ФУНКЦЮНУВАННЯ НАЙВАЖЛИВІШИХ АЯГ     РИНКІВ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА 1. Ринок праці. Проблема зайнятості


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 

Загрузка...

Ринок праці, як і ринки інших факторів виробництва, являє со-бою складову частину ринкової економіки. На відміну від інших ринків, ринок праці характеризується високим ступенем невизна-ченості, особливістю функціонування, тому що має справу із спе-цифічним товаром.

Ринок праці — це система конкурентних зв’язків між учасника-ми ринку (підприємцями, робітниками і державою) з приводу най-мання і використання робітника у суспільному виробництві.

Як відомо, ринок праці формується на основі відповідних йому особливих елементів, сукупність яких і забезпечує його функціону-вання. Основними його елементами є попит на працю, її пропози-ція, ціна праці, конкуренція працеємців і працедавців.

Попит на працю — це платоспроможна потреба працедавців на трудові послуги працівників певних професій і кваліфікації. Попит визначається її ціною, потребами виробництва, технічним рівнем, станом технології тощо.

Пропозщія праці визначається передусім ціною, рівнем подат-ків, потребами у забезпеченні непрацюючих членів сім'ї працівни-ка, звичками, традиціями, культурою і релігією, силою профспілок тощо.

Стан рівноваги ринку праці визначається рівноважною ціною. Працівники, які готові запропонувати свою робочу силу за рівно-важною ціною, повністю працевлаштовуються і в суспільстві дося-гається повна зайнятість.

Якщо ставка заробітної плати підніметься або впаде, то буде або дефіцит, або надлишок працюючих (тобто здатних до праці). Таким чином в економіці виникне неповна зайнятість з відповідним рів-нем безробіття.

Тому умовою реалізації сукупним працівником своїх здібностей і функцій є зайнятість.

Зайнятість (англ. employment) — це діяльність громадян, пов'я-зана із задоволенням особистих і соціальних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується систе-мою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робо-чими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві.

У відповідності до Закону України «Про зайнятість», прийнято-го Верховною Радою України у 1991 році, до зайнятих належать особи, що працюють за наймом; працюють самостійно; обрані на посаду до органів державної влади або громадських об'єднань; які проходять дійсну службу у збройних силах; які одержують профе-сійну підготовку; учні та студенти денних форм навчання, ті, що виховують малолітніх дітей, доглядають за хворими людьми похи-лого віку; громадяни інших країн, які працюють у народному гос-подарстві.

Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною про-фесії та місця роботи відповідно до її здібностей, не допускаючи примусової праці. За цих умов по-новому постає проблема повної зайнятості та її ефективності.

Розрізняють три види зайнятості: повну, раціональну й ефек-тивну.

Повна зайнятість означає використання всіх природних ресур-сів і характеризується зростанням кількості робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто хто здатний працювати.

Раціональна зайнятість — зайнятість, яка має місце в суспільс-тві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання тру-дових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури; здійсню-ється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів.

Повна і раціональна зайнятість у комплексі визначають ефек-тивну зайнятість, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціа-льно-економічний результат в певний час і за конкретних умов.

Крім названих видів зайнятості за іншими критеріями розрізня-ють загальну (глобальну) (навчання у загальноосвітніх, спеціальних і вищих навчальних закладах, ведення домашнього господарства і виховання дітей, догляд за хворими, інвалідами та людьми похило-го віку, участь у роботі органів державної влади та громадських ор-

ганізацій, служба в збройних силах та інші) і економічну (участь працездатного населення у виробництві товарів і послуг).

Види зайнятості класифікують також за соціально-економічним (за формами власності та господарювання, соціальним складом на-селення) та організаційно-економічним критеріями (тривалість і режим робочого часу, характер зайнятості (постійна чи тимчасова; повна або часткова; основна (первинна) (виникає безпосередньо пі-сля інвестування певного капіталу) і додаткова (вторинна) (наяв-ність додаткової роботи в осіб, які мають основну роботу)).

У країнах із соціальною ринковою економікою набуває поши-рення на відміну від традиційної так звана гнучка зайнятість. Тра-дщійна зайнятість характеризується повним робочим днем, стабі-льністю праці, регламентуванням робочого і часу, гнучка — нестабільністю, відхиленням від нормативного робочого часу, не-стандартними умовами праці, високою професійно-кваліфікацій-ною і територіальною мобільністю працівників, гнучкою оплатою праці. Форми гнучкої зайнятості — тимчасова робота, надомницт-во, поділ робочого місяця між двома чи кількома працівниками, альтернативний і скорочений робочий тиждень тощо.

У сучасних умовах здійснюється активне регулювання ринку робочої сили. Так, держава впливає на попит робочої сили через розвиток державного підприємництва, створення і реалізацію про-грами громадських робіт (будівництво доріг, мостів), надання пре-мій підприємцям за створення робочих місць в економічно відста-лих районах, підготовку та перепідготовку кадрів, створення бірж праці, розвиток освіти, допомогу безробітним тощо.

Проблема зайнятості в Україні має свої особливості, породжені колишньою адміністративно-командною системою господарюван-ня, а потім тривалою, глибокою кризою в економіці в 90-х роках XX — поч. XXI ст. До них слід винести: 1) великі масштаби фор-мально незареєстрованої зайнятості, незафіксована в угодах і не-оподатковувана робота (так званий «дикий» ринок праці); 2) значне приховане безробіття в нових формах (примусові безоплатні відпу-стки, неповний робочий тиждень).

Втрата мобільності, динамічності та гнучкості економічної сис-теми, нездатність своєчасно і повною мірою пристосовуватися до змін внутрішніх умов її функціонування. Порушення макроеконо-мічної рівноваги, основою якої є врівноважена взаємодія сукупного попиту і сукупної пропозиції, призводить до дестабілізації еконо-мічної системи, руйнації господарських зв’язків, соціально-економічних потрясінь. Важливими проявами макроекономічної нестабільності, найгострішим соціальним лихом сучасної економі-ки є високий рівень безробіття і високі темпи інфляції.

Особливе місце в системі функціонування сукупного працівни-ка займає безробіття (англ. unemployment) — соціально-еконо-мічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Багато представників різних напрямів економічної думки вва-жають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є невід’ємним атрибутом ринкової економіки.

На сьогодні, за даними ООН, у країнах що розвиваються, понад 800 млн безробітних. У 1999 році приблизно із 3 млрд працездатно-го населення планети повністю безробітними були 150 млн осіб, частково безробітними — майже 900 млн осіб.

Безробіття уперше виникло у Великобританії на початку XIX ст., але воно не мало масового характеру і зростало лише в пе-ріод економічних криз. У XX ст. безробіття стає масовим і хроніч-ним, охоплюючи економіку розвинутих країн навіть у фазі пожвав-лення й піднесення. Так, у США в 1920—1929 роках середня кількість безробітних становила 2,2 млн а в 1930—1939 роках до 10 млн осіб.

Першу спробу пояснити сутність і причини безробіття зробив англійський економіст Т. Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кіль-кості засобів до існування. Причину такого явища він вбачав у ві-чному біологічному законі, властивому всім живим істотам, від-повідно до якого розмноження відбувається швидше, ніж збільшується кількість засобів існування. Ця теорія з певними мо-дифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності тощо.

Марксистська теорія пояснює безробіття закономірностями розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед за-конів конкурентної боротьби, які змушують капіталістів збільшу-вати інвестиції, вдосконалювати техніку, що зумовлює відносне збільшення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що веде до зростання органічної будови капіталу і збільшення безробіття. У Марксовій теорії це отримало назву все-загального закону капіталістичного нагромадження. Ця теорія найбільш вірно пояснює безробіття. Маркс органічно поєднує по-яснення його причин як з боку технологічного способу виробниц-тва, так і суспільної форми (тобто відносин економічної влас-ності).

У першому випадку — це прогрес техніки, який зумовлює більш швидке зростання попиту на засоби виробництва порівняно з

попитом на робочу силу. 3 боку суспільної форми безробіття необ-хідне, оскільки в умовах конкурентної боротьби і особливості капі-талістичного нагромадження настає період піднесення й виникає додатковий попит на робочу силу, а резервом для задоволення цьо-го попиту стає масове безробіття. Воно також є важливим факто-ром тиску на зниження заробітної плати працюючих.

Проте закон капіталістичного нагромадження не слід вважати всезагальним, оскільки він діє не у всіх суспільно-економічних фо-рмаціях і до того ж безробіття зумовлене й іншим комплексом при-чин — таких як структурні зміни в економіці, нерівномірність роз-витку продуктивних сил у народному господарстві окремих регіонів, НТР, пошук працівниками нових робочих місць, де зар-плата вища тощо.

У 50-х роках XX ст. виникла технологічна теорія безробіття, згідно з якою його причиною є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям, на думку її авторів, слід через обмеження технологічного прогресу, його упо-вільнення.

Найпоширенішою в наш час є кейнсіанська теорія безробіття, згідно з якою його причиною є недостатній сукупний попит на то-вари, що зумовлено схильністю людей до заощадження та недоста-тніми стимулами до інвестицій.

Кейнсіанці вважають, що ліквідувати безробіття можна через стимулювання державою попиту на інвестиції. Особлива роль у цьому (зростанні інвестицій) відводиться зниженню позичкового процента. Держава, підвищуючи доходи або знижуючи податки, може збільшити в економіці сукупний попит, що зумовить зрос-тання попиту на робочу силу і знизить рівень безробіття. Окрім цього засобом боротьби з безробіттям Дж. М. Кейнс вважав збіль-шення військових витрат. Існує також концепція безробіття яка по-яснює його високим рівнем заробітної плати, отже, щоб знизити безробіття, слід зменшити заробітну плату.

Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних.

Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою над-виробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з руйнівними наслідками глибоких деформацій попередньої (адміні-стративно-командної) економічної системи і сучасною кризою не-довиробництва, недосконалістю процесів вивільнення, перерозпо-ділу та працевлаштування робітників.

В Україні у 1994—1995 роках налічувалося 0,5 млн, в 1999 ро-ці— 1,5 млн безробітних, а приховане безробіття становило понад 40 % сукупної робочої сили.