Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
1. Підприємницька діяльність : Економічна теорія (політекономія, мікроекономіка, макроекономіка) : Бібліотека для студентів

1. Підприємницька діяльність


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 

Загрузка...

Ринкова система господарювання, як уже зазначалося, — це на-самперед система підприємництва, яку прийнято характеризувати словом «вільне», тобто система вільного підприємнщтва. Підпри-ємництво в усіх його формах відіграє ключову роль у ринковій економіці, але лише у XX ст. воно стало розглядатися як фактор (ресурс) виробництва.

Вперше поняття «підприємець» і «підприємництво» ввів у нау-ковий оборот перший теоретик бізнесу, французький учений Р. Ка-нтільйон (XVII ст.), який трактував ці поняття саме так як було ска-зано вище.

Інший французький економіст Ж.Б. Сей на початку XIX ст. впе-рше підійшов до характеристики підприємництва як до багатофун-кціональної діяльності. Він визначив, що підприємець виконує такі важливі функції як поєднання і координація факторів виробництва, організація виробничого процесу. Це робить його центральною фі-гурою процесу виробництва. Сей наголошував на творчому харак-тері цих функцій, на відміну від рутинних повсякденних операцій по управлінню виробництвом і таким чином розмежував функції підприємця і простого управляючого.

Ці погляди знайшли широкий відгук і розвиток в економічній науці. Зокрема, австрійський і американський економіст Й. Шумпе-тер у 30—40-х роках XX ст. запропонував систематизовану конце-пцію, згідно якої підприємець — це «економічний лідер», «нова-тор», діяльність якого знаходиться в основі будь-якого розвитку. Тут підприємець виступає уже як особливий тип господарника, що має здатність до аналізу і реалізації різноманітних ринкових мож-ливостей, втілення новаторських ідей.

Згідно сучасного трактування підприємець розглядається як го-сподарюючий суб'єкт, здатний розпочати і вести якусь вигідну справу, який шукає і втілює у життя раніше невідомі, нові можли-вості розвитку ринку — у вигляді нових товарів, послуг, техноло-гій, новаторських ідей, сфер прикладання капіталу.

Відповідно підприємнщтво визначається як господарська дія-льність суб'єкту з метою одержання прибутку і особливий творчий тип господарювання (економічної поведінки), що визначається но-ваторством, знаходженням все більш ефективних способів викори-стання ресурсів, відкритістю до нових перспектив, готовністю ри-зикувати тощо.

Таким чином, в розумінні підприємницької діяльності нерозри-вно поєднані особливі об'єктивні економічні функції і суб'єктивні особливості того, хто їх виконує. Щоб оцінити потенційні можли-вості доходності справи і, ризикуючи, здійснити «нову комбіна-цію» (вираз Й. Шумпетера), підприємцю потрібен певний набір ді-лових якостей і особливостей, а також особисті здатності, до яких відносять:

—        правильна оцінка структури ринкових потреб і з'ясування тих із них, задоволення яких дасть щонайвищу ефективність;

—        максимізація як своїх власних доходів, так і вигоди споживачів;

—        формування цілі підприємства, організація людей та и досяг-нення, створення для цього необхідних стимулів і мотивації;

—        вміння аналізувати структурні фактори розвитку підприємств і проводити необхідні поліпшення цих факторів шляхом купівлі-продажу підприємств або виробничих підрозділів.

Підприємці — це люди винахідливі і енергійні, дуже часто це неабиякі вольові особистості. Вони надають перевагу самостійності у прийнятті рішень, націлені на досягнення конкретних результа-тів, охоче сприймають нововведення і не бояться ризикувати. Існує справедлива думка, що підприємцем «потрібно народитися», не кожен може ним стати. Підприємництво — це один із «рідкісних ресурсів» суспільства.

Підприємницька діяльність має специфічні стимули і мотива-цію. Й. Шумпетер виділяє такі основні мотиви: потреба влади, впливу у суспільстві, прагнення до успіху, перемоги, яка досягаєть-ся у конкуренції із суперниками, боротьбі із самим собою, рідкість творчості, яку дає самостійне ведення справи.

В основі будь-якого підприємництва знаходиться, без всякого сумніву, особистий інтерес. Але в умовах розвиненої ринкової економіки він задовольняється лише при праці на суспільство. Якщо «нова комбінація» не дозволяє задовольнити якусь суспі-льну потребу, то і очікуваного доходу не буде. Тому в підприєм-ницькій діяльності вбачається особлива форма узгодження осо-бистих і суспільних інтересів. Ще видатний теоретик А. Сміт (XVIII ст.), торкаючись ролі підприємця, наголосив: «Він має на увазі лише свій особистий інтерес, переслідуючи свою власну вигоду, при цьому він невидимою рукою спрямовується до цілі, яка зовсім не входила у його наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, він найбільш дійовим чином служить інтересам сус-пільства».

Підприємництво у ринковій економіці ґрунтується на високих моральних нормах господарської поведінки підприємця, повазі до чинного законодавства і добросовісній конкуренції. У своїй діяль-ності підприємець повинен турбуватися не лише про доходність власної справи, але й вирішувати загальносоціальні проблеми, які постають перед суспільством (допомога безробітним, бідним, за-хист оточуючого середовища тощо). Цього вимагають моральні норми і етичні принципи підприємництва.

Так, з розвитком підприємництва формується нова економічна поведінка, нова культура господарювання, що відображає нові типи взаємодії господарських суб’єктів — нетрадиційність думки і дій, творчий пошук, інтенсивність контактів, взаємоповага партнерів служіння суспільству через генерацію нових ідей.

Отже, підприємець є суб 'єктом підприємнщтва, а підприємни-цька діяльність — об 'єктом підприємнщтва.

Підприємнщтво за своїм змістом розглядається з різних сторін: як категорія економічної науки, як метод господарювання і як тип економічного мислення.

Як економічна категорія підприємництво виражає певні відно-син’ , що складаються між учасниками суспільного виробництва (субєктами господарювання).

Як метод господарювання підприємництво характеризується економічною і юридичною самостійністю, особистою відповідаль-ністю і господарським ризиком. Воно ґрунтується на таких принци-пах: саморегулювання, матеріальна заінтересованість, новаторська діяльність.

Підприємництво — особливий, новаторський, антибюрократич-ний стиль економічної поведінки, в основі якого знаходиться пос-тійний пошук можливостей і ресурсів. Процвітає лише той, хто вміло ризикує, впроваджує нові технології, удосконалює організа-цію виробництва і збуту. У цьому розумінні виділяють дві моделі підприємнщтва — класичну та інноваційну.

Класична модель орієнтується на максимізацію віддачі від наяв-них ресурсів. Схема дій при цьому така: оцінка наявних ресурсів, визначення можливостей досягнення поставленої мети, викорис-тання того варіанту дій, який забезпечує максимальний результат при наявних ресурсах.

Інноваційна модель підприємництва виходить не з ресурсів, а із можливостей. Підприємець може не мати достатніх власних ресур-сів, тому використовує будь-які можливості виробництва для дося-гнення поставленої мети. Схема дій тут така: формулювання мети, вивчення зовнішнього середовища, пошук альтернативних можли-востей; оцінка власних ресурсів і співставлення їх із знайденими можливостями, пошук у зовнішньому середовищі (за межами влас-ного підприємства) додаткових джерел, дії у відповідності з най-більш вигідним з усіх альтернативних варіантів.

Підприємницький тип мислення відрізняється від традиційного оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень та їх реалізації. У його центрі — здатність підпорядкувати діяльність співробітників єдиній меті. Мислення підприємця гнучке і дифере-нційоване, ґрунтується на широкому кругозорі, спеціальних знан-нях, фантазії, наполегливості і рішучості.

Підприємництво виконує три основних функції:

1)         мобілізації капіталу, трудових, матеріальних та інформацій-них ресурсів;

2)         організації виробництва, збуту, реклами продукції, маркетин-гу, управління ними;

3)         новаторства, діяльності з генерування, розробки і впровадження у підприємницьку діяльність нових ідей та творчої ініціативи.

Починаючи з 70-х років XX ст. на просторі ринкових відносин формується нова модель економічного зростання, яка ґрунтується

на провідній ролі підприємництва. В економічній літературі ця мо-дель одержала назву інноваційної або інформаційно-індустріальної.

За ступенем розвитку підприємництво може бути досконалим і недосконалим, стихійним і організованим.

Для формування і розвитку підприємництва необхідні відповід-ні умови. Основні з них: наявність прав власності на засоби вироб-ництва, продукт і дохід; існування ринкового простору, конкуренції як форми існування ринку; державна підтримка; існування ринко-вої інфраструктури.

Оскільки підприємництво пов'язане з власною працею, ризи-ком, здібністю та ініціативою, тому обов'язковою його умовою є економічна свобода у виборі методів організації і управління виро-бництвом, прийнятті рішень, від яких залежить успіх або банкрутс-тво підприємства (фірми).

Політичною умовою розвитку підприємництва є стабільність і демократизація суспільного життя. Важливою умовою є наявність відповідного менталітету і сприятливого психологічного клімату серед населення. Психологія підприємництва формується парале-льно з розвитком ринкових відносин, який веде до трансформації економічної свідомості і поведінки людей. Вони починають усві-домлювати, що соціальна справедливість полягає не у зрівняльно-му розподілі і споживанні, а в рівності можливостей усіх. He менш важливою умовою розвитку підприємництва є існування юридич-ної нормативної основи, його правова захищеність.

В Україні в 1992 р. було прийнято закон «Про підприємництво», в якому воно визначається як самостійна ініціатива, на власний ри-зик, виробнича і комерційна діяльність, виконання робіт, надання послуг з метою одержання доходу (прибутку). Визначені і принци-пи організації підприємництва: вільний вибір видів, напрямків та форм господарювання; самостійність у формуванні програми дія-льності, виборі постачальників та споживачів, ціноутворенні; право вільного розпорядження власним доходом; свобода зовнішньоеко-номічних зв'язків, свобода у наймі робочої сили. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підпри-ємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій дія-льності. He допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якіс-тю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє дія-

льності громадських організацій споживачів (ст. 42 розд. 1 Консти-туції України).

Проте ці принципи і закони про підприємництво багато у чому залишилися лише декларацією про наміри, адже в Україні відсутня більшість умов для його розвитку. У перехідній економіці України для розвитку підприємницької діяльності повинні бути створені ві-дповідні соціально-економічні умови:

—        рівноправність різних форм власності на засоби виробницт-ва, продукти і дохід;

—        існування економічної свободи і самостійності господарюю-чих суб’єктів;

—        подолання монополізму, передусім державного, наявність ринково-конкурентного режиму господарювання;

 

—        існування ринкової інфраструктури;

—        державна підтримка підприємництва.

До умов розвитку підприємництва можна віднести: політичні (демократизація), психологічні (психологічний клімат серед насе-лення) і юридичні (створення нормативної бази та правової захи-щеності).

У 1991—1992 роках в Україні було прийнято ряд законів «Про підприємництво (7 лютого 1991 року), «Про цінні папери і фондову біржу», «Про господарські товариства», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про іноземні інвестиції».

Суб’єктами підприємницької діяльності визнаються приватні особи — громадяни України та інших держав, які не обмежені за-коном у правоздатності і юридичні особи усіх форм власності. Під-приємництво у галузях озброєнь, випуску цінних паперів і грошей, виробництва наркотичних засобів може здійснюватися лише дер-жавними підприємствами. Без спеціальних ліцензій забороняється виготовлення медикаментів, хімічних речовин, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, добування корисних копалин, юридичної практики.

В Україні створена організаційно-правова база для підприємни-цької діяльн’сті, але підпри’мництво наштовхується на цілий ряд перешкод обєктивного і субєктивного характеру:

—        нестабільність державної економічної політики щодо підт-римки підприємництва;

—        податкова система України впродовж багатьох років не стиму-лювала вітчизняних підприємців до ділової активності, відштовхувала потенційних іноземних інвесторів. Прийняті закони про податок на дохід, на прибуток, на додану вартість лягли важким тягарем на вітчи-зняні підприємства, багато з яких перебувають на межі розорення. Українське податкове законодавство завдавало шкоди як вітчизняно-

му підприємництву, так і іноземним партнерам, погіршувало уже іс-нуюче підприємницьке середовище. Непомірні податки часто підшто-вхували підприємців до порушення законів. I хоча, в останній час, внесені деякі зміни у податкове законодавство (див. главу 13), все ж в цілому воно залишається недосконалим.

Уникаючи узаконеного податкового і бюрократичного свавілля в Україні, капітал прагне в ті країни, де умови його застосування вигідніші. Недовіра до держави часто змушує бізнесменів вкладати фоші в дорогоцінності, предмети розкоші, нерухоме майно, в тому числі і за кордоном, а не у виробничі інвестиції і розвиток націона-льної економіки. Досить широко розповсюджений разовий «біз-нес», коли «ділові люди», отримавши високий дохід, припиняють наступну «бізнесову діяльність». Дійові стимули для подальшого розвитку підприємництва відсутні.

Перепоною на шляху становлення підприємництва в Україні є також нерозвиненість ринкової інфраструктури та відсутність по-зитивного психологічного клімату серед населення.

Для розвитку ринкової інфраструктури в Україні необхідно вдо-сконалити діяльність товарних і фондових бірж, ярмарків, торгово-посередницьких фірм; розширити мережу лізингових послуг, уста-нов фінансування, кредитування та страхування підприємницької діяльності. Підприємництво вимагає прискореного розвитку інфо-рмаційного забезпечення, від якості та обсягу якого залежить пра-вильність прийнятого рішення.

Особливо актуальною для наших умов є проблема формування позитивної громадської думки щодо розвитку підприємництва. Ця сторона проблеми зумовлена тим, що під впливом розвитку ринко-вих відносин в економіці країни виникла і отримала швидке кількі-сне зростання нова суспільна група підприємців і бізнесменів, дія-льність і поведінка яких значною мірою формує сучасний психоло-гічний клімат підприємництва.

Певна частина нових підприємців за соціальним походжен-ням — це вихідці із «номенклатури», які в минулому зробили ус-пішну кар’єру в партійних, радянських та комсомольських органах. Це переважно спеціалісти різних галузей народног’ господарства, ділові, самолюбиві люди з широкими особистими звязками та пев-ними організаційними здібностями. Саме вони розробили перші організаційні і методичні матеріали з підприємництва, добре їх знають, що дало їм хороші стартові умови для початкового успіху. У багатьох випадках як стартовий капітал вони використали пар-тійні чи комсомольські гроші.

Іншу частину сучасних українських підприємців і бізнесменів за соціальним походженням можна об’єднати у так звану групу «лю-

мпенів». До неї можна віднести різного роду невдах в радянський період. Це переважно люди, які не реалізували себе у своїй профе-сії і тому покинули и або особи без фаху і певного роду занять. I перші, і другі рано стали на стежку «бізнесу», займаючись тоді забороненим законом перепродажем (форцовкою) імпортних това-рів, тобто дрібним «тіньовим бізнесом». Нагромадивши в «тіні» пе-вний капітал, в нових ринкових умовах вони зареєстрували свої фі-рми і легалізували «тіньовий» капітал.

Більшість нових підприємців проявляють прагнення до чисто комерційного, спекулятивного підприємництва і нехтують вироб-ничим. Чітко проявляється бажання багатьох нових підприємців в найкоротший час отримати високі доходи і прибутки, зібрати вели-кий капітал, порушуючи при цьому всякі морально-етичні принци-пи цивілізованого підприємництва. Така ділова і моральна поведін-ка нових підприємців не сприяє формуванню нової економічної культури і сприятливого психологічного клімату в країні. Хоча на-селення в цілому сприймає підприємництво як сувору необхідність, пов'язану з переходом до ринку, відношення до самих підприємців значної частини населення України залишається упередженим. Найбільш негативним є відношення робітників, селян, пенсіонерів, господарських керівників радянського ґатунку та військовослуж-бовців.

Таким чином, певний час не вдається уникнути малопродуктив-них форм і проявів підприємницької діяльності, що викликають не-гативну соціальну реакцію. Вони об'єктивно зумовлені характером особливостей первісного нагромадження капіталу, початкового етапу становлення ринкових відносин і формування підприємниць-кої етики. Доводиться миритися з ним як з неминучими явищами перехідного періоду.