічних явищ. Факти — вихідна база пізнання економічної дійсності. Вони можуть виступати у ви-гляді даних статистики, інформації про події, поведінку людей то-що.

Якщо взяти якусь групу фактів і описати їх, зрівняти між собою, дослідити і узагальнити, то як результат — виникне знання про окрему сторону економічної дійсності. Таке знання називається «емпіричним» (гр. етреігіа — досвід). Тобто другий метод пізнання економічних явищ і процесів — емпіричний.

Якщо систематизувати факти, які мають відношення до еконо-мічного життя, виявити їх внутрішні зв'язки і зробити ВИСНОВКИ, TO отримані знання будуть мати теоретичний характер.

Теорія — це цілісне розгорнуте знання про предмет науки, яке виражено системою категорій, принципів і законів. Теорія — більш розвинута форма знання, ніж знання емпіричне. Але в економічній науці вони знаходяться в нерозривній єдності. Ця єдність обумов-лює третій метод пізнання — метод індукції.

Мепгод індукції— це виведення теоретичних положень і прин-ципів із окремих фактів, рух думки від часткового до загального.

Використовують також мепгод дедукції, що означає рух пізнан-ня від теорії до фактів, від загального до часткового. Ці два методи доповнюють один одного.

Важливе значення має діалектичний метод, який вимагає розг-лядати будь-які природні, суспільні, у тому числі й економічні явища в процесі змін і розвитку.

Абстрактне узагальнення економічних фактів, які засновані на застосуванні математики і знаходять втілення в моделях, назива-ють методом економіко-математичного моделювання. Моделю-вання — найбільш практична сторона методу економічної науки. Воно дозволяє у формалізованій формі визначити причини змін економічних явищ, закономірності цих змін, їх наслідки, можливо-сті і вплив, а також робить реальним прогнозування економічних процесів. За допомогою цього методу створюються економічні мо-делі.

Економічна модель — це формалізований опис економічного процесу або явища, структура якого обумовлена його об'єктивними властивостями і суб'єктивним цільовим характером досліджень.

Більшість економічних моделей можна виразити у вигляді ма-тематичних рівнянь, графіків, діаграм і схем. Тому в даному підру-чнику для кращого розуміння основних теоретичних положень зна-чне місце відводиться поясненню відповідних графічних зображень і схем.

Графіки — це відображення залежності між двома і більше змінними. Ця залежність може бути лінійною (тобто постійною). Тоді графік являє собою пряму лінію, розташовану під кутом між двома осями — по вертикалі (Y) і горизонталі (X). Якщо лінія гра-фіка йде зліва направо по спадній, то між двома змінними існує

обернений зв'язок (так, при зниженні ціни на товар, як правило, зростає обсяг його продажу). Якщо лінія графіка йде по висхідній, то зв'язок прямий (так, в міру зростання витрат у виробництві то-вару, зазвичай, ростуть ціни на нього (див. графіки: «Обернена лі-нійна залежність», «Пряма лінійна залежність»).

Залежність може бути нелінійною (тобто змінною), тоді графік набуває форми кривої лінії (так, в міру зменшення інфляції безро-біття має тенденцію до збільшення — крива Філліпса) (див. графік «Крива Філліпса»).

У рамках графічного підходу часто застосовуються діаграми — рисунки, які показують співвідношення між показниками. Вони можуть мати вигляд кола і стовпчика. Схеми наочно демонструють показники моделей і їх взаємозв'язки.

В економіці, як і в будь-якій іншій сфері суспільного життя і природі, крізь нібито хаос, який зовні ввижається як нагромаджен-ня випадковостей, прокладає собі дорогу необхідність, закономір-ність розвитку.

Економічними процесами в суспільстві управляють внутрішні, притаманні їм закони — закони суспільних дій людей або економі-чні закони. У роботі «Філософія права» Гегель писав про політеко-номію як науку, яка робить «честь мислі», тому що вона, маючи перед собою масу випадковостей, відшукує їх закони. Усякий закон відображає собою сутність того чи іншого явища. Закон і сут-ність — поняття однорідні і показують глибину пізнання людиною світу. Явище ширше, багатше за закон, але закон схоплює внутріш-ню сутність явища.

Економічний закон — це найбільш суттєві, стійкі, постійно по-вторювані, об'єктивні, причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалеж-ності в економічних явищах і процесах.

Економічні закони не слід змішувати із законами природи. He дивлячись на те, що вони мають об’єктивний характер (не залежать від волі і свідомості людей), але відрізняються від законів природи тим, що є законами економічних дій людей, тобто виникають, роз-виваються і функціонують лише в економічній діяльності людей у виробництві, розподілі, обміні, споживанні матеріальних благ. Економічні закони на відміну від природних мають історичний ха-рактер. Більшість з них тимчасові, обмежені рамками однієї еконо-мічної формації (системи). Тому розрізняють загальні закони (які діють в усіх економічних системах) і специфічні (які існують лише в одній економічній системі). Так, закон зростання потреб чи закон підвищення продуктивності праці — загальні, а закони попиту, пропозиції і конкуренції — специфічні, адже вони характерні лише для ринкової економічної системи.

В якості універсальної науки економічна теорія виконує ряд функцій: теоретичну або пізнавальну, яка полягає у тому, щоб роз-крити сутність економічних законів та категорій і форм їх вияву, властиві їм внутрішні суперечності, механізм їхньої дії. Лише на основі всебічної реалізації цієї функції може бути виконана прак-тична функція економічної теорії. Пізнавальна функція є методоло-гічною основою для інших майже 50 економічних дисциплін; ана-літичну (аналіз економічної дійсності, узагальнення економічних процесів і явищ); прогностичну (прогнозування шляхів і напрямів економічного розвитку); практичну (визначення мети і напрямів економічного зростання, економічної поведінки виробників і спо-живачів, пріоритетів і цілей економічної політики держави і спо-живачів); світоглядну (яка формує новий тип економічного мис-лення і, отже, сучасний світогляд людини).

Завершуючи розгляд предмета економічної теорії як науки, варто навести лаконічний вислів Дж. М. Кейнса, який влучно характеризує її значення для розвитку суспільства: «Ідеї економістів і політиків — і коли вони мають рацію, і коли помиляються — мають значно біл1ше значення ніж вважається. У дійсності, саме вони і правлять світом» .

*#