Банки, їх види і функції. Кредитно-банківська система


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 

Загрузка...

Реалізуючи свою кредитну політику держава спирається на ін-ституційну структуру кредитної системи і кредитний механізм.

Кредитна система це сукупність кредитних відносин, форм і ме-тодів кредитування в єдності з сукупністю кредитно-фінансових ін-ститутів, які забезпечують функціонування цих відносин (див. схе-му «Кредитна система»).

Основною ланкою кредитної системи є банки, які здійснюють основну частину кредитних і фінансових операцій.

Бстк (фр. banque — фінстсове підприємство) — це фінансовий інститут, суб’єкт кредитних відносин, який акумулює грошові кош-ти, розпоряджається і використовує власні та запозичені кошти з метою одержання прибутку.

Зародки банківської справи існували ще у рабовласницькому ладі у вигляді корпорацій, що зберігали золото і срібло. У добу фе-одалізму (XIV—XVI ст.) банкіри кредитували королів, феодалів. Але найбільшого поширення банки набули за капіталізму в XVII— XVIII ст. Перший акціонерний банк був організований в Англії — наймогутнішій у той час країні світу, у 1764 році, а в 1844 році за ним була закріплена роль центрального банку. Вслід за цим утво-рюються банки в інших країнах світу, що сприяє витісненню з обі-гу металевих грошей. 3 посиленням концентрації банківського ка-піталу (кінець XIX — початок XX ст.) банки стають одним із головних елементів ринкової економічної структури, що проявля-ється у виконуваних ними функціях:

—        залучення тимчасово вільних грошових коштів та перетво-рення їх у позичковий капітал;

—        посередництво в кредитах (надання кредитів);

—        посередництво в платежах (грошові розрахунки і платежі);

 

—        операції з цінними паперами;

—        випуск (емісія) кредитних знарядь обігу;

—        консалтинг (надання консультаційних послуг).

Сукупність фінансових установ грошового ринку (що займа-

ються банківською діяльністю) у їх взаємозв’язку і взаємодії, дія-льність яких законодавчо визначена, утворюють бстківську систе-му.

Сучасна банківська система як система ринкового типу є дворі-вневою, складається з центрального банку і комерційних банків

Центральний банк країни є центральним органом кредитної си-стеми. Він здійснює емісію кредитних грошей, акумулює і зберігає касові ресурси інших кредитних установ, зберігає державні золото-валютні резерви, кредитує комерційні банки, надає кредити під урядові програми, здійснює розрахунки і перевідні операції держа-ви, грошово-кредитне регулювання макроекономічних процесів. До основних функцій центрального банку належать — функція моно-польної емісії готівки й організації грошового обігу, функція «бан-ку банків», функція банку уряду та функція реалізації грошово-кредитної політики.

Функція монопольної емісії готівки й організації грошового обі-гу свідчить про те, що право випуску банкнот (кредитних грошей), організації грошового обігу в країні законодавчо закріплюється тільки за центральним банком.

Функція «банку банків» — передбачає діяльність центрального банку як міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції. Центральний банк не має справи безпосередньо з підприємцями і населенням. Його клієнтами є комерційні банки, які виступають посередниками між своїми клієнтами і центральним банком. Центральний банк зберігає вільну грошову готівку комер-ційних банків (касові резерви) як гарантійний фонд для погашення депозитів. Тобто комерційні банки зобов'язані зберігати частку своїх резервів у центральному банку — так звані обов'язкові бан-ківські резерви. Центральний банк установлює норму обов 'язкових резервів, яка розраховується як відношення суми обов'язкових ре-зервів до зобов'язань банку за депозитами і виражається у відсот-ках. Беручи на зберігання касові резерви комерційних банків, центральний банк надає їм кредитну підтримку, тобто виступає їх-нім кредитором.

Функція банку уряду. Ця функція передбачає діяльність центра-льного банку як фіскального (лат. fiscalis — казенний) агента уря-ду. Центральний банк забезпечує касове виконання державного бюджету та здійснює операції, пов'язані з обслуговуванням держа-вного боргу, надання коротко- і довгострокових кредитів державі, консультаційних послуг урядові з макроекономічного регулювання, збереження золотовалютних резервів.

Функція реалізації грошово-кредитної політики. Ця функція за-безпечує регулювання макроекономічних процесів з метою ефекти-вного впливу на господарську ефективність, темпи економічного зростання, стимулювання інфляційних процесів, забезпечення за-йнятості. Основним об’єктом грошово-кредитного регулювання є

фошова маса. Центральний банк застосовує два типи грошово-кредитної політики: політику «дорогих грошеіі» {рестрикційна — лат. restrictio — обмеження) і політику «дешевих грошей» (експан-сіоністська —лат. expansio — поширення).

Рестрикційну політику застосовують, як правило, у фазі різкого піднесення, як метод боротьби з інфляцією задля стабілізації гро-шової системи. Ця політика спрямована на підвищення рівня про-центних ставок, стримування темпів зростання грошової маси в обігу, на обмеження кредитних операцій.

Експансіоністська політика спрямована на подолання спаду виробництва, пожвавлення ділової активності, стимулювання інве-стиційних процесів і збільшення платоспроможного попиту насе-лення на товари і послуги, тобто на розширення обсягів кредитних операцій, зниження рівня процентних ставок, загальне зростання фошової маси.

Усі функції центрального банку взаємопов'язані і створюють об'єктивні передумови для виконання центральним банком функції регулювання всієї грошово-кредитної системи країни і економіки в цілому.

На відміну від центральних, значна частина яких одержує ста-тус державних національних, усі комерційні банки, які знаходяться на нижчому рівні кредитної системи у порівнянні з центральними є приватними, і розбудовуються на засадах акціонерного капіталу (комерційні банки — це акціонерні товариства).

Комерційний банк — установа, яка створена для залучення гро-шових засобів юридичних і фізичних осіб та розміщення їх від вла-сного імені на кредитних умовах: повернення, платності, терміно-вості, а також для здійснення інших банківських операцій з метою одержання прибутку.

Операції комерційних банків слід розділити на три групи: пасив-ні (по залученню коштів); активні (по розміщенню коштів); комі-сійно-посереднщькі (виконання операцій за дорученням клієнтів на комісійних засадах, тобто за винагороду, — це інкасові, трастові та перевідні операції).

Основна спрямованість комерційних банків це отримання при-бутку, що і відрізняє їх від центрального банку.

Комерційні банки можуть виконувати всі функції інших креди-тно-фінансових інститутів, крім функцій центрального банку. Су-часні комерційні банки виконують до 200 різних операцій. Залежно від функцій і характеру здійснюваних операцій серед комерційних банків виділяють інвестиційні, іпотечні та ощадні.

Інвестиційні банки — це спеціалізовані кредитні установи, що здійснюють фінансування і кредитування інвестицій. Основними

об’єктами інвестиційної діяльності є облігації приватних компаній і держави, акції корпорацій. Сукупність банківських ресурсів, укла-дених у цінні папери, утворює інвестщійний портфель. Иого стру-ктура дає змогу мінімізувати ризик невиконання емітентом (уста-нова, що випускає в обіг цінні папери та інше) узятих на себе зобов’язань і отримати максимальний прибуток.

Іпотечні банки (гр. hypotheke — застава, заклад) — це устано-ви, що спеціалізуються на наданні довгострокових позик під заста-ву нерухомості — землі та будівель. Такими є земельні банки, які дають позику під заставу землі. Ресурси іпотечних банків форму-ються за рахунок власних нагромаджень, іпотечних облігацій, за рахунок звичайних банківських послуг. Ці ресурси використовують для надання іпотечного кредиту — довгострокової позики під за-ставу нерухомості, іпотеки. За несплату заборгованості в строк по-зичальник втрачає нерухомість, якою забезпечено кредит, і право на заставне майно переходить до банку або іншого власника.

Огцадні банки залучають заощадження населення, які без до-помоги кредитної системи не можуть функціонувати як капітал. Крім того вони розміщують ці кошти в економіку через операції 3 цінними паперами, кредитування споживчих потреб населення, надання різноманітних юридичних послуг, здійснення валютних операцій.

Результатом здійснення банківських операцій є банківський прибуток, який утворюється переважно за рахунок різниці між су-мою відсотків за надання кредитів і відсотків, сплачених вкладни-кам, тобто це результат операцій банків по активам. Доходи банку формуються також від операцій із цінними паперами, біржових операцій та надання позик власного капіталу.

Внаслідок злиття промислового і банківського капіталу появи-лася якісно нова форма капіталу — фінансовий капітал, який спри-яє подальшому усуспільненню виробництва.

На сучасному етапі злиття банківського і промислового капіта-лу є процес прямого, а не через кредит проникнення банківського капіталу в промисловість. Це здійснюється через придбання банка-ми акцій промислових компаній. Купуючи їх банки встановлюють контроль над акціями, оскільки володіють їх контрольним пакетом.

Банки також купують акції промислових підприємств для спе-кулятивних операцій на біржі та отримання біржового прибутку. Банківський капітал проникає в промисловий через випуск і розмі-щення банками акцій промислових підприємств. Останні вдаються до випуску нових акцій і облігацій коли їм потрібні додаткові капі-тали, вони доручають функцію розміщення цінних паперів банкам. Банки з випуску цінних паперів мають на меті отримання емісійно-

го прибутку — різниці, між курсом продажу акцій і облігацій та курсом їх купівлі. Емісійний прибуток сягає до 8—10 %.

Проникнення банківського капіталу в промисловий здійснюєть-ся через участь у заснуванні нових підприємств, що дає змогу при-власнювати значний засновницький прибуток.

Все це сприяє зменшенню частки банківського капіталу у стру-ктурі фінансового, який витісняється спеціалізованими кредитно-фінансовими установами (інститутами), які є структурною складо-вою кредитної системи небанківського типу, акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури.

Спеціальні кредитно-фінансові інститути кредитної системи проводять кредитування певних галузей чи економічних сфер — промисловості, сільського господарства, кооперації, будівництва, торгівлі тощо. У їх діяльності визначається одна або дві основні операції. Вони домінують у відносно вузьких сферах позичкового капіталу та мають специфічну клієнтуру. До цих спеціальних уста-нов відносять страхові компанії, інвестиційні банки і інвестиційні компанії, спеціальні банки, фінансові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо. Існування в кредитній системі спеціалізова-них небанківських кредитно-фінансових інститутів значно розши-рює фінансові можливості окремих клієнтів і дрібних фірм, оскіль-ки збагачує варіанти вибору власником дрібного бізнесу джерел кредитування.

В Україні система спеціалізованих небанківських кредитно-фінансових інститутів перебуває на стадії формування. її суб'є-ктами є комерційні страхові компанії, пенсійні фонди та інші уста-нови.

Основним видом банківської діяльності є кредитування. Банків-ське кредитування (як і комерційний кредит) здійснюється на заса-дах строковості, платності, поверненості і гарантованості.

Строковість кредитування полягає у тому, що усі кредити на-даються лише на певний строк — це короткотермінові і довготер-мінові кредити. Принцип платності здійснюється при сплаті пев-ного процента за користування кредитом, поверненості — у поверненні банку всієї суми кредиту разом з процентами у визна-чений термін, гарантованості — у захисті грошових коштів вида-них у кредит, шляхом забезпечення позики певним закладом (за-ставою) майном, товарами чи цінними паперами або гарантією іншого банку чи установи.

Кредитування може здійснюватися готівкою чи безготівковими засобами (у чековій формі).

Кредити готівкою здійснюються за рахунок тих грошових кош-тів, які банки одержують на строкові рахунки (клієнт гарантує, що він не буде чіпати ці засоби протягом певного часу — кварталу, ро-ку чи більше, за що банк виплачує йому більші проценти), або за рахунок готівкових кредитів центрального банку.

Поряд із строковими рахунками банк відкриває також поточні (безстрокові) рахунки. Ці засоби надавати в кредит ризиковано, адже клієнт у будь-який момент може їх зажадати назад. Водночас банк не може допустити, щоб ці наявні грошові кошти без руху знаходилися у банківських підземеллях (резервах). Це різко обме-жує можливості банку в акредитуванні. Намагаючись розірвати ці пута на шляху кредитної емісії і, водночас, не підірвати довір'я клі-єнтів, банки знайшли можливість і ці засоби використати для кре-дитування. Для цього комерційні банки утворили систему частко-вих банківських резервів, яка знаходиться в основі кредитних систем в більшості країн ринкової економіки.

Система часткових резервів грунтується на централізації части-ни грошових засобів банків в спеціальних фондах, якими розпоря-джається центральний банк країни. Створивши часткові резерви, комерційні банки сміливо можуть віддавати у кредит ту частину коштів поточних рахунків яка залишилася після внесення у систему часткових резервів. Усуваючи можливість критичних ситуацій при зверненні вкладників якогось банку з вимогою про виплату їм бі-льших сум готівки, ніж зберігається у сейфах цього банку, єдина резервна банківська система дозволяє кожному банку сміливо здій-снювати кредитну емісію, якщо це кредитування відповідає усім умовам, які були розглянуті вище. Крім того, резервна система дає можливість через зміну грошової маси управляти економічним роз-витком країни.

Суть кредитної емісії полягає у збільшенні банками грошової маси країни за рахунок створення нових поточних рахунків у чеко-вій формі для тих клієнтів, які беруть позику не готівкою, згоджу-ючись здійснювати свої майбутні операції в безготівковій формі — за допомогою чеків.

При цьому кредитна емісія має чіткі межі, які визначаються ве-личиною резервних вимог центрального банку.

Кожен банк може видати у формі кредитів лише частину тієї суми, яку він одержав від своїх вкладників. Але усі банки разом можуть надати значно більше грошей ніж внесли їх вкладники. Ро-змір цього перевищення прямо пов'язаний з рівнем резервних ви-мог через співвідношення, яке називають мультиплікатором депо-зитів і яке визначає межі зростання грошової маси за рахунок безготівкових грошових засобів.

Мультиплікатор депозитів (мультиплікатор грошовий) — по-казник, що характеризує можливості економіки у цілому, і банків-ської системи зокрема, збільшувати грошову масу в обороті. В ос-нові дії цього мультиплікатора лежить процес обов'язкового резервування частини засобів, які отримуються комерційними бан-ками у вигляді депозитів на спеціальних рахунках у центральному банку.

Величина мультиплікатора визначається так:

100

Мультиплікатор депозитів —         .

Ставка резервних вимог

Сучасний етап розвитку банківської системи в Україні свідчить про те, що в нашій державі відбувся процес становлення дворівне-вої банківської системи, який набув глибокого впливу на загально-економічний розвиток. Але становлення і реформування банківсь-кої системи випереджало реформування економіки, наслідком чого були значні тіньові обороти капіталу, відплив його за кордон. Сис-тема страхування депозитів і кредитів практично не діяла і, як на-слідок, на початок XXI ст. в Україні було зареєстровано 214 банків, а їх агрегований капітал становив усього 4,9 % від загального обся-гу ВВП України. В країнах Західної Європи цей показник становив 80 % від ВВП, тому першочерговим завданням банківської системи України стає процес нарощування банківського капіталу.