Ринок природних ресурсів та його рівновага


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 

Загрузка...

Рідкісність (обмеженість) і невідтворювстість природних ре-сурсів визначають специфіку ціноутворення їх на ринку. Оскільки за ринкових умов ресурси стають товаром, тобто об’єктом купівлі-продажу, то їх ціна визначається співвідношенням попиту і пропо-зиції. Ринок природних ресурсів — це сфера економічних відносин де здійснюється купівля і продаж природних ресурсів. Це стосуєть-ся і землі.

Якщо попит на земельні ділянки високий (в містах, особливо в їх центрах), то земля дорога, але якщо земля розташована у відда-лених від цивілізації регіонах, вона може мати символічну ціну. При цьому обмін землею практично неможливий, адже вона нетра-нспортабельна (її не можна перевезти з місця на місце). Пропозщія землі також впливає на її ціну: чим більша пропозиція, тим нижча ціна земельних ділянок, її зменшення приводить до зростання ціни.

Щодо формування ціни на природні ресурси (землю) в економі-чній теорії існують різні точки зору.

За марксистською концещією, ціна природних ресурсів є по-няттям ірраціональним, тобто таким, що поясненню не піддається. Згідно цього підходу ціну можуть мати лише продукти праці, тому що тільки праця створює вартість, а остання складає основу ціни. Природні ресурси не є продуктом людської праці, вони — продукт природи. Тому сама земля вартості мати не може, якщо не брати до

уваги інвестицій (капітальних вкладень) на її освоєння і наступного штучного підвищення якості (родючості), тобто витрат на осушен-ня чи зрошення, добрива, агротехніку, будівництво доріг, госпо-дарських споруд тощо. Ціна землі, за марксистською теорією, на відміну від ціни на інші товари, не може формуватися як грошове вираження її вартості.

Неокласична концещія розглядає ціну землі похідною від ціни кінцевих продуктів, які на землі вирощувалися. Якщо, наприклад, ціна пшениці знизилася, то і ціна землі, на якій ця пшениця виро-щувалася, повинна знизитися. П. Самуельсон, пояснюючи цей вза-ємозв'язок, відзначає: — «Невірно, що ціна зерна висока тому, що висока ціна землі, яка використовується для вирощування зерна. Фактично більш справедливим є обернене твердження: ціна землі тому висока, що високі ціни на зерно».

Ціна землі та інших природних ресурсів визначається орендною платою (рентою), яку прагнуть одержати землевласники.

Розглянемо механізм встановлення рівноважної ціни природних ресурсів на ринку їх послуг, аналізуючи попит на них та їх пропо-зицію і відволікаючись від їх якості. Ціна природних ресурсів буде визначатися на графіку як результат взаємодії кривої сукупного попиту усіх фірм на природні ресурси «D» (англ. demand — попит) з кривою їх загальної пропозиції «S» (англ. supply — пропозщія) (див. статтю до графіка «Рівновага ринку послуг природних ресур-сів»).

Таким чином, земля як об'єкт власності приносить своїм влас-никам фіксований дохід у формі земельної ренти. Власники землі, продаючи її, намагаються зберегти рівень свого доходу. У цьому розумінні ціна землі стає капіталізованою рентою, тобто, продаю-чи свою земельну ділянку, її власник передає покупцеві право на отримання земельної ренти. При цьому продавець землі повинен отримати таку суму грошей від продажу, щоб, поклавши їх в банк, отримувати стійкий дохід у формі процента, який не може бути меншим від ренти. 3 іншого боку, покупець земельної ділянки по-годиться на купівлю лише в тому випадку, коли його дохід у формі ренти не буде нижчим від процента, якби ці гроші він поклав до банку. Отже, ціна землі — це капіталізована рента, покупець наза-вжди купує право отримувати земельну ренту. 3 цих позицій ціну землі можна розглядати як дисконтовану вартість аналогічно з придбанням будь-якого капітального блага, що приносить регуляр-ний дохід. Поняття дисконту розглядалося вище (у попередньому розділі).

Потрібно зазначити, що купівля землі передбачає отримування доходу (ренти) не протягом 1, 2 чи 10 років, а протягом невизначе-

ного часу. Відповідно при розрахунку ціни землі величина t (фактор часу) не враховується.

Величина ренти (орендної плати)

Ціна землі =   100.

Норма процента

Однак рівень ціни землі на практиці коректується додатковими чинниками, такими як попит на землю, швидка урбанізація, інтен-сифікація сільськогосподарського виробництва, інфляція, державне регулювання економіки тощо.

Протягом XX ст. ціни на змелю у ринковій економіці неухильно зростають. Так, у США середня ціна у 1968 році складала 300 дол. за га, а через 20 років піднялася до 400 дол., що у 10 разів переви-щило середній рівень 1940 року. У Токіо ціна невеликої ділянки під будинок сьогодні сягає 37 середньорічних доходів громадян, у Ки-єві одна сотка землі коштує 5 тис. дол.

За підрахунками економістів, середня вартість одного га сільсь-когосподарських угідь в Україні в середині 90-х років становила від 15 до 20 тис. дол. Загальна вартість українських чорноземів— до 5,5 трлн дол. .