Рівні заробітної плати. Номінальна і реальна заробітна плата


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 

Загрузка...

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку отримує працівник за про-даж капіталісту робочої сили та частково результатів її функціону-вання. Одиницею виміру номінальної заробітної плати є погодинна ставка. У ринкових системах її величина залежить від умов кон'юнктури на ринку праці. Розміри номінальної заробітної плати не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рі-

вень його споживання. В Україні в 1997 році вона становила в се-редньому 156 грн за місяць, у паливній промисловості та енергети-ці вона була в 1,6—2 рази вищою, а в більшості інших галузей та в бюджетній сфері — приблизно на 50 % нижчою. Водночас без по-казника номінальної заробітної плати неможливо обчислити реаль-ну заробітну плату.

Реальна заробітна плата — це кількість споживчих вартостей (товарів і послуг), яку працівник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після відрахування податків. Рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номінальної заробітної плати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вар-тості життя); 3) податків, які сплачують працівники до бюджету і фондів соціального споживання. Реальну заробітну плату визнача-ють діленням індексу номінальної заробітної плати на індекс вар-тості життя.

Індекс номінальної

_.      .. заробітної плати

Індекс реальноі заробітноі плати =             ;           .

Індекс вартості життя

Це означає, що реальна заробітна плата прямо пропорційна змі-нам номінальної заробітної плати і обернено пропорційна змінам рівня цін. Реальна заробітна плата скорочується із зростанням по-датків.

Потрібно зазначити, що на індекс вартості життя впливають за-гальний стан фінансів держави; рівень її непродуктивних витрат (на армію, бюрократичний апарат тощо); стан торгового (різниця вартості експорту та імпорту) і платіжного (різниця міжнародних доходів і платежів держави) балансу країни, від чого залежить курс національної валюти; прогресивність чи відсталість міжгалузевої структури виробництва та багато іншого. Усі ці фактори, впливаю-чи на загальний рівень цін, визначають стан реальної заробітної плати. Для визначення рівнів заробітної плати потрібно враховува-ти мінімальну заробітну плату. Ця проблема виникає у тому випа-дку, коли держава бере на себе функцію регулювання соціальних відносин. Вона стає гарантом того, що за будь-яких умов найму ро-бочої сили кожен працівник отримує заробітну плату не нижчу и мінімального рівня. Регулюванню піддається погодинна ставка.

У більшості розвинутих країн законодавчо встановлено мінімум заробітної плати. У США федеральний мінімум заробітної плати варіює в межах від 40 до 60 % середньої заробітної плати, яка спла-чується робітникам обробної промисловості. Мінімальна заробітна плата у США в кінці 80-х років складала 3,35 дол./год., в середині

90-х років — 4,5 дол./год., а з 1997 року вона підвищена до 5,35 дол./год. У США розмір середньої погодинної оплати на виро-бництві на початку 90-х років дорівнював 11,75 дол., у роздрібній торгівлі — 7,29 дол. Запровадження мінімуму заробітної плати спрямовано на зниження рівня бідності і підтримання добробуту найменш кваліфікованих працівників. В Україні середня заробітна плата у грудні 1994 року забезпечувала мінімальний споживчий бюджет лише на 60 %, а в 1998 році — менше як на 50 %.

Зниження життєвого рівня в Україні спричинено також знеці-ненням трудових заощаджень населення, вартістю житлово-комунальних послуг. Так, за однокімнатну квартиру загальною площею 20 м в 1998 році сплачували 22 % від середньої заробітної плати. Внаслідок цього суттєво знизилася частка заробітної плати в національному доході та собівартості продукції. В розвинутих кра-їнах світу в національному доході вона становить у середньому 50—70 %, в Україні вона за 1991—1998 роки зменшилася до25— 26 %. Це означає, що працівник отримував лише Ул частину створе-ного ним продукту. До того ж, на початку 1998 року понад 11 млн працівників вчасно не отримували заробітну плату. Загальна сума боргу з виплати заробітної плати становила в цей час понад 5 млрд фн, а на 1.1.1990 року — понад 6,5 млрд грн. Це прихована форма фінансової експлуатації найманої праці, що є головною причиною затоварювання в Україні товарами вітчизняного виробництва. При-власнення державою та підприємницькими структурами 75 % ство-реного продукту означає втрату заробітною платою своєї відтво-рювальної та стимулюючої функції.

Основою розрахунку мінімальної заробітної плати є показник прожиткового мінімуму. Останній обчислюється виходячи з так званого «кошика споживача», який вбирає у себе певний перелік товарів і послуг, необхідних для задоволення першочергових пот-реб людей. Розрахований за мінімальним рівнем задоволення пот-реб та перемножений на рівень поточних цін, цей комплекс товарів та послуг дає змогу визначити рівень прожиткового мінімуму.

Мінімальна заробітна плата не обов'язково співпадає з прожит-ковим мінімумом. Вона може бути вищою, якщо фінансові можли-вості держави та господарських суб'єктів поліпшуються, а може бути і нижчою як це характерно для сучасного етапу кризового стану економіки України.

На величину заробітної плати (у бік її підвищення) здійснюють вплив профспілки шляхом обмеження пропозиції праці (встанов-лення імміграційних бар'єрів, заборона приймати на роботу не чле-нів профспілок, лімітування навантажень за день, інтенсивності праці тощо); тиску при укладанні колективних договорів, в яких

обумовлюється ставка заробітної плати; боротьби з монополізацією виробництва, що має тенденцію зниження ставки заробітної плати; сприяння зростанню тих видів виробництва, які передбачають збі-льшення зайнятості і ріст попиту на працю.