3. Теорії грошей


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 

Загрузка...

Теорії грошей — це сукупність поглядів різних напрямів світо-вої економічної думки про роль і місце грошей в економіці. У сві-товій економічній думці існує два напрями теорії грошей:

1)         класичний, неокласичний та сучасний монетаристський;

2)         кейнсіанський, неокейнсіанський та посткейнсіанський. Перші спроби теоретично осмислити сутність грошей та їх міс-

це в економічному житті суспільства належать античним мислите-лям Ксенофонту, Платону, Аристотелю. Ідеї Аристотеля набули розвитку в економічній теорії XVI—XVIII ст. — кількісній пгеорії. Ії основоположники — французький економіст Ш. Монтеск'є і анг-лієць Д. Юм стверджували: гроші не мають внутрішньої вартості, їх вартість, як і рівень цін, залежить від кількості грошей в обігу. Чим більше грошей в обігу, тим вищі ціни і навпаки. Це тверджен-ня розповсюджувалося як на металеві, так і на паперові гроші.

Прихильники кількісної теорії повністю ігнорують не лише функ-цію грошей як міри вартості, а й функцію грошей як скарбу, яка ре-гулює кількість грошей при металевому обігу. На початку XIX ст. кількісну теорію грошей захищав Д. Рікардо, який, на відміну від інших її прихильників, намагався поєднати цю теорію з теорією трудової вартості.

3 переходом до системи паперових грошей кількісна теорія отримує все більше розповсюдження, адже вона дуже органічно поєднує природу і закони обігу паперових грошей. У цих умовах кількісна теорія стає керівництвом для регулювання грошової маси в країні як спроба впливу на рівень товарних цін і стан господарсь-кої активності. Методи цього впливу розробив Дж.М. Кейнс, який вважав: зростання в обігу грошової маси і обсягу кредитних ресур-сів тягне за собою пожвавлення економіки, зростання інвестицій та доходу і повну зайнятість. Сьогодні кількісна теорія переживає другу молодість в економічному вченні монетаристів.

Монетаризм — економічна теорія, згідно якої кількість грошей в обігу є фактором, що визначає формування господарської кон'юнктури, визнає прямий зв'язок між зміною грошової маси в обігу і обсягом ВНП (ВВП).

Ця модифікація розпочалася з досліджень I. Фішера — глави мо-нетаризму. Він розробив свою версію кількісної теорії, центральне місце в якій належить рівнянню обміну Фішера. Суть цього рівняння полягає у тому, що сума грошей, виплачених за товари і послуги, є добутком кількості реалізованих товарів і послуг і рівня їх цін.

MV = PQ,

де М— пропозиція грошей;

V — швидкість обігу грошей;

Р — загальний рівень цін (індекс цін);

Q — пропозиція товарів і послуг (реальний сукупний про-дукт — У).

3 даної залежності I. Фішер зробив висновок: ціни товарів (Р) знаходяться в прямій пропорційній залежності від кількості грошей в обігу (М) і оберненій пропорційній залежності від кількості това-рів і послуг (0.

_.     MV

Р =     

Q

Тому рівень цін повинен зростати або знижуватися залежно від зміни кількості грошей в обігу, якщо водночас не відбуваються зміни у швидкості їх обігу (V) або у кількості товарів, які обміню-

ються. Це дозволяє обчислити потрібну грошову масу в обігу, фор-мула якої одержала назву закону Фішера:

PQ

М =    

V

Останнє рівняння показує, що кількість грошей не може бути довільною (невмотивованою). Так, якщо зростають ціни, то при не-змінному обсязі виробництва і незмінній швидкості обігу грошей їх маса повинна бути збільшеною. Якщо ж швидкість обігу грошей зростає, а ціни і обсяги виробництва незмінні, то країна може обхо-дитися меншою кількістю грошей.

Рівняння «обміну Фішера» стало основоположним для монета-ризму. Запозичивши основну ідею теорії Фішера, сучасні монета-ристи внесли в неї ряд доповнень, застосувавши для її обґрунту-вання новітні методи статистичного аналізу, тому що формула Фішера охоплює лише загальний принцип кількісної теорії й не може бути застосована до конкретних, специфічних обставин. Ни-ми було внесено ряд нових моментів — вони відмовилися від твер-дження про пропорційність динаміки грошової маси; почали врахо-вувати зміну товарної маси при організації довготривалих процесів; визнають важливість врахування швидкості обігу грошей в еконо-міці; пов’язують грошову теорію з виробництвом при поясненні циклічних коливань економічного розвитку, визнаючи грошово-кредитну (монетарну) економічну політику найефективнішим ва-желем регулювання економіки.

М. Фрідмен доповнив концепцію I. Фішера. У його версії варто виділити такі основні елементи:

—        нов’й варіант кількісної теорії грошей, що обґрунтовує при-чинний звязок між зміною кількості грошей в обігу і рівнем товар-них цін;

—        монетарну теорію економічних циклів, згідно якої усі тривалі коливання господарської кон’юнктури визначаються попередніми змінами цін;

—        особливий «передаточний» механізм впливу кількості гро-шей на реальні фактори відтворення (не через норму процента, як вважали кейнсіанці, а через рівень товарних цін);

—        положення про неефективність державних заходів економіч-ного регулювання у зв’язку з наявністю лагіс (запізнень) між змі-нами грошових показників і реальних факторів виробництва;

—        монетарне (грошове) правило, яке передбачає автоматичне зростання грошової маси (готівкової і безготівкової) в обігу всього на кілька процентів (3—4) на рік незалежно від стану економіки, фази економічного циклу;

— систему «плаваючих» валютних курсів для саморегулювання зовнішньоекономічної рівноваги.

Отже, головним інструментом монетаризму є грошова маса та ії агрегати. Кількість грошей в обігу має вирішальне значення для нормального функціонування економіки.

Представники класичної школи А. Сміт і Д. Рікардо обґрунту-вали теорію трудової вартості. Вони визнавали стихійне похо-дження грошей, визначали їх товарну природу. Вагомий внесок в розвиток теорії грошей зробив К. Маркс. Він поєднав у цілісну структуру теорію трудової вартості й теорію грошових відносин, розглядаючи гроші не просто як товар, а як особливий товар, гцо виконує в системі економічних відносин специфічну функцію — роль загального вартісного еквіваленту. Він довершив теорію тру-дової вартості щодо виникнення й розвитку грошей, їх місця та ро-лі в структурі загальноекономічного процесу суспільного відтво-рення, а також пов'язані з цим наукові визначення механізмів використання грошових відносин. Ця теорія стала методологічною основою для визначення генетичних основ вартості. Водночас тео-рія трудової вартості не може розглядатися як універсальна. Вихо-дячи з принципу історизму, ця теорія правильно характеризує на-самперед той період існування грошей, коли основу утворення суспільного продукту становили витрати здебільшого фізичної пра-ці. Це свідчить про певну обмеженість Марксової грошової теорії.

Теорія граничної корисності (маржиналізм) започаткувала неок-ласичний напрям. її сутність полягає у тому, що вартість товарів пов'язана не стільки з витратами праці або факторами виробництва, а з суб'єктивною оцінкою їх цінності покупцем. Л. Вальрас висунув ідею про кількісне вимірювання вартості на негрошовій основі та використання умовно розрахункової одиниці, яка могла б бути базою вимірювання корисності товарів та послуг. Тому неокласичний на-прям економічної думки повернувся до постулатів номіналістичної теорії, яка розглядає гроші як умовні знаки, що не містять внутріш-ньої вартості. Номіналістична теорія заперечує товарну природу грошей, розглядає їх виникнення як результат згоди людей з метою полегшити обмін або ж як наслідок державних законодавчих актів. Згідно цієї теорії, вартість грошей не залежить від їх матеріального змісту і визначається лише найменуванням. Номіналістична теорія, на відміну від металістичної, розриває зв'язок грошей із золотом.

Об’єктивною основою виникнення номіналістичної теорії пос-лужив перехід від зливкового золотого обміну до монетного, коли фоші почали приймати не за вагою, а за найменуванням. 3 виник-ненням паперових знаків грошей вплив цієї теорії посилився. 3 по-дальшою демонетизацією золота номіналістична теорія стала па-

нуючою теорією грошей. Перші уявлення про гроші як номінальні знаки для полегшення товарного обміну відносяться до рабовлас-ницької епохи. Але систематичний розвиток номіналістична теорія набула з XVIII ст. (англійські економісти Дж. Стюарт, Дж. Берклі та ін.). Найбільш детально її розробили в XX ст. німецький еконо-міст Г. Кнапп і австрієць Ф. Бендіксен.

Прихильником даної теорії став і Дж. М. Кейнс та його послідо-вники. Дж. М. Кейнс оголосив золоті гроші «варварським пережит-ком», a у випуску в обіг паперових грошей бачив важливий засіб забезпечення «ефективного попиту» і «повної зайнятості».

Одним з центральних положень кейнсіанської теорії є положен-ня, згідно з яким недостатність грошового попиту — одна з голов-них причин розвитку кризових явищ, спаду виробництва і зростан-ня безробіття. Тому стимулювання грошового попиту внаслідок застосування політики «дешевих грошей» і відповідно використан-ня норми відсотка мало не лише теоретичну, а й практичну основу. Обмеженістю кейнсіанської теорії є спрямованість на її ефективне використання лише під час кризових явищ в економіці.

У кейнсіанстві існує кілька течій і одна з них неокейнсіанство, яке базується на ідеї про активну функцію грошей в системі держа-вного регулювання виробництва, з одного боку, а з іншого — від-носна стабілізація економіки послужила поштовхом до перегляду неокейнсіанцями важливих методологічних положень теорії гро-шей про обмежені можливості ринкових саморегуляторів та їх не-спроможність автоматично, без державного втручання забезпечити економічну рівновагу. Гроші знову перетворюються на фактор еко-номіки, що вносився в економічну структуру ЗЗОВНІ.

У другій половині 60-х років XX ст. сформувалося посткейнсі-анство. Це нова течія в розвитку кейнсіанської теорії яка поєднала ідеї лівого кейнсіанства та критиків ортодоксальних положень кей-нсіанської теорії. Посткейнсіанці стверджують, що аналіз теорії фошей логічно може ґрунтуватися лише на вивченні структурних суперечностей ринкової економіки.