14.1. Форми, типи і методи організації виробництва


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 

Загрузка...

Організація виробництва є системою заходів, спрямованих на ра-ціональне поєднання праці з речовинними елементами виробництва, знаряддями і предметами праці. Ця система заходів, крім того, спря-мована на оптимальне поєднання виробничих процесів між собою в просторі й часі і на цій основі – на підвищення ефективності виробни-цтва. Розрізняють форми організації суспільного виробництва, типи організації виробництва та методи організації виробничих процесів.

До форм організації виробництва в цілому належать концентрація, спеціалізація, кооперація і комбінування. Концентрація є процесом зосередження виготовлення продукції на обмеженій кількості під-приємств і в їхніх виробничих підрозділах. Рівень концентрації за-лежить, передусім, від обсягу випуску продукції, величини одинич-ної потужності машин, агрегатів, апаратів, технологічних установок, кількості однотипного устаткування, розмірів і числа технологічно однорідних виробництв. Для вимірювання рівня концентрації вико-ристовуються показники обсягу продукції, чисельності працівників, а в окремих галузях – вартості основних фондів.

Під спеціалізацією розуміється зосередження на підприємстві і в його виробничих підрозділах випуску однорідної, однотипної продук-ції або виконання окремих стадій технологічного процесу. Розрізняють технологічну, предметну та подетальну спеціалізацію. Технологічна спеціалізація – відособлення підприємств, цехів і ділянок з метою ви-конання певних операцій або стадій виробничого процесу (наприклад, прядильні, ткацькі і обробні фабрики в текстильній промисловості). Предметна спеціалізація передбачає концентрацію виробництва на підприємстві (в цеху) повністю готових видів продукції (наприклад, мотоциклів, велосипедів, хлібопродуктів тощо). Подетальна спеціалі-зація є різновидом предметної, заснована на виробництві окремих де-талей і частин готової продукції (моторів, підшипників тощо).

У практиці діяльності підприємств часто поєднуються всі форми спеціалізації: заготівельні цехи і дільниці побудовані за технологіч-ною ознакою, обробні – за детальною, складальні – за предметною. Для вимірювання рівня спеціалізації підприємств і його підрозді-лів використовуються такі показники: частка основної (профільної) продукції в загальному обсязі виробництва; кількість груп, видів і типів виробів, які випускаються підприємством; частка спеціалізо-ваного устаткування в загальному його парку; кількість найменувань деталей, які обробляються на одиниці устаткування; кількість опера-цій, що виконуються з розрахунку на одиницю устаткування, тощо.

Передумовами підвищення рівня спеціалізації є стандартизація, уніфікація і типізація процесів. Стандартизація встановлює суворі норми якості, форми та розміри деталей, вузлів, готової продукції. Вона створює передумови для обмеження номенклатури продукції, яка випускається, та збільшення масштабів її виробництва. Уніфі-кація припускає скорочення існуючого різноманіття в типах кон-струкцій, формах, розмірах деталей, заготовок, вузлів, матеріалів і вибір з них найбільш технологічно та економічно доцільних. Ти-пізація процесів полягає в обмеженні різноманітності виробничих операцій, розробленні типових процесів для груп технологічно од-норідних деталей. Проте слід мати на увазі, що реалізація розгля-нутих передумов спеціалізації не повинна погіршувати споживчих властивостей готової продукції, зменшувати попиту на неї.

В умовах конкуренції в ряді випадків привабливішою для підпри-ємства є диверсифікація виробництва, яка допускає різноманітність сфер діяльності за рахунок розширення номенклатури продукції. Спеціалізація на випуску обмеженого асортименту продукції, орієн-тованого на задоволення чітко визначених потреб ринку, властива відносно невеликим за розмірами підприємствам.

Кооперація передбачає виробничі зв’язки підприємств, цехів, ді-лянок, які спільно беруть участь у виробництві продукції. В її основі лежить подетальна і технологічна форми спеціалізації. Внутрішньо-заводська кооперація виявляється в передачі напівфабрикатів з од-

них цехів в інші, в обслуговуванні основних підрозділів допоміжни-ми. Вона сприяє повному завантаженню виробничих потужностей і ліквідації «вузьких місць», забезпечує поліпшення результатів діяльності підприємств у цілому. До основних показників, що ха-рактеризують рівень кооперації, належать: частка деталей і напів-фабрикатів, отриманих по кооперованих постачаннях, у загальному обсязі продукції, яка випускається; кількість підприємств, що коо-перуються з даним підприємством; частка деталей і напівфабрика-тів, які поставляються на сторону, тощо.

Комбінування — це з’єднання на одному підприємстві вироб-ництв, іноді різногалузевих, але тісно пов’язаних між собою. Комбі-нування може мати місце:

•          на базі поєднання послідовних стадій виготовлення продукції (текстильні, металургійні й інші комбінати);

•          на основі комплексного використання сировини (підприємства нафтопереробної, хімічної промисловості);

•          при виділенні на підприємстві підрозділів з перероблення відхо-дів (підприємства лісової, шкіряної й інших галузей промисловості).

Показниками, які характеризують рівень комбінування, є кіль-кість і вартість продуктів, які одержуються з вихідної сировини, що переробляється на комбінаті; частка сировини і напівфабрикатів, які переробляються в подальший продукт на місці їх отримання (на-приклад, чавуну в сталь, сталі в прокат); частка побічної продукції в загальному обсязі продукції комбінату тощо.

Організація виробництва на підприємстві – форма одиничного розподілу праці. Розрізняють такі рівні організації виробництва на підприємстві:

1)         організація виробництва на робочому місці – оптимальне по-єднання засобів праці, предметів праці, робочої сили;

2)         внутрішньоцехова організація праці – пов’язана з організацією праці на дільницях та організацією праці між дільницями;

3)         міжцехова організація виробництва – організація виробничих процесів, які виконуються цехами, спрямована на функціонування їх як єдиного цілого.

Виділяють три види організації виробництва:

•          поелементний – усі елементи виробничого процесу повинні відповідати один одному, що є вихідним моментом його організації;

•          просторовий – пов’язаний з певним рівнем організації цехів і ділянок та відповідним рівнем виробничої структури підприємства;

•          часовий розріз організації виробництва – оптимальне поєднання

в часі початку і закінчення окремих виробничих процесів, пов’язаних

між собою.

Ступінь спеціалізації і масштаб випуску продукції визначають тип організації виробництва, а ступінь дотримання основних прин-ципів раціональної організації виробничого процесу характеризує метод організації виробництва. Розрізняють такі методи організації виробничого процесу:

•          потоковий;

•          партіонний;

•          індивідуальний.

Крім методів організації виробничого процесу потрібно розріз-няти тип організації виробництва, до яких належать:

•          масове;

•          серійне;

•          одиничне виробництво.

Між методами організації виробничого процесу і типом організа-ції виробництва існує взаємозв’язок:

•          масовому типу організації виробництва відповідає потоковий метод;

•          в умовах широкої номенклатури продукції, яка випускається, використовується серійний тип організації виробництва, якому від-повідає партіонний метод. Серійний тип має три градації: велико-серійне, середньо серійне і дрібносерійне виробництво;

•          одиничному типу організації виробництва відповідає індивіду-альний метод.

Найбільш економічний – масовий тип з потоковим методом ор-ганізації виробництва. Найпоширеніший – серійний тип і партіон-ний метод організації виробництва.