Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Тема 5. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права : Цивільне право України : Бібліотека для студентів

Тема 5. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 

Загрузка...

Цивільна правоздатність згідно зі ст. 25 ЦК України — це здатність мати цивільні права та обов’язки. Така здатність визнається за всіма громадянами України. Вона виникає в мо-мент народження громадянина і припиняється у момент його смерті. Таким чином, правоздатність — це невід’ємна влас-тивість кожного громадянина. Він є правоздатним протягом всього свого життя незалежно від віку та стану здоров’я. Слід зазначити, що у випадках, встановлених законом, охороняють-ся інтереси зачатої, але ще не народженої дитини (ч. 2 ст. 25 ЦК України).

Для характеристики обсягу цивільної правоздатності принципове значення має закріплена чинним законодавством рівність прав громадян. Тому і правоздатність громадян закріплюється як рівна для всіх і однакова для кожного неза-лежно від походження, соціального і майнового становища, ра-сової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. У Цивільному кодексі України окремої норми про цивільну правоздатність іноземців та осіб без громадянства не передбачено, це дає підстави вважати, що обсяг цивільної пра-воздатності цих осіб є таким самим, як і у громадян України. Адже ст. 26 Конституції України закріплює положення про те, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’яз-ки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Кон-ституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Деякі громадяни фактично або за прямою вказівкою зако-ну не можуть (не здатні) мати окремі права та обов’язки (непо-внолітні, психічно хворі), але це зовсім не означає відхилення від принципу рівної правоздатності. Наприклад, малолітній не

Тема 5. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права

може мати такі елементи змісту правоздатності, як право за-повідати майно або бути членом кооперативу. У таких випад-ках йдеться про неможливість мати деякі права, яка поши-рюється однаковою мірою на усіх громадян (наприклад, на усіх неповнолітніх), і, таким чином, принцип рівності право-здатності не порушується, не має винятків.

Правоздатність визнається за кожним громадянином. При цьому відповідно до закону громадянин не має права відмови-тися від правоздатності або обмежити її. Отже, право-здатність є невідчужуваною. Частина 1 ст. 27 ЦК України встановлює, що правочин, спрямований на обмеження право-здатності, є нікчемним. Громадянин має право, додержуючись встановлених законом вимог, розпоряджатися суб’єктивними правами (продати або подарувати належну йому річ тощо), але не може розпорядитися своєю правоздатністю.

За чинним законодавством обмеження правоздатності можливо, зокрема, як покарання за вчинений злочин, причому громадянин за вироком суду може бути позбавлений право-здатності не в цілому, а лише здатності мати деякі права — обіймати певні посади, займатися певною діяльністю.

Примусове обмеження правоздатності не означає позбав-лення громадянина деяких суб’єктивних прав (наприклад, конфіскація майна за вироком суду не пов’язана з обмеженням правоздатності, вона означає позбавлення громадянина права власності на певні речі та цінності.

При реалізації правоздатності, набутті і захисті суб’єктив-них прав істотне значення має ім’я фізичної особи, а також місце проживання фізичної особи. Ім’я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або зви-чаю національної меншини, до якої вона належить. Право на ім’я належить до особистих невідчужуваних прав громадян. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа може використовувати псевдонім (вигадане ім’я) або діяти без за-значення імені. Наприклад, автор випустив свій твір під псев-донімом, не вказуючи свого справжнього імені.

О. С. Мазур Цивільне право України

З місцем проживання фізичної особи пов’язано настання багатьох юридичних фактів, які є підставою виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов’язків. Напри-клад, відкриття спадщини відбувається за місцем проживання спадкодавця (ст. 1221), особа визнається померлою або безвісно відсутньою за місцем ії проживання ( ст.ст. 43, 46 ЦК України). Згідно зі ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому ( гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична ососба проживає постійно, переважно або тимчасово.

Дієздатність громадянина — це є здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки (ст. 30 ЦК України). Мати дієздатність означає ма-ти здатність особисто здійснювати різні юридичні дії: уклада-ти договори, видавати довіреності тощо, а також відповідати за заподіяну майнову шкоду (пошкодження або знищення чужо-го майна, ушкодження здоров’я), за невиконання договірних зобов’язань та інших обов’язків.

Зміст дієздатності громадян тісно пов’язаний зі змістом їхньої правоздатності. Якщо зміст правоздатності становлять права та обов’язки, які громадянин може мати, то зміст діє-здатності характеризується здатністю особи набувати цих прав та обов’язків і здійснювати їх власними діями. Можна зробити висновок, що дієздатність — це можливість реалізації своєї правоздатності власними діями.

Дієздатність, як і правоздатність — юридична категорія. Щодо дієздатності закон встановлює її невідчужуваність і не-можливість обмеження за волею громадянина. Що стосується примусового обмеження дієздатності, то згідно з ч. 2 ст. 30 ЦК України ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і в порядку, передбачених законом.

Види дієздатності. На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатність не може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набувати прав і здійснювати їх власними діями, брати на себе і виконувати

Тема 5. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права

обов’язки, треба розуміти зміст норм права, усвідомлювати наслідки своїх дій, мати життєвий досвід. Враховуючи ці фак-тори, закон розрізняє кілька різновидів дієздатності: 1) повна; 2) часткова; 3) неповна; 4) обмежена; 5) визнання громадяни-на недієздатним.

Повна дієздатність — це здатність громадянина власни-ми діями набувати і здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, брати на себе й виконувати будь-які обов’яз-ки, тобто реалізовувати належну йому правоздатність у повно-му обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 ЦК України цивільна дієздатність виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку. У разі реєстраціі шлюбу до досяг-нення 18-річного віку, громадянин, який не досяг 18-річного віку, набуває дієздатності в повному обсязі з моменту одру-ження (ч. 2 ст. 34 ЦК України). Ця норма спрямована на забез-печення рівноправності подружжя і сприяє охороні батьківських прав та інших прав осіб, що вступають у шлюб до досягнення 18 років.

Неповна дієздатність. Стаття 32 ЦК України регламен-тує обсяг дієздатності неповнолітніх віком від 14 до 18 років.

Неповнолітній може:

– самостійно розпоряджатися своїм заробітком, сти-пендією або іншими доходами;

– самостійно здійснювати права на результати інтелекту-альної, творчої діяльності, що охороняються законом;

– бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документа-ми юридичної особи;

– самостійно укладати договір банківського вкладу (ра-хунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним ним на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку).

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення не-повнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально

О. С. Мазур Цивільне право України

посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими кошта-ми, за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, що внесені іншими особами у фінансову установу на її ім’я.

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

Часткова дієздатність. Такою дієздатністю відповідно до ст. 31 ЦК України наділені малолітні, які не досягли 14 років. Вони мають дуже невеликий обсяг дієздатності, а саме:

– права вчиняти дрібні побутові угоди. Інші угоди уклада-ють батьки (усиновителі) або опікуни від імені неповнолітніх. Останні є цілком неделіктоздатними і, отже, не несуть ци-вільно-правової відповідальності за свої неправомірні дії. За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 14 років, від-повідають його батьки (усиновителі) або опікуни, якщо не до-ведуть, що шкода сталася не з їх вини (ч. 1 ст. 1178 ЦК Ук-раїни). Якщо неповнолітній, який не досяг 14 років, заподіє шкоду в той час, коли він перебував під наглядом навчального, виховного або лікувального закладу, ці заклади несуть майно-ву відповідальність за шкоду, якщо не доведуть, що ця шкода виникла не з їх вини (ч. 2 ст. 1178 ЦК України);

– здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються зако-ном.

Обмеження дієздатності фізичної особи. Обмеження дієздатності можливе лише у випадках і в порядку, передбаче-них законом (ч. 1, 2 ст. 36 ЦК України). Воно полягає в тому, що громадянин позбавляється здатності своїми діями набува-ти певні цивільні права і створювати певні цивільні обов’язки, які він міг набувати і створювати.

Обмеженою у дієздатності може бути як особа, що має не-повну дієздатність, так і особа, що має повну дієздатність.

Тема 5. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права

Стаття 36 ЦК України визначає умови обмеження дієздат-ності громадян:

1)         зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами;

2)         як наслідок цього — тяжке матеріальне становище са-мого громадянина та його сім’ї;

3)         страждання на психічний розлад, який істотно впливає на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Під зловживанням слід розуміти як систематичне пияцтво (вживання наркотиків), так і надмірне вживання алкоголю (наркотиків).

Обмеження дієздатності громадянина здійснюється тільки у судовому порядку. Справа про визнання громадяни-на обмежено дієздатним може бути порушена лише за за-явою: членів сім’ї громадянина, профспілок та інших гро-мадських організацій, прокурора, органів опіки та піклуван-ня, психіатричного лікувального закладу (ст. 256 ЦПК Ук-раїни). При підготовці справи до судового розгляду від заяв-ника потрібно надати такі дані: акти міліції, громадських ор-ганізацій та інші докази, які підтверджують факти зловжи-вання спиртними напоями або наркотичними засобами, а та-кож те, що громадянин ставить себе і свою сім’ю у тяжке ма-теріальне становище. Справа розглядається з обов’язковою участю представників органів опіки та піклування (ст. 259 ЦПК України).

У резолютивній частині рішення слід зазначити лише вис-новок суду про визнання громадянина обмежено дієздатним або про відмову в задоволенні заявлених про це вимог. Суд має надіслати копію рішення, яке набрало законної сили, орга-нові опіки та піклування для призначення піклувальника. Рішення суду про обмеження фізичної особи у дієздатності тягне за собою настання певних юридичних наслідків. По-пер-ше над ним встановлюється піклування, і обмежено дієздат-ний громадянин лише за згодою піклувальника може:

О. С. Мазур Цивільне право України

– укладати угоди з розпорядження майном (купівлі-про-дажу, позики, дарування, комісії тощо);

– одержувати заробітну плату, пенсію або інші види дохо-дів і розпоряджатися ними, за винятком дрібних побутових угод. Обмеження дієздатності стосується лише цивільно-пра-вової дієздатності, за винятком тих випадків, коли у відповід-ній галузі законодавства на це є пряма вказівка. Так, обмеже-но дієздатний має право самостійно укладати трудовий до-говір, брати шлюб тощо. Але особи, обмежені судом у дієздат-ності, не мають права усиновлювати дітей і не можуть бути призначені опікунами або піклувальниками над іншими осо-бами. Батьки, обмежені у дієздатності, не можуть укладати угоди з розпорядження майном від імені своїх дітей чи давати згоду на укладення ними угод.

Обмеження у дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживань спиртними напоями аби наркотичними засобами. Такі справи розглядаються у су-довому порядку з обов’язковою участю представника органу опіки та піклування за місцем проживання обмежено дієздат-ного та за заявою осіб, зазначених у ст. 256 ЦПК України, піклувальника, самого обмежено дієздатного громадянина, а також за власною ініціативою суду.

Визнання громадянина недієздатним. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідо-млювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК України). Вказане правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням його психічного стану. Інші обставини, зокрема сліпо-глу-хонімота, параліч тощо, не спричинюють настання такого на-слідку.

В справах про визнання громадянина недієздатним заяв-ником може бути його дружина (чоловік) чи інша особа, пов’язана з ним родинними або прирівняними до них відноси-нами, хоч і така, що проживає окремо від хворого.

Тема 5. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права

Підготовка справи до судового розгляду здійснюється від-повідно до ст. 143 ЦПК України. Пленум Верховного Суду України щодо цього питання вказує, що від заявника мають бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство гро-мадянина. Даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров’я, виписка з історії хвороби та інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами (п. 3 вищезаз-наченої постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р. № 3).

За відсутності доказів повної нездатності громадянина ро-зуміти значення своїх дій чи керувати ними суд зобов’язаний відмовити у визнанні громадянина недієздатним.

За загальним правилом, громадянин вважається недієздат-ним з часу набрання сили рішенням суду про визнання його недієздатним. Суд має надіслати копію рішення про визнання громадянина недієздатним органові опіки та піклування для призначення над ним опікуна. Крім того, виникають такі пра-вові наслідки визнання громадянина недієздатним:

– від імені недієздатного укладає угоди опікун (ч. 2 ст. 41 ЦК України). Укладені раніше односторонні угоди (видача довіреності, заповіт), договори, пов’язані з особою громадяни-на, визнаного недієздатним (договір доручення), припиняють свою дію;

– за шкоду, заподіяну цим громадянином, відповідають його опікун або заклад, які зобов’язані здійснювати за ним на-гляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини (ст. 1184 ЦК України). Будь-які дії особи, визнаної недієздатною, не мають юридичного значення і не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків.

Разом з тим після визнання громадянина в судовому по-рядку недієздатним він не виключається із числа суб’єктів права, тому що є правоздатним. За певних умов таких, як оду-жання, значне поліпшення здоров’я, громадянин може бути поновлений у дієздатності рішенням суду. Питання про по-новлення у дієздатності розглядає суд в окремій справі за

О. С. Мазур Цивільне право України

місцем проживання громадянина, який був визнаний недієздатним, за заявою установ, організацій та осіб, вказаних у ст. 256 ЦПК України, опікуна, а також з власної ініціативи суду (ч. 3 ст. 260 ЦПК України). Пленум Верховного Суду Ук-раїни з цього приводу роз’яснює, що в справах про поновлен-ня дієздатності є обов’язковим проведення судово-психіат-ричної експертизи, яка призначається за ухвалою суду. Грома-дянина може бути поновлено в дієздатності лише за наявності висновку судово-психіатричної експертизи про значне поліпшення стану його здоров’я або видужання (п.7 вищезаз-наченої постанови Пленуму Верховного Суду України).

Визнання громадянина безвісно відсутнім. Безвісна відсутність — засвідчений у судовому порядку факт довготри-валої відсутності громадянина в місці його проживання, якщо не вдалося встановити місце його перебування.

Для визнання громадянина безвісно відсутнім потрібна наявність таких умов:

1)         громадянин відсутній у місці його постійного прожи-вання протягом року;

2)         згідно зі ст. 43 ЦК України громадянина в судовому по-рядку може бути визнано безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в місці, де він постійно або переважно проживає, немає відомостей про місце його перебування. День одержан-ня останніх відомостей може бути підтверджено пред’явлен-ням останнього листа відсутнього громадянина або іншим способом (наприклад, показання свідків). Якщо неможливо встановити день одержання останніх відомостей, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, наступ-ного за тим, у якому були одержані останні відомості, а якщо неможливо встановити цей місяць — 1 січня наступного року (ч. 2 ст. 43 ЦК України);

3)         визнання громадянина безвісно відсутнім допустимо за умови, що встановити місце його перебування неможливо. То-му до розгляду справи у відповідні організації за останнім відомим місцем перебування громадянина, місцем роботи,

Тема 5. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права

місцем народження тощо надсилаються запити про існуючі відомості про нього.

Визнання громадянина безвісно відсутнім тягне за собою ряд правових наслідків, але не відображається на його право-здатності та дієздатності. Рішення суду про визнання громадя-нина безвісно відсутнім є підставою для встановлення орга-ном опіки та піклування опіки над його майном.

З майна, що належить безвісно відсутньому, видається ут-римання громадянам, яких безвісно відсутній зобов’язаний за законом утримувати. Чоловік або дружина безвісно відсутнь-ого набувають права розірвати шлюб у спрощеному порядку через органи реєстрації актів громадянського стану.

Визнання громадянина безвісно відсутнім не допус-кається у випадках, коли громадянин переховується від роз-шуку (наприклад, за кримінальною справою).

Не можна визнавати безвісно відсутнім громадянина, про якого вірогідно відомо, що він живий, але немає точних відо-мостей про його місце перебування.

Якщо громадянин, визнаний безвісно відсутнім, з’aявився або виявлено його місце перебування, рішення про визнання його безвісно відсутнім скасовується, а опіка над ії майном припиняється. Можливе поновлення шлюбних відносин між громадянином, який повернувся, та його дружиною шляхом нової реєстрації шлюбу, якщо шлюб було розірвано.

Але ті правовідносини, які були припинені на підставі ра-ніше винесеного рішення, не відновлюються.

Оголошення громадянина померлим. Відповідно до ч. 1 ст. 46 ЦК України громадянина може бути оголошено помер-лим у судовому порядку за таких підстав:

1)         відсутність громадянина в місці постійного проживан-ня протягом трьох років з дня отримання останніх відомостей про нього, а в деяких випадках, зазначених у законі, — протя-гом шести місяців;

2)         неотримання протягом вказаних строків відомостей про місце перебування громадянина;

О. С. Мазур Цивільне право України

3) неможливість встановити, чи живий він, незважаючи на всі вжиті заходи.

Скорочений шестимісячний строк для оголошення грома-дянина померлим використовується, якщо громадянин пропав безвісти за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного ви-падку. Наприклад, якщо відомо, що громадянин був пасажи-ром або членом екіпажу морського судна, що затонуло, то для оголошення його померлим потрібно шість місяців, оскільки припущення його загибелі за таких умов не є безпідставним. Суд у даному випадку визнає не факт смерті громадянина, а оголошує його померлим на підставі презумпції смерті під час нещасного випадку.

Окремо закон визначає умови оголошення померлим гро-мадянина, який зник під час воєнних дій: його може бути в су-довому порядку оголошено померлим не раніш, ніж через два роки з дня закінчення воєнних дій (ч. 2 ст. 46 ЦК України).

На підставі рішення суду про оголошення громадянина померлим органи РАЦСу видають заінтересованим особам свідоцтво про його смерть. Днем смерті громадянина, оголо-шеного рішенням суду померлим, вважається день вступу в за-конну силу цього рішення. Юридичним наслідком оголошен-ня громадянина померлим є припинення або перехід до спад-коємців усіх прав та обов’язків, які належали йому як суб’єкту права. Оголошення особи померлою має підставою лише при-пущення його смерті, не виключається можливість появи або виявлення його місця перебування. Ця обставина тягне за со-бою ряд правових наслідків.

По-перше, поновлюється особисто-правовий статус грома-дянина, майно, яке збереглося на момент появи громадянина і яке перейшло безоплатно до інших осіб після оголошення відсутнього померлим, може бути витребувано власником, який з’явився. По-друге, у особи також є можливість поверну-ти майно від осіб, до яких воно перейшло за відплатними уго-дами. Ці громадяни зобов’язані повернути майно власнику,

Тема 5. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права

який з’явився, якщо буде доведено, що, набуваючи майно, во-ни знали, що громадянин, оголошений померлим, перебуває серед живих, завдані при цьому збитки компенсуються особа-ми, у яких майно набувалося за відплатною угодою. По-третє, майно могло в порядку спадкування перейти до держави. Як-що майно є в наявності, то воно повертається власникові; як-що ж воно було реалізовано, то після скасування рішення про оголошення особи померлою їй повертається сума грошей, ви-ручених від реалізації цього майна.

У сфері сімейних відносин з’явлення громадянина, оголо-шеного померлим, є підставою для поновлення шлюбних від-носин шляхом нової реєстрації шлюбу.

Контрольні питання

1.         У чому полягає зміст цивільної правосуб’єктності?

2.         Що таке цивільна правоздатність і цивільна дієздатність,

яким чином вони пов’язані між собою?

3.         Як співвідноситься цивільна правосуб’єкність із суб’єктивним цивільним правом?

4.         Розкрийте зміст правоздатності фізичних осіб.

5.         У яких випадках допускається обмеження цивільної право-здатності?

6.         Які існують види дієздатності фізичних осіб, як вони відрізня-ються за обсягом угодоздатності і деліктоздатності?

7.         У чому полягає правове значення місця проживання громадя-нина?

8.         У чому полягають особливості визнання особи безвісно

відсутньою? Які необхідно мати підстави для визнання у судовому

порядку такого статусу громадянина?

9.         Охарактеризуйте наслідки визнання особи безвісно відсутнь-

ою.

10.       Які настають наслідки явки чи виявлення місця перебування громадянина?

11.       У яких випадках громадянин оголошується померлим? У чо-му полягають особливості цього цивільно-правового інституту?

О. С. Мазур Цивільне право України

12.       Які необхідні умови для оголошення громадянина помер-

лим?

13.       Як визначається момент смерті громадянина, який

оголошений померлим? Порівняйте цей момент з моментом визнан-

ня безвісної відсутності.

14.       Які настають наслідки оголошення померлим громадянина?

15.       Які наслідки явки громадянина, оголошеного померлим?

Рекомендована література

1.         Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №30. — Ст. 141.

2.         Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Ук-раїни. — 2003. — № 45–46 .— 12 березня 2003 р.; № 47–48. — 13 берез-ня 2003 р.

3.         Про органи реєстрації актів громадянського стану: Закон Ук-раїни від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 14. — Ст. 78.

4.         Про судову практику в справах про визнання громадянина об-межено дієздатним чи недієздатним: Постанова Пленуму Верховно-го Суду України від 28 березня 1972 р. № 3 // Бюлетень законодав-ства і юридичної практики України. — 1999. — № 5. — С. 5.

5.         Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзе-ри, Н.С.Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн. 1. — С. 87–108.

6.         Цивільне право України: Підручник // Є.О.Харитонов, Н.О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с.

7.         Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — Т.1. — С. 92–110.

8.         Бобко В. Правові наслідки з’явлення громадянина, визнаного безвісно відсутнім або оголошеного померлим // Підпри-ємництво, господарство і право. — 2002. — № 6. — С. 48–50.