Тема 2. Система і завдання курсу цивільного права


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 

Загрузка...

Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, є сукупністю юридичних норм. Йому властиві особливі ознаки, тісно пов’язані із специфічними рисами предмета і методу.

1.         Цивільне право як сукупність юридичних норм регулює певне коло суспільних відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання.

2.         Регламентація зазначених відносин здійснюється на за-садах юридичної рівності, яка є характерною рисою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

3.         Сторонами в цивільно-правових відносинах є громадя-ни, організації (колективні підприємства, господарські това-риства, громадські організації, державні підприємства, дер-жавні установи тощо), держава, Автономна Республіка Крим, інші соціальні утворення.

4.         Метою цивільно-правового регулювання є задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

Система сучасного цивільного права — це структура галузі. Цивільно-правова структура — це будова й внутрішня форма організації системи цивільного права, яка є єдністю взаємозв’язків між її елементами. Елементами цивільно-пра-вової структури є юридичні норми та інститути.

Під юридичним інститутом слід розуміти групу цивільно-правових норм, що регулюють відповідні однорідні суспільні відносини. Наприклад, цивільно-правові норми, які регулю-ють відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, становлять інститут купівлі-продажу.

Отже, система сучасного цивільного права — структура, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності.

Структура цивільного права визначається особливостями суспільних відносин, які регулюються даною галуззю права. Тому система є об’єктивною закономірністю права.

О. С. Мазур Цивільне право України

Цивільно-правові норми та інститути умовно можна поділити на загальні й спеціальні. Загальні становлять загаль-ну частину сучасного цивільного права. Вона стосується всіх суспільних відносин, які регулюються цивільним правом. На-приклад, при розгляді цивільних спорів суд з’ясовує, хто є учасниками правовідносин, чи є вони дієздатними особами, тощо. Саме тому норми щодо суб’єктів цивільного права (гро-мадян і юридичних осіб) є загальними і становлять елемент за-гальної частини цивільного права.

Загальну частину сучасного цивільного права становлять норми про суб’єктів, об’єкти цивільного права, правочини, представництво і довіреність, позовну давність.

Спеціальна, або особлива, частина регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини і складається із таких інсти-тутів:

1.         Право власності. Інші речові права.

2.         Зобов’язальне право (загальні положення про зобов’я-зання, окремі види зобов’язань, договори й недоговірні зо-бов’язання).

3.         Авторське право.

4.         Право на винахід та інші результати творчості, що вико-ристовуються у виробництві.

5.         Спадкове право.

Такий поділ цивільного права певною мірою є умовним,

оскільки беспосередньо ЦК України не виділяє Загальну та Особливу частину цивільного права.

Деякі науковці, такі як Є.О Харитонов та Н.О. Саніахме-това теж вважають такий поділ за недоцільний, оскільки у цивільному праві, на їх думку, “універсальної “загальної час-тини” не існує. Натомість “загальна частина” складається на-чебто з двох рівнів: є положення, загальні для всьго цивільно-го права, і є загальна частина зобов’язального права1.

1 Цивільне право України: Підручник / Є.О Харитонов, Н.О. Саніахме-това. — К.: Істина, 2003. — С. 27.

Тема 2. Система і завдання курсу цивільного права

Систему сучасного цивільного права слід відрізняти від систематизації цивільно-правових норм.

Закони мають бути доступними і зручними для користу-вання. Це досягається шляхом систематизації цивільного за-конодавства.

Формами систематизації є кодифікація та інкорпорація. Кодифікація — це форма систематизації, при якій впорядку-вання нормативного матеріалу забезпечується у процесі пра-вотворчості, шляхом видання зведеного, внутрішньо узгодже-ного нормативного акта, який з максимальною повнотою охоплює дану галузь суспільних відносин. До цивільних ко-дифікаційних актів належать Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р. та інші акти.

Інкорпорація — це форма систематизації, при якій впо-рядкування цивільного нормативного матеріалу забезпе-чується шляхом об’єднання за певною класифікаційною озна-кою у збірниках або інших виданнях без зміни змісту актів. Наприклад, збірник з питань цивільно-правового регулюван-ня капітального будівництва.

Цивільне право як наука. Наука сучасного цивільного права визначається як система знань про закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, тлума-чення цивільно-правових норм. З наведеного визначення вип-ливає, що сучасна цивілістична наука — це наука про сучасне цивільне право, її предметом є:

а)         норми цивільного права;

б)         суспільні відносини, які становлять предмет цивільно-

правового регулювання;

в)         цивільні правовідносини;

г)         юридичні факти;

д)         судова, арбітражна та адміністративна практика засто-

сування цивільно-правових норм1.

1 Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцо-вої. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн. 1. — С. 41.

О. С. Мазур Цивільне право України

Юридичні факти — це підстави виникнення, зміни і при-пинення цивільних прав та обов’язків. Особливості юридич-них фактів у цивільному праві характеризують метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків регла-ментує ст. 11 Цивільного кодексу України. Найпоширеніши-ми юридичними фактами у цивільному праві є договори та інші правочини, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, створення наукових праць, творів літератури і мистецтва, за-подіяння шкоди, події.

Вивчення судової, арбітражної та адміністративної прак-тики застосування цивільно-правових норм дає можливість виявити їх недоліки, недосконалості і невідповідність об’єктивним потребам розвитку суспільства.

Система науки цивільного права в цілому збігається з систе-мою цивільного права. Але є певні відмінності, що випливають із змісту цих систем. Елементи системи науки цивільного права:

1.         Вчення про предмет, метод, функції і систему цивільно-го права.

2.         Вчення про цивільні закони, підзаконні нормативні ак-ти.

3.         Загальне вчення про цивільні правовідносини.

4.         Вчення про цивільну правосуб’єктність (право-суб’єктність громадян; правосуб’єктність організацій; правосуб’єктність держав).

5.         Вчення про правочини.

6.         Вчення про здійснення і захист цивільних прав.

7.         Загальне вчення про право власності. Вчення про суб’єктів права власності і форми власності (право при-ватної власності, право колективної власності, право державної власності).

8.         Вчення про особисті немайнові права.

9.         Теорія авторського права.

 

10.       Теорія винахідницького права.

11.       Вчення про право на промисловий зразок і товарні знаки.

Тема 2. Система і завдання курсу цивільного права

12.       Загальна теорія зобов’язань. Вчення про цивільний до-

говір. Вчення про окремі види зобов’язань.

13.       Вчення про спадкове право.

Система науки цивільного права є ширшою від системи

самого цивільного права, тому що вивченню цивільно-право-вих інститутів передує дослідження багатьох питань про те, що і як регулюють норми цивільного права, які його функціональні засади, порядок розташування цивільно-пра-вових норм, форми їх вираження, зміст та особливості цивільно-правових відносин1.

Слід звернути увагу на те, що цивільне право є галузевою наукою. Вона тісно пов’язана з теорією держави і права і вив-чається після опанування цієї дисципліни, оскільки вона роз-робляє загальні для всіх галузевих наук проблеми.

Наука цивільного права пов’язана також з наукою сімей-ного права. Вона використовує поняття сімейного права (по-дружжя, діти, батьки, усиновителі, спільна власність опіка, піклування). Певний зв’язок існує і з наукою трудового права. Для того щоб виявити відмінності цивільно-правової і трудо-во-правової відповідальності, цивільне право користується на-уковими розробками з приводу матеріальної відповідальності робітників і службовців. Наука трудового права, в свою чергу, спирається на цивільно-правові вчення про правоздатність громадян, позовну давність тощо.

Наука цивільного права також пов’язана з наукою цивільно-процесуального права. Зміст наукових розробок з цивільного процесу в багатьох моментах визначається особливостями ма-теріально-правового вчення про відповідні цивільно-правові інститути. Таке співвідношення між зазначеними галузями юри-дичної науки є цілком закономірним, оскільки зміст цивільно-процесуальних норм багато в чому визначається змістом норм цивільного права, тобто цивільне право містить матеріальні нор-ми, а цивільно-процесуальне право — процесуальні.

1 Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцо-вої. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн. 1. — С. 44.

О. С. Мазур Цивільне право України

Контрольні питання

1.         Розкрийте зміст значень, у яких вживається термін “цивільне право”.

2.         Дайте визначення цивільного права.

3.         Яких елементів складається система цивільного права?

4.         Поняття систематизації.

5.         Поняття інкорпорації.

6.         Охарактеризуйте систему науки цивільного права.

7.         Яке місце займає цивільне право серед інших галузей права?

Рекомендована література

1.         Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Ук-раїни. — 2003. — № 45–46 — 12 березня 2003 р.; № 47–48 — 13 берез-ня 2003 р.

2.         Бірюков І.А., Заіка Ю.О, Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина . — К.: Наукова думка, 2000.

3.         Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн. 1. — С. 41–59.

4.         Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України: Підручник. — К.: Істина, 2003. — 776 с.

5.         Азаркин Н.М. История юридической мысли России: Курс лек-ций. — М.: Юрид. лит., 1999.

6.         Иоффе О.С. Из истории цивилистической мысли // Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву. — М.: Статут, 2000. — С.12–507.

7.         Підопригора О.А. Цивілістична наука в Київському універси-теті ім. Т. Шевченка // Вісник Академії правових наук України. — Харків. — 1999. — № 2 (17).