15.2. Собівартість продукції


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 

Загрузка...

Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі поточ-ні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. В умовах ринкової економіки собівартість продукції є найважливішим показником виробничо-господарської діяльності підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою облік витрат на вироб-ництво та калькуляцію собівартості продукції виділений в управлін-ський облік, який покликаний дати інформацію для управління со-бівартістю продукції спеціалістам, адміністративно-управлінському персоналу підприємства.

На основі Положення бухгалтерського обліку №3 «Звіт про фі-нансові результати» встановлюється склад економічних елементів операційних витрат, обов’язковий для застосування на всіх підпри-ємствах виробничої сфери (табл. 15.2).

Таблиця 15.2

 

            Елементи       витрат

1.   Матеріальні витрати;                

-    сировина й основні матеріали;

-    купівельні вироби;                     

-    допоміжні матеріали;                 

-    паливо зі сторони;                     

-    енергія зі сторони                      

2.         Затрати на оплату праці промислово-виробничого персоналу (ПВП):

-          заробітна плата робітників;

-          заробітна плата інженерно-технічних робітників (ІТР);

-          заробітна плата службовців

3.         Відрахування на соціальні потреби:

-          соціальне страхування;

-          пенсійний фонд;

-          галузевий страховий тариф

 

4.         Амортизація основних виробничих засобів і нематеріальних активів

5.         Інші витрати:

 

-          податки, збори, відрахування в спеціальні позабюджетні фонди;

-          платежі з обов’язкового страхування майна;

-          оплата послуг зв’язку, розрахункових центрів, банків;

-          витрати на відрядження, підготовку і перепідготовку кадрів;

-          плата за оренду основних фондів;

-          інші платежі

Під елементом витрат розуміють економічно однорідні витрати. Отримані за елементами витрат дані необхідні для визначення фінан-сового результату діяльності підприємства за звітний період, розро-блення бізнес-плану, визначення обсягу закупівель ресурсів тощо.

Загалом метод групування витрат тільки за економічними елемен-тами є досить сумнівним з погляду його доцільності. Адже в такому групуванні «тоне» показник собівартості продукції, зокрема, якщо йдеться про різні ступені її формування, починаючи від цехової со-бівартості. Тому з метою планування й обліку витрат, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції, робіт та послуг, їх групують за статтями калькуляції. Принципова відмінність групування витрат за статтями калькуляції від групування за економічними елементами полягає в наявності в ній комплексних статей, які об’єднують різно-рідні за економічним змістом елементи за призначенням витрат, за місцями їх виникнення і методами розподілу між окремими видами продукції залежно від обсягу виробництва кожного виду. Групування витрат за статтями калькуляції дозволяє виділити витрати, безпосе-редньо пов’язані з технічним процесом, і витрати, які стосуються об-слуговування виробництва й управління.

Типова номенклатура калькуляційних статей витрат:

•          сировина і матеріали;

•          поворотні відходи (зі знаком «мінус», бо вони віднімаються від вартості використаних сировини і матеріалів); •  куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати;

•          послуги сторонніх організацій, спожиті безпосередньо у виробництві продукції;

•          паливо та енергія, спожиті в технологічних цілях (цю статтю можна об’єднати з попередньою);

•          заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві (основна і додаткова);

•          відрахування на соціальне страхування;

•          амортизація основних засобів, які експлуатуються безпосередньо в процесі виробництва;

•          витрати на підготовку й освоєння виробництва (у частині їхнього списання зі статті витрат майбутніх періодів);

•          витрати на утримання й експлуатацію обладнання;

•          загальновиробничі витрати;

•          адміністративні витрати;

•          втрати від браку;

•          інші виробничі витрати;

 

•          позавиробничі витрати (витрати на збут). Спосіб віднесення витрат на собівартість продукції:

•          прямі;

•          непрямі.

Функціональна роль витрат у процесі виробництва:

•          основні;

•          накладні. Ступінь залежності витрат від зміни обсягу виробництва:

•          змінні (пропорційні);

•          постійні (непропорційні) – адміністративні витрати; Ступінь однорідності витрат:

•          одноелементні;

•          комплексні. Час виникнення витрат:

•          поточні;

•          майбутніх періодів;

•          очікувані. Раціональність витрат:

•          виробничі;

•          невиробничі. За способом віднесення на собівартість продукції виділяються

прямі й непрямі витрати. Прямі витрати безпосередньо пов’язані

з виготовленням конкретних видів продукції і за встановленими нормами відносяться на їх собівартість (сировина, матеріали, па-ливо, енергія). Непрямі витрати зумовлені виготовленням різ-них видів продукції й включаються в собівартість окремих видів продукції непрямо (умовно), пропорційно якій-небудь ознаці. До них належать частина витрат на утримання й експлуатацію устат-кування, обладнання, загальновиробничі, загальногосподарські та інші витрати.

За функціональною роллю у формуванні собівартості продукції розрізняють основні й накладні витрати. Основні витрати безпосе-редньо пов’язані з технологічним процесом виготовлення виробів. Це витрати на сировину, матеріали (основні), технологічне паливо й енергію, основна заробітна плата виробничих робітників. До на-кладних витрат належать витрати, пов’язані зі створенням необ-хідних умов для функціонування виробництва, його організації, управління, обслуговування. Накладними є загальновиробничі й загальногосподарські витрати.

За ступенем залежності від зміни обсягу виробництва витрати поділяються на пропорційні і непропорційні. Пропорційні витрати (умовно-змінні) – це витрати, сума яких залежить безпосередньо від зміни обсягу виробництва (заробітна плата виробничих робітни-ків, витрати на сировину, матеріали тощо). Непропорційні витрати (умовно-постійні) – це витрати, абсолютна величина яких при зміні обсягу виробництва не змінюється або змінюється непропорційно (амортизація будівель, пальне для опалювання, енергія на освітлен-ня приміщень, заробітна плата управлінського персоналу).

У свою чергу, постійні (непропорційні) витрати поділяються на стартові і залишкові. До стартових належать та частина постійних витрат, які виникають з відновленням виробництва та реалізації продукції. До залишкових належать та частина постійних витрат, які продовжує нести підприємство, не дивлячись на те, що виробництво і реалізація продукції на якийсь час повністю зупинені. Сума постій-них і змінних витрат становить валові витрати підприємства.

За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні і комплексні. До елементних (однорідних) належать витрати, які не можна розчленувати на складові частини (витрати на сировину, основні матеріали, амортизацію основних фондів). Комплексними називаються статті витрат, які складаються з декількох однорідних витрат (витрати на утримання й експлуатацію устаткування, облад-нання, загальновиробничі, загальногосподарські й інші витрати), які можуть бути розділені на первинні елементи.

Залежно від часу виникнення і віднесення на собівартість про-дукції витрати можуть бути поточними, майбутніх періодів і майбут-німи. Поточні виникають переважно в даному періоді і відносяться на собівартість продукції цього періоду. Витрати майбутніх періодів здійснюються на даному відрізку часу, але відносяться на собівартість продукції подальших періодів у певній долі. Майбутні витрати – це ще не виниклі витрати, на які резервуються засоби в кошторисно-нормалізованому порядку (оплата відпусток, сезонні витрати тощо). Цей вид класифікації дозволяє економічно обґрунтувати рівномір-ний розподіл витрат на виробництво і збут продукції.

За раціональністю витрат розрізняють продуктивні й непродук-тивні витрати. Продуктивними вважаються витрати праці на вироб-ництво продукції встановленої якості при раціональній технології й організації виробництва (плановані витрати). Непродуктивні ви-трати є наслідком недоліків у технології й організації виробництва (брак продукції, втрати від простоїв тощо) (неплановані витрати).

Є й інші ознаки класифікації витрат на виробництво та продаж продукції, деякі з яких важливі для управлінського обліку. Реле-вантні витрати (які приймаються в розрахунок) – це витрати, що мають відношення до схвалюваного рішення. Релевантні витрати, як мінімум, повинні покриватися в ціні для того, щоб компанія зали-шилася на ринку. Нерелевантні витрати (які не враховуються) – це витрати, які необхідно виключити під час прийняття остаточно-го рішення.

Для контролю та регулювання витрати класифікуються на регу-льовані і нерегульовані. Регульовані витрати – це витрати, величина яких може залежати від керівника (менеджера) відповідного рівня управління. Нерегульовані витрати – це витрати, величина яких мало залежить від керівника (менеджера), а то й взагалі може не за-лежати від нього. Для керівника підприємства практично всі витрати фірми є регульованими; для керівника цеху – лише витрати в межах цеху, для бригадира – витрати в межах бригади тощо. За можливістю здійснення контролю за витратами вони поділяються на контрольо-вані і неконтрольовані. Контрольовані витрати можуть контролю-ватися працівниками підприємства. Неконтрольовані витрати не піддаються контролю з боку працівників підприємства (підвищення цін, паливно-енергетичні ресурси, ставки податків тощо).

Явні витрати – це витрати, які здійснює організація в процесі виробництва та продажу продукції (робіт, послуг). Альтернативні витрати виникають в умовах обмежених ресурсів при виборі аль-тернативного варіанту з декількох. Вони означають упущену виго-ду, яка виникає при обмежених ресурсах. Маржинальні (граничні) витрати – це додаткові витрати на одиницю продукції (а не на весь випуск). Безповоротні витрати – це витрати минулого періоду, на суму яких вже ніщо не може вплинути. До них відносять залишкову вартість устаткування, яке амортизується, неліквіди тощо.