Фонди підприємства та їх pyx у виробництві


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 

Загрузка...

Витрати виробництва це витрати на придбання основних факто-рів виробництва, тобто робочої сили, засобів виробництва, найма-ної праці, капіталу і праці підприємців, яка вимірюється величиною прибутку або підприємницьким доходом. Розгляд проблем розпоч-немо із фондів підприємства.

У процесі виробництва продукту підприємство використовує основні фонди. До фондів підприємства відносять усі матеріальні засоби і грошові кошти фірми. Вони можуть мати як виробниче так і невиробниче призначення.

Фонди підприємства втілені у будинках і спорудах виробничого призначення, дорогах, транспорті, машинах, механізмах, обладнан-нях, інструментах, сировині, матеріалах, паливі, енергії, готовій продукції, виробничих запасах, грошових засобах які належать під-приємству або закуповуються ним для здійснення виробництва продукту відносяться до виробничих фондів.

До невиробничих фондів підприємства відноситься житло, що належить фірмі, а також об'єкти соціально-культурного призна-чення, такі як: лікувальні і оздоровчі заклади, спортивні споруди, кінотеатри, радіо і телецентри тощо. Від ефективності використан-

ня фондів підприємства залежить результат його діяльності, розмір прибутку. У процесі виробництва фонди підприємства здійснюють свій кругообіг.

Кругообіг капіталу — це безперервний рух капіталу, в якому він послідовно перетворюється з грошової форми на продуктивну, 3 продуктивної на торговельну, яка знову трансформується у грошо-ву з прибутком.

Кругообіг фондів підприємства охоплює один виробничий цикл і розпочинають свій рух з грошової форми. Грошові фонди підпри-ємства авансуються на придбання виробничих ресурсів — праці, за-собів виробництва, підприємницьких послуг. При цьому грошові фонди перетворюються у виробничі фонди в результаті чого утво-рююся товарні фонди підприємства. Після реалізації товарних фо-ндів підприємство одержує грошові фонди з прибутком і кругообіг фондів починає здійснювати свій наступний цикл.

Щоб виробництво працювало безперервно фонди підприємства повинні одночасно перебувати в усіх трьох формах: грошовій, ви-робничій і товарній. (Детальніше див. г. 12. Капітал: сутність і фо-рми. Кругообіг і оборот капіталу).

Отже, кругооборот підприємства охоплює один виробничий цикл: авансування грошових засобів використання виробничих ре-сурсів у виробництві, реалізацію виробленого продукту і повернен-ня грошових засобів їх власникові — фірмі.

У процесі відтворення фондів їх кругооборот постійно повто-рюється. Кругооборот фондів підприємства як періодично повто-рювальний процес, а не як окремий акт, у якому авансована вар-тість повертається до своєї висхідної форми називається оборотом фондів.

Одночасно з кругообігом фонди підприємства здійснюють свій оборот (оборот означає завершений рух, що свідчить про закінчен-ня якогось певного етапу). Оборот фондів не співпадає з кругообо-ротом. У результаті кожного кругообороту підприємству поверта-ється в грошовій формі лише частина авансованих коштів; повний оборот фонди здійснюють тільки тоді, коли вся капітальна вартість повертається до власника у своїй початковій, тобто грошовій фор-мі. Отже, фонди здійснюють свій один оборот, коли повертаються підприємству у повній грошовій вартості. Оборот фондів характе-ризується часом і швидкістю.

Час обороту фондів — це період, протягом якого фонди, здійс-нивши кілька кругооборотів, повертаються до свого власника у фошовій формі у повному обсязі і бажано з прибутком.

Час обороту фондів складається з часу виробництва і часу обігу.

Час виробнщтва включає:

—робочий період, під час якого відбувається безпосередній вплив виробничих факторів на предмети праці і створюється про-дукт виробництва;

—період дії сили природи на майбутній продукт (наприклад, виробництво вина);

—технологічні перерви і простої у виробництві;

—час перебування продукту у виробничих запасах.

Час обігу фондів включає в себе такі періоди:

—час транспортування засобів праці і сировини до місця виро-бництва і готового продукту на ринок збуту;

—час перебування продукту у товарних запасах у сфері обігу (на товарних базах, у магазинах тощо);

—час купівлі продажу товару.

Швидкість обороту фондів вимірюється кількістю їх оборотів на рік.

......      12

Кількість оборотів на рік —

Час обороту фондів

Щоб прискорити оборот фондів з метою отримання додаткового прибутку, підприємства намагаються скоротити робочий період (за рахунок зростання продуктивності праці, технічного і організацій-ного удосконалення виробництва поглиблення поділу праці, впро-вадження новітніх технологій тощо), технологічні простої і перер-ви, час дії природних сил тощо.

У процесі обороту фондів підприємства виробничі фонди (і ли-ше вони) розпадаються на основні і оборотні. Поділ на основні і оборотні фонди здійснюється залежно від швидкості перенесення засобами та предметами праці своєї вартості на створений продукт.

Основні виробничі фонди (основний капітал) — це ті елементи виробничих фондів, які повністю беруть участь у виробництві, але довго зберігають свою фізичну форму, переносячи свою вартість на продукт частинами (порціями). Вартість основних фондів поступає у виробництво після кожного виробничого циклу (одного кругоо-бороту) не повністю, а частково, і, відповідно, повертається після реалізації продукту частинами. Уся вартість цієї частини виробни-чих фондів може повернутися після цілого ряду актів виробництва й обігу. До основних фондів підприємства відносять:

—виробничі будинки й споруди, комунікації, що належать під-приємству;

—машини, механізми та інші активні засоби праці;

—інструменти, засоби контролю, охорони тощо.

Виділяють активну частину основних виробничих фондів до якої відносяться фонди, що беруть безпосередньо участь у вироб-ничому процесі, тобто у виготовлені продукту — це машини, уста-ткування та пасивну — це основні фонди, які не беруть безпосеред-ньої участі у переробці сировини, напівфабрикатів, а лише створю-ють умови для нормального ходу виробничого процесу (будівлі, виробничий та господарський інвентар).

Оборотні виробничі фонди (оборотний капітал) — це ті елемен-ти виробничих фондів, які повністю беруть участь у виробництві та їх вартість повністю переноситься на готову продукцію і повністю повертається після кожного виробничого циклу. При цьому оборо-тні фонди змінюють свою форму, складаючи матеріальну основу майбутнього продукту. До оборотних фондів підприємства нале-жать:

—сировина, матеріали та інші предмети праці;

—паливо, електроенергія;

—вартість робочої сили (праці).

Швидкість обороту оборотного капіталу повинна бути значно вищою ніж швидкість обороту основних фондів, тому, що основні фонди на відміну від оборотних довго зберігають свою матеріальну форму і служать протягом багатьох виробничих циклів. Слід відмі-тити, що різні частини основних фондів підприємства мають різну швидкість обороту, так оборот виробничих споруд дуже повільний, його час складає десятки, а іноді і сотні років оборот машин і обла-днання складає кілька років, а інструментів — ще менше. Тому слід розрізняти загальний і реальний оборот фондів.

Загальний оборот фондів — це оборот фондів за вартістю, a ре-альний оборот фондів — це оборот за натуральною формою.

Загальний оборот фондів здійснюється швидше, ніж реальний. За час загального обороту повертається повна вартість (у грошово-му виразі) авансованих фондів, Ала при цьому різні частини фондів здійснюють різну кількість оборотів — одні фонди уже обернулися кілька разів, а інші ще не здійснили й одного обороту. Реальний оборот завершиться тоді коли відбудеться загальний оборот усіх частин виробничих фондів підприємства. Щоб здійснити один реа-льний оборот, фонди повинні зробити кілька загальних оборотів.

На основні і оборотні фонди поділяється лише продуктивна ча-стина виробничих фондів. Та частина фондів, яка перебуває у гро-шовій і товарній формі, є фондами обігу.

Фонди обігу — це сукупність усіх засобів, які обслуговують сферу обігу. Вони включають готову продукцію на складах підпри-ємства, товари відвантажені, грошові кошти у касі, банку, а також ресурси, які необхідні для реалізації готової продукції, її зберіган-

ня, інші ресурси, які використовуються для обслуговування поста-чання і продажу готової продукції.

Оборотні фонди і фонди обігу, виражені в грошах — це оборот-ні засоби підприємства.

У процесі виробництва і перенесення своєї вартості на готовий продукт, основні виробничі фонди зношуються. Розрізняють фізи-чне та моральне зношування основних фондів.

Фізичне зношування — це матеріальне зношування машин, об-ладнання, комп'ютерів, інструментів. Споруд, інших засобів праці в результаті поступової втрати окремими елементами своїх техніко-економічних властивостей, своєї споживної вартості.

Чим довше вони функціонують у процесі виробництва, тим бі-льша їх зношеність. Навіть тоді, коли засоби праці не використо-вуються, вони зношуються під впливом навколишнього середови-ща (вітру, дощу, сонячного світла, тепла, чи холоду). Фізичне зношування настає також під впливом експлуатаційних наванта-жень, завдяки чому деформуються деталі, піддається корозії метал, зношуються тертьові поверхні.

Фізичне зношування поступово зменшує вартість основних фо-ндів і робить їх непридатними до експлуатації, що потребує їх за-міни, або капітального ремонту. Капітальний ремонт полягає у за-міні важливих елементів, відновлення технічних можливостей і вартості основних фондів. Вартість капітального ремонту приєдну-ється до початкової вартості фондів і переноситься на продукт так само, як і первісна вартість основного капіталу, тому вартість капі-тального ремонту включається у вартість основних фондів.

Вартість поточного і профілактичного ремонту повертається ра-зом із вартістю оборотних фондів, тому вона і включається у вар-тість останніх. Основні виробничі фонди в Україні фізично зно-шенні в середньому на 60 %.

Поряд з фізичним відбувається і моральне зношування основ-них фондів. Моральне зношування — це техніко-економічне старін-ня його елементів, що виявляється у втраті доцільності їхньої пода-льшої експлуатації через появу дешевих або досконаліших засобів праці, тобто їх знецінювання проходить незалежно від фізичного зношування. Відбувається зменшення вартості навіть фондів, які ще ніколи не функціонували, тобто зовсім нових.

Розрізняють моральне зношування першого і другого видів. Моральне зношування першого виду зумовлене появою дешевого та досконалішого устаткування внаслідок підвищення продуктив-ності праці. Моральне зношування другого виду зумовлене винай-денням нових якісних засобів праці, що призводить до старіння за-стосовуваних елементів основного капіталу.

Загроза знецінення основного капіталу внаслідок морального зношування змушує підприємства приймати заходи стосовно того, щоб його вартість повернулася (окупилася) задовго до фізичного зношення: ефективно і раціонально використовувати усі елементи основних фондів, зменшувати простої і технологічні перерви, збі-льшувати кількість змін для безперервної експлуатації техніки то-що. Це дозволяє зменшити час обороту основних фондів (приско-рити амортизацію). Основні виробничі фонди морально зношені в Україні на 95 %. Через це наша держава має приблизно 0,5 % кон-курентноздатної продукції на світових ринках.

Процес поступового перенесення вартості засобами праці, в мі-ру фізичного зношування їх на вироблений продукт і використання цієї вартості для наступного відтворення заміщення, відновлення) засобів праці називається амортизацією. Щоб своєчасно замінити зношені основні виробничі фонди, на підприємствах утворюється амортизаційний фонд, до якого перераховуються відповідні кошти, які зосереджуються у амортизаційному фонді.

Амортизаційний фонд слугує для заміни основних фондів після їх повного зношування, а також для їх капітального ремонту. До цього моменту в амортизаційному фонді підприємства нагрома-джується достатня сума, щоб закупити основні фонди на заміну ви-булих, і розпочати їх експлуатацію.

Співвідношення річної суми амортизації і початкової вартості основних фондів називають нормою амортизації.

Річна амортизація

Норма амортизацп —          ;              X100,

Повна вартість основних фондів

Амортизаційні відрахування включаються у ціну продукту, a тому їх джерело — виручка від реалізованого товару, тому чим бі-льше продукції вироблено на одиницю основних фондів, тим шви-дше вони амортизуються і тим вища норма амортизації. Процес амортизації постійно зменшує залишкову вартість основних фон-дів, сума якої утворює балансову вартість основних фондів.

Основні і оборотні визначають витрати підприємства.

Сучасна економічна наука вважає витрати виробнщтва пла-тою підприємства за залучені фактори. Витрати виробництва роз-глядаються під кутом зору підприємця, котрий прагне обґрунтува-ти оптимальну стратегію фірми і досягти мети — одержання рівного доходу на одиницю затрат на виробничі ресурси.

Зіштовхуючись з тим, що ресурси обмежені, виробник робить вибір між альтернативними способами їх використання. Так вини-кають альтернативні витрати — затрати ресурсів за найкращого

альтернативного варіанту їх застосування. Тому існує ціна еконо-мічного вибору. Підприємець, приймаючи рішення про викорис-тання ресурсів, відмовляється від виробництва інших товарів і пос-луг, тобто жертвує цінністю альтернативних можливостей.

Витрати підприємства класифікуються за ознакою належності факторів виробництва. Тому виділяють зовнішні і внутрішні витра-ти підприємства.

Зовнішні витрати — це виплати фірми за використані ресурси зовнішнім постачальникам, тобто витрати на працю, сировину, ма-теріали, паливо, енергію, транспорт тощо.

Внутрішні витрати — це витрати на власні і самостійно вико-ристовувані виробничі фонди. Ці витрати — неоплачені витрати. Вони не набувають цінового виразу, не є грошовими виплатами, це втрачена вигода, тобто вони могли б утворювати дохід, якби вико-ристовувалися самостійно. Наприклад, якщо підприємство має вла-сну виробничу споруду (цех), воно втрачає дохід від неї, не відда-ючи її в оренду. Внутрішні витрати з'являються і тоді, коли фірма застосовує власні грошові фонди, власну працю і підприємницьку діяльність, відмовившись від заробітної плати і жертвуючи процен-том, який могла б мати, запропонувавши ці ресурси іншим фірмам на найвигідніших умовах.

Сума зовнішніх і внутрішніх витрат підприємства утворює так звані економічні витрати, які ще називають імпліцитними або зу-мовленими. Вони знаходять своє вираження у кривій виробничих можливостей підприємства (див. графік «Крива виробничих мож-ливостей, або крива трансформації»). Існують і бухгалтерські ви-трати підприємства. Це усі зовнішні витрати, тобто реальні гро-шові виплати, що проходять через бухгалтерські рахунки підприємства.

Витрати підприємства класифікуються і за іншим критерієм: взаємозв'язку між обсягом виробництва і витратами, які поділя-ються на залежні і незалежні від обсягу виробництва.

Витрати, які не залежать від масштабів виробництва фірми, нази-вають постійними «FC» (англ. fixed costs — постійні витрати). Це вартість обладнання, оренда, процент, позика, податки, амортизацій-ні відрахування, заробітна плата управлінців, затрати по охороні.

Витрати, які залежать від обсягу виробництва, називають змін-ними «VC» (англ. variable costs — змінні витрати). Це вартість си-ровини, заробітна плата робітників.

Сума постійних і змінних витрат утворює загальні «ТС» (англ. total costs — загальні, повні eumpamu), повні витрати підприємства. Загальні витрати — це сума грошових виплат на виробництво пев-ного обсягу продукції.

Величина витрат, розрахована на одиницю продукту, утворює середні витрати підприємства «AC» (англ. average costs — середні витрати). Розрізняють середні загальні витрати (АТС) — це част-ка від ділення загальних витрат на кількість випущеного продукту, середні постійні витрати (AFC) — це результат ділення постійних витрат на кількість продукції, середні змінні витрати (A VO), які ви-значаються діленням обсягу змінних витрат на обсяг виробництва.

Середні загальні витрати підприємства постійно порівнюють з ринковою ціною одиниці даного товару. Якщо вони нижчі від рин-кової ціни, фірма одержує прибуток з кожної реалізованої одиниці товару, тобто праця є рентабельною.

Додаткові витрати на виробництво кожної додаткової одиниці товару у порівнянні з існуючим обсягом виробництва називають граничними витратами підприємства «МС» (англ. marginal costs — граничні витрати). Це витрати на межі виробничих мож-ливостей. Вони відіграють особливу роль у виробничій стратегії фірми.

Для того, щоб легше засвоїти цей матеріал, всі види витрат у пі-дручнику подані в графічному зображенні (див. статті до графіків: «Криві постійних, змінних і валових витрат», «Криві середніх пос-тійних, середніх змінних і середніх повних витрат», «Крива вироб-ничих можливостей, або крива трансформації»).

Характер витрат підприємства змінюється залежно від періоду виробнщтва. У сучасній економічній науці вбачають суттєву різ-ницю між короткостроковим (коротким) періодом і довгостроко-вим (тривалим) періодом виробнщтва.

Довгостроковий період визначається часом, протягом якого пі-дприємство може змінити свої виробничі можливості шляхом зміни обсягу усіх факторів виробництва, тобто коли усі витрати фірми стають змінними.

Короткостроковий період — це такий відрізок часу, протягом яко-го фірма не встигає змінити свої постійні витрати у відповідь на зміну умов господарювання, а тому реагує лише зміною змінних витрат.

У короткому періоді виробничі можливості фірми завжди фік-совані, незмінні (незмінна кількість виробничих факторів або фон-дів підприємства), a у тривалому періоді виробничі можливості змінні. Короткий період надто малий, щоб підприємство встигло змінити свої виробничі фактори, але достатній для зміни ступеня інтенсивності їх використання за рахунок поєднання незмінних (фіксованих) факторів (основних фондів) із змінними (оборотними фондами). Тому лише у короткостроковому періоді виробництва витрати підприємства поділяються на постійні і змінні. У довго-строковому періоді усі виробничі фактори стають змінними.

Ці періоди відрізняються швидше концептуально, ніж за відріз-ками часу. Тому щоб було легше їх розрізнити і зрозуміти, вони подані в підручнику в графічному вигляді (див. статті до графіків «Криві постійних, змінних і валових витрат», «Крива граничних витрат», «Крива довгострокових середніх витрат», «Віддача від ма-сштабу та прибутковість фірми»).

Зворотнім боком витрат є дохід. Він тим більший, чим менші витрати виробництва, і навпаки. Дохід є джерелом і мотивом діяль-ності підприємства (фірми). Підприємство приводить в рух всі ви-робничі фактори — капітал, працю, природні ресурси, підприємни-цькі здібності для створення продукту, його наступної реалізації і утворення доходу.

Дохід підприємства— це отримання ним будь-яких грошових коштів, а також матеріальних ресурсів чи послуг, що мають грошо-вий вимір. Підприємство може отримувати дохід і від операцій на ринку засобів праці та фінансових активів. Це визначає існування таких форм доходу підприємства як звичайний, капітальний і диві-дендний.

Звичайний дохід підприємства формується за рахунок грошових надходжень від основної діяльності (реалізації товарів і послуг) та за рахунок продажу активів (майна, цінних паперів тощо).

Із звичайного доходу здійснюються відрахування, що скла-дають:

—        змінні витрати виробництва (VC);

—        витрати обігу (збуту);

—        адміністративні витрати;

—        витрати на комунальні послуги;

—        процент за кредит;

—        амортизаційні відрахування;

— нерозподілений дохід (прибуток підприємства).

Капітальний дохід утворюється від перепродажу активів підп-риємства — землі, майна, що здається в оренду, інших ресурсів, a також акцій і облігацій, але не раніше, ніж через півроку після їх придбання.

Дивідендний дохід підприємства — це сума дивідендів від акцій інших корпорацій, якими володіє дана фірма.

Сума звичайного, капітального і дивідендного доходів утворює валовий (загальний) дохід підприємства (див. статтю до графіка: «Крива валового доходу»).

Валовий дохід підприємства використовується на покриття усіх витрат, амортизаційні відрахування, виплату процентів за кредит. Те, що залишається після цього, утворює нерозподілений або чис-тий дохід підприємства.

Чистий дохід — це прибуток підприємства, тобто різниця між валовим доходом і сумою витрат фірми.

Якщо фірма господарює неефективно, то замість чистого дохо-ду може одержати чисті збитки (коли витрати перевищують грошо-ві доходи). При неспроможності подолати загальну збитковість протягом тривалого часу фірма банкрутує, втрачає статус юридич-ної особи і суб'єкта підприємницької діяльності та випадає із рин-кової конкуренції.

За марксистською концепцією валовий і чистий дохід також формуються із грошових надходжень підприємства. Однак валовий дохід при цьому визначається як різниця між грошовою виручкою і матеріальними затратами на виробництво і збут продукції (витрати на засоби і витрати праці). У цьому випадку чистий дохід — це різ-ниця між валовим доходом і витратами на оплату праці за виконан-ня всіх господарських операцій.

Згідно даного підходу, валовий дохід утворюється вартістю, створеною виключно живою працею найманих робітників підпри-ємства. Капіталові ж відводиться пасивна роль — він вважається лише умовою приведення в рух робочої сили і створення нею нової вартості.

Сучасна економічна наука розглядає загальний дохід підприєм-ства як результат функціонування усіх виробничих факторів. Тому фошова виручка підприємства містить у собі факторні доходи: за-робітна плата — дохід на працю, процент — на капітал, рента — на землю, підприємницький дохід (чистий дохід) — на підприємниць-кі здібності. Однак лише чистий дохід утворює прибуток підприєм-ства, а заробітна плата, рента і процент — це витрати.

Важливе значення в оцінці діяльності фірми відіграє граничний дохід.

Граничний дохід — це величина зміни сукупного (валового) до-ходу у результаті додаткового продажу одиниці товару (див. стат-тю до графіку «Граничний (додатковий дохід) MR»).

Для фірми, що функціонує на конкурентному ринку, граничний дохід MR (Marginal Revenue) завжди дорівнює ринковій ціні одиниці товару (Р), тобто MR = P. Така фірма може продати товару стільки, скільки забажає, за діючою у даний момент ринковою ціною. Але вплинути на ціну вона ніяк не може, адже ринок конкурентний.

Ситуація змінюється на неконкурентному ринку. Наприклад, на ринку чистої монополії ціна не дорівнює граничному доходу фір-ми. Щоб збільшити обсяг продажу, монополіст повинен знизити ціну, тому граничний дохід стає меншим від ціни. Кожна додаткова одиниця товару буде додавати до валового доходу свою, ще меншу (в міру зростання продажу) ціну.

Ці тенденції, що існують на конкурентних і неконкурентних ри-нках, визначають чистий дохід або прибуток фірми. В умовах рин-кової економіки прибуток на рівні підприємства виступає як безпо-середня мета виробництва, що зумовлено тенденцією до самозростання капіталу (див. статті до графіків «Максимізація при-бутку. Точка оптимального прибутку фірми», «Середній і гранич-ний продукти. Продуктивність праці»).

А. Сміт розглядав прибуток, по-перше, як результат праці робі-тника, оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розк-ладається на дві частини: оплату його праці та прибуток підприєм-ця; по-друге, як результат функціонування капіталу.

Д. Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробітної плати: прибуток зростає, якщо знижується заробітна плата. Одним з головних чинників підвищення прибутку є суспільна продуктивність праці, яка, зростаючи, зумовлює зниження вартості робочої сили.

За К. Марксом, прибуток— це перетворена форма додаткової вартості. Додаткова вартість m — це функція змінного капіталу /(V), який авансується на робочу силу тобто т = f(V). Прибуток Р — це функція авансованого капіталу: Р = f(C + V), де С — капітал, авансований на купівлю засобів виробництва.

Багато західних вчених при поясненні прибутку використову-ють теорію трьох факторів виробництва Ж. Сея, за якою участь у створенні вартості беруть праця, земля і капітал.

Наприклад, прибуток вони розглядають як дохід від викорис-тання засобів виробництва (капіталу) та як плату за працю підпри-ємця з управління та організації виробництва, і таким чином відріз-няють дохід на капітал від підприємницького доходу.

Критикуючи теорію трьох факторів виробництва, К. Маркс об-ґрунтував положення, що нову збільшену вартість створює жива праця. Він показав, що продуктивність праці залежить від техноло-гічної оснащеності праці, родючості, розташування земельних угідь тощо. Разом з оснащеністю праці та родючістю землі зростає якість праці, отже, за одиницю часу створюється більша вартість. Так ка-пітал і земля сприяють створенню більшої вартості.

Величина прибутку, за Марксом, залежить від середньої суспі-льної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можна розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зрос-тання маси прибутку є розмір капіталу

Мр = РКа,

де Мр — маса прибутку; Р — норма прибутку; Ка — розмір авансованого капіталу.

Оскільки в колишньому СРСР не існувало ринкових ВІДНОСИН, TO ві-дповідним було й ставлення до прибутку. Вважалося, що його можна дрсягти коригуванням цін і тарифів. Оскільки ціна фактично розгляда-лася як адміністративний норматив, то прибуток був продуктом норму-вання. До початку 60-х років панувала думка, що в ціну достатньо за-класти рентабельність як відношення прибутку до собівартості на рівні 4—5 %. Згідно з цим здійснювалося ціноутворення на практиці. У 60-і роки в централізовану ціну почали закладати рентабельність до 15 %.

В умовах сучасної світової ринкової економіки прибуток і нор-ма прибутку є головним орієнтиром, і водночас показником стану виробництва, критерієм його ефективності.

Особливе значення в умовах нестабільної економічної системи має прогнозування такого економічного показника, як величина прибутку, в результаті чого виникає проблема виявлення чинників, що визнача-ють розмір прибутку. Систему поглибленого фінансового аналізу дія-льності підприємства зробив П. Дюпон, який дослідив спроможність підприємства ефективно створювати прибуток, реінвестувати його, нарощувати обороти. Розщеплення ключових показників на чинники, що їх складають, дозволяє визначити і надати порівняльну характери-стику основних причин, які впливають на зміну того чи іншого показ-ника і визначити темпи економічного зростання компанії.

В наукові економічній літературі широко відома формула Дю-пона — розщеплення рентабельності капіталу на добуток рентабе-льності обороту і оборотності активів, причому кожний із чинників є самостійним змістовим фінансовим показником. В моделі Дюпон використовуються такі ключові коефіцієнти, як рентабельність продажів, оборотність чистих активів, рентабельність чистих акти-вів, рентабельність власного капіталу, показник економічного зрос-тання компанії, середньозважена вартість капіталу.

Рівняння П. Дюпона — це співвідношення між:

—коефіцієнтом віддачі на використаний капітал;

—рентабельністю обороту;

—обертання активів.

Це коефіцієнт віддачі на використаний капітал, тобто це добу-ток рентабельності обороту і оборотних активів. Модель П. Дюпо-на передбачає деталізацію показника «коефіцієнт рентабельності активів» на декілька часткових взаємозалежних фінансових коефі-цієнтів його формування яка зображається такою формулою:

 

Пч _ Пч   ОР

A ~ Op    A

 

Дв _ В _Пд + Пп Op    Op        Ор

 

Ор + Ор Ао    Ап

 

де Р — рентабельність активів;

Пч — сума чистого прибутку;

A — середня сума активів за певний час;

Ор — обсяг реалізації продукції;

Дв — валовий дохід від реалізації продукції;

В — сума витрат на виробництво реалізованої продукції;

Пд — податки сплачувані з доходу від реалізації;

Пп — податки сплачувані з прибутку;

Ао — середня сума оборотніх активів;

Ап — середня сума позаоборотніх активів.

Рентабельність чистих активів характеризує результат опера-ційної діяльності підприємства. Цей показник дозволяє контро-лювати ефективність бізнесу, зв'язати баланс та звіт про прибутки та збитки, оцінити бізнес не тільки на підставі отриманого прибу-тку.

Рентабельність чистих активів визначається співвідношенням операційного прибутку та чистих активів. Рентабельність власного капіталу є найбільш важливим з точки зору акціонерів компанії. Він характеризує прибуток, що приходиться на власний капітал. Цей коефіцієнт містить у собі такі важливі ефекти, як сплати відсо-тків за кредит, податок на прибуток, а також ефект від використа-ної суми кредитів. Величина власного капіталу може використову-ватися у розрахунках показника, що характеризує межу, до якої може бути покращена діяльність компанії за рахунок кредитів бан-ків — фінансового важелю.

Основним критерієм оцінки ефективності фінансового важелю є ставка банківського кредиту. Якщо кредитна ставка нижче показ-ника рентабельності чистих активів, то збільшення долі кредитів у структурі постійного капіталу приводить до зростання показника рентабельності власного капіталу і навпаки, якщо банківська ставка вище рентабельності чистих активів, то збільшення долі кредитів у структурі капіталу призводить до зниження рентабельності власно-го капіталу.

У світовій практиці для характеристики швидкості економічно-го зростання компанії, спроможності нарощувати оборот застосо-вується показник рівня зростання, що можна досягти, який дорів-нює приросту виручки (обороту) за період до величини виручки за попередній період. Близьким по суті до цього показника є показник економічного зростання компанії, що характеризує кількість при-бутку, яку реінвестує підприємство на протязі одного календарного року як процент до власного капіталу, який був у підприємства на початку року; це показник того максимуму зростання у продажах, якого може досягнути компанія при збереженні пропорцій свого фінансового стану.

За допомогою цього показника можливо оцінити ринки власних продуктів, безпосередньо продукти, а також фінансову діяльність підприємства та ефективність її підтримки виробничих та маркети-нгових планів. Коли фінансова стратегія повністю співвідноситься з виробничою та маркетинговою стратегіями, тоді можна говорити про максимальну цінність бізнесу.

(Глибше зрозуміти цей матеріал допоможе графічне зображення даних економічних категорій, яке подано у частині II підручника «Графіки та формули економічної теорії»).

пш