Тема 3. Цивільне законодавство


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 

Загрузка...

Тема 3. Цивільне законодавство

Цивільне право — це сукупність юридичних норм і внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються. Цивільне законодавство — це система норма-тивних актів, які містять цивільно-правові норми. Отже, ци-вільне право становить зміст цивільного законодавства, а ос-таннє є формою вираження цивільного права.

Структура цивільного законодавства є будовою і внутрішньою формою організації системи цивільних норма-тивних актів. Цивільно-правові акти залежно від їх юридичної сили перебувають на різних структурних рівнях. Найваж-ливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні і звичайні.

До основних законів належить Конституція України, яка була прийнята 28 червня 1996 р. Вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй. Конституція Ук-раїни містить норми різних галузей права, в тому числі норми цивільного права. Вона передбачає цивільно-правові засади регулювання відносин власності в ст.ст. 13, 14 і 41. Цивільно-правовове регулювання особистих немайнових відносин з приводу таких особистих благ, як життя, здоров’я, ім’я, честь, гідність, ділова репутація, особисті папери, таємниця корес-понденції та ін. міститься в ст.ст. 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31 і 32 Конституції України.

Після Конституції України вищу юридичну силу мають закони. Так, закони України про власність, про господарські товариства, банки і банківську діяльність, про авторське право і суміжні права, цінні папери і фондову біржу набули важли-вого значення для розвитку цивільного законодавства в Ук-раїні. Законодавчу владу в нашій державі здійснює Верховна Рада України.

 

О. С. Мазур Цивільне право України

Закон можна визначити як нормативний акт, який прий-мається Верховною Радою України. Одним з найважливіших законів України є Цивільний Кодекс України, який був за-тверджений Верховною Радою України 16 січня 2003 р. Він відзначається чітким приватно-правовим змістом і спрямо-ваністю на приватну особу.

ЦК України від 16 січня 2003 р. побудовано за пандектною системою. Відповідно до цієї системи норми, що становлять предмет цивільного права, представлено у кодексі окремою книгою під назвою “Загальні положення”. Основні цивільно-правові інститути цивільного права представлено у 5 книгах: “Особисті немайнові права фізичної осіби”, “Право власності та інші речові права”, “Право інтелектуальної власності”, “Зо-бов’язальне право” та “Спадкове право”.

Книга перша називається “Загальні положення” і скла-дається з 5 розділів і 19 глав. В розділах йдеться про основні положення, осіб (фізичні особи, юридичні особи, держава, Ав-тономна Республіка Крим, територіальні громади), об’єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовну давність. Також в ЦК України врегульова-ний правовий статус держави, Автономної Республіки Крим і територіальних громад як суб’єктів цивільних прав та обов’язків, є окремий розділ про об’єкти цивільних прав. Кни-га друга “Особисті немайнові права фізичної особи”. Ця книга базується на другому розділі Конституції України про права людини і громадянина. Конституційні особисті права людини повністю перенесено до книги другої, їх зміст суттєво розши-рено. Книга містить перелік способів захисту особистого не-майнового права, що його порушено, тобто відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди, заборона випуску у світ газети чи книги, в яких міститься неправдива інформація, вилучення тиражу книги чи газети і знищення його. У ній пе-редбачається 48 статей, що регулюють особисті немайнові відносини, пов’язані із здійсненням особистих прав як у непо-рушеному стані, так і у разі порушення зазначених відносин.

Тема 3. Цивільне законодавство

Людина починається з духовних цінностей: життя, здоров’я, імені, честі, гідності, ділової репутації, особистого життя тощо.

Книга третя має назву “Право власності та інші речові права” і передбачає регулювання речових відносин. До речо-вих прав віднесено право власності, право володіння, сервітутні права, право користування чужою землею для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користу-вання чужою землею для забудови (суперфіцій), застава та інші речові права. Кодекс передбачає захист речових прав.

Книга четверта “Право інтелектуальної власності” містить загальні положення про інтелектуальну власність, а також норми авторського права, права промислової власності, права на засоби індивідуалізації учасників цивільного оборо-ту, товарів і послуг.

За кодексом лише договір регулює відносини між володіль-цем права інтелектуальної власності та користувачем, визначає розміри, порядок обчислення і виплати за використання об’єктів інтелектуальної власності. Кабінет Міністрів України встановлює лише мінімальні ставки авторської винагороди.

Також в цій книзі є такі інститути як, суміжні права (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення), права на селекційні досягнення, на не розкриту інформацію, на фірмове найменування, найменування місця походження това-ру. Передбачається тільки судовий порядок захисту порушених прав суб’єктів прав інтелектуальної і промислової власності.

Книга п’ята має назву “Зобов’язальне право” і регулює відносини майнового обігу, тобто договірні відносини, пов’язані з переданням майна у власність, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Зобов’язальне право також регулює відносини, що виникають із правомірних односторонніх дій, із заподіяння шкоди. Кожний вид зобов’язань має свої особли-вості, що зумовлює їхню відносну самостійність і створення окремих інститутів зобов’язального права. Загальні правила, що поширюються на всі види зобов’язань, становлять загальні положення про зобов’язання. До них належать норми про по-О. С. Мазур Цивільне право України

няття і підстави виникнення зобов’язань, виконання та спосо-би, що забезпечують їх виконання, відповідальність за пору-шення зобов’язань, підстави припинення зобов’язань.

В основному норми договірного права є диспозитивними, а недоговірні зобов’язання регламентуються імперативними нормами.

Ця книга містить багато нових договорів, таких як лізинг, франчайзинг, факторинг тощо, а також нові інститути недо-говірних зобов’язань, що виникають з односторонніх пра-вомірних дій (публічне обіцяння винагороди, ведення чужих справ без доручення).

Новим є інститут зобов’язань, які виникають внаслідок за-грози життю і здоров’ю громадян, а також їхньому майну і майну юридичних осіб у зв’язку з порушенням довкілля. Та-кож регламентуються умови настання відповідальності при заподіянні моральної шкоди і шкоди, завданої взаємодією джерел підвищеної небезпеки чи через недоліки у товарах, ви-конаних роботах, наданих послугах.

Книга шоста “Спадкове право” вирішує проблему усунен-ня від спадкування, питання щодо спадкування окремих прав та обов’язків спадкодавця. За рішенням суду усувається від права спадкування особа, яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, коли він через поважні причини потребував її. Вклад у банках в усіх випадках має включатися до спадщини.

Також передбачається можливість складання подружжям єдиного заповіту, право на складання заповіту з умовою скла-дання таємного заповіту тощо.

На відміну від Цивільного кодексу УРСР 1963 р. в чинному пропонується п’ять черг спадкоємців за законом.

Елементом системи цивільного законодавства України є укази Президента України. Важливу роль у регулюванні май-нових відносин відіграють також постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України. Ще однією частиною структури законодавства є відомчі нормативні акти. У сфері цивільного законодавства діє багато відомчих нормативних актів, зокрема

Тема 3. Цивільне законодавство

наказ Державного комітету України по житлово-комунально-му господарству “Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян”.

Органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законом, також приймають рішення і з питань цивільного законодавства, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Цивільне законодавство за своїм змістом є галуззю зако-нодавства і містить норми цивільного права. Одним з показ-ників галузі законодавства слід вважати наявність зведеного нормативного акта, який охоплює переважну більшість інсти-тутів даної галузі. Для цивільного законодавства, як вже було відмічено, таким зведеним нормативним актом є Цивільний кодекс. Нормативні акти відображають функціональні зв’язки між нормами різних галузей права, а тому галузь цивільного законодавства, яка відповідає галузі цивільного права, скла-дається не лише з цивільно-правових актів, а й охоплює нор-мативні матеріали з цивільного права, що містяться у норма-тивних актах інших галузей права.

Тобто можна стверджувати, що в системі сучасного зако-нодавства є нормативні акти, які містять норми різних галузей права і належать до комплексних нормативних актів.

Дія цивільного законодавства у часі. Норми права, що містяться у цивільному законодавстві, регулюють суспільні відносини, які становлять предмет цивільного права. Слід пом’ятати, що цивільне законодавство постійно оновлюється, оскільки з розвитком нашої держави часто виникають суспільні відносини, які підпадають під регулювання норм цивільного права. Тому дуже важливо встановлювати, з якого моменту набирає чинності відповідна цивільно-правова норма і на які відносини вона поширюється. Порядок набрання чин-ності законами визначається ст. 94 Конституції України, в якій передбачається, що закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбаче-но самим законом, але не раніше дня його опублікування.

О. С. Мазур Цивільне право України

Відповідно до Регламенту Верховної Ради України від 27 лип-ня 1994 р. закони публікуються державною та російською мо-вами Президією Верховної Ради у “Відомостях Верховної Ра-ди України” протягом 30 днів, а також у газеті “Голос України” протягом 5 днів і є офіційною публікацією.

Укази і розпорядження Президента України набирають чинності через 3 дня після їх опублікування у газеті “Урядовий кур’єр”, якщо інше не встановлено в самому указі чи розпоряд-женні (п. 2 Указу Президента України “Про внесення змін до Положення про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України та про порядок набрання чинності цими актами” від 13 жовтня 1993 р. № 454/93).

Укази і розпорядження, які не підлягають опублікуванню, набирають чинності через 3 дні після їх підписання, якщо інше не встановлено в самому указі чи розпорядженні.

В постановах Кабінету Міністрів України нормативного характеру має бути вказаний строк введення їх у дію. Якщо в постановах Уряду не вказано строк введення в дію, вони наби-рають чинності з моменту їх прийняття.

Розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття і опублікуванню у Зібранні постанов Уряду не підлягають.

Нормативні акти, які видають міністерства, інші органи державної виконавчої влади, органи господарського уп-равління та контролю і які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підляга-ють державній реєстрації з 1 січня 1993 р. Державну реєстра-цію зазначених актів здійснює Міністерство юстиції України.

Державну реєстрацію нормативних актів відділів, управ-лінь, інших служб обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також органів господар-ського управління та контролю здійснюють управління юсти-ції обласної, Київської та Севастопольської міських держав-них адміністрацій.

Нормативні акти зазначених органів набирають чинності

Тема 3. Цивільне законодавство

через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Ст. 58 Конституції України містить дуже важливе поло-ження проте, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшу-ють або скасовують відповідальність особи.

Дія цивільного законодавства у просторі і за колом осіб. Закони Верховної Ради України, укази Президента Ук-раїни, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів Украї-ни, нормативні акти міністерств і відомств діють на всій тери-торії нашої держави. Однак можливе прийняття законів спеціально для певної частини території України і в цьому разі їх дія буде поширюватись лише на зазначену в них територію. Наприклад, нормативні акти Автономної Республіки Крим діють тільки на ії території.

Дія цивільного законодавства України поширюється на всіх осіб, що перебувають на її території. До цих осіб належать громадяни України, українські юридичні особи, держава Ук-раїна, територіальні громади. Дія цивільного законодавства поширюється також на іноземних громадян, осіб без грома-дянства, на іноземні юридичні особи, якщо інше не передбаче-но законами України. Якщо дія цивільно-правового норматив-ного акта поширюється на певну територію України, то зазна-чений нормативний акт діє тільки щодо тих осіб, які перебува-ють на даній території. Є нормативні акти, які застосовуються лише до певної групи суб’єктів. Це може передбачатися як в самому нормативному акті, так і випливати з його змісту. На-приклад, Закон України “Про пенсійне забезпечення”.

Аналогія закону і аналогія права. У цивільному законо-давстві, на відміну від кримінального, є інститут аналогії. У ст. 8 ЦК України сказано, якщо цивільні відносини не врегульо-вані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що ре-гулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія зако-О. С. Мазур Цивільне право України

ну). У разі неможливості використати аналогію закону для ре-гулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Цивільне законодавство в переважній більшості регулює правомірну, суспільно корисну діяльність громадян та ор-ганізацій, і при цьому важливо передбачити всі можливі ви-падки вчинення правомірних дій.

Значення судової практики. Важливе значення мають постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких на підставі аналізу й узагальнення судової практики містяться керівні роз’яснення судам з питань застосування чинного цивільного законодавства при розгляді різних категорій цивільних справ. Вони є обов’язковими для всіх судів України і публікуються у відповідних збірниках.

Судова практика, яка закріплюється в окремих рішеннях з цивільних справ, на відміну від керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, не має обов’язкового значення для судів країни. Рішення з конкретних справ є обов’язковими ли-ше для учасників спорів, а також для громадян і організацій, до яких пред’явлено вимоги судового виконавця з виконання судо-вих рішень. Вивчення судової практики необхідно для з’ясуван-ня змісту цивільних законів та їх правильного застосування.

Контрольні питання

1.         Які нормативні акти входять до складу цивільного законодав-ства України?

2.         Яким чином співвідносяться цивільне право і цивільне зако-нодавство?

3.         Охарактеризуйте методи систематизації цивільного законо-давства.

 

4.         Як співвідносяться загальні і спеціальні норми в системі цивільного законодавства?

5.         Вкажіть правила, які застосовуються для врегулювання розбіжностей між вказаними цивільно-правовими нормами.

Тема 3. Цивільне законодавство

6. Розкрийте механізм дії цивільних законів. Що таке аналогія закону і аналогія права в цивільному законо-давстві?

Рекомендована література

1.         Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №30. — Ст. 141.

2.         Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Ук-раїни. — 2003. — № 45–46 — 12 березня 2003 р.; № 47–48 — 13 берез-ня 2003 р.

3.         Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10 червня 1997 р. // Урядовий кур’єр від 14 червня 1997 р. № 107-108.

4.         Цивільне право України: Підручник // Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с.

5.         Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзе-ри, Н.С.Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн. 1. — С. 31–40.

6.         Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — Т.1. — С. 28–47.

7.         Барак А. Судейское усмотрение. — М.: Норма, 1999.

8.         Головатий С. Цивільний кодекс: від політичного до соціаль-ного договору в Україні // Українське право, — 1996. — Число 2. — С. 4.

9.         Лисенкова О. Законодавство України: необхідне нормативне визначення поняття // Право України. — 1999. — № 11. — С. 93–96.

10.       Постанови Пленуму Верховного Суду України з цивільних

справ, — К., 1993.

О. С. Мазур Цивільне право України