Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
В сфері викорис-тання суспільної власності основною, переважною формою ггуб-лічно-приватного партнерства стали концесії. : Правове регулювання спільної господарської діяльності в Україні : Бібліотека для студентів

В сфері викорис-тання суспільної власності основною, переважною формою ггуб-лічно-приватного партнерства стали концесії.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 

магниевый скраб beletage

Публічно-приватні партнерства, залучаючи до своєї сфери різноманітні за суттю та правовим режимом об'єкти суспільної власності, а також види діяльності, відповідно вимагають застосування різноманітних концесійно-договірних форм. Концесія як договір, що поєднує в собі публічно- та приватноправові елементи, дає можливість за-довольнити такі вимоги. Варіюючи співвідношенням різних еле-ментів, концесіодавець може підібрати договірні умови, що бу353            j-w       ...         —      . .           —.       ,-,        л,

ііро концесп на оудівництво та експлуатацію автомооільних доріг: лакон Украіни від 14 грудня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 3. — Ст. 21.

354      Див.: Григоров О. М. Договір концесії: проблеми юридичної кваліфікації // Економіка, фінанси, право. — 1999. —№ 10. —С. 22—24.

 

210      6. 6. РЄЗНІКОВА

дуть максимально відповідати вимогам тієї чи іншої сфери кон-цесійних відносин. Звідси випливає, що концесійний договір — це не будь-яка одна визначена договірна форма, а родове понят-тя, що охоплює широкий спектр концесійно-договірних форм. На одному з кінців цього спектру знаходяться публічно-правові кон-цесії (з максимально вираженими ознаками публічно-правового договору). Вони мають два найбільш типових різновиди: конце-сія публічної служби (concession de service public) та концесія на ведення суспільних робіт (concession des travaux publics). Вони найбільше поширені в країнах з континентальною правовою сис-темою. Особливість концесії публічної служби полягає в тому, що концесіодавець надає концесіонеру право на концесійну дія-льність, результатом якої, як правило, має стати задоволення по-треб та інтересів третіх осіб на визначеній території чи в певних сферах суспільного життя. Треті особи, звісно, не є сторонами концесійного договору. Водночас у країнах системи загального права концесії публічної служби та концесії на ведення суспіль-них робіт не існує. Однак є подібні до них категорії муніципаль-них служб (public utilities), суспільних робіт (public works) та ін. об'єктів суспільної власності та видів діяльності, які широко на-даються у використання (експлуатацію, управління) приватним особам. Контрактно-концесійна форма РРР у сфері економічної та соціальної інфраструктури виконує яскраво виражену інвести-ційну функцію, а тому є дуже привабливою для концесіодавця. Перший різновид контрактів позначається формулою «будівниц-тво-управління-передача» (від англійського «ВОТ» — «build-operate-transfer»). Концесіонер за свій рахунок та на власний ри-зик будує концесійний об'єкт і, зберігаючи право власності на нього по завершенні будівництва, експлуатує до тих пір, поки повністю не відшкодує свої витрати на будівництво та експлуа-тацію об'єкта і не отримає обумовленого прибутку на вкладений капітал. Після цього функціонуючий об'єкт передається у влас-ність концесіодавця. Інший різновид концесійної угоди виража-ється формулою «будівництво-передача — управління» (від анг-лійського «ВТО» — «build -transfer-operate»). За цією схемою концесіонер будує об’єкт і одразу після завершення будівництва передає його у власність концесіодавця, залишаючи за собою право користування (управління, експлуатації) об'єкта до тих пір, поки не відшкодує своїх витрат та не отримає обумовленого при-бутку. У ряді країн подібна концесійна діяльність має єдину за

Правове регулювання спільної господарської діяльності вУкраїні         211

конодавчу основу,   355ак у більшості країн єдине законодавство

ТТіду^оюСпроЄрозподіл продукції розуміють, як правило, договір, відповідно до якого держава на платній та строковій ос-нові надає іноземному інвестору також виключне право на здійс-нення певної діяльності. Однак, на відміну від концесійного до-говору, продукція, отримана в результаті здійснення такої діяль-ності, розподіляється між д3жавою та іноземним інвестором на умовах, визначених угодою 56. Отже, ключовим моментом для зазначених угод є не що інше, як розподіл продукції.

Виходячи з того, що угода про розподіл продукції є правовою формою опосередкування у здійсненні інвестицій, спрямованих на розробку природних ресурсів, О. Коморний пропонує також визнати угоду про розподіл продукції як договору, відповідно до якого держава (або уповноважений нею орган) надає інвесторові на платній основі і на встановлений строк виключне право на пошук, розвідку та видобування корисних копалин на визначеній ділянці надр, а інвестор зобов’язується провести вказані роботи за свій рахунок і на свій ризик з наступною компенсацією витрат і отримання плати у вигляді частини прибуткової продукції357.

Угоди про розподіл продукції розглядаються як інвестиційні договори в силу свого специфічного суб’єктного складу, тому дискусія про правову природу таких угод багато в чому визнача-ється дискусією про правову природу інвестиційного контракту. У сучасному праві під впливом різноманітних факторів, зокрема глобалізації, з’являються і розвиваються нові нетрадиційні нор-ми, інститути і методи правового регулювання, які поєднують як публічно-правові, так і приватно-правові засади. Таким чином, інвестиційні договори мають комплексну природу. А оскільки угоди про розподіл продукції є різновидом інвестиційних дого-ворів, то є всі підстави стверджувати, що вони теж мають ком-плексну правову природу: поєднують приватно-правові (горизон-тальні) і владні (вертикальні) правовідносини. Якщо останні ґрунтуються на застосуванні методів владних приписів, то перші

. —ив.: 004осиа С. А. Кон.ессии в России: между пропшьім и будущим // Право и поДив.: Богуславскмй М. М. Международное частное право: Учебник. — М.: Меж-дун357 отношения, 1994. — С. 228.

Комориий О. Правова природа угод про розподіл продукції // Право України. — 2002. — № 4. — С. 46.

 

212      6. 6. РЄЗНІКОВА

— на основі рівності учасників правовідносин і ґрунтуються, як правило, на укладеному ними договорі. Як стверджує О. Коморний, при існуючій системі законодавстві таке поєднання з юридичної точки зору можна розцінювати як не продуктивне, здатне породжувати на стадії правозастосування складні, важко вирішувані п’облеми358. При цьому, на думку автора, головна проблема повязана з тим, що подібна роздвоєність притаманна не тільки угоді, а й закону, на основі якого вона укладається. Бі-льше того, ці розбіжності регулювання закладено саме в законі, тому вони надалі повторюватимуться в кожній конкретній угоді.

Правове регулювання угод про розподіл продукції в чинному законодавстві України здійснюється Законом України від 14.09.1999 р. «Про угоди про розподіл продукції»359. Відповідно до угоди про розподіл продукції одна сторона — Україна доручає іншій стороні — інвесторові на визначений строк проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначе-ній ділянці (ділянках) надр та ведення пов’язаних з угодою робіт, а інвестор зобов’язується виконати доручені роботи за свій раху-нок і на свій ризик з наступною компенсацією витрат і отриман-ням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції (ст. 4 Закону України «Про угоди про розподіл продукції»). Уго-да про розподіл продукції може бути двосторонньою чи багато-сторонньою, т,бто її учасниками можуть бути декілька інвесто-рів, за умови, що вони несуть солідарну відповідальність по зобов’язаннях, передбачених такою угодою.

Внаслідок прагнення розробників Закону України «Про угоди про розподіл продукції» зосередити все регулювання, що стосу-ється розподілу продукції, виключно в межах даного Закону, при здійсненні практичної діяльності на базі цього акта, виявляється неможливим уникнути закладених у ньому помилок. У процесі застосування Закону України «Про угоди про розподіл продук-ції» властиве йому протиріччя призводить до його конфлікту 3 іншими нормативними актами, насамперед, з Кодексом України про надра, який ґрунтується на застосуванні адміністративно-правового методу регулювання відносин у галузі користування надрами. При цьому необхідно враховувати подвійний характер

Комориий О. Правова природа угод про розподіл продукції // Право України. — 2002. — №4. —С. 45.

Про угоди про розподіл продукції: Закон України від 14 вересня 1999 року // Ві-домості Верховної Ради України. — 1999. —№ 44. — Ст. 391.

 

Правове регулювання спільної господарської діяльності вУкраїні         213

користування надрами, що здійснюється в рамках угоди про роз-поділ продукції.

У контексті існуючого сьогодні законодавства будь-які робо-ти, пов’язані з користуванням надрами, що здійснюються за та-кими угодами, можна розцінювати як діяльність, здійснювану в надрах України, яка підпадає під дію Кодексу України про надра. Водночас, будь-які роботи, що проводяться в рамках угоди, в то-му числі по користуванню надрами, можна розглядати як різно-вид діяльності на основі розподілу продукції і застосовувати по-ложення названого Закону.