Тема 4. Цивільні правовідносини


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 

Загрузка...

Поняття цивільних правовідносин. Цивільні правовідно-сини — це правовий зв’язок, що виникає з приводу матеріаль-них і нематеріальних благ, які становлять інтерес для учасників цивільно-правових відносин, які мають суб’єктивні права та обов’язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб’єктивних прав та виконання суб’єктивних обов’язків мо-жуть забезпечуватися засобами державного примусу. Виділя-ються такі особливості цивільно-правових відносин:

а)         це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і

особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивіль-

ного права;

б)         їхні учасники характеризуються майновою відокремле-

ністю і юридичною рівністю;

в)         суб’єктивні права та суб’єктивні обов’язки учасників

цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припи-

няються на підставі юридичних фактів.

Елементи цивільних правовідносин. Громадяни та ор-ганізації вступають у різні цивільні правовідносини. Наука цивільного права окреслює їх елементи: суб’єкти, об’єкти, суб’єктивне цивільне право та суб’єктивний цивільний обов’язок.

Суб’єкти цивільних правовідносин. У кожному пра-вовідношенні беруть участь не менше двох суб’єктів. Суб’єкта-ми цивільних правовідносин виступають його учасники, які також називаються особами. Суб’єкт цивільних правовідно-син, якому належить право, називається суб’єктом права. Суб’єкт цивільних відносин, на якого покладено обов’язок, на-зивається пасивним суб’єктом. Як уже зазначалося, в цивільних правовідносинах кожен з учасників має суб’єктивні права і несе суб’єктивні обов’язки. Наприклад, у правовідно-синах, що виникають з договорів купівлі-продажу, підряду, кожен із суб’єктів правовідносин має права і несе обов’язки.

Тема 4. Цивільні правовідносини

Суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути: грома-дяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи (державні підприємства та установи, коопера-тиви, громадські організації, акціонерні товариства, орендні підприємства), Українська держава, інші організації (напри-клад, релігійні організації, спільні підприємства за участю ук-раїнських та іноземних юридичних осіб, іноземні підпри-ємства й організації).

Необхідною умовою участі фізичних, юридичних осіб у цивільних правовідносинах є наявність у них цивільної право-суб’єктності, тобто суспільно-юридичної здатності бути учас-ником цивільних правовідносин.

Елементами правосуб’єктності є: правоздатність та дієздатність.

Цивільна правоздатність — це здатність особи мати цивільні права та обов’язки. ЦК України містить визначення правоздатності фізичних (ст.25) та юридичних осіб (ст.91).

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у момент народження громадянина, набуття дієздатності зале-жить від віку і стану здоров’я. Вона виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку.

У складі дієздатності слід виділити такі елементи:

правочиноздатність — здатність здійснювати правомірні дії, спрямовані на встановлення цивільних прав та обов’язків;

деліктоздатність — це здатність особи нести відповідальність за вчинене цивільного правопорушення;

тестаментоздатність — це здатність особи залишати за-повіт і бути спадкоємцем;

трансдієздатність — здатність особи своїми діями створю-вати для інших суб’єктів права і обов’язки і її здатність прий-мати на себе права і обов’язки, що виникають у результаті дій інших осіб.

О. С. Мазур Цивільне право України

Юридичні особи як суб’єкти цивільних правовідносин та-кож мають цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.

Правоздатність юридичних осіб називається спеціальною, оскільки встановлюється відповідно до цілей кожної юридич-ної особи, тоді як громадяни мають однакову для всіх право-здатність.

Дієздатність юридичних осіб виникає водночас з право-здатністю.

Об’єкти цивільних правовідносин. Громадяни та ор-ганізації укладають угоди і, отже, вступають у цивільно-пра-вові відносини з метою задоволення своїх інтересів. Це озна-чає, що виникнення цивільних правовідносин пов’язано з не-обхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі і гідності тощо. Об’єкт цивільно-правових відносин — це те, на що спря-мовано суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок з метою за-доволення інтересів громадян та організацій. Об’єктами цивільних правовідносин можуть бути речі, дії, у тому числі послуги, результати духовної та інтелектуальної творчості, особисті немайнові блага.

Речі — найпоширеніший об’єкт цивільно-правових відно-син. Вони є об’єктами речових правовідносин, що виникають з договору застави, купівлі-продажу, обміну, дарування. Тут суб’єктивні обов’язки продавця, дарувальника спрямовані на передачу права власності на річ і самої речі.

Дії — об’єкт цивільних правовідносин, які виникають з до-говорів. Так, об’єктом цивільних правовідносин з договору пе-ревезення є діяльність (система дій) перевізника, зобов’язано-го здійснювати перевізний процес. Ця діяльність набуває ха-рактеру транспортної послуги, тобто не пов’язаної зі створен-ням матеріальних благ (ст. 908 ЦК України).

Результати духовної та інтелектуальної творчості. За чинним цивільним законодавством факти створення літера-турних, наукових, драматичних творів, сценаріїв кінофільмів, радіо- і телевізійних передач тощо є юридичними фактами, що

Тема 4. Цивільні правовідносини

породжують авторські правовідносини, їх об’єктом будуть визнані й інші твори, на які поширюється авторське право. Аналогічно до цього винахід, раціоналізаторська пропозиція, промисловий зразок є об’єктами винахідницьких відносин, що виникають на підставі фактів створення винаходу, розробки раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка.

Особисті немайнові блага. Вони регулюються нормами цивільного права, і тому це різновид цивільно-правових відно-син, їх об’єкт — особисті немайнові блага: честь, гідність, ім’я, життя, здоров’я тощо.

Зміст цивільних правовідносин становлять суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок. У юридичній літературі і на практиці суб’єктивне право характеризується як єдність трьох елементів:

а)         вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповнова-

женої особи, в якій виявляється її самодіяльність, свобода ви-

бору варіанта поведінки в межах наданого суб’єктивного пра-

ва, користування матеріальними і духовними благами на

підставі існуючих відносин власності і товарообігу, тобто пра-

во на власні дії;

б)         право (можливість) вимагати від інших осіб поведінки,

яка забезпечує здійснення своєї діяльності, тобто право на чу-

жі дії;

в)         право (можливість) вимагати застосування засобів дер-

жавного примусу до зобов’язаних осіб.

Отже, суб’єктивне цивільне право — це можливості відповідного суб’єкта.

Юридична суть суб’єктивного права полягає в тому, що воно є видом і мірою дозволеної поведінки, для здійснення якої суб’єкт повинен мати можливість вимагати відповідної поведінки від зобов’язаних осіб.

Наприклад, громадянин має суб’єктивне право власності на певні речі. Він як власник має право володіти, користувати-ся і розпоряджатися ними. Він також може вимагати від усіх громадян, організацій, Української держави утримуватися від

О. С. Мазур Цивільне право України

порушення його права власності, а при порушенні — пред’яви-ти позов про витребування майна з чужого незаконного во-лодіння (віндикаційний позов). Суб’єктивне право також пов’язано з суб’єктивним обов’язком, оскільки його здійснен-ня залежить від поведінки зобов’язаних осіб.

Суб’єктивний цивільний обов’язок — це міра необхідної поведінки зобов’язаної особи для задоволення інтересів упов-новаженої особи. Він також пов’язаний з правом в об’єктивно-му розумінні. Так, ст. 665 ЦК України передбачає, що за дого-вором купівлі-продажу продавець зобов’язаний передати май-но у власність покупцеві. Це норма цивільного права, тобто право в об’єктивному розумінні. Зазначений обов’язок виникає саме тому, що він встановлений нормою об’єктивного права.

Види цивільно-правових відносин

Регулятивні відносини — це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) та особистих немайнових від-носин. Тобто за допомогою регулятивних відносин відбува-ється правомірна діяльність громадян та організацій. Саме то-му вони виникають із договорів, односторонніх правочинів.

Дії спадкоємців з прийняття спадщини є односторонніми правочинами (ст. 1269 ЦК України), що породжують регуля-тивні цивільно-правові відносини, а саме — відносини влас-ності.

Охоронні відносини виникають у разі необхідності захисту інтересів учасників цивільного обігу цивілістичними засоба-ми. Охоронні відносини виникають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб’єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим.

Абсолютні та відносні правовідносини. В основу їх розме-жування покладено такий критерій, як коло зобов’язаних осіб і ступінь їх конкретизації. Громадяни та організації, що мають суб’єктивні права, в ряді випадків реалізують їх за рахунок власної діяльності (господарської, побутової, творчої тощо) і

Тема 4. Цивільні правовідносини

при цьому безпосередньо не пов’язані з діяльністю інших суб’єктів. До таких цивільних правовідносин слід віднести: відносини власності, немайнові авторські і винахідницькі відносини, що пов’язані з майновими (ст.ст. 319, 418 ЦК Ук-раїни), особисті немайнові відносини, не пов’язані з майнови-ми, з приводу таких духовних благ, як життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність особистого життя.

Цивільно-правове врегулювання вищезазначених суспіль-них відносин полягає в наданні власникам, авторам творів на-уки, літератури, мистецтва, винахідникам, володільцям нема-теріальних духовних благ суб’єктивних прав і в покладенні на всіх інших громадян та організації суб’єктивного обов’язку ут-римуватися від порушення їхніх суб’єктивних прав. Такі цивільно-правові вщносини називаються абсолютними.

Абсолютний суб’єктивний обов’язок покладається на кож-ного, і його зміст полягає в утриманні від порушення абсолют-ного права. Абсолютність суб’єктивного права — в його охо-роні від усіх і кожного та в його здійсненні на підставі власної діяльності уповноваженої особи.

Отже, в абсолютних правовідносинах визначено лише од-ну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону.

Зобов’язана сторона — це кожен, чий обов’язок полягає в утриманні від порушення суб’єктивних прав, тобто невизначе-не коло осіб — кожен і всі.

У відносних правовідносинах конкретно визначено обидві сторони — уповноважену і зобов’язану. Відносними право-відносинами є зобов’язальні (ст.ст. 509, 665, 759, 837 тощо ЦК України). Сторони в них цілком конкретні — кредитор і боржник. В окремих видах зобов’язальних відносин сторона-ми є: продавець і покупець — у цивільно-правових відносинах із договору купівлі-продажу, страхова організація і страху-вальник — у відносинах із договору добровільного страхуван-ня, позикодавець і позичальник — у відносинах із договору позики (ст.ст. 665, 827 і 979 ЦК України). Отже, у відносних цивільно-правових відносинах сторони наперед відомі.

О. С. Мазур Цивільне право України

Майнові та особисті немайнові відносини. У майнових відносинах об’єктом є майно. Це перш за все відносини влас-ності. В особистих немайнових відносинах об’єктом є немай-нові блага: честь, гідність, авторство (ст. 418 ЦК України).

Речові та зобов’язальні відносини. Вони відрізняються об’єктом правовідносин. Об’єктом речових правовідносин є речі, майно. Речові правовідносини — це такі правовідносини, в яких уповноважений суб’єкт може здійснювати свої суб’єктивні права самостійно. До них належать відносини власності (ст.ст. 6–9, 12–18 Закону України “Про власність”).

У зобов’язальних відносинах об’єктом є дії (ст.ст. 837, 1011 ЦК України). В цих правовідносинах уповноважений суб’єкт, щоб здійснити свої цивільні права, потребує сприяння зобов’язаної особи.

Активні та пасивні цивільні правовідносини. Вони відрізняються характером поведінки зобов’язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов’язальні відносини. В них боржник зобов’язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати робо-ту, сплатити гроші тощо (ст. 509 ЦК України).

У пасивних правовідносинах змістом суб’єктивного обов’язку є пасивна поведінка: зобов’язана сторона повинна утримуватися від порушення суб’єктивного права уповнова-женої сторони. До пасивних правовідносин належать відноси-ни власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу честі, гідності тощо.

Тема 4. Цивільні правовідносини

Контрольні питання

1.         Дайте визначення цивільно-правового відношення і охаракте-ризуйте особливості цивільно-правових відносин.

2.         Які існують види цивільно-правових відносин?

3.         З яких елементів складається цивільно-правове відношення?

4.         З яких правомочностей складається суб’єктивне цивільне

право?

5.         Розкрийте зміст поняття “суб’єктивний цивільний обов’язок”.

6.         Що таке цивільно-правовий зв’язок і як визначається його зміст?

Рекомендована література

1.         Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

2.         Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Ук-раїни. — 2003. — № 45–46. — 12 березня 2003 р.; № 47–48. — 13 берез-ня 2003 р.

3.         Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довіерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн. 1. — С. 78–86.

4.         Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — Т.1. — С. 81–91.

5.         Гражданское право: Учебник / Под ред. Ю.К.Толстого, А.П.-Сергеева. — М., 1996. — С.73.

6.         Загальна теорія цивільного права / За ред. О.А.Підопригори, Д.В.Бобрової. — К., 1992. — С. 60.

О. С. Мазур Цивільне право України