1. Сутність, цілі, фактории та основні показники економічного зростання


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 

Загрузка...

Проблема економічного зростання є найважливішою пробле-мою економічної теорії XX—XXI ст. I хоча поняття економічного зростання сягає до праць економістів XVIII—XIX ст. (Ж. Б. Сея, I. фон Тюнена та ін.), лише в кінці 30-х років XX ст. вивчення цієї проблеми стало окремим напрямком економічної теорії.

Основоположниками теорії зростання вважаються американсь-кий економіст Е. Домар і англієць Р. Харрод, які стояли на неокей-нсіанських позиціях. У сучасній економічній теорії можна виділити три провідних напрями у вивченні цього процесу.

Перший напрям — це неокласичні теорії зростання, що засно-вуються на положеннях про ринкову саморегуляцію, розроблених А. Маршаллом і Л. Вальрасом. Провідним ідеологом даного напря-му в даний час вважають М. Фрідмена. Другий напрям представле-ний неокейнсіанськими теоріями, які поєднують декілька течій (Д. Тобін, О. Сімомура, С. Фудзіно). Третій напрям гце лише фор-мується, являє собою трактування економічного розвитку, засно-ваного на працях К. Маркса, Й. Шумпетера, Дж. Ст. Мілля. Всі на-звані напрями схожі відсутністю чітких розмежувань між теоріями зростання і теоріями рівноваги циклів і криз, проблем відтворення, теорії і практики державного регулювання. Більшість вчених за-ймалися   дослідженнями   сукупності   проблем,   що   відображає

зв'язок економічного зростання з багатьма іншими процесами еко-номічного розвитку.

В економічній літературі суть економічного зростання визнача-ється по-різному. 3 одного боку, воно визначається як збільшення загального обсягу ВНП за певний період або як збільшення ЧНП на душу населення, а з іншого — як ситуація, за якої разом із зростан-ням населення відбувається аналогічне за темпами зростання наці-онального доходу. Інші економісти ототожнюють економічне зрос-тання з розвитком економіки взагалі (зростання продуктивних сил, суспільного продукту, добробуту населення тощо). Однак біль-шість вчених під економічним зростанням розуміють такий еконо-мічний розвиток, коли протягом певного періоду кількісно і якісно зростає суспільне виробництво, яке перебуває в постійному русі, в динаміці.

Відомий американський економіст, фахівець з питань націона-льного доходу, проблем циклів і коливань в економіці, а також тео-рії економічного зростання Саймон Кузнец (1901—1985), лауреат Нобелівської премії (1971), автор дослідження з історії економічно-го зростання розвинутих країн вважав економічне зростання «дов-готривалим збільшенням здатності господарства забезпечити все більше різноманітні потреби населення за допомогою все більш ефективних технологій і відповідних їм інституціональних та ідео-логічних змін» .

У зв'язку з цим він виділив шість характеристик (показників) економічного зростання, властивих майже усім розвинутим країнам:

1)         високі темпи зростання доходу на душу населення і кількості населення. У розвинутих країнах середні темпи зростання доходу на душу населення в останні 200 років склали 2 % на рік при зрос-танні населення 1 % на рік;

2)         високі темпи зростання продуктивності факторів виробницт-ва. За різними оцінками від 50 до 75 % зростання доходу на душу населення у розвинутих країнах в індустріальну епоху були резуль-татом зростання продуктивності факторів. Основна частина приро-сту ВНЇІ на душу населення була досягнута за рахунок технічного прогресу;

3)         високі темпи структурної трансформації економіки. Вона

включала в себе переміщення робочої сили і сільського господарс-

тва у промисловість, а в останній час — з індустрії у сферу послуг;

4)         високі темпи соціальної, політичної та ідеологічної трансфо-

рмації. Серйозна структурна перебудова завжди супроводжується

змінами в суспільних інститутах, поведінці людей та ідеології;

Цит. за: Журавлева 1.11. Зкономика: Учеоник. — С 448.

5)         міжнародні масштаби економічного зростання зумовлені здат-ністю розвинутих країн у минулому і сьогодні знаходити за кордо-ном ринки збуту, джерела сировини і дешевої робочої сили, що при-зводить до політичного і економічного поневолення бідних країн;

6)         обмеження розповсюдження результатів економічного зрос-тання. Незважаючи на величезне зростання виробництва у світі за останні 20 років, лише чверть населення планети прийняло участь у цьому процесі. На цю меншість припадає 80 % світового доходу.

Економічне зростання створює можливості забезпечувати пос-тійно зростаючі потреби людей в товарах і послугах, вирішувати фундаментальні проблеми соціально-економічного розвитку, про-блеми обмеженості економічних (виробничих) ресурсів.

Економічне зростання має свою систему показників, за допомо-гою яких характеризується його кількісний чи якісний стан. Основ-ні показники такі: річні темпи зростання ВНП (ВВП) або націона-льного доходу у відсотках; абсолютний приріст національного доходу або ВНП (ВВП) за рік; приріст національного доходу на душу населення за відповідний період.

Основними чинниками економічного зростання за будь-яких умов є фактори пропозиції, фактори nonumy і фактори розподілу.

До факторів пропозщії відносять такі чинники, які роблять економічне зростання фізично можливим. Це:

—        кількість і якість природних ресурсів;

—        кількість і якість трудових ресурсів;

 

—        обсяг основного капіталу (основних виробничих фондів), за-йнятого у суспільному виробництві;

—        технологія і організація суспільного виробництва.

При цьому слід розрізняти здатність до зростання і реальне зрос-тання. Так, наявність значних природних ресурсів дає лише потенційну можливість економічного зростання, тоді як зростання стає реальністю лише за умови освоєння і введення наявних природних ресурсів в обо-рот. Наявні трудові ресурси також є тільки трудовим потенціалом сус-пільства, який слід розумно використовувати. Реальне ж економічне зростання залежить від рівня зайнятості населення, професійної підго-товки робочої сили, загального стану здоров'я і тривалості житгя лю-дей тощо. Обсяг основного капіталу залежить від розміру фонду на-громадження суспільства та спрямованості інвестицій на створення нових житгєвих благ (товарів і послуг, машин і устаткування тощо). Рі-вень технології якісно характеризує продуктивність праці, ефектив-ність виробництва, а рівень організації виробництва показує узгодже-ність усіх виробничих факторів, що примножує його результативність. Стан технології залежить від рівня розвитку науки і техніки, здатності виробництва вчасно реагувати на нові науково-технічні досягнення.

Економічне зростання залежить також від факторів попиту. Економіка країни повинна задовольняти попит на зростаючий об-сяг ресурсів, інвестицій, товарів і послуг. Для цього слід постійно підвищувати сукупний попит в суспільстві (це попит населення в умовах ринкової економіки, межа існуючих суспільних потреб ри-нкового господарства, які зумовлюються і обмежуються наявними фошима). Сукупний попит — це коли є наявні гроші, а не просто бажання, потреба, тобто це той стан, коли потреба (бажання) пере-творюється в платоспроможну потребу.

На темпи і розміри економічного зростання значний вплив ма-ють фактори розподілу. Для зростання виробництва недостатньо тільки нарощувати виробничі ресурси. їх необхідно правильно роз-поділяти. Зміни в структурі попиту— це зміни у структурі пот-реб — виникнення потреб у нових товарах, що вимагає, у свою чергу, переорієнтації виробництва, тобто перерозподілу ресурсів. Зміни в структурі попиту вимагають переміщення капіталів і тру-дових ресурсів в галузі із більшим попитом на них. Якщо перемі-щення капіталу не встигає за зміною структури попиту, то частина виробничих потужностей залишиться незавантаженою, зросте без-робіття, зменшиться обсяг виробництва і, відповідно, обсяг націо-нального доходу (ВНП) ВВП (див. статтю до графіка «Крива виро-бничих можливостей або крива трансформації»).

Отже, економічне зростання має місце тоді, коли цьому сприя-ють як фактори пропозиції, так і фактори попиту та розподілу, вза-ємозв'язок між самими факторами є складним і суперечливим. Змі-ни у факторах пропозиції породжують зміни в обсязі сукупного попиту та розподілі ресурсів і навпаки. Залежно від того, за раху-нок яких факторів збільшується чи зменшується національний до-хід (ВНП чи ВВП), залежить якість економічного зростання.

Як окремі показники, використовують коефіцієнти зростання продуктивності праці, капіталовіддачі і матеріаловіддачі, загально-го зростання ефективності виробництва. Через ці параметри вияв-ляється динаміка розвитку виробництва, кількісні і якісні зміни в економіці. Характеристика якісної сторони економічного зростання доповнюється співставленням темпів економічного зростання із темпами зростання населення.