5.2. Державне регулювання ринку (економіки)


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 

Загрузка...

Державне регулювання ринку – сукупність методів, способів, засобів впливу держави на економіку для забезпечення нормальних умов роботи ринкового механізму та підтримки тих сфер економіки, де ринкові механізми недосконалі. Державне втручання у функціону-вання ринкової економіки реалізується через державне регулюван-ня економіки.

Державне регулювання економіки – це вплив держави на діяль-ність господарюючих суб’єктів і ринкову кон’юнктуру з метою забез-печення нормальних умов функціонування ринкового механізму. Воно реалізується шляхом проведення економічної політики. Економічна політика – система заходів, сукупність дій з управління економі-кою, що включає певний набір елементів, основними з яких є:

•          антициклічна політика;

•          галузева політика;

•          антимонопольна політика;

•          грошово-кредитна політика;

•          соціальна політика;

•          задоволення попиту на послуги і товари колективного корис-тування;

•          боротьба з безробіттям тощо.

Загальна функція держави в процесі регулювання економіки –

забезпечення умов для пом’якшення впливу на економіку механізму циклічного розвитку. З цією метою держава проводить антицикліч-ну політику, яка включає комплекс законодавчих актів, адміністра-тивних заходів дії на попит і пропозицію населення та суб’єктів гос-подарської діяльності для виведення економіки з кризового стану, а також утримання стадії економічного буму. Базою реалізації анти-циклічної політики є державний бюджет.

Монополією держави є організація грошового обігу. Змінюючи кількість грошей, що обертаються на національному ринку, держа-ва впливає на умови функціонування грошової системи. Важлива роль у цьому питанні відводиться Національному банку, який має в своєму розпорядженні великий набір інструментів (облікові ставки, операції з цінними паперами, резерви, адміністративні обмеження) для активного впливу на стан грошового ринку.

Держава, виступаючи гарантом прав людини, зобов’язана піклу-ватись про соціальну захищеність населення. Основний інструмент забезпечення фінансування цього процесу – податкове законодав-ство. Державою створені спеціальні органи: як податкова інспекція, фонд соціального страхування, Міністерство праці та соціальної по-літики України тощо.

Ринкові механізми не реалізують автоматично право на працю для кожного члена суспільства. Тому боротьба з безробіттям покла-дена на державу. Держава повинна регулювати ринок праці в цілях підтримки певного рівня зайнятості, матеріального забезпечення людей, які втратили робочі місця. Вирішальну роль тут відіграє тру-дове законодавство і державні організації, що контролюють його ви-конання. Крім того, елементами економічної політики є галузева і антимонопольна політика.

Держава відіграє основну роль у задоволенні попиту на послуги і товари колективного користування: національну оборону, держав-не управління, єдину енергетичну систему, національні мережі ко-мунікацій, охорону громадського порядку, вакцинацію тощо. Крім того, вона підтримує ті галузі людської діяльності, які не можуть у повному обсязі функціонувати на комерційній основі (наука, освіта, культура, охорона здоров’я тощо).

Забезпечуючи нормальне функціонування національних рин-ків, держава проводить відповідну зовнішньоторговельну політи-ку, контроль за міжнародною міграцією капіталу і робочою силою, впливає на валютні курси, управляє платіжними балансами тощо. Деякі напрями діяльності державних органів у сфері ринкових від-носин поданні в табл. 5.3.

Таблиця 5.3

Державне регулювання ринку

 

Напрями        Спосіб реалізації

Стабілізація виробництва

Вирівнювання рівнів економічно-го розвитку регіонів

Підтримка конкуренції

Фінансування науково-технічного прогресу

Дотація соціально значущих галузей

Стабілізація і оздоровлення грошової системи

Подолання надмірної майнової диференціації населення

Соціальна захищеність населення

Контроль за міжнародною мігра-цією капіталу і робочою силою         Податкова й інвестиційна політика Регіональна економічна політика

Антимонопольна політика

Здійснення науково-технічних цільових програм

Інвестиційна політика

Фінансова і антиінфляційна політика

Політика регулювання доходів

Соціальна політика Зовнішньоторговельна політика

Система ринкових відносин висуває до державного регулювання низку вимог. Недопустимими є будь-які дії держави, що деформу-ють внутрішні взаємозв’язки елементів ринку. Необхідно зменшити

адміністративний контроль з боку держави над цінами. Економічні стимулятори, які застосовуються державою, не повинні ослабляти або підміняти собою ринкові стимули.

Для регулювання економіки держава використовує як економіч-ні, так і адміністративні методи. Існують сфери, де застосування адміністративних методів ефективне і не суперечить ринковому механізму. Наприклад, виправданим є жорсткий державний контр-оль за монопольними ринками, контроль за екологічною безпекою, підтримка мінімальних параметрів добробуту населення (гаранто-ваного мінімуму заробітної плати, доплат з безробіття тощо), захист національних інтересів у системі світового господарства (ліцензу-вання експорту тощо).

Існує тісний взаємозв’язок економічних і адміністративних ме-тодів державного регулювання ринку, оскільки економічний регу-лятор містить елементи адміністрування, в той же час у кожному адміністративному регуляторі є економічна складова. Найважливі-шим фактором забезпечення ефективності державного регулювання ринкових відносин слід вважати раціональне поєднання на користь розвитку національної економіки економічних та адміністративних методів дії на ринок.